Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

При проведенні загальних зборів акціонерів





Загальні збори акціонерів традиційно є вищим органом акціонерного товариства. Це обумовлено передусім правовим статусом акціонерів як осіб, що мають право на участь в управлінні справами товариства. Саме тому питання ефективного функціонування загальних зборів акціонерів як органу, що реалізує всю повноту влади акціонерів, є надзвичайно актуальним, а проблеми, які виникають при скликанні й проведенні загальних зборів акціонерів, мають бути врегульовані нормами чинного законодавства. Відповідно до ст. 43 Закону України «Про господарські товариства», власників іменних акцій сповіщають про проведення загальних зборів персональнопередбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення публікується в місцевій пресі за місцем перебування акціонерного товариства і в одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України. Повідомлення доводить до відома акціонерів інформацію про час, місце проведення зборів, порядок денний (ч. 2 ст. 43 Закону України «Про господарські товариства»). Частина 3 ст. 43 Закону передбачає також, що до скликання загальних зборів акціонерам має бути надана можливість ознайомитися з документами, пов’язаними з порядком денним зборів. Однак які саме документи належать до числа «пов’язаних з порядком денним», як, коли і де з такими документами може ознайомитися акціонер, закон не врегульовує. Тому можна погодитися з точкою зору про те, що ці питання мають бути врегульовані у статуті або положенні про загальні збори акціонерного товариства, а інформація про порядок ознайомлення з такими документами має міститися в повідомленні про збори. (Блюмхардт О. Органи акціонерного товариства (порівняльно-правове дослідження): Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – К., 2002. – С. 16). Повідомлення має бути зроблене не менш ніж за 45 днів до скликання загальних зборів. Стаття 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. за ненадання, несвоєчасне надання чи надання свідомо недостовірної інформації передбачає відповідальність юридичних осіб у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі цієї статті акціонерне товариство може бути притягнуто до відповідальності за порушення передбаченого законодавством порядку повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів акціонерів. Крім того, зазначене порушення може стати основою для визнання недійсним рішення загальних зборів як такого, що скликане з порушенням встановленого порядку. Чинне законодавство України не містить обмежень можливостей акціонера оскаржити рішення загальних зборів акціонерів. Вітчизняне законодавство не містить чіткої вказівки на те, ким і в якому порядку формується порядок денний загальних зборів акціонерів, однак аналіз окремих норм Закону України «Про господарські товариства» дозволяє зробити висновок, що ці питання знаходяться в компетенції виконавчого органу, оскільки саме він приймає рішення про включення до порядку денного пропозицій акціонерів (абз. 2 ст. 43 Закону). Слід мати на увазі, що недотримання порядку формування порядку денного, а також неточність формулювань питань у ньому можуть призвести до визнання недійсним рішення загальних зборів цілком або частково. Як зауважує І.В. Спасибо-Фатєєва, суд може визнавати рішення загальних зборів недійсними без з'ясування того, чи могла присутність акціонера вплинути на результати голосування (якщо він був відсутній), і чи спричинило рішення загальних зборів заподіяння збитків цьому акціонеру (Спасибо-Фатєєва І.В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Харків, 2000. – С. 23). ??? (судова практика) Недотримання акціонерним товариством вимог законодавства про господарські товариства щодо порядку проведення загальних зборів акціонерів спричиняє визнання недійсними прийнятих цими зборами актів, про що прямо зазначено в Листі Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних і інших органів» від 24 липня 2001 р. Одним з найбільш проблемних питань функціонування загальних зборів акціонерів є право участі в загальних зборах акціонерів. Так, наприклад, Закон України “Про господарські товариства” містить положення, згідно з яким право брати участь у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів. Таким чином, особи, які набули право власності на іменні акції, наприклад, за 3 дні до проведення загальних зборів, не будуть повідомлені про їх проведення, оскільки таке повідомлення має бути зроблено не пізніше ніж за 45 днів до проведення загальних зборів. Примітка: Цілком правильним видається твердження про те, що цю ситуацію може виправити закріплення в законодавстві обов’язку органу, який здійснює функції зі скликання загальних зборів, повідомляти новому власнику про проведення загальних зборів (Глусь Н.