Витрати виробництва. Собівартість продукції

Процес створення і доведення до споживачів необхідних життєвих благ одночасно являє собою процес споживання (засобів і предметів праці, робочої сили). Життєві блага, отже, виступають прямим результатом цілеспрямованих затрат минулої (уречевленої у засобах виробництва) і живої праці людей. За умов, коли люди у процесі господарської діяльності вступають у взаємовідносини через, купівлю-продаж товарів, затрати праці, природним вимірником яких є робочий час, набувають вартісної (грошової) форми і роздвоюються на затрати суспільства та затрати окремих підприємств, створюючи тим самим основу, на якій базується весь механізм відтворення планомірно-ринкової економіки.

Під суспільними, або суспільно необхідними, затратами (СНЗТ) розуміють затрати абстрактної (безвідносно до фаху) минулої та живої праці, яка необхідна суспільству, для виготовлення одиниці певного виду товару потрібної якості при досягнутому рівні розвитку виробництва. Суспільне необхідні затрати становлять вартість товару , де с – вартість спожитих засобів виробництва; q – нова вартість, створена живою працею.

На певному історичному етапі еволюції виробництва знаряддя праці та технологія досягають розвитку, який дає змогу людині створювати за робочий день вартість більшу, ніж потрібно для її відтворення. Тому новостворена вартість містить у собі вартість необхідного і додаткового продукту: , де v – вартість необхідного продукту (вартісний еквівалент продукту, що йде на відтворення виробника); m – вартість додаткового продукту (приріст вартості над вартістю необхідного продукту).

Зміна вмісту новоствореної вартості видозмінює формулу вартості товару. Вона набуває такого вигляду:

Основою формування суспільних затрат (вартості виробництва товару) є індивідуальні затрати праці виробників, що функціонують у галузі. У дійсності товари виготовляються на окремих підприємствах, розміри та техніко-технологічне оснащення яких різні. Тому й затрати праці при виготовленні одиниці продукції у них будуть різними. Але на ринку всі ідентичні товари виступають єдиною масою і незалежно від затраченої кожним індивідуальним виробником праці продаються за єдиною ціною. Тобто ринок знеособлює затрати, усереднює їх і тим самим визначає, яку кількість праці коштує виробництво даного товару суспільству.

Суспільні затрати завжди тяжіють до індивідуальних затрат праці на тих підприємствах, які поставляють на ринок більшу масу продукції. Саме їх затрати точніше відображають типові або суспільно нормальні на даний конкретний час умови виробництва (якість і рівень технічної оснащеності, рівень інтенсивності та продуктивності праці, кваліфікації робітників тощо). Тому суспільні затрати визначатиме не середня арифметична, а середня зважена величина з різних індивідуальних затрат праці, яка враховує питому вагу продукції окремих виробників у загальному обсязі її виробництва. Така середня зважена матиме вигляд:

де W1, W2, … Wn — затрати минулої та живої праці окремих підприємств на виробництво одиниці даного виду товару; vi, v ₂,..., v_п — кількість вироблених підприємством одиниць даного товару за визначений проміжок часу; n – кількість підприємств, що виготовляють даний товар.

Формування середньої зваженої величини остаточно відбувається на ринку в процесі конкуренції виробників. І вирішальне значення у такому формуванні відіграють не стільки кількість підприємств або чисельність зайнятих на них робітників, скільки обсяги вироблюваної підприємствами продукції. Залежно від того, частка яких підприємств у загальному виробництві певного товару переважає на даний час, суспільні затрати праці наближатимуться до індивідуальних затрат праці групи кращих, середніх або гірших підприємств.

За умов ринкової економіки від суспільних затрат, що формує ринок, відокремлюються затрати на виробництво кожного підприємства. Затрати підприємства є дійсними матеріальними затратами на виготовлення товару, які складаються із затрат засобів і предметів праці, а також затрат на заробітну плату, науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи тощо. Додатковий продукт виробляється на підприємствах завдяки винятковій властивості робочої сили створювати продукт більший, ніж потрібно для її відтворення. Тому підприємство не несе матеріальних затрат на виробництво додаткового продукту. Але його враховують затрати суспільства. Затрати суспільства кількісно перевищують. затрати підприємства на величину додаткового продукту. Ця різниця і створює для підприємства можливість перекривати затрати й одержувати прибуток.

Реалізація такої можливості вимагає від виробників зіставлення власних затрат із затратами суспільства. Таке зіставлення зумовлене економічною відокремленістю виробників. Як автономні виробничі одиниці підприємства відтворюються за рахунок коштів, виручених від реалізації виробленої продукції. Тому вони повинні обліковувати власні затрати, не допускати перевищення суспільне нормального рівня.

