РОЗДІЛ ІІІ. Значення Закону 1743 року для України

Дослідження «Прав», розпочате вXIX ст. О. Кістяківським, продовжили вXX ст. І. Теличенко, В. Месяц, А. Яковлів, В. Рауделюнас, М. Чубатий та інші фахівці. Одним з останніх помітну увагу цій пам´ятці приділив К. Віслобоков, який, зокрема, провів значну роботу щодо її впорядкування та повторного видання, а також пролив світло на низку «білих плям», пов´язаних зі змістом «Прав» та діяльністю кодифікаційної комісії, яка їх готувала, провів джерелознавчий та кодикологічний аналіз тексту. Незважаючи на ці наукові здобутки, подальше дослідження «Прав» як пам´ятки вітчизняного права дасть можливість не лише відтворити історичний розвиток правової думки в Україні, а й актуалізувати надбання попередників,врахувати їх позитивні й негативні здобутки в сучасних умовах розбудови правової держави. [8,с.339].

У кодифікації права на території Гетьманщини, яка на початку XVIII ст. входила до складу Російської імперії, була зацікавлена як російська влада, так і козацька старшина, міщани та селяни. Проте всі вони переслідували різні цілі: метою російської влади було скасування окремішності українських земель та приведення місцевої адміністрації й суду до загальноросійського відповідника. У свою чергу, козацька старшина намагалася узаконити своє привілейоване становище та підтвердити права і вольності, здобуті в XVII ст. Більшість простого населення вбачала у кодифікації, перш за все, усунення плутанини й різного тлумачення та застосування норм права в окремих місцевостях та судах різних інстанцій. Тривалі дискусії точилися й щодо того, які джерела права та окремі норми мають лягти в основу майбутнього кодексу. Саме тому діяльність скликаної за імператорським велінням кодифікаційної комісії, основу якої склали представники козацької старшини, тривала 15 років (1728—1743 рр.), але напрацьовані норми так і не відповідали поставленій російською владою меті. Прагнення членів комісії узаконити окремішність українських правових норм у період активного обмеження вольностей Гетьманщини і скасування посади гетьмана, а також судова реформа в Росії стали чи не головною причиною незатвердження Кодексу російським урядом. [22,с.19].

На думку науковців Кодекс мав визначне значення для подальшого розвитку права не лише в Україні, а й в Росії. Хоч офіційно його норми не діяли,але фактично вони застосовувалися в судах. Також на основі цього Кодексу були складені інші джерела права,він став зразком права для багатьох наступних поколінь правників. «Права» стали спробою тогочасної української еліти узаконити окремішність правової системи й адміністративної влади Гетьманщини від Російської імперії, відмінне бачення природи функціонування державного механізму й судової влади, високий рівень правової культури та вірність європейській правовій традиції. Лише після запрова­дження Зводу законів Російської імперії застосування місцевого законодавства на українських землях було заборонене, і вони втратили свою адміністративно-територіальну та судово-правову самобутність. «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р.

за відповідністю загальному соціально-економічному і політичному розвитку України і за високою юридичною технікою є однією з найцінніших пам’яток української правової культури XVIII ст. Хоча «Права…» не було офіційно визнано, п’ятнадцятилітня праця українських правників мала позитивний вплив на подальший розвиток українського правознавства. Повнотою та чіткістю викладу норм закону й абстрактних правових дефініцій, досконалою юридичною термінологією Кодекс був досконалішим за всі існуючі тоді правні книги. По ньому вивчали українське право і використовували його як авторитетний юридичний підручник – коментар до Статуту Великого князівства Литовського і магдебурзького права цілі покоління українських правників. М. Слабченко вважав, що «Права…» – один з найвизначніших проявів української правничої думки XVIII ст., оскільки в них «зібрано все те, що було суттєвим у другій чверті XVIII ст.» Провідна ідея збірника – з одного боку, захист прав і привілеїв козацької старшини, розширення можливостей для подальшого закріпачення селян, з другого боку, «Права…» обґрунтовували право Лівобережної України на автономне самоврядування, що суперечило політиці царизму; Отже, не ставши чинним джерелом права, Кодекс є цінною пам’яткою систематизації правових норм, свідченням високої правової культури українського народу, розвитку правових ідей в Україні. Збірник ґрунтувався на усьому багатстві оригінального правового матеріалу, який мала Україна, а його упорядники поставили мету: за допомогою кодифікованого права України відтворити і відстояти права і вільності українського народу. [15,с.86].