С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особливостізахисту: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2000. – С. 15-16). У випадку зміни власника таке повідомлення може бути здійснено навіть пізніше ніж за 45 днів до скликання загальних зборів, оскільки дозволяє новому власнику реалізувати своє право на участь в управлінні товариством. 15 етапів проведення загальних зборів акціонерів   1.Реєстратор (облікова комісія або інший орган, який виконує її функції) реєструє осіб, які беруть участь у зборах   2.Облікова комісія визначає кворум та оголошує про його наявність.   3.Голова правління (ради директорів) відкриває загальні збори, якщо статутом не передбачено інше.   4.Акціонери обирають новий склад облікової комісії у разі у разі закінчення терміну її повноважень.   5. Акціонери обирають голову загальних зборів, якщо його не визначено у статуті.   6.Акціонери вибирають секретаря загальних зборів, якщо його не визначено у статуті.   7.Акціонери приймають рішення про те, хто із запрошених осіб може бути присутнім на зборах (крім осіб, вказаних у статуті).   8.Голова загальних зборів оголошує порядок денний та порядок проведення зборів.   9. Голова зборів відкриває обговорення питань порядку денного.   10.акціонери голосують з питань порядку денного.   ВАРІАНТ 1. 11. Оголошення підсумків голосування на зборах:   11.1Облікова комісія підраховує голоси складає протокол про підсумки голосування   12.1Голова загальних зборів оголошує підсумки голосування і прийняті рішення.   13.1 Голова оголошує про закриття зборів.   14.1 Облікова комісія передає до архіву бюлетені для голосування. ________________   ВАРІАНТ 2. 11. Оголошення підсумків голосування після зборів.   11.1Голова оголошує про закриття зборів.   12.2Облікова комісія підраховує голоси та складає протокол про підсумки голосування.   12.3Облікова комісія передає до архіву бюлетені для голосування.   14.2 Акціонери повідомляються про підсумки голосування і прийняті рішення ( не пізніше 10 днів після складання протоколу обліковою комісією ). _______________   15. Секретар загальних зборів складає протокол (не пізніше ніж через три дні після закриття зборів), який підписується головою та секретарем і передається до архіву. Поняття корпоративних прав та корпоративних відносин.   Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» (далі — Закон про визначення підсудності) прийнято як захід, спрямований на вдосконалення правового регулювання корпоративних правовідносин. Головними у цьому законі є два моменти: 1) корпоративні спори віднесено до юрисдикції (підвідомчості) господарських судів; 2) запроваджено виключну підсудність таких справ за місцем знаходження юридичної особи. Однак практичне застосування Закону про визначення підсудності викликає багато запитань, на які не завжди вдається знайти однозначні відповіді. Неправильне розуміння сутності й складу корпоративних відносин суддями часто призводить до помилок, що врешті-решт порушує права учасників спору.   Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством і його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Ключовим у цій нормі є те, що ці справи виникають із корпоративних відносин. Донедавна це поняття в законодавстві було відсутнє і зустрічалося лише в юридичній літературі. Однак Законом про визначення підсудності були внесені зміни до ст. 167 Господарського кодексу України (далі — ГК України), в яких, зокрема, дається легальне поняття корпоративних відносин як відносин, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Отже, для з’ясування сутності корпоративних відносин є потреба звернутися до аналізу поняття корпоративних прав. Поняття корпоративних прав. У ст. 167 ГК України зазначено, що корпоративні права — це права особи, частка якої визначається в статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Визначення корпоративних прав наведено також і в п. 1.8 Закону України від 28.12.1994 «Про оподаткування прибутку підприємств» (із наступними змінами і доповненнями): корпоративні права — право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. Обидва поняття близькі за змістом, але в цивільному обороті доцільніше керуватися поняттям, наведеним у ГК України, оскільки воно є загальним. Серед іншого, різниця між цими поняттями полягає, зокрема, в тому, що Закон «Про оподаткування прибутку…» пояснює корпоративні права як право власності на статутний капітал або його частку, а ГК України — як права особи, частка якої визначена в статутному капіталі. Тобто конструкція права власності до корпоративних прав уже не застосовується. Цивільний кодекс України (далі — ЦК України) не застосовує поняття «корпоративні права». Натомість використовує поняття «право участі в товаристві» і «частка в статутному капіталі». Відповідно до ст. 100 ЦК України право участі в товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Як бачимо, закон дає лише загальну характеристику цього права, як особистого немайнового, але не розкриває його змісту, як це зроблено в ст. 167 ГК України. Поняття особистого немайнового права наведено в ст. 269 ЦК України. Істотними його ознаками є відсутність економічного змісту, неможливість