Поняття істинності характеризує думки, передусім судження, а поняття правильності - зв'язки між думками у формі міркувань

Міркування - зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних висновків.

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення - або істина, або хиба.

Правильне міркування - міркування, в якому одні думки (висновки) з необхідністю випливають з інших думок (засновків).

Прикладом правильного міркування може бути такий умовивід: "Кожен громадянин України повинен визнати її Конституцію. Всі народні депутати України - громадяни України. Отже, кожен з них повинен визнати Конституцію своєї держави", а прикладом істинної думки - судження: "Є громадяни України, які не визнають принаймні деяких статей Конституції своєї держави".

Філософія ж, зокрема теорія пізнання, характеризує як загалом істинні чи неістинні не окремі думки, а цілі системи думок - теорії.

Формалізація - побудова моделі, в якій змістовним думкам і міркуванням відповідають формальні аналоги.

Виявлення форми думок ускладнюється тим, що природна мова, з допомогою якої ці думки виражаються, не дає можливості абстрагуватися від їх змісту. Тому першим кроком у процесі формалізації є вилучення природної мови. Оскільки ж думки не існують поза матеріальною оболонкою, то замість природної мови вводять штучну мову, насамперед набір символів для позначення елементів думок, які використовують для побудови відповідних логічних структур.

Наступним кроком є встановлення скінченного числа правил утворення висловлювань з певного набору символів або переліку зразків, які дають змогу виділити правильні для даної системи висловлювань (формул) з усіх тих, які можна побудувати з цього набору символів. Важливим моментом формалізації є визначення правил переходу одних правильних висловлювань в інші. При формалізації доводиться виявляти ті елементи структури думок чи міркувань, які не виражені в явній формі, але домислюються. Процес формалізації буде проілюстровано при викладі логіки висловлювань.

Формалізація дає змогу виявити загальні структури думок, сформулювати на цій основі загальні закони і правила міркування, завдяки чому можна замінити будь-яке змістовне міркування, фрагмент тексту чи й цілий текст відповідною системою формул.

3. Розкрийте спільне та відмінне в понятті і слові.

Поняття й слово — не одне й те саме. Поняття є категорія мислення, слово — категорія мови. І як думка перебуває в нерозривному зв'язку з мовою, так і поняття органічно пов'язане зі словом.

Слово — матеріальна дійсність поняття. Поняття не може існувати інакше, як втілившись у слові. Слово виражає й закріплює певне поняття.

Поняття може бути виражене одним словом (наприклад, держава) або сполученням слів (державне право).

Для позначення кожного нового поняття використовується будь-яке попереднє слово або нове сполучення попередніх слів. Але вибір певного слова для вираження нового поняття не випадковий2. Слово має найадекватніше виражати поняття. Якщо ж підшукане слово не точно виражає поняття, не відповідає позначеному предмету, його намагаються замінити іншим, точнішим словом. Так, у колишньому карному процесі протягом тривалого часу для позначення істини, що установлює суд, уживався термін "матеріальна істина". Однак з часом його піддавали все більшій критиці, як термін неточний, двозначний. Нині юридична наука користується терміном "об'єктивна істина". Уточнення найменувань — справа не тільки природна, а й необхідна, воно сприяє виробленню сучаснішої термінології.

Поняття, закріпившись у слові, постає потім як його значення. Тому з'ясування значення слова є не що інше, як установлення того, яке поняття виражає дане слово.

Одне й те ж слово може виражати не одне, а кілька понять і, отже, мати не одне, а кілька значень. Наприклад, під словом "гіпотеза" розуміють "форму мислення" та "частину норми права". Слова, однакові за звучанням, але різні за своїм значенням, дістали назву омоніми. Наявність у мові омонімів викликає необхідність з'ясувати значення слів, що вживаються у практиці мислення.

Чимало уваги приділяється уточненню значення слів у юридичній науці й практиці. Теорією держави і права та іншими правовими науками розроблено спеціальний спосіб тлумачення правових норм, який дістав назву граматичного або словесного тлумачення, мета якого — з'ясування змісту юридичних норм. Щоб правильно застосувати правову норму до конкретного випадку, необхідно з'ясувати її зміст. А для цього насамперед треба розкрити значення тих слів, у яких виражена норма права. У ряді випадків законодавець сам установлює значення слів, котрими він користується. У тих випадках, коли в законі відсутня вказівка на те, у якому значенні вжито те чи інше слово, зміст слів визначається судовою практикою або правовою теорією.

Здатність слів виражати різні поняття породжує іноді плутанину, неясність в аргументації. Тому в науці користуються не просто словами, а термінами.

Термін — це слово, яке має чітко визначене значення. Будь-яка наука прагне, щоб кожен термін мав єдине значення. Багатозначність термінології призводить до усіляких непорозумінь у суперечках, дискусіях, до помилок як у мисленні, так і в практиці. Неточна термінологія викликав невизначеність у мисленні, сплутування понять і сплутування явищ дійсності. Тому питання термінології не байдужі будь-якій науці.

4. Охарактеризуйте зміст і обсяг понять.

Будь-яке поняття має обсяг та зміст.

Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізняють його від інших схожих предметів. Так, зміст поняття "крадіжка" складають такі ознаки: 1) таємне 2) викрадення 3) особистого майна громадян. Змістом поняття "угода" е сукупність таких ознак: 1) дія, спрямована на 2) установлення, 3) зміну або 4) припинення 5) громадянських правовідносин.

Зміст поняття не очевидний, він не даний нам у слові безпосередньо. Наприклад, із самого слова "правовідносини" не видно, які ознаки складають зміст поняття, вираженого цим словом. Зміст поняття може бути установлений (розкритий) тільки за допомогою визначення цього поняття (див. розділ 3).

Зміст багатьох юридичних понять указаний у законі. У випадках, коли зміст того чи іншого юридичного поняття в законі не поданий, він установлюється правовою наукою і судовою практикою.

З'ясування змісту понять має важливе значення для пізнання й практики. Доти, доки ми не установимо зміст поняття, яке нас цікавить, його ознаки, нам не зрозуміти властивості предмета, що виражається цим поняттям, ми не зможемо точно і чітко відмежувати цей предмет від суміжних із ним, допускатимемо плутанину в мисленні.

Обсяг поняття — сукупність предметів або явищ, мислимих у понятті.

Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поширюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття "дерево" становить усі предмети, до яких належить це поняття, тобто усі дерева; обсяг поняття "держава" — усі держави; обсяг поняття "крадіжка" — всі злочини, що мають ознаки цього поняття, та ін.

Сукупність предметів, що складають обсяг поняття, називається логічним класом.

Окремі одиничні предмети класу (сукупність) називаються індивідами або елементами класу (сукупністю). Наприклад, "місто Київ" е елементом класу міст; "злочин, скоєний Петровим",— елемент класу злочинів. Характерною особливістю елемента сукупності є те, що він називається або може бути названий власним іменем.

Для того щоб визначити, чи входить той чи інший одиничний предмет до класу (сукупність) поняття, яке нас цікавить, чи є він елементом даної сукупності, необхідно виходити зі змісту понять. Якщо предмет має всі ознаки, які складають зміст даного поняття, то він входить до класу цього поняття і до нього воно застосовне. Якщо ж одиничний предмет не має усіх ознак поняття, то він не є елементом класу, вираженого цим поняттям. Це положення має важливе значення в судовій практиці при визначенні юридичної оцінки правових явищ, і особливо до карно-правової кваліфікації злочинів. Так, якщо конкретне діяння не має хоча б однієї ознаки крадіжки, то воно не може бути кваліфіковане як крадіжка, включене до обсягу цього поняття.

Сукупність (клас) може складатися з одного елемента, наприклад, "Українська юридична академія", із численних елементів ("договір купівлі-продажу", "злочин", "крадіжка") або безлічі елементів ("атом", "електрон", "сутність", "явище" і т. ін.). А такі класи, як "русалка", "вічний двигун", "кентавр" тощо, не мають жодного реального предмета.

Сукупність (клас) включає до свого складу не тільки елементи, а й різні їхні сполуки (групи). Елементам цих груп належать певні, специфічні для даної сполуки ознаки, такі, що не притаманні елементам інших сполук. Групи елементів тієї чи іншої сукупності (класу), які складаються з елементів, котрі мають певні відрізнювальні властивості, називаються підкласами. Наприклад, сукупність (клас) угод складається з окремих конкретних юридичних угод, які є її елементами. Із цих елементів всередині класу угод можна скласти підкласи, наприклад, підклас позики, кредиту, купівлі-продажу, заповіту тощо. Кожен такий підклас утворюється за певною ознакою, притаманною тільки тим елементам, котрі входять до нього.

Зміст і обсяг понять взаємопов'язані. Цей взаємозв'язок виражений у логічному законі зворотного відношення між обсягом і змістом поняття, котрий формулюється так: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.

Візьмімо такі два поняття: "злочин" і "посадовий злочин". Великий обсяг має поняття "злочин", оскільки воно поширюється на всі злочини, а поняття "посадовий злочин" охоплює тільки частину злочинів, ті, які є посадовими. Зміст же буде більшим у поняття "посадовий злочин", оскільки окрім ознак, властивих усілякому злочину, воно включає ще й ознаки специфічні, ті, якими посадові злочини відрізняються від інших.

Таким чином, більший обсяг — менший зміст, більший зміст — менший обсяг поняття.

5. Які види понять існують? Охарактеризуйте їх та наведіть приклади.

Поняття діляться на види за змістом і обсягом. За обсягом розрізняють поняття одиничні, загальні й нульові.

Одиничним називається поняття, обсяг якого складається з одного предмета.

Прикладами одиничних понять є такі: "Харків", "Велика Вітчизняна війна" та ін.

Загальне поняття — це таке поняття, обсяг якого складається більш ніж з одного предмета. Загальними поняттями е: "людина", "держава", "норма права", "злочин", "крадіжка" тощо. До обсягу кожного з них входить не один, а група однорідних предметів.

Загальні поняття можуть бути реєструючими і нереєструючими.

Реєструючим називається таке поняття, до обсягу котрого входить чітко визначена, яка підлягає обліку, кількість предметів. Наприклад, "планета сонячної системи", "частина світу", "близький родич звинувачуваного", "законний представник потерпілого" тощо.

