Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

V. КВАЗІМОДО




Читайте также:
  1. II. ГОРБАТИЙ, ОДНООКИЙ, КУЛЬГАВИЙ
  2. II. ГРЕВСЬКИЙ МАЙДАН
  3. II. КЛОД ФРОЛЛО
  4. II. ПРО ТЕ, ЩО СВЯЩЕНИК І ФІЛОСОФ НЕ ТЕ Ж САМЕ
  5. III. ГЛУХИЙ
  6. III. ДЗВОНИ
  7. III. ХАЙ ЖИВУТЬ ВЕСЕЛОЩІ!
  8. IV. ВЕДМЕЖА ПОСЛУГА
  9. IV. ГЛИНА І КРИШТАЛЬ
  10. IV. ПРИКРОЩІ, НА ЯКІ НАРАЖАЄШСЯ, ПЕРЕСЛІДУЮЧИ ВНОЧІ ГАРНЕНЬКУ ЖІНКУ
  11. IV. СЛЬОЗА ЗА КРАПЛЮ ВОДИ
  12. V. ВІДЛЮДНИЙ ЗАКУТОК, У ЯКОМУ ЛЮДОВІК ФРАНЦУЗЬКИЙ ЧИТАЄ ЧАСОСЛОВ 1 страница

 

 

В одну мить усе було готове для здійснення ідеї Коппеноля. Городяни, школярі, писарська братія взялися до діла. Невелику капличку проти мармурової плити було обрано за сцену для показу гримас. Гарненька розета над дверима, коли з неї вибили шибку, утворила кам'яне кільце, крізь яке учасники змагань мали просовувати голови. Щоб дістатися до кільця, досить було вилізти на дві бочки, невідомо звідки принесені й поставлені одна на одну. Вирішили, що кожний кандидат, чи то чоловік, чи жінка (бо можна було обрати й папесу), для збереження яскравості й свіжості враження від гримаси мав перебувати з закритим обличчям у капличці аж до моменту свого виступу. Не минуло й хвилини, як каплиця заповнилася учасниками змагань, і двері за ними зачинились.

Коппеноль із свого місця усім розпоряджався, усім диригував, усьому давав лад. Під час метушні кардинал, не менш прикро вражений, ніж Гренгуар, посилаючись на невідкладні справи та вечерню, разом із своїм почтом залишив зал, і та сама юрба, яку так схвилювало його прибуття, навіть не звернула уваги на те, що він пішов. Тільки Гійом Рім помітив, що його превелебність утік. Увага натовпу, немов сонце, здійснювала свій круговорот: виникнувши в одному кінці залу і затримавшись якийсь час посередині, вона перейшла тепер на протилежний кінець. І мармурова плита, і вкритий парчею поміст уже відіграли свою роль, тепер настала черга каплиці Людовіка XI. З цієї хвилини всяк міг шаліти, як хотів. У залі лишилися самі фламандці та різний набрід.

Почали показувати гримаси. Перша пика, яка з'явилась у віконці, була з червоними вивернутими повіками, з роззявленим, немов паща, ротом, з чолом, поморщеним, як гусарські чоботи часів Наполеона, вона викликала такий шалений вибух реготу серед усіх цих мужлаїв, що Гомер, мабуть, подумав би, що то боги. Однак Великий зал був зовсім не схожий на Олімп, і нещасний Гренгуарів Юпітер розумів це краще за всіх. З'явилася друга гримаса, за нею третя, потім ще одна, потім ще, і за кожним разом регіт і радісне тупотіння ніг дедалі дужчали. Це видовище мало в собі щось запаморочливе, щось могутнє, п'янке й заворожуюче, силу, поняття якої важко відтворити в уяві сьогоднішніх читачів.

