Релігії народів Дворіччя

На чолі зібрань був бог неба Ан (у аккадців - Ану), «батько богів», символ - рогата тіара. Саме йому приписується створення неба.

Енліль – син Ану, бог вітру й грози (у аккадців - Елліль). Його імена - «велика гора», «могутня скеля», «володар усіх країн», а також «батько богів» (титул Ана) і «володар, який визначає долю».

У міфах про Енліля виражена його сутність як божества родючості та життєвої снаги, а також неприборканої стихії. У міфі про Енліля та Нінліль бог Енліль умирає і воскресає. Коли він силою оволодів Нінліль, «старші боги» виганяють його до підземного світу. Нінліль, вагітна його дитиною (майбутнім богом місяця Нанною), йде за своїм чоловіком. Енліль, ще тричі змінивши свою подобу, тричі з'єднується зі своєю жінкою (то як «охоронець воріт», то як «людина під­земної ріки», то як «перевізник»), чим збільшує кількість підземних богів. У гімнах і молитвах до Енліля його порів­нюють з диким биком, з ревучим вітром. Досить часто в текстах підкреслюється його злоба. На зібраннях богів, коли вирішувалося питання про покарання людей всесвітнім потопом, як свідчить епос про Гільгамеша, саме Енліль до­клав до цього найбільших зусиль. У той же час Енліль має і риси носія культури, творця Всесвіту. Якщо Ан народжує небо, то Енліль - землю. Разом з богом Енкі він виготовив мотику, сотворив також богів скотарства Емеша і Ентена, богинь Лахар і Ашнан (худоба й зерно).

Тріаду головних шумерських богів завершує Енкі (аккад. - Ейа, Еа, Хайа). Эа (шумерский Энки)- п ервоначально бог Эреду, самого южного города Вавило­нии, и разделял с Ану и Энлилем власть над космосом - его владениями были подземные пространства и воды океана. Эа был покровителем заклинателей, а также всех видов искусств и ремесел.

Ім'я цього бога означає «володар землі», «володар низу». Енкі володіє підземним океаном прісних вод, а також поверхневих земних вод, він - бог мудрості й заклять, володар божест­венних сил МЕ, що керують світом, усіма божественними і земними інституціями. Часто Енкі захищає людей перед богами, допомагає людям і богам у важких справах. У міфах за ним закріплюється роль бога родючості, творця світових цінностей.

Енкі разом з богинею Нінмах створює людей. У міфі «Енкі і Шумер» цей бог дає лад земному життю. Мандруючи землею, Енкі запліднює її і «визначає долю» міст і країн.

Наочними результатами його діяльності є, крім мотики, плуг, форма для цегли. Він призначає покровителями кожної галузі господарства богів, наприклад, богу Енкімду наказує піклуватися про канали й рови, богу Думузі доручає вівчарні та стійла. Різні тексти доповнюють образ Енкі, приписуючи йому винахід садівництва, городництва, вміння вирощувати льон, знання цілющих трав.

Свято акіту пов'язане зі строками важливих господарських робіт, жнивами або сівбою, йому приписувався вплив на родючість землі й людини. Важливим елементом свята акіту був обряд «священного шлюбу». Це символічне злиття людської або божественної пари мало благодійно вплинути на коловорот у природі.

У Шумері це вірування було пов'язане з богинею Інанною та її коханим Думузі. Інанна була головною богинею міста Урука. За однією версією вона - дочка бога Ана,заіншою - бога Місяця Нанни, головне святилище якого містилось у великому центрі шумерської культури місті Урі. Інанна була покровителькою пасовищ, луків і тва­рин, виступала втіленням жіночності й водночас володаркою людей. Пізніше вона стала астральним божеством, втіленим у зірці Венері. Інколи у міфах Інанна зображається як во­йовнича богиня, здатна спричинити розбрат, смуту і зло як у світі богів, так і серед людей. Думузі - історичний персонаж, один з перших володарів Урука. Часто Думузі сприймали також як бога рослинного світу й символ умираючої та воскресаючої при­роди.

На початку другого тисячоліт­тя у Дворіччі зростає роль Вавилону, який досягає небаченого розвитку за царя Хаммурапі. Разом з цим підносилось і значення бога Мардука – покровителя міста. Пізніше Мардук стає на чолі Вавилонського пантеону і привласнює функції, які належали раніше іншим богам. Це приводить до формування своєрідного «соціального замовлення» – обґрунтування переходу влади до Мардука. Таке замовлення було реалізоване в прекрасній літературній формі в космогонічній поемі «Енума еліш» («Коли вгорі...»).