Нереєструючим називається поняття, котре відноситься до необмеженої кількості предметів. Так, поняття "факт", "подія", "сутність", "явище" і т. д. є нереєструючим, оскільки кількість предметів, що підлягають під кожне з них, не піддається обліку.

Нульовим поняттям називається поняття з нульовим обсягом, тобто поняття, логічний клас якого не має жодного елемента. Наприклад, "круглий квадрат", "вічний двигун", "Бог", "русалка", "відьма" тощо.

Поняття, котрі відносяться до сукупних предметів, мисляться як єдине ціле, називаються збірними поняттями. Такими є поняття "ліс", "бібліотека", "клас", "натовп", "банда" та ін.

Збірне поняття відображає істотні ознаки певної сукупності предметів, а не ознаки предмета, що створюють цю сукупність. Наприклад, поняття "бібліотека" відображає істотні ознаки бібліотеки як сукупності книг, а не ознаки книг. Тому збірне поняття не застосовне до окремих предметів сукупності. Не можна, наприклад, одну книгу називати бібліотекою. Цим збірні поняття відрізняються від загальних понять, котрі застосовні до кожного окремого предмета, що відображається загальним поняттям. Так, поняття "стіл" застосовне до кожного окремо взятого стола.

Збірне поняття може стати як одиничним, так і загальним. Наприклад, "Харківська бібліотека ім. Короленка", "Робітництво України", "1-й Гвардійський полк" тощо — це одиничні збірні поняття. А поняття "піхотний полк", "робітничий клас" є загальними збірними поняттями.

За змістом розрізняють поняття конкретні й абстрактні, позитивні й негативні, співвідносні й безспіввідносні.

Конкретним називається поняття, яке відтворює предмет у його цілісності.

Абстрактним називається поняття, яке відображає не предмет, а його властивість чи відношення, взяте як самостійний об'єкт думки.

Так, поняття "стіл", "людина", "держава", "злочин", "крадіжка" і т. д. — це поняття конкретні, а "тягар", "хоробрість", "вартість", "провина" та ін. — абстрактні поняття.

Конкретному поняттю відповідає в дійсності конкретний предмет або явище. Властивість же, що відтворюється абстрактним поняттям, не володіє предметністю, вона не існує сама по собі поза річчю. У світі немає тягаря, вартості, провини самих по собі, а є предмети, що володіють тягарем, вартістю, провиною. Тому, коли ми оперуємо абстрактними поняттями, то можна назвати предмет, який володіє властивістю, що відображається в абстрактному понятті, але неможливо продемонструвати властивість саму по собі як таку.

Позитивними називаються такі поняття, котрі відображають наявність у предмета або явища певних ознак.

Негативним називається поняття, в якому йдеться про відсутність у предмета ознак, котрі складають позитивні поняття.

Наприклад, поняття "осудність" є позитивним, а "неосудність" — негативним. У кожному з них ідеться про одні й ті ж ознаки, які становлять їхній зміст, тільки в одному понятті говориться про наявність, а в другому про відсутність цих ознак. Осудність є 1) здатність людини розуміти те, що відбувається, і 2) свідомо керувати своїми вчинками. Особа визнається неосудною, якщо вона 1) не могла віддавати собі звіт у своїх діях або 2) керувати ними унаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладнання психічної діяльності, недоумкуватості або іншого хворобливого стану.

Зміст і обсяг негативних понять є такими ж визначеними, як зміст і обсяг позитивних понять. Так, негативні поняття "неповнолітній", "неосудний", "незаконний", "необґрунтований" і т. д. дають змогу строго окреслити коло предметів, що підпадають під це поняття, як і позитивні поняття, "повнолітній", "осудний", "законний", "обґрунтований".

Зміст негативного поняття не може бути встановленим без знання змісту відповідного йому позитивного поняття. Так, без знання змісту поняття "законний вирок" не можна визначити ознаки поняття "незаконний вирок"; не знаючи змісту поняття "осудний", не можна визначити, які ознаки складають зміст поняття "неосудний", тощо.

Безвідносними називають поняття, які відображають предмети, з існуванням котрих ми не пов'язуємо необхідне існування яких-небудь інших предметів. Такі поняття мисляться самі по собі, поза зв'язками з якимись іншими певними поняттями. Наприклад, "людина", "норма права", "договір", "крадіжка" — це поняття безвідносні.

Відносними називають пари понять, котрі відображають такі предмети, існування одного із яких немислиме без існування другого. Відносні пари понять: "боржник" і "кредитор", "позивач" і "відповідач", "злочин" і "кара", "зміст" і "форма", "кількість" і "якість", "сутність" і "явище" тощо.

Виділення відносних понять має важливе значення для пізнання. Якщо ми маємо справу із співвідносними поняттями, то необхідно мати на увазі, що пізнання одного предмета неможливе у відриві від другого, співвідносного з ним.

Так, не можна розібратися у природі надбудови, не досліджуючи економічний базис, не можна розглядати форму поза зв'язком зі змістом тощо.

6. Охарактеризуйте відношення між поняттями.

З'ясувавши види понять перейдемо до характеристики логічних відношень між поняттями.

Л о г і ч н и м в і д н о ш е н н я м між поняттями називають основні типи відношень між структурними елементами понять, тобто відношення між змістом і обсягом.

Виходячи з цього визначення поняття поділяють на порівнювані і не порівнювані.