Уявіть собі низку облич, які, змінюючи одне одне, зображають собою всі геометричні фігури – від трикутника до трапеції, від конуса до много‑гранника; вирази всіх людських почуттів, від гніву до хтивості; усі віки – від зморщок новонародженої дитини до зморщок близької до смерті старої жінки, усі релігійні фантастичні образи – від Фавна до Вельзевула; усі профілі тварин – від пащі до дзьоба, від рила до морди. Уявіть собі, що всі потвори з Нового мосту, ці скам'янілі під рукою Жер‑мена Пілона * кошмари, починають оживати, дихати й по черзі приходять глянути нам в обличчя своїми палаючими очима; що всі машкари венеціанського карнавалу миготять перед вами; словом, уявіть безперервний калейдоскоп людських облич.



Оргія ставала дедалі більше фламандською. Навіть Тенірс * не зміг би досконало відтворити її; уявіть у вигляді вакханалії битву, зображену Сальватором Роза *. Вже не було ні школярів, ні послів, ні городян, ні чоловіків, ні жінок; зникли Клопен Труйльфу, Жіль Лекорню, Сімона Чо‑тири‑Фунти, Робен Пуспен. Усе змішалося в загальному безумстві. Великий зал являв собою величезне горно зухвальства й безсоромності, в якому кожен рот видавав крик, кожне обличчя корчило гримасу, кожне тіло потворно звивалось. Усе вило й ревіло. Химерні обличчя, що, скрегочучи зубами, викривлялися в отворі розети, були немов солом'яні віхті, кинуті в полум'я, А над усією цією юрбою, наче над казаном, здіймався якийсь їдкий, гострий, пронизливий, свистячий звук, подібний до дзижчання ґедзя.

– Ой‑ой! Хай йому чорт!

– Дивись, яка пика!

– Ет, нічого не варта.

– Давайте іншу!

– Гійометто Можерпюї, поглянь лише на цю бичачу морду. Якби до неї та ще роги, був би точнісінько твій чоловік.

– Іншу!

– Клянусь папським черевом! А це що за пика?

– Гей, ти! Це шахрайство! Дозволено показувати тільки обличчя.

– Ну й клята П'єретта Кальбот! На все здатна!

– Слава! Слава!

– Я задихаюся!

– А он у того вуха ніяк не пролазять! І так далі, і так далі…

Треба, однак, віддати належне нашому другові Жеанові. Він один серед цього шабашу не залишив свого місця і, як юнга за щоглу, тримався за верхівку колони. Він біснувався, шаленів. Його рот був широко роззявлений, і з нього виривався такий вереск, якого вже не було чути – але не тому, що його перекривав надзвичайної сили загальний гамір, а тому, що вереск Жеана вже перейшов за той поріг різких звуків, які здатен сприймати людський слух – тобто перевищив дванадцять тисяч коливань у секунду за Совером або вісім тисяч – за Біо *.

Щодо Гренгуара, то він спершу розгубився, але потім швидко опанував себе. Він уже звик до зрадливості долі.

– Продовжуйте! – втретє крикнув він своїм машинам‑комедіантам. Гренгуар, широко ступаючи, походжав перед мармуровою плитою, і раптом йому спало на думку й собі показатися через віконечко каплиці, хоча б тільки заради того, щоб потішитися, скрививши гримасу до цієї невдячної юрби. «Але ні,– міркував він далі,– це було б недостойно мене; ніякої помсти! Борімося до кінця! – казав він сам до себе. – Влада поезії над народом велика; я спрямую його на добру путь. Побачимо, що переможе – гримаси чи художнє слово».

Та ба! Він залишився єдиним глядачем своєї містерії. Тепер стало ще гірше, ніж було досі. Гренгуар бачив тільки спини. А втім, я помиляюсь. Той терпеливий товстун, з яким він в один з критичних моментів уже радився, і далі сидів обличчям до естради. Що ж до Жіскетти та Лієнарди, то вони вже давно втекли.

Гренгуар був до глибини душі зворушений вірністю свого єдиного глядача. Він підійшов до нього і заговорив, обережно смикаючи його за руку (бо товстун, спершись на балюстраду, куняв):

– Дякую вам, добродію.