утрати цих прав через відмову або позбавлення, довічність володіння, невідчужуваність. Видається, що жодна з цих ознак особистого немайнового права для права участі не характерна. По-перше, право участі в підприємницькому товаристві «породжує» право на одержання частини прибутку, а тому воно має економічний (майновий) зміст. По-друге, у другій і третій частинах ст. 100 ЦК України йдеться про вихід і виключення учасника з товариства. А що це, як не відмова (коли йдеться про вихід) або позбавлення права (коли йдеться про виключення)? Разом із тим слід відзначити, що набуття права власності на частку в статутному капіталі товариства не завжди призводить до набуття корпоративних прав у повному обсязі. Так, наприклад, якщо учасники товариства відмовляють спадкоємцеві померлого учасника в прийнятті до товариства або якщо спадкоємець відмовиться вступити до товариства, то йому виділяється вартість частини майна товариства, пропорційна розміру частки (ст. 147 ЦК України, ст. 55 Закону України від 19.09.1991 «Про господарські товариства» [6]). У цьому випадку спадкоємець набуває права власності на частку в статутному капіталі внаслідок її успадкування, але не набуває права участі в товаристві.   Таким чином, із позиції цивільного законодавства, корпоративні права складаються з двох самостійних прав: 1) права на частку в статутному капіталі товариства (майнове право); 2) права участі в товаристві (особисте право). Набуття кожного з цих прав можливе: - одночасно (Наприклад, коли особа купує частку в статутному капіталі, а загальні збори приймають її в товариство); -окремо з різних підстав (Наприклад. Право на частку набувається внаслідок участі особи у формуванні статутного капіталу, придбання частки на підставі цивільних правочинів або спадкування. У свою чергу, право участі в товаристві виникає внаслідок відповідного особистого волевиявлення та прийняття особи до товариства. Виникнення права участі можливе до набуття права на частку в статутному капіталі. Такі права мають, наприклад, учасники ще не зареєстрованого товариства, які лише домовилися про його створення та умови формування статутного капіталу. Те саме можна сказати й про припинення цих прав. Так у разі виходу або виключення учасника з товариства його право участі припиняється, але право власності на частку в статутному капіталі товариства перетворюється на право на одержання вартості частини майна товариства, пропорційно розміру частки в його статутному капіталі. Зі змісту ст. 167 ГК України можна виділити такі ознаки корпоративних прав: 1) суб’єктом (носієм) цих прав є особа, котра має частку в статутному фонді (майні) господарської організації. Поняття корпоративного права пов’язано з часткою в статутному капіталі. Одне не можливе без іншого. Частка в капіталі й корпоративні права співвідносяться між собою як причина й наслідок. Первинною є частка в статутному капіталі юридичної особи. Її розмір визначає обсяг належних особі корпоративних прав; 2) складний зміст корпоративних прав, які включають у себе кілька можливостей особи, що передбачені законом та установчими документами.   (Примітка: законодавець обмежує поняття корпоративних прав тими юридичними особами, в яких учасники мають частку в статутному капіталі або частку в майні господарської організації. За межами цього поняття опиняється широкий спектр юридичних осіб, учасники яких не мають часток у капіталі або в майні. Це більшість непідприємницьких товариств, усі установи. Але між цими юридичними особами та їх учасниками (засновниками) теж існують правовідносини. Якщо вони не корпоративні, то які? Корпоративні права виникають у засновника (учасника) щодо будь-яких юридичних осіб, незалежно від того, чи формується статутний капітал. Тому легальне визначення поняття корпоративних прав доцільно було б змінити). Таким чином, корпоративні права — це сукупність правових можливостей учасника певної юридичної особи, зміст яких визначається її організаційно-правовою формою. Поняття корпоративних відносин. Тепер повернемося до поняття корпоративних відносин, наведеного в ст. 167 ГК України. Це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Які ж саме ці відносини? Наведену вище правову норму сформульовано так, що предметом цих відносини слід уважати не корпоративні права самі по собі, а відносини щодо виникнення, зміни й припинення цих прав. Виникнення корпоративних прав відбувається внаслідок створення товариства, прийняття в товариство учасника, придбання частки в статутному капіталі. Зміна корпоративних прав має місце внаслідок збільшення або зменшення розміру чи номінальної вартості частки в статутному капіталі, реорганізації товариства. Припинення корпоративних прав має місце у зв’язку з виходом з товариства, відчуженням частки в статутному капіталі, у разі ліквідації юридичної особи, смерті учасника — фізичної особи. Видається, що коло корпоративних відносин не вичерпується лише наведеними в ст. 167 ГК України. Корпоративні відносини початково