Оскільки вищеназваний Звід не задовольнив потреби України у всебічному правовому врегулюванні її суспільно – економічного і політичного життя, то в Україні були зроблені нові спроби систематизації права. Права» стали спробою тогочасної української еліти узаконити окремішність правової системи й адміністративної влади Гетьманщини від Російської імперії, відмінне бачення природи функціонування державного механізму й судової влади, високий рівень правової культури та вірність європейській правовій традиції. На відміну від правових актів Російської імперії, Кодекс 1743 р. послідовно захищав недоторканність приватної власності. У процесі становлення єдиної правової системи Російської імперії в першій половині XIX ст. остаточно покінчено з автономією найважливіших інститутів українського права Гетьманщини.

Центральною ідеєю Зводу було обґрунтування соборності та самоврядування України. За повнотою та якістю викладу норм права, а також теоретичних правових дефініцій та за досконалою юридичною термінологією Звід набагато перевищував існуючі на той час в інших країнах кодифікаційні збірники норм права. І хоча цей Звід не був затверджений як чинний царським урядом, він був дуже поширений у країні, за ним вивчали українське право і використовували його як підручник-коментар до Статуту 1588 року. [18,с.509].

Аналiз тексту «Прав…» Кiстякiвський провiв лише у найзагальнiшому виглядi, щодо рецепцiї на рiвнi комплексiв нормативного матерiалу: якi норми i з яких саме джерел увiйшли до тих чи iнших роздiлiв Кодексу, по окремих, звичайно умовних для ХVІІІ столiття, галузях права. В кiнцi мiстився перелiк рукописiв з описами, якi вдалося розшукати Кiстякiвському.

Завдяки багаторiчним дослiдженням Кiстякiвського та iнших вчених в науковiй лiтературi з’явилась думка про самостiйне значення українського або «малоросiйського» права.

Проект Кодексу i не дiстав офiцiйного затвердження. Проте вiн повнотою та яснiстю викладу норм закону й абстрактних правових дефiнiцiй та досконалою юридичною термiнологiєю значно перевищував наявні тодi правовi книги. Практично вiн був дуже поширений в Українi. З нього вивчали українське право i використовували його як досконалий пiдручник-коментар до Литовського Статуту. Пiсля лiквiдацiї Гетьманщини i поширення в Українi росiйського законодавства роботи над «Правами…» були остаточно припиненi. Незважаючи на те, що «Права…» не отримали офiцiйного затвердження, вони все-таки використовувались суддями на практицi. [17,с.496].

Члени комісії добре володіли законодавчою технікою. Упорядники Зводу створили свою власну систему розміщення матеріалів, відмінну від системи Литовського статуту та інших джерел, що бу­ли використані комісією. Створений ними Звід будувався за чіткою системою, складався з ЗО розділів, які поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів. Користування Зводом полегшувалося тим, що він су­проводжувався алфавітним реєстром, в якому викладався корот­кий зміст артикулів.

Упорядники Зводу прагнули до чітких формулювань. Щоб за­безпечити читачам ясне розуміння норм Зводу, їх доступність, вони включали в Звід пояснення значення цитат та юридичних термінів.

Відомо, що після 1743 р. робилися спроби поновити роботу над Зводом. У 1756 р. Єлизавета звеліла повернути цей Звід гетьману Розумовському, щоб він переглянув його з точки зору відповідності сучасним (тим, що існували на той час) умовам. Останні відомості належать до вересня 1758 p., коли за велінням гетьмана Розумовського була скликана генеральна старшина в Глухові для вирішення питання про перегляд Зводу. Проте знову виникли суперечки з приводу системи Зводу. Відтоді усілякі офіційні відомості про Звід надовго зникли. [3,с.107].

