:


-(3434)-(809)-(7483)-(1457) -(14632) -(1363)-(913)-(1438)-(451)-(1065)-(47672) -(912)-(14524) -(4268)-(17799)-(1338)-(13644)-(11121)-(55)-(373)-(8427)-(374)-(1642)-(23702)-(16968)-(1700)-(12668)-(24684)-(15423)-(506)-(11852) -(3308)-(5571)-(1312)-(7869)-(5454)-(1369)-(2801)-(97182)-(8706)-(18388)-(3217)-(10668) -(299)-(6455)-(42831)-(4793)-(5050)-(2929)-(1568)-(3942)-(17015)-(26596)-(22929)-(12095)-(9961)-(8441)-(4623)-(12629)-(1492) -(1748)

Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку


Концепції переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки

Перехідні економічні системи: зміст і основні риси

Сутність і закономірності еволюційного переходу економічної системи до наступного типу

Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи. Типи економічних систем

Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЗАКОНИ ЇЇ ОЗВИТКУ. СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ. ОСОБЛИВОСТІ ОЗВИТКУ ПЕЕХІДНИХ ЕКОНОМІК

Тема 6. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УСТІЙ СУСПІЛЬСТВА.

Маріуполь, 2011

Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку. Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік

Лекція № 6

З курсу: «Політекономія»

Викладач: к. е. н. Капранова Лариса Григорівна

3. Місце і роль людини в економічній системі

 

Дослідження закономірностей і ступенів розвитку суспіль­ства є винятково важливою проблемою для науки та суспільної практики. Без цього не можна зрозуміти складні соціально-еко­номічні процеси руху людства до вершин цивілізації.



Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному тракту­ють сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодізації процесу економічного розвит­ку людського суспільства.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його по­слідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного спосо­бу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма влас­ності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського су­спільства відбувається як послідовна зміна одного способу ви­робництва іншим:

— первіснообщинний;

— рабовласницький;

— феодальний;

— капіталістичний;

— комуністичний.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відноси­нам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострен­ня класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень вважають методологічно недостатнім і справедливо піддається критичному аналізу.

По-перше, п'ятиланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає пов­ною мірою своєрідності розвитку азійського способу виробниц­тва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку осії, України.

По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора — розвитку матеріального ви­робництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (націо­нальних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).

По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес "ре­волюційного" руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) природно-історичного процесу.

По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства світова суспільна наука розробила і широко використовує цивілізаційний підхід щодо пізнання історії розвитку людства.

Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духов­ною культурою людей.

Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні сту­пені розвитку економічних систем.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи: 1) багатовимірності аналізу економічних систем; 2) природної ево­люційної поступовості історичного процесу; 3) відмови від кла­сових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4) пізнан­ня системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку;

6) визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

Як бачимо, цивілізаційний підхід не страждає економічним детермінізмом, оскільки передбачає рівномірність впливу та інших чинників на розвиток людського суспільства. Він зорієн­тований не на особливості способу виробництва, а перш за все на цілісність людської цивілізації, домінуюче значення загально­людських цінностей, інтегрованість кожного суспільства у світо­ву спільноту.

Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спря­мованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом вироб­ництва та цивілізації в цілому, але і їх безпосередньою метою, цільовою функцією (рис. 1).

Цивілізація — категорія історична, її рівень і сутність визна­чаються тими багатогранними соціально-економічними умовами, в яких відбувається життєдіяльність того чи іншого народу.

Американський економіст У. остоу висунув теорію "стадій росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку:

— традиційне суспільство;

— перехідне суспільство;

— стадія зрушення;

— стадія зрілості;

— стадія високого рівня масового споживання.

ис. 1. Структура категорії "цивілізація"

 

Інший американський вчений Л.Г. Морган виділяв три ета­пи в розвитку людської історії:

— епоха дикості (мисливське господарство);

— епоха варварства (скотарство);

— епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах (рис. 2).

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємо­дію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широ­кому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства,

ис. 2. Еволюція цивілізації

його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-істо­ричного прогресу людства.

Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктив­них силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підви­щенню культури людини.

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та ін.), використовуючи критерій "ступінь індустріального розвит­ку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

— доіндустріальне (аграрне) суспільство;

— індустріальне суспільство;

— постіндустріальне суспільство.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське гос­подарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало ве­лике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство — це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-тех­нічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують на­ука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер еконо­міки й управління. В суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ тощо). Внаслідок цих революційних науково-технічних перетво­рень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості.

Бурхливий розвиток інформаційно-інтелектуальних техно­логій, комп'ютеризації, космонавтики посилили зв'язки люди­ни з космосом, що згідно з концепцією В.І. Вернадського про ноосферу дозволяє зробити висновок, що сучасне суспільство стоїть на порозі зародження нової ноосферно-космічної цивілі­зації, яка буде визначати економічне, науково-технічне і куль­турне обличчя людства у XXI ст.

Для постіндустріального суспільства характерним є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємо­зв'язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, поси­люється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об'єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу.

Цивілізаційна концепція розвитку суспільства дає змогу визначити історичне місце і нашої країни, її знаходження на індустріальній стадії та перспективи переходу до постіндустріальної стадії. Для цього необхідно створення соціально-ринко­вої економіки поєднувати з розробкою та використанням висо­коефективних технологій, структурною перебудовою економіки, впровадженням нових форм організації та управління ви­робництвом, всебічним розвитком науки, освіти, культури.

Визначаючи переваги цивілізаційного підходу, разом з цим слід зазначити, що надмірне акцентування ним уваги на фор­муванні "єдиної світової цивілізації" є потенційно небезпечним у плані можливості розмивання та ігнорування специфічності економічного і соціально-культурного розвитку різних країн і народів, втрати ними їхньої самобутності й унікальності.

Тому процес формування єдиного світового цивілізаційного простору нерідко відбувається в суперечливій формі — від різно­бічної співпраці та партнерства до протистояння і локальних міжцивілізаційних конфліктів.

Державний лад і державний устрій

<== | ==>
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України | Форми правління

: 2014-01-03; : 2124; ?;


! ? |



:


:
studopedia.su - (2013 - 2022) . !
: 0.033 .