§ 4. Сутність і закономірності еволюційного переходу економічної системи до наступного типу

Сукупний працівник — це сукупність працівників різних спеціальностей, які є учасниками спільного виробництва пев­ного товару на основі розподілу праці між ними.

В історичному плані людина-виробник пройшла у своєму розвитку стадію індивідуального (одноосібного) працівника і стадію сукупного працівника.

На ранніх етапах розвитку суспільства, коли ще недостат­ньо були розвинуті суспільний поділ праці й господарські зв'яз­ки (натуральне господарство і дрібнотоварне виробництво), коли речі виготовлялись від початку до кінця одним робітником, то останній виступав як працівник-індивід.

У подальшому, в міру поглиблення суспільного поділу праці, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, праця кожно­го виробника все менше виступає як індивідуальна праця неза­лежного, економічно відокремленого товаровиробника, а висту­пає частиною сукупної праці, а окремий працівник — частиною сукупного працівника.

У сучасних умовах головною фігурою господарського життя є не індивідуальний, а сукупний працівник, який залучається до суспільного виробничого процесу завдяки кооперації праці. Нині практично будь-який товар є результатом праці не одного, а десятків, сотень і тисяч працівників, зайнятих у різних галу­зях виробництва. Сучасний автомобіль складається в середньо­му з 15 тис. деталей, у виробництві яких зайняті тисячі праців­ників величезної кількості великих і дрібних підприємств-постачальників. Американський літак "Боїнг-748" складається з 4,5 млн різноманітних частин, що їх виробляють робітники 16 тисяч компаній.

Сукупний працівник є новою продуктивною силою коопе­рованої праці, здатної вирішувати завдання, які не під силу сумі відокремлених індивідуальних працівників.

Рівень розвитку СЃСѓРєСѓРїРЅРѕС— робочої сили можна охарактери­зувати такими кількісними С– СЏРєС–СЃРЅРёРјРё показниками (СЂРёСЃ. 9).

В умовах розвитку науково-технічного прогресу вимоги до рівня підготовки працівників зростають. Без постійного підви­щення рівня освіти, кваліфікації, культури, зміцнення здоров'я, вироблення психологічної сталості працівники не здатні ефективно взаємодіяти з іншими прогресуючими елементами продуктив­них сил — новою технікою, передовими технологіями, система­ми управління й організації виробництва. Тому в сучасному роз­винутому суспільстві інвестиції в "людський капітал", тобто в роз­виток знань, здібностей, у зміцнення здоров'я людини, вважають­ся найефективнішими і гуманними вкладеннями.

 

 

РРёСЃ. 9. ВПоказники СЂС–РІРЅСЏ розвитку СЃСѓРєСѓРїРЅРѕС— робочої сили

 

В Україні на сучасному етапі кількість найманих працівників з вищою професійною освітою стала значною. Саме такі працівники є головною основою ефективного розвитку економі­ки і важливим елементом національного багатства країни.

Людина як суб'єкт економічних відносин. Людина економіч­на реалізує себе в економічній системі завдяки певним госпо­дарським відносинам, у які вона вступає з іншими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ.

Суб'єктами економічних відносин є окремий індивід, сім'я, колектив, держава. Основою економічних відносин є відносини власності, які характеризують спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Органічне поєднання двох характеристик людини: людини-працівника та людини-власника утворює економічну сутність людини, сучасну економічну людину.

Природно людині найбільшою мірою відповідає індивідуаль­на (приватна) трудова власність, яка формує як єдине ціле людину-робітника і людину-власника. Вона є основою його еконо­мічної незалежності й свободи. Інші форми власності (колектив­на, кооперативна, корпоративна тощо) більшою мірою відобра­жають соціально-суспільну суть людини, розкривають її місце і роль у суспільстві.

Сьогодні в розвинутих країнах дедалі більшого розвитку на­бувають колективні (асоційовані) форми власності, які поєдну­ють індивідуальні та колективні принципи управління вироб­ництвом і розподілом доходів.

Роль людини СЏРє СЃСѓР±'єкта економічних РІС–РґРЅРѕСЃРёРЅ полягає та­кож Сѓ тому, що РѕР±'єктивні економічні закони виявляються С– ре­алізуються через С—С— господарську діяльність.

Людина як споживач реалізує себе через задоволення своїх різних потреб. Потреби людини можна поділити на потреби людини-працівника і потреби людини-підприємця.

Потреби людини-працівника пов'язані з відтворенням робо­чої сили, тобто з особистим споживанням. У процесі трудової діяльності людина витрачає робочу силу, яку необхідно віднов­лювати. Для цього вона повинна мати набір товарів і послуг, щоб задовольнити свої фізіологічні, духовні та інші потреби. Задо­вольняючи ці потреби, людина відтворює себе як працівник.

Потреби людини-підприємця стосуються відтворення мате­ріально-речових факторів виробництва, тобто виробничих по­треб. Для того щоб відновити спожиті в процесі виробництва машини, верстати, обладнання, сировину, матеріали, паливо, електроенергію тощо, підприємець повинен їх придбати на рин­ку факторів виробництва.

Потреби людини-працівника і людини-підприємця тісно пе­реплітаються між собою, утворюючи спільні потреби людей, задоволення яких забезпечує відновлення особистого і речового факторів суспільного виробництва.

Людина як кінцева мета суспільного виробництва. Людина в її цілісній сутності є головним критерієм розвитку суспільно­го виробництва і головною його метою. Суспільний продукт, про­ходячи через фази виробництва, розподілу й обміну завершує свій цикл у фазі споживання. Без споживання виробництво існу­вати не може, воно не має сенсу. Задоволення різнобічних по­треб людини — ось призначення будь-якого виробництва. У цьо­му аспекті людина зі своїми потребами є природною і кінцевою метою суспільного виробництва й одночасно головним фактором його функціонування.

Таким чином, функціонування і розвиток економічної сис­теми неможливо оцінювати поза існуванням людини, її трудо­вої діяльності, взаємозв'язків, потреб, інтересів, мотивацій. Людина є центральним елементом економіки, вона є активним учасником господарської діяльності як робоча сила, здатна до праці, а також як суб'єкт-споживач, вступаючи в економічні сто­сунки задля виробництва і споживання життєвих благ.

 

 

У процесі свого розвитку будь-яка система проходить де­кілька стадій:

— становлення (висхідний розвиток нової системи);

— зрілість (найповніший прояв усіх потенційних можливо­стей системи та властивих їй суперечностей функціонування);

— занепад старої системи і зародження елементів нової (низ­хідний розвиток старої системи).

Стадія становлення означає низхідний рух старої системи та висхідний рух нової системи.

Трансформаційна економіка є особливим станом еволю­ційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм.

Принципи трансформації:

— урівноваженість як необхідна передумова успішного роз­витку та самооновлення;

— багатовимірність системних перетворень та складний механізм їхньої взаємодії;

— динамічність узгодження складових елементів системи на принципах самоорганізації;

РРёСЃ. 10. Загальні закономірності трансформаційних пере­творень

 

— суперечливе поєднання тенденцій світового еволюційного розвитку і національних особливостей трансформаційних пере­творень.