Як цього вимагає традиція, текст починається першим актом творення розмежуванням неба і землі. Перші боги тривожили праматір Тіамат і Апсу, галасуючи та здіймаючи гармидер. Тоді Апсу вирішив їх знищити. Порадившися зі своїм помічником Мумму, він починає діяти. Тільки мудрий Ейа (шумерський Енкі) не скорився долі. З допомогою заклять він приспав Апсу і Мумму. Убивши Апсу, взяв у полон Мумму. Ейа народжує сина Мардука. Від народження Мардук вирізнявся своїми здібностями – найсильніший серед богів, зростом найвищий, найгарніший. Отже, Мардукові від народження визначено особливе майбутнє.

Вдова Апсу, Тіамат, у цей час готується до смертельного бою з богами. Вона створює одинадцять чудовиськ, на чолі яких ставить Кінгу. Як своєму чоловікові, вручає вона йому таблиці долі, що визначали хід світових подій і гарантували їхньому власникові владу над світом.

Довідавшись про наміри Тіамат, боги злякалися,бо не відали, як її втримати. Тоді вони звернулися до Мардука. Він згодився вийти на бій із Тіамат.

На бенкеті Мардук демонструє перед богами могутність свого слова: за його наказом зникає і потім знову з’являється зірка. Врешті-решт боги віддають Мардукові владу над Всесвітом. Під час битви Мардук убиває Тіамат, бере у полон її помічників, відбирає у Кінгу таблиці долі. Розправившись із Тіамат, він створює з її нижньої частини землю, а з верхньої – небо, де поселяє богів. Далі він призначає старшим над богами Ану, повертає Енлілю та Ейа їхні володіння, зіркам, сонцю і місяцю – їхні місця та шлях у небі, ділить рік на дванадцять місяців. Нарешті Мардук вирішує створити людей з крові вбитого богами Кінгу.

Вдячні боги вирішили звести Мардукові святилище, яке б не мало рівних у світі. Залишки головного святилища Мардука – Есагіли – та величного зіккурата були розкриті під час археологічних розкопок у Вавилоні на початку і в 60-і роки нашого століття. Завершується поема «Енума еліш» описом діяльності Мардука щодо визначення дальшого порядку та розмірів жертвопринесень, хвалою богам.

Головними астральними божествами були Шамаш (шумерський Ку) і Син (шумерський Нанна) - бог сонця й бог місяця. Шамаш був верховним суддею, піклувався про бідних і скривджених і пророкував майбутнє, наставляючи й захищаючи людей. Адада - бог бур. Ашшур - міський бог однойменної столиці Ассирії. Коли його місто стало самою могутньою політичною державою на Близькому Сході, жерці наділили його всіма атрибутами володаря Всесвіту, творця й організатора космосу, й зробили «батьком богів».

Богині месопотамского пантеону - це або богині-матері (наприклад, Баба й Мама), або фігури, зв'язані зі смертю й потойбічним миром. Ерешкігаль - цариця підземного світу. Гулу - велика врачевальниця, але спочатку, як указує її атрибут - собака, богиня смерті. Іштар була наділена властивостями, що робили її покровителькою й уособленням плотської любові, богинею родючості. У Месопотамії її містом був Урук, де спочатку вона була відома як дочка, а пізніше - як дружина Ану.

Крім поклоніння богам, поклонялися символам, що персоніфікують приналежність до бога,- це такі, як сонячний диск, півмісяць, зірка Іштар, або церемоніальна зброя певного типу - палиці з левиною головою, жезли, прикрашені головою барана, або предмети побуту - спис Мардука, сталос (рогата тіара) Ану, плуг або світильник. Тварини, які звичайно супроводжували богів, також ставали символами: собака Гули, складні чудовиська мушхушшу (лев-змій-орел) і козарикка (коза-риба), що представляють відповідно Мардука й Еа.

З етичними пошуками жителів Стародавньої Месопотамії Європа познайомилася через текст Біблії. Думки, викладені в біблійних «Книзі Іова» й «Еклезіасті», вперше в історії були, хоч і не в такій досконалій формі, записані клинописом на глиняних табличках.

Давньогрецька релігія. Для релігії Стародавньої Греції характерним є політеїзм, з широкорозвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями евпу, а захопили його у готовому вигляді, під час боротьби з титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія поділяється на доолїмпійєьку і класичну олімпійську.

Пантеон давньогрецьких класичних богів очолює Зевс. В результаті боротьби з різного роду чудовись­ками, перемоги над титанами, циклопами, гігантами і ув'язнення їх до Тартару, Зевс стає головним, верховним богом. Він народився на о. Кріт, де його мати, богиня Рея, врятувала від власного чоловіка Кроноса. Здобувши Олімп, Зевс формує власне оточення. До нього входять богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символ вічної юності - Геба, Ганімед, мойри тощо.