П о р і в н ю в а н и м и називають поняття, які мають спільну родову ознаку, або спільне родове поняття. Наприклад, "право" і "мораль", "закон" і "указ", "шахрайство" і "крадіжка", "підручник" і "словник", "лекція" і "семінар" тощо.

Н е п о р і в н ю в а н и м и називаються поняття, які не мають спільного родового поняття. Наприклад, "трикутник" і "злочин", "книга" і "юридична помилка", "будинок" і "замах на злочин" тощо.

Порівнювані поняття поділяють на сумісні і несумісні. С у м і с н и м и називають поняття, видові ознаки яких забезпечують повне або часткове спів падання їх обсягів. Наприклад, "юрист - депутат", "книга - підручник" тощо.

Між сумісними поняттями існує три види відношень:

а) відношення тотожності (рівнозначності або повного співпадання);

б) відношення підпорядкування;

в) відношення часткового співпадання.

У відношенні тотожності знаходяться поняття, обсяги яких повністю співпадають. Тотожні поняття - це різні знакові вирази, які мають різний смисл, але однаковий денотат. Наприклад, "квадрат" і "ромб, у якого всі кути прямі", "столиця України" і "місто, в якому розташований університет імені Тараса Шевченка" тощо.

Тотожні поняття не треба плутати з абсолютними синонімами (тобто, знаками, що мають однаковий смисл і однаковий денотат). Тобто, абсолютні синоніми - це різні слова, що виражають одне поняття (смисл). Наприклад, "бегемот" - "гіпопотам", "лінгвістика" - "мовознавство" тощо.

Відношення підпорядкування фіксує співставлення родового і видового поняття. Наприклад, "гуманітарна наука" - "історія", "злочин" - "грабіж", "населений пункт" - "місто" тощо.

Поняття, яке входить до обсягу іншого поняття називається "підпорядкованим", а поняття, яке включає до свого обсягу інше поняття, називається "підпорядковуючим". Так, поняття "історія" буде підпорядкованим, а поняття "гуманітарна наука" - підпорядковуючим:

У відношенні часткового співпадання знаходяться поняття, обсяги яких частково співпадають. Наприклад, "письменник" - "лауреат", "камінь" - "коштовність" тощо.

Схема відношення часткового співпаданнямає такий вигляд:

Н е с у м і с н и м и називаються поняття, видові ознаки яких обумовлюють повне неспівпадання їх обсягів. Наприклад, "гуманітарні науки" - "природничі науки", "обґрунтований вирок" - "необґрунтований вирок" тощо.

Несумісні поняття можуть знаходитися у трьох відношеннях:

а) протиріччя;

б) протилежності;

в) супідрядності.

У відношенні протиріччя знаходяться поняття, зміст одного яких повністю заперечує зміст іншого поняття, а сума обсягів цих понять вичерпує обсяг родового поняття. Наприклад, "житель Києва" - "іногородній", "електропровідник" - "діелектрик", "повнолітній" - "неповнолітній" тощо.

Схематично відношення протиріччя зображується так:

Так зміст понять "повнолітній" хА(х) і "неповнолітній" х А(х) - повністю заперечують один одного, але у сумі їх обсяги вичерпують обсяг родового поняття "вік людини" х С(х).

Протилежними називаються поняття, зміст яких відрізняється вищою мірою. Це означає не тільки неспівпадання їх обсягів, а й те, що у сумі вони не вичерпують обсягу родового поняття. Наприклад, "початок занять" - "кінець занять", "високий" - "низький" тощо.

Графічно це відношення фіксується схемою:

Якщо взяти поняття "білий" х А(х) і "чорний" х В(х), то їх зміст відрізняється вищою мірою (тобто, це крайні види одного роду, але у сумі вони не вичерпують обсягу родового поняття "колір" х С(х).

Якщо видові поняття одного роду не знаходяться ні у відношенні протиріччя, ні у відношенні протилежності, то їм притаманне відношення супідрядності. Наприклад, "метал" - "рідина", "університет" - "консерваторія", "крадіжка" - "грабіж", "місто" - "село" тощо.

Схема цього відношення така:

Коли маємо поняття "поезія" х А(х) і "проза" х В(х), то вони несумісні, але разом підпорядковуються поняттю "жанри літературної творчості" х С(х).

Загальною схемою типології понять за логічними відношеннями буде така:

Аналіз відношень між поняттями має важливе значення для дослідження логічної структури суджень і умовиводів, у яких функціонують поняття. Обсягові та змістовні відношення між поняттями виступають у структурі суджень і умовиводів як відношення між дескриптивними термінами, а також емпірично виражають смисл логічних термінів: "всі", "деякі", "суть", "і", "або", "якщо, то" тощо.

Знання відношень між поняттями дає можливість краще осягнути смисл логічних операцій над поняттями.

7. Поясніть операції з поняттями: обмеження й узагальнення понять.

Наведені логічні операції ґрунтуються на законі зворотного відношення змісту і обсягу понять, згідно з яким, чим ширший обсяг поняття, тим бідніший його зміст, і навпаки.

Обмеження — логічна операція з поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття з ширшим обсягом (родового) до поняття з вужчим обсягом (видового) через додавання до змісту вихідного поняття ознак, які стосуються лише частини предметів його обсягу.