виникають унаслідок створення юридичної особи і мають на меті забезпечити управління її діяльністю в цивільному обороті у відповідності до інтересів засновників. Без юридичної особи цих відносин не виникає. У свою чергу, інтереси окремих засновників можуть бути різними і змінюватися з часом. Інтереси юридичної особи (яка представляє «загальний» інтерес) та інтереси окремих її учасників можуть не співпадати. Тому потрібний правовий механізм, який би забезпечував, з одного боку, діяльність організації як цілого в умовах нетотожності інтересів учасників, а з іншого — захист індивідуальних прав та інтересів засновників (учасників). Звідси можна дійти висновку, що мета корпоративних відносин — забезпечення прав засновників (учасників), які виникають унаслідок їх участі в юридичній особі. Слід погодитися з В. С. Кононовим, що сутність цих правовідносин полягає у встановленні особливого зв’язку між учасниками та юридичною особою, що забезпечує вироблення єдиної волі та єдиного інтересу як результату узгодження інтересів учасників та юридичної особи з урахуванням забезпечення стабільності обороту [7]. Тому корпоративні відносини — це всі відносини з приводу участі в юридичній особі. До складу цих відносин входять, зокрема, відносини щодо виникнення, зміни й припинення корпоративних прав, як це зазначено в ст. 167 ГК України, а також відносини щодо здійснення (реалізації) цих прав. Види корпоративних спорів. Зміст ст. 12 ГПК України дозволяє виділити дві групи корпоративних спорів, підвідомчі господарському суду: 1) спори між господар­ським товариством і його учасником, у тому числі колишнім (який вибув). Треба звернути увагу на те, що господарські товариства — це не всі юридичні особи, а лише їх окрема група. До господарських, зокрема, належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства. Останніх три види не користуються популярністю, тому левова частина «корпоративних справ» буде за участі акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. Встановлення підвідомчості корпоративних спорів господарським судам лише за участі господарських товариств видається недоцільним, оскільки такі самі спори можуть виникати за участі виробничих кооперативів, приватних підприємств, об’єднань підприємств та інших господарюючих суб’єктів. За існуючою нормою ГПК України, підвідомчість спорів за участі інших юридичних осіб, ніж господарські товариства, залежатиме від складу сторін: якщо позивач не є підприємцем, спір буде належати до юрисдикції загальних судів. На моє переконання, доцільно було б для усіх корпоративних спорів установити єдину підвідомчість. До внесення відповідних змін до ст. 12 ГПК України господарські суди повинні відмовляти в прийнятті позовної заяві на підставі п. 1 ч.1 ст. 62 ГПК України; 2) спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Зазначені спори не виникають із корпоративних правовідносин, оскільки їх учасниками є не господарські товариства, а учасники цих товариств, тому вони не є корпоративними в чистому вигляді. Розмежування цих справ помітно й при аналізі тексту норми ст. 12 ГПК: законодавець розділяє ці справи словами «а також». Однак вони опосередковано пов’язані з корпоративними відносинами, тому теж віднесені до підвідомчості господарських судів. Спори, які пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності господарського товариства, охоплюють практично всі відносини, які можуть існувати між учасниками з приводу їх участі в товаристві. Відповідно до п. 13 Рекомендацій президії ВГС України «Про деякі питання підвідомчості й підсудності справ господарським судам» [8], предметом позовів, що виникають з корпоративних правовідносин, можуть бути вимоги про визнання недійсними актів органів управління господарського товариства, припинення незаконних дій (бездіяльності) його посадових чи службових осіб, визнання недійсними установчих документів товариства або угод про відчуження майна, корпоративних прав тощо. Вважаю, що тут є певна неточність. Угоди про відчуження майна не є корпоративними спорами, а угоди про відчуження корпоративних прав можуть бути підвідомчі як господарському, так і загальним судам. Так, якщо покупцем і продавцем корпоративних прав виступають фізичні особи, спір не буде підвідомчій господарському суду, оскільки покупець і продавець не можуть бути учасниками товариства одночасно, а тому цей спір існує не між учасниками. Якщо продавець продав частку і відповідні зміни внесено до Єдиного реєстру, то він уже не учасник товариства. Розмежування корпоративних і трудових спорів. Окремо законодавець відзначає, що не належать до підвідомчості господарських судів трудові спори. Навіть у тому разі, коли суб’єктами спірних правовідносин є учасники. Таким чином, якщо спір виник із трудових відносин (прийняття на роботу, звільнення, оплата праці, матеріальна відповідальність, компенсаційні виплати), він належить до компетенції загальних судів. Щодо підвідомчості корпоративних спорів загальним судам. Перша група спорів — спори за