У науці висловлюється думка: Звід був забутий навмисно, що відповідало політиці Катерини II щодо України. Катерина II хотіла підпорядкувати кодифікацію українського законодавства загальній роботі з кодифікації загальноросійського права, у зв'язку з чим у 1767 р. вона зібрала Уложенну комісію, до складу якої входили й представники України. Ця пам'ятка заслуговує уваги і доброї пам'яті нащадків тому, що: вона ґрунтувалася на усьому багатстві оригінального національного правового матеріалу, який мала Україна; упорядники цієї пам'ятки поставили перед собою благородну мету: за допомогою кодифікованого права України відтворити і відстояти права і вільності українського народу. Певно, тому царсь­кий уряд, погодившись на проведення кодифікаційних робіт, несанкціонував їх результати по закінченні цих робіт. А втім, завдяки цінному змісту цього документа, його об'єктивній відповідності су­спільно-політичному становищу України його норми застосовува­лися судами України і впливали не тільки на правову практику, а й на суспільно-політичне життя України.

ВИСНОВКИ

Без сумніву можна сказати, що політична система, суспільний лад та економіка України знаходились у катастрофічному стані. З усіх сторін на нашу державу нападали загарбники, які прагнули собі найбільш ласий шматочок.

Одним з основних ворогів України (що не змінилось й зараз) була Росія. Яка всіма силами намагалась знищити самобутність української нації, її автономію. Царат постійно лицемірно і нахабно наголошував, що нібито український народ не є окремим, а лише частина російського – малоросійський. Царський уряд намагався перетворити Україну на край імперії, щоб наша держава стала сировинним придатком Російської імперії.

Більшість селян були закріпачені, відбували різноманітні повинності та сплачували велику кількість грошових податків. Вони були малоземельними або взагалі безземельними. Найкращі і найбільші території знаходились у руках козацької старшини і поміщиків. Дуже багато земель були передані у руки росіян, які щосили знущались з українського населення.

На мою думку, Росія намагалась асимілювати український народ й знищити навіть згадку про героїчну добу Гетьманщини й козаків.

Одним з основних засобів царату для здійснення своїх хижацьких цілей було прагнення поширити на територію Гетьманщини, де діяло власне законодавство – звичаєве право російського законодавства.

Саме з цією метою була створена комісія, яка мала створити Кодекс. Але цим планам не судилось бути здійсненими. Адже комісія переважно складалась українських правників (здебільшого це козацькі старшини), духовенства та інших діячів які мали досить гарну освіту і правову техніку.

Комісія створила Кодекс, але він повністю не відповідав уявленню царату. В його основі лежало українське звичаєве право та європейські джерела права (Магдебурське право, Зерцало Саксонське, Литовські статути та ін..). Кодекс був заснований на засадах демократизму.

За «Правами…» в Україні мала бути створена власна унікальна судова система (яка відображала судову систему Гетьманщини).

Загалом, можна сказати, що Закон 1743 року був створений в кращих традиціях часів Б. Хмельницького. За Кодексом судова влада мала бути відмежована від іншої влади.

Я вважаю,що те, що Збірник не відповідав прагненням царського уряду є головною причиною чому «Права…» не були юридично затверджені, хоча на практиці його норми широко застосовувались.

Вагомість цього Кодексу важко переоцінити, адже він був найбільш досконалий серед інших збірників які діяли на той час в Україні і Росії. «Права…» стали настільною книгою для багатьох поколінь право творців.

На основі цього Кодексу потім були створені приватні кодифікації В. Чуйкевича та інших.

До того ж «Права…» містили реєстр чинів, інструкцію до Кодексу в якій пояснювались терміни, що до цього не було в жодному джерелі права яке діяло на території України.

Дата добавления: 2015-06-27