Так, маючи вихідним поняття «держава» і додаючи до нього ознаку «демократична», яка, зрозуміло, притаманна не кожній державі, одержимо поняття «демократична держава», що є вужчим за обсягом від вихідного поняття. В такий спосіб ми здійснили обмеження поняття держави.

Межею обмеження є одиничне поняття. Так, обмежуючи поняття «держава», зрештою одержують одиничне поняття, наприклад «сучасна українська держава».

Узагальнення — логічна операція, в результаті якої відбувається перехід від поняття з вужчим обсягом (видового) до поняття з ширшим обсягом (родового) шляхом збіднення його змісту, тобто вилучення специфічних для вихідного поняття видових ознак.

Так, маючи вихідним поняття «демократична держава» і вилучивши з нього ознаку «демократична», одержимо ширше за обсягом, родове стосовно вихідного поняття держави загалом. Межею узагальнення є гранично широкі за обсягом поняття, які називають категоріями. Кожна наука має свої категорії, тобто найзагальніші в ній поняття. На відміну від інших наук, філософія оперує всезагальними поняттями. Так, у філософській категорії «форма» відображається відповідна грань кожного предмета і явища, які були, є і будуть. Операції обмеження й узагальнення можна передати з допомогою схеми (схема 7, буквами а, Ь, с позначено ознаки, які віднімаються при узагальненні і додаються при обмеженні поняття).

8. Поясніть операції поділу понять. Які види поділу понять існують та яким правилам підкорюються.

Поділ поняття — логічна операція, за допомогою якої розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або елементів.

Обсяг поняття «кут» у результаті операції поділу буде представлений сумою обсягів понять «гострий кут», «прямий кут» і «тупий кут», а обсяг поняття «планета Сонячної системи» — поіменним переліком усіх планет, що обертаються навколо Сонця.

Поняття, що ділиться, називається поділюваним, а результати поділу — відповідні видові поняття — членами поділу. Поділюване поняття і члени поділу перебувають у відношенні підпорядкування (першому підпорядковані другі), а члени поділу між собою — у відношенні співпідпорядкування.

Ознака (чи сукупність ознак), з огляду на яку здійснюється поділ, називається його основою. Основу поділу іноді називають принципом поділу понять. Та чи інша ознака може виступати основою поділу тільки за тієї умови, що вона характерна для кожного елемента обсягу поділюваного поняття, але по-різному виявляється в підмножинах цього обсягу.

Види поділу понять

Традиційно розрізняють два види поділу — поділ за видотвірною ознакою і дихотомію. Щоправда, в розділі, присвяченому поділу, розглядають ще й класифікацію, проте чіткої відповіді на питання про відношення між поділом понять і класифікацією поки що немає.

Поділ за видозміною ознаки — поділ, з допомогою якого поділюване поняття мислено розбивають на види з урахуванням специфіки вияву певної ознаки в різних групах елементів його обсягу.

Основою цього поділу є ознака, характерна для кожного предмета, який мислиться в поділюваному понятті, але виявляється в ньому по-різному. Так, кожна людина має стать (цим люди подібні), проте різні люди мають різну стать. Ця відмінність і є об'єктивною основою для поділу обсягу поняття «людина» на «чоловік» і «жінка».

Внаслідок поділу понять за видотвірною ознакою одержують різну кількість членів поділу — від двох (існують два полюси Землі — Північний і Південний) до нескінченності.

Дихотомічний поділ — поділ, членами якого є два суперечних поняття.

Основою цього поділу є наявність чи відсутність певної ознаки (ознак) у предметів, які мисляться в поділюваному понятті. Внаслідок такого поділу одержують лише два члени поділу, які завжди є суперечними поняттями. Наприклад, предмети і явища можна поділити на красиві і некрасиві, спільноти людей — на нації та не нації.

Класифікація — складний, багатоступінчастий поділ (тобто система поділів), який проводиться з метою одержання нових знань стосовно членів поділу і систематизації цих знань.

Внаслідок класифікації поділюване поняття мислено розбивається на видові поняття, кожне з яких (за наявності основи) у свою чергу поділяється на підвиди тощо.

Здійснюючи класифікацію, вдаються до різних видів поділу. Розрізняють два види класифікації — наукову і ненаукову. Основою поділів у першій є істотні ознаки предметів, які класифікуються, а в другій — неістотні ознаки.

Правила поділу понять

Щоб не припускатися логічних помилок при здійсненні поділу, треба керуватися відповідними правилами.

1. Поділ понять повинен здійснюватися за однією основою. Порушення цього правила призводить до помилки — «підміна основи поділу». Прикладом її може бути поділ обсягу поняття «спосіб виробництва» на«первісний спосіб виробництва», «рабовласницький...», «феодальний...» «капіталістичний...», «комуністичний...» і «азіатський спосіб виробництва». Останній член поділу отримано при використанні принципово іншої основи поділу.