Родина Зевса складалася з його дружини Гери, покровительки шлюбів, сім'ї і дітей; Алоллона - бога сонця і музики; Артеміди - богині полювання; Афродіти - богині краси і кохання; Афіни - богині мудрості; Гермеса - бога торгівлі. Крім них, до родини Зевса входили його брати: Посейдон - бог мо­ря і Аїд - бог підземного царства.

Ієрархія олімпійців доповнюється богами, які не перебувають на Олімпі. Це покровитель ковалів - Гефест, богиня землеробства Деметра, бог виноробст­ва та рослинності Діоніс, бог пастухів Пан тощо. Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої - Прометей і Геракл.

Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Оскільки під час творіння люди вийшли беззахисними і менш при­стосованими до життя, ніж тварини, Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, викори­стовувати ремесла, за що Зевс покарав його, прику­вавши ланцюгом до скель Кавказу.

Подвиги Геракла відомі як перемоги смертної людини над природою. Син Зевса і земної жінки, пе­реможець над різними чудовиськами (немейським ле­вом, лернейською гідрою, керінейською ланню, еріманфським вепром, стимфалійськими птахами, марафонським биком, кіньми Діомеда і стадами Геріона). Йому також притаманні надлюдські якості, завдяки яким він вичистив авгієві конюшні, здобув пояс ама­зонок, яблука, що дарують молодість, і вивів Кербера на поверхню.

Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у релігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і тверезий характер обожнювання оточуючого світу. Давньо­грецька релігія не приділяє особливої уваги мораль­ним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існує. Перебування у царстві Аіда жалюгідне.

Дія давньогрецького релігійного культу є харак­терним полісний культ. Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, він був обов'язковим для усіх громадян. Виконавцями культу були як жреці, так і офіційні державні особи. Вели­кого значення набули оракули. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християн­ства релігія стародавніх греків остаточно відки­дається.

Релігія Стародавнього Риму. Первісна релігія у римлян була анімістичною зі значними пережитками тотемізму, на що вказує легенда про вовчицю, що вигодувала Ромула й Рема. Поступово римляни перейшли до землеробського культу, заселивши світ численними божествами, що опікувалися всіма силами природи і всіма видами робіт. Тим численним божествам ввіряв римлянин безпеку і добробут свого дому і сім'ї. Лари і Пенати опікали житло, двері охороняв Янус, домашнє вогнище - богиня Веста. Інші боги контролювали досить вузькі ділянки реального життя. Так, зерно, посіяне у землю, опікав Сатурн; колос, що виріс, - Церера; колос, який зацвів, - Флора; готовий до жнив - Конс, а сжатий – Опс. Кожний чоловік мав свого індивідуального бога-покровителя, так званого генія, а жінка - покровительку Юнону. Розрізнялись «геніус фаміліє» - покровитель сім'ї і «геніус лоці» -покровитель місця. Всіх цих божеств і духів римляни не уявляли в людській подобі, не ставили їм статуй, не будували храмів. Проте вони виділяли серед них головних богів: Юпітера - загальноіталійське божество неба; Марса - спочатку духа, покровителя рослин, пізніше бога війни; Квірина - близьке до Марса божество сабинського походження.

Вирішальний крок до антропоморфізму римських культів зроблено в період правління етруської династії, адже в етрусків боги виступали в людській подобі, як і в греків. Під впливом етрусків на Капітолії виник перший храм, де вста­новили статуї вищих етруських божеств: Тина, Уни і Мнерви, яких латиняни ототожнювали зі своїми богами Юпітером, Юноною і Мінервою. За час правління царя Тарквінія Рим вступив у тісний зв'язок із містом Кампанії, звідки, очевидно, потрапили до Рима так звані «Сивілині книги», що належали, за легендою, відомій ворожці Кумській Сивілі. В критичні для міста моменти особлива колегія римських жерців зверталася до цих книг, як до оракула, шукаючи там поради. Звичайно вонизнаходили пораду Сивіли ввести в місті культ нового божества, тому в Римі з’явилося багато нових богів, запозичених здебільшого у греків.

Грецька Деметра ототожнювалася з італійським божеством Церерою, покровителькою хлібних злаків, Афродита - з італійською покровителькою овочів Венерою, Посейдон - із Нептуном, який спочатку не мав ніякого відношення до моря. Таким чином латинські й даіальноіталійські божества дістали в Римі антропологічні риси і їх стали зображати, як в Елладі, у вигляді прекрасних чоловіків і жінок. Рим поступово прикрашався храмами і статуями.

Така кількість культів потребувала багатьох жерців. Жерці складали молитовні формули, вели календар. Існувала спеціальна колегія жерців