– За що, пане? – спитав товстун, позіхаючи.

– Я бачу, – відповів поет, – що вам псує настрій: увесь цей гамір, який перешкоджає спокійно слухати мораліте. Та будьте певні: ваше ім'я знатимуть нащадки. Будь ласка, скажіть, як вас звуть?

– Рено Шато, хранитель печатки паризької тюрми Шатле, до ваших послуг.

– Пане, ви тут єдиний прихильник муз, – сказав Гренгуар.

– Ви дуже ласкаві, пане, – відповів хранитель печатки Шатле.

– Ви єдина людина, – вів далі Гренгуар, – яка уважно слухала містерію. Сподобалась вона вам?

– Гм, гм! – відповів товстун, ще не зовсім прокинувшись, – воно справді досить кумедно.

Гренгуарові довелося задовольнитися цією похвалою, бо грім оплесків, змішаний з гучними схвальними вигуками, раптом урвав їхню розмову. Папу блазнів було обрано.

– Слава! Слава! Слава! – ревла юрба.

Пика, яка в ту мить красувалася в отворі розети, була й справді гідна подиву. Після всіх п'ятикутних, шестикутних і всяких інших химерних облич, котрі одне за одним з'являлися в цьому віконці, не досягаючи того ідеалу гротесковості, який у збудженій оргією уяві створила собі юрба, тільки така неповторно бридка гримаса могла вразити це збіговисько й викликати бурхливе захоплення. Навіть сам метр Коппеноль аплодував їй; і навіть Клопен Труйльфу, який теж брав участь у змаганнях (і бог свідок, якого високого ступеня потворства могло досягти його обличчя), визнав себе переможеним. Ми зробимо те саме. Ми не будемо й намагатися відтворити в уяві читача чотиригранного носа, цього підковоподібного рота, маленького, майже прикритого рудою щетинистою бровою, лівого ока, тоді як праве зовсім зникало під величезною бородавкою, кривих, тут і там повиломлюваних зубів, схожих на зубчастий мур фортеці, потріскану губу, на яку звисав, немов бивень слона, зуб, цього роздвоєного підборіддя. Та ще важче відтворити вираз цього обличчя, якусь суміш злоби, здивування і смутку. А тепер уявіть собі, якщо зможете, цей образ.

Визнання було одностайним. Усі кинулися до каплиці. Звідти, тріумфуючи, вивели щасливого обранця – папу блазнів. І тільки тепер подив і захоплення досягли своєї вершини. Гримаса була його справжнім обличчям.

Скоріше, він увесь являв собою гримасу. Величезна голова, вкрита рудою щетиною; між плечима – здоровенний горб, а другий, такий же, на грудях; дивовижна будова стегон і ніг, настільки вигнутих, що вони сходилися тільки в колінах і були схожі на два серпи, з'єднані ручками; широкі ступні, потворні руки. І при всій цій потворності – якийсь грізний вираз сили, спритності та відваги, – дивний виняток із споконвічного правила, за яким і сила, і краса є наслідком гармонії. Ось якого папу обрали собі блазні.

Здавалось, що це розбитий і невдало спаяний велетень.

Коли ця подоба циклопа з'явилася на порозі каплиці, нерухома, кремезна і майже однакова завширшки і завдовжки, «квадратна в своїй основі», за словами однієї великої людини, то по її напівчервоному, напівфіо‑летовому одягу, всіяному срібними дзвіночками, і передусім по її непере‑вершеній потворності юрба одразу впізнала, хто це, і закричала в один голос:

– Це ж Квазімодо, дзвонар! Це Квазімодо, горбань із Собору Паризької богоматері! Квазімодо одноокий! Квазімодо кривоногий! Слава! Слава!

Як бачимо, бідолаха мав багатий набір прізвиськ.

– Стережіться, вагітні жінки! – гукали школярі.

– І ті, що хочуть завагітніти! – додав Жоаннес. Жінки й справді затуляли обличчя руками.

– Ох! Огидна мавпа! – сказала одна.