2. Поділ повинен бути співмірним, тобто сума обсягів членів поділу має дорівнювати обсягові поділюваного поняття. При порушенні цього правила можутьвиявитися такі дві помилки:

а) «надто вузький поділ», або «неповний поділ».Ця помилка трапляється тоді, коли сума обсягів членів поділу не повністю вичерпує обсяг поділюваного поняття. Наприклад: «Є такі види темпераментів: флегматичний, сангвінічний і меланхолічний». У цьому прикладі пропущено один із членів поділу — «холеричний»;

б) «надто широкий поділ», або «поділ із зайвим членом поділу». Ця помилка трапляється тоді, коли поряді з дійсними членами поділу називають поняття, які не належать до обсягу поділюваного поняття або належать тільки частково. Наприклад: «Є такі континенти —Австралія, Північна Америка, Південна Америка, Антарктида, Африка, Ґренландія і Євразія». Оскільки Ґренландія не належить до материків, то такий поділ можна характеризувати як «поділ із зайвим членом».

3. Члени поділу повинні виключати один одного, тобто не мати спільних елементів. Приклад порушення цього правила: «Квартири бувають світлими, сухими, темними, з усіма вигодами тощо».

4. Поділ повинен бути безперервним (поступовим), тобто члени поділу мають бути поняттями одного порядку загальності.Іншими словами, кожен член поділу повинен бути найближчим видом поділюваного поняття. Порушення цього правила призводить до помилки «стрибок у поділі». Так, поділ «До мистецтва належать такі види: музика, архітектура, скульптура, пісня...» є помилковим, оскільки пісня є різновидом музичного виду мистецтва.

Поділ понять треба відрізняти від мисленого розчленування предметів. Так, ліси поділяють на листяні, хвойні та змішані, а розчленовують на дерева; речення поділяють на розповідні, питальні та спонукальні (чи на інші види, якщо беруть іншу основу поділу), а розчленовують на слова; основи слів поділяють на похідні й непохідні, а розчленовують на корінь, суфікс і префікс.

9. Охарактеризуйте операцію визначення понять. Опишіть види та поясніть правила визначення понять.

Визначення (дефініцій) – логічна операція,яка розкриває зміст поняття або встановлює значення терміну.

Правило визначення:

1) визначення пов. бути співмірним (dfd-dfn), при порушенні цього правила виникає 3 види помилок: а) надто широке (dfd<dfn): б) надто вузьке (dfd>dfn); в) визначення в одному місці широке, а в іншому вузьке.

2) Визначення не повинно мати кола (тавтологій)

3) У визначенні не повинно бути метафор і двозначності

10. Дайте загальну характеристику судженню. Розкрийте структуру судження.

Судження – форма мислення, в якій дещо стверджується або заперечується про існування предметів, їх властивостях, відношеннях та зв’язках між ними. Вони не є окличними.

Судження бувають прості та складні:

Простим називають таке судження у якому жодна логічна частина не є окремим судженням. Або простим називається судження, яке не має самостійних частин. Має один S і один Р.

Складним називається таке судження, яке складається із двох або більше простих суджень, що пов'язані логічними сполучниками, а кожна із його правильних частин буде окремим судженням.

Судження складається із суб'єкта, предиката і зв'язки.

Суб'єкт — це те, про що йдеться у судженні. Суб'єкт — не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Суб'єкт позначається літерою S.

Предикат — це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб'єктом. Позначається предикат літерою Р

Зв'язка в судженні є відображенням зв'язку, існуючого між предметом думки і певною властивістю; зв'язка установлює, належить чи не належить предметові судження властивість, мислима в предикаті. Зв'язка виражається такими словами, як "є", "не є" тощо.

Перед суб’єктом іноді стоїть квантор. Він вказує, чи відноситься судження до всього обсягу понять, чи до його частини.

11. Охарактеризуйте класифікацію суджень (прості, категоричні судження та їх види; види суджень за кількістю і якістю).

Усю множину суджень можна поділити на дві підмножини: прості і складні судження.

Простим називають таке судження у якому жодна логічна частина не є окремим судженням. Або простим називається судження, яке не має самостійних частин. Наприклад, "Книга є джерелом інформації", якщо відняти будь-яку частину цього судження ("книга", або "джерело інформації"), то окрема взята вона не буде судженням, а вихідне судження, як цілісний об'єкт зруйнується.

Складним називається таке судження, яке складається із двох або більше простих суджень, що пов'язані логічними сполучниками, а кожна із його правильних частин буде окремим судженням.

Зупинимося на аналізі простих суджень. За характером ознаки, яка представлена предикатом судження, розрізняють такі види суджень:

· атрибутивні

· судження з відношеннями, або судження про відношення

· судження існування

Атрибутивним називається таке просте судження предикат якого представляє таку ознаку як властивість. Можна ще й так визначити атрибутивне судження: "Атрибутивним судженням називається такий вид простих суджень, в яких йдеться про притаманність предметам якихось властивостей, або про їх відсутність у предмета". Наприклад, "Франція є республікою", "Жоден мій знайомий не має вищої освіти" тощо.

Судженням з відношеннями називається такий вид простих суджень у яких предикат представляє таку ознаку як відношення між предметами. Наприклад, "Київ розташований вище по Дніпру ніж Канів", "Мій приятель не знає мого брата" тощо. У першому судженні стверджується, що відношення "розташований вище по Дніпру" має місце між двома предметами "Києвом" і "Каневом". У другому судженні заперечується, що відношення "знає" має місце між "моїм приятелем" і "моїм братом".

Судженням існування називається вид простих суджень в яких предикат виражає наявність (буття) предмета. Наприклад, "Є люди, які можуть прогнозувати майбутнє", "Не існує життя на Місяці" тощо. У першому судженні стверджується існування людей, здатних до прогнозування. У другому судженні заперечується наявність живого на такому космічному об'єкті як Місяць.

Зупинимося на аналізі атрибутивних суджень. Інтерес до атрибутивних суджень у традиційній логіці був викликаний тим, що вони виступили вихідним матеріалом у побудові Аристотелем першої теорії логічного висновку - силогістики. Значною мірою це зумовлювало й те, що решта простих суджень (судження з відношеннями і судження існування) після відповідних синтаксичних реконструкцій тлумачилися як атрибутивні.

Атрибутивні судження поділяються на види за кількістю і якістю. За якістю виділяють:

· стверджувальні

· заперечувальні

Наприклад, "Злочин є суспільно небезпечним вчинком" - стверджувальне судження; "Жоден мій приятель не має посвідчення водія" - заперечувальне судження. За кількістю розрізняють:

· одиничні

· загальні

· часткові атрибутивні судження

Одиничним називається таке атрибутивне судження, у якому суб'єктом виступає одиничне поняття. Наприклад, "Автор "Кобзаря" є відомим художником".

Загальним називається таке атрибутивне судження, у якому суб'єктом є загальне поняття. Наприклад, "Трапеція є геометричною фігурою".

Частковим називається атрибутивне судження, у якому суб'єкт представляє частину класу досліджуваних предметів. Наприклад, "Деякі книжки мають довідковий характер". Ці дві типології атрибутивних суджень виділяються у методичних цілях.

У практиці міркування вони існують у взаємодії, тому спеціально виділяють типологію атрибутивних суджень за "об'єднаним поділом за кількістю і якістю":

· загальностверджувальні

· частковостверджувальні

· загальнозаперечувальні

· частковозаперечувальні

Загальностверджувальним називається судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю стверджувальним. Наприклад, "Будь-яка планета має природний супутник".Схема загальностверджувального судження така: "Будь-який S є Р". Позначається цей вид суджень буквою "А". Це позначення береться від першої букви латинського слова "affirmo" (стверджую). "А" фіксує логічний термін у структурі загальностверджувального судження "Будь-який... є...". "S" і "Р" - це дескриптивні терміни. Отже, структуру загальностверджувального судження можна записати так: Asp.

Частковостверджувальним судженням називається таке атрибутивне судження, яке за кількістю є частковим, а за якістю стверджувальни. Наприклад, "Деякі злочини є посадовими". Схема частковостверджувального судження має такий вигляд: "Деякі S є Р". Позначається це судження буквою "і". Це друга голосна буква у слові "Affrmo". "І" виражає логічний термін у структурі частковостверджувального судження: "Деякі... є...". Отже, частковостверджувальне судження позначається символом: Isp.

Загальнозаперечувальним називається атрибутивне судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю - заперечувальним. Наприклад, "Жоден мій знайомий не був серед учасників семінару". Загальнозаперечувальне судження має таку схему: "Жоден S не є Р". Це судження позначається першою голосною буквою у латинському слові "Nego" (заперечую) - "Е". Символ "Е" представляє логічний термін у загальнозаперечувальному судженні: "Жоден... не є...". Записується структура загальнозаперечувального судження так: Esp.

Частковозаперечувальним називається атрибутивне судження, яке за кількістю є частковим, а за якістю заперечувальним. Наприклад, "Деякі мої друзі не були запрошені на свято". Схема частковозаперечувального судження така: " Деякі S не є Р". Позначається це судження другою голосною буквою у слові "Nego" - "О". Символ "О" фіксує логічний термін у частковозапере-чувальному судженні: "Деякі... не є...". Структура цього судження записується так: Osp.

Атрибутивні судження можна розглядати як з точки зору інтенсіоналу, так і з точки зору екстенсіоналу. Попередній розгляд атрибутивних суджень базувався на їх інтенсіональній характеристиці. Тобто, до уваги брався факт притаманності або не притаманності предметам якоїсь властивості.

З точки зору екстенсіоналу атрибутивне судження можна тлумачити як судження про повне або часткове включення чи невключення обсягу одного терміна Б до обсягу іншого терміна Р. Наприклад,

1. "Будь-яке дерево - є рослина".

2. "Будь-який квадрат є рівностороннім прямокутником".

3. "Деякі поети - лауреати".

4. "Деякі книжки є підручниками".

5. "Жодний природний супутник не є планетою".

6. "Деякі злочини не є посадовими".

7. "Юпітер є планета".

8. "Місяць не є планетою".

Включення або невключення обсягу одного терміну до обсягу другого терміну визначає таке важливе для характеристики атрибутивних суджень відношення як "розподіленість термінів".

Термін S або Р називається розподіленим у даному судженні, якщо він взятий у повному обсязі.

Нерозподіленим називається термін, якщо він взятий у неповному обсязі.

Це відношення можна визначити ще й так: "Термін атрибутивного судження називається розподіленим, якщо його обсяг повністю включається або повністю виключається із обсягу другого терміну. Термін нерозподілений, якщо його обсяг частково включається або виключається із обсягу другого терміну". Розподілений термін позначається знаком (+), а нерозподілений - знаком (-).

12. Охарактеризуйте розподіленість термінів у категоричних судженнях.

Термін (S,Р) вважається розподіленим, якщо його обсяг повністю включається або виключається з обсягу іншого терміна. Розподілений термін позначається - S+, Р+.

Термін (S,Р) вважається нерозподіленим, якщо його обсяг частково включається або виключається з обсягу іншого терміна. Нерозподілений термін позначається - S-, Р-.

Залежно від чотирьох типів простих категоричних суджень існують такі випадки розподіленості термінів.

Судження А(SP).

Його формула: "Всі S є Р". Існує два випадки розподіленості S та Р.

1-й випадок. Наприклад, "Всі студенти-філологи є студентами". Відношення між 8 (студенти-філологи) та Р (студенти) подамо у вигляді кіл Ейлера:

Оскільки "всі студенти - філологи" включаються в обсяг предиката, то S + буде розподіленим. У судженні логічний наголос стоїть на S, тобто з обсягу "студентів" (Р) виключається та частина обсягу, яка належить до S. Р-, таким чином, буде нерозподіленим.

2-й випадок. Наприклад, "Всі квадрати - прямокутні ромби".

Це виділяюче судження, значить у ньому обсяги 8 і Р повністю збігаються або включають одне одне, тоді і Б, і Р будуть розподіленими.

Судження І(SР).

Його формула "Деякі S є Р". Існує два найбільш розповсюджених випадки розподіленості S та Р.

1-й випадок. Наприклад, "Деякі студенти є відмінниками навчання".

Відношення між обсягами S та Р є невизначеним. Оскільки S та Р частково включають обсяги один одного, то і S, і Р будуть нерозподіленими. 2-й випадок. Наприклад, "Деякі юристи є адвокатами".

Оскільки всі адвокати (Р) включаються в обсяг S, то Р + - буде розподіленим. Логічний наголос судження стоїть на Р, тобто з обсягу юристів (S), виключається та частина обсягу, яка належить до Р, тоді Б буде нерозподіленим.

Судження Е(SP).

Його формула "Жодне S не є Р". Тут можливий лише один випадок розподіленості S та Р. Наприклад, "Жодна кішка не є собакою".

Оскільки і S, і Р повністю виключаються з обсягів один одного, то обоє вони будуть розподіленими.

Судження O(SР).

Його формула "Деякі 8 не є Р". Тут найбільш розповсюдженими є два випадки розподіленості термінів.

1-й випадок. Наприклад, "Деякі юристи не є адвокатами".

Оскільки мова йде про "деяких юристів", тобто про частину S, то суб'єкт буде нерозподіленим. Предикат же повністю включається в обсяг суб'єкта, отже він буде розподіленим.

2-й випадок. Наприклад, "Деякі студенти не є відмінниками навчання".

Оскільки S (студенти) частково (деякі S) включається в обсяг Р (тільки частиною студентів відмінників), то S буде нерозподіленим. Р - відмінники навчання — береться в повному обсязі (повністю виключається з обсягу S).

Отже, S завжди розподілений у загальних судженнях і нерозподілений у часткових; Р завжди розподілений у заперечних судженнях, а в стверджувальних він буде розподіленим за умови, що Р<S.

Для того, щоб визначити розподіленість термінів у даному судженні необхідно:

1. Привести його до нормальної форми.

2. Сформулювати обернене судження, тобто поставити Р на перше місце, а S на друге.

3. Виходячи з виявленого співвідношення обсягів S та Р, зобразити його колами Ейлера.

4. Проставити розподіленість термінів. Наприклад, "Електрон має негативний заряд".

1. Нормальна форма: "Всі електрони є негативно зарядженими частками" - А(S Р).

2. Але А(S Р) має два випадки співвідношення обсягів S і Р (S < Р, S = Р) при одній і тій же логічній формулі: "Всі S є Р". У першому випадку (S < Р), обернене буде: "Деякі Р є S ", а в другому (S = Р) - "Всі Р є S ". У нашому випадку правильним оберненим судженням буде: "Всі негативно заряджені частки є електронами". Отже:

Твердження про те, що "Деякі негативно заряджені частки є електронами" було б хибним, бо крім електрона таких часток не існує.

13. Охарактеризуйте логічний квадрат.

Логічний квадрат - це схематичний засіб класифікацій суджень. Він насправді має форму геометричного квадрата, з його допомогою система класифікації включає всі атрибутивні (одиничні, загальні й часткові) судження. Причому загальні й одиничні судження розглядаються як тотожні за обсягом суб’єкта. Штучна наочна схема, яка, апелюючи до уяви людини, полегшує їй запам’ятання характеру логічних відношень між судженнями типу А, Е, І, 0, в яких ідеться про одне й те саме, у той же час і в тому ж відношенні. Істинність суджень про одне і те саме, висловлених в один і той же час, в одному й тому ж відношенні, які відрізняються лише за кількістю і якістю, перебуває у формально-логічній залежності.

14. Поясніть складні судження - безумовні та умовні судження.

Складне судження - судження, до складу якого входять два і більше суб'єктів, або два та більше предикатів, або два та більше і суб'єктів, і предикатів.

Складні судження поділяють на безумовні та умовні.

Дата добавления: 2015-06-27