Облік підприємствами власних затрат, наступне їх зіставлення із затратами суспільства вимагають розв'язання проблеми зіставлюваності затрат. Справа в тому, що у натуральній формі затрати виробництва формуються з різних незіставлюваних видів затрат. Так затрати меблевої фабрики на виготовлення, наприклад, крісла включають затрати деревини, лаку, тканини, енергоносіїв, робочої сили тонн). Скласти такі затрати і визначити індивідуальні затрати фабрики на виготовлення крісла неможливо. Неможливим стає і порівняння із суспільними затратами, які виступають у вартісній формі.

Для зіставлення затрат потрібно різні види затрат підприємства і затрати суспільства, образно кажучи, привести до спільного знаменника, тобто зробити зіставлюваними. Для цього затрати підприємства повинні одержати вартісну (грошову) оцінку. Затрати підприємства у грошовій формі називають собівартістю продукції.

Залежно від функціонального призначення собівартість у господарській практиці поділяється на розрахункову, фабричну, виробничу, комерційну.

Розрахунковасобівартість відображає затрати, що очікуються у періоді, на який розробляється виробнича програма. При визначенні такої собівартості виходять з існуючого на час розрахунку рівня затрат і передбачених у програмі заходів щодо організаційно-технічного вдосконалення виробництва.

Фактична собівартість відображає дійсний рівень, затрат, що склався за підсумковий період. Цей вид собівартості включає затрати, джерелом яких виступає додатковий продукт (штрафи, пеня, неустойки, збитки від стихійного лиха або скасування замовлень тощо) і використовується для пошуку шляхів зниження собівартості.

Виробнича собівартість складається із затрат на виготовлення товару і затрат на оплату праці управлінського та допоміжного персоналу, утримання офісів та ін.

Комерційна собівартість включає виробничу собівартість і затрати, пов'язані з реалізацією товару.

Перелічені види собівартості на різних підприємствах, які виготовлять однотипний товар, є різними. У цьому зв'язку «вділяють собівартість індивідуальну та суспільну.

Індивідуальна собівартість несе інформацію про умови виробництва, що склались у кожного конкретного товаровиробника. Індивідуальна собівартість – один із основних якісних показників у господарській діяльності, який відображає рівень ресурсного потенціалу та ефективність його використання на підприємстві. Суспільна собівартість є похідною від індивідуальної. Це узагальнена, усереднена (середня зважена) індивідуальна собівартість для даного виробу на різних підприємствах, яка визнана споживачами на ринку (суспільством) як прийнятна для них. Суспільна собівартість становить основу ринкової ціни товару.

Структура собівартості. Собівартість має досить складну внутрішню будову, або структуру. Розмежування різних елементів собівартості дає змогу здійснювати їх облік і на цій основі визначати загальний обсяг затрат, виявляти закономірності та тенденції їх динаміки, а з цим і шляхи зниження.

Структуру собівартості звичайно розглядають у двох площинах: за елементами затрат та за статтями калькуляції, під якою розуміють обчислення собівартості одиниці продукції. Наводимо основні складові собівартості продукції при її формуванні за різними ознаками:

За елементами затрат: сировина і основні матеріали; допоміжні матеріали, паливо, електроенергія, амортизація основних фондів; Заробітна плата (основна і додаткова), спеціальне страхування, інші затрати

За статтями калькуляції: сировина і матеріали; паливо і електроенергія на виробничі потреби; заробітна плата робітників: основна і додаткова; відрахування на соціальне страхування; затрати на підготовку й освоєння виробництва; затрати на утримання й експлуатацію устаткування; затрати на управління цехом, підприємством; затрати від браку; інші затрати: виробничого призначення, невиробничого призначення.

Структура собівартості за елементами затрат характеризує загальний економічний стан підприємства, висвітлює джерела перевитрат або економії, а також виявляє загальні погреби підприємства у матеріальних, трудових, фінансових ресурсах для їх дальшого збалансування з усіма розділами виробничої програми. Структура собівартості за елементами затрат визначається у розрахунку на повний обсяг виробництва.

Формування структури собівартості за статтями калькуляції має іншу мету. За її допомогою визначають вплив на величину собівартості перевищення строків освоєння випуску нової продукції, зміни обсягів виробництва, втрат від простоїв, браку, рекламацій тощо. Тому у цій структурі собівартості затрати уособлюються, групуються залежно від призначення та суб'єкта їх здійснення.

Дата добавления: 2015-06-27