– Така ж зла, як і бридка, – додавала друга.

– Це чорт, – кидала третя.

– Я, на лихо, живу біля собору й цілісіньку ніч чую, як він блукає по даху.

– Разом з котами.

– Він завжди на наших дахах.

– І зурочує нас крізь димарі.

– Одного вечора ця крива пика зазирнула до мене у віконце. Я подумала, що то якийсь мужчина. Ну й злякалася ж!

– Я певна, що він літає на шабаш. Якось він залишив мітлу в ринві на моєму даху.

– О бридка пика!

– О мерзенна душа!

– Тьху!

Чоловіки, навпаки, були в захваті й плескали в долоні.

Квазімодо, причина цього сум'яття, все ще стояв у дверях каплиці, нерухомий, похмурий і серйозний, дозволяючи милуватися собою.

Один школяр, здається Робен Пуспен, підбіг ближче і зареготав йому просто в обличчя. Квазімодо взяв його за пояс і відкинув кроків на десять у натовп. І все це мовчки.

Захоплений метр Коппеноль підійшов до нього.

– Істинний хрест! Найсвятіший отче, досконалішої потворності я ніколи в житті не бачив. Ти гідний бути папою навіть у Римі, не тільки в Парижі.

Кажучи це, він весело поплескав його по плечу. Квазімодо не ворухнувся.

Коппеноль вів далі:

– З такою мацапурою, як ти, я б радо гульнув, нехай би це мені коштувало навіть дюжину новісіньких турських ліврів! Що ти на це скажеш?

Квазімодо мовчав.

– Істинний хрест! – вигукнув панчішник. – Ти що, глухий? Дзвонар і справді був глухий.

Тим часом поведінка Коппеноля починала, видно, дратувати Квазімодо; він раптом обернувся до нього і так страшно заскреготав зубами, що фламандський велетень позадкував, немов бульдог перед кицькою.

І тоді навкруг цієї дивовижної постаті утворилося коло остраху й пошани радіусом щонайменше п'ятнадцять кроків. Якась стара жінка пояснила метру Коппенолю, що Квазімодо глухий.

– Глухий! – зайшовся грубим фламандським реготом панчішник. – Істинний хрест! Та це ж неперевершений папа!

– Стривай! Я знаю його! – вигукнув Жеан, спустившись нарешті із своєї капітелі, щоб краще розгледіти Квазімодо. – Це ж дзвонар мого брата архідиякона. Добридень, Квазімодо!

– Чорт, а не людина! – сказав Робен Пуспен, усе ще не отямившись від свого падіння. – Подивишся на нього – горбань. Почне йти – кульгавий. Гляне на тебе – одноокий. Заговориш до нього – глухий. Та чи є хоч язик у цього Поліфема?

– Він говорить, коли захоче, – сказала стара. – Він оглух від дзвонів. Він не німий.

– Тільки цього ще йому бракує,– зауважив Жеан.

– Та й одне око у нього зайве, – докинув Робен Пуспен,

– Е, ні,– розсудливо промовив Жеан. – Одноокий значно більший каліка, ніж сліпий. Бо одноокий бачить, чого він позбавлений.

Тим часом усі жебраки, усі слуги, усі злодюжки разом із школярами гуртом рушили до шафи судових писарчуків по картонну тіару та блазенську мантію папи. Квазімодо мовчки, навіть з якоюсь гордовитою покорою дозволив одягнути себе. Потім його посадили на строкато розмальовані ноші. Дванадцять членів братства блазнів підняли його на плечі; якась гірка і погордлива радість розцвіла на похмурому обличчі циклопа, коли він побачив біля своїх викривлених ніг голови усіх цих гарних, струнких чоловіків. Потім, за встановленим звичаєм, уся процесія галасливих обідранців перед тим, як рушити вулицями й перехрестями Парижа, почала обхід внутрішніх галерей Палацу правосуддя.

 

 





Дата добавления: 2015-06-28; Просмотров: 128; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.01 сек.