участі осіб, які не є учасниками, але мають право на частку в статутному капіталі. Ось, наприклад, спадкоємці, які успадкували частку в статутному капіталі. Будь-які їхні позови до товариства не будуть підвідомчі господарському суду, оскільки такі спадкоємці до моменту вступу в товариство та внесення відповідних змін до статуту не були учасниками. Під час визначення правового статусу особи як учасника товариства, суд повинен орієнтуватися на відомості державного реєстру, які є офіційними. Непідвідомчі господарським судам і спори між спадкоємцями, предметом яких є корпоративні права чи право на частку в статутному капіталі. Те саме стосується спорів про визнання недійсними чи розірвання договорів про відчуження корпоративних прав (часток у статутному капіталі), якщо хоча б однією стороною є фізична особа. Питання про момент переходу корпоративних прав (а з ними і права участі в товаристві) є спірним і під час відчуження часток (корпоративних прав) іншим особам. Як бути із підвідомчістю спору між набувачем частки і товариством, яке не хоче вносити зміни до статуту, пов’язані зі зміною учасника? У цьому разі спір є корпоративним, але підвідомчим загальним судам. Разом із тим, закон відносить до підвідомчості господарських судів спори між господарським товариством і його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув. Отже, якщо особа була учасником товариства, то та обставина, що на момент розгляду спору вона вже не є учасником, на підвідомчість спору не впливає. Спробуємо сформулювати загальне правило: якщо відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру особа не є і не була учасником товариства, спір за її участі не може вважатися корпоративним. Корпоративні спори, що стосуються інших юридичних осіб, окрім господарських товариств, теж належать до підвідомчості загальних судів. Щодо підвідомчості корпоративних спорів третейським судам. Відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб. Оскільки корпоративні спори спеціально не відзначені, слід дійти висновку, що вони, за загальним правилом, можуть бути передані на вирішення третейського суду. Третейський запис (угода про передачу спору на вирішення третейському суду) може бути час­тиною установчих документів. ВИСНОВКИ 1 Корпоративні права — це сукупність правових можливостей учасника певної юридичної особи, зміст яких визначається її організаційно-правовою формою.   2 Корпоративні відносини — це всі відносини з приводу участі в юридичній особі. До складу цих відносин входять, зокрема, відносини щодо виникнення, зміни та припинення корпоративних прав, як це зазначено в ст. 167 ГК України, а також відносини щодо здійснення (реалізації) цих прав.   3 Є дві групи корпоративних спорів, підвідомчі господарському суду: 1) спори між господарським товариством та його учасником, у тому числі колишнім (який вибув); 2) спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.   4 Підвідомчість спорів за участі інших юридичних осіб, ніж господарські товариства, залежатиме від складу сторін: якщо позивач не є підприємцем — спір буде належати до юрисдикції загальних судів. Доцільно було б для всіх корпоративних спорів установити єдину підвідомчість.   5 Особливості правового регулювання праці членів виконавчих органів товариства та його керівника визначаються законодавством (до якого належить, зокрема, Закон України «Про господарські товариства» та ЦК України) і статутом товариства. Спори, що виникають у зв’язку з переобранням, відкликанням членів виконавчих органів товариства, є корпоративними й підвідомчі господарським судам. 6 Значна частина спорів, пов’язаних із корпоративними правовідносинами, належить до підвідомчості загальних судів. Це часто створює плутанину в судах та істотно порушує право на доступ до правосуддя.    

Питання для закріплення матеріалу:





1. Поняття акціонерного товариства, залежного товариства, та дочірнього підприємства.

2. Які нормативні документи регулюють діяльність акціонерного товариства? Загальна характеристика.

3. Як співвідносяться деякі норми ГК, ЦК та інших актів з питань створення та діяльності акціонерних товариств?

4. Поясніть сутність залежного підприємства згідно ЦК та ГК. В чому різниця? Проста та вирішальна залежності.

5. Основні етапи проведення загальних зборів акціонерів.

6. Правовий статус дочірнього підприємства. За якими ознаками він визначається?

7. Контрольний пакет акцій. Корпоративне підприємство за ГК. В чому відмінність поняття корпоративного підприємства за ГК від поняття корпоративного підприємства в розумінні ЗУ «Про холдингові компанії в Україні» ?

8. Поняття корпоративних прав відповідно до господарського та цивільного законодавства.

9. Які корпоративні спори підвідомчі господарським судам? Чи мають право сторони вирішувати корпоративні спори у третейсикх судах?

10. Ким формується порядок денний загальних зборів акціонерів?





Дата добавления: 2014-01-03; Просмотров: 769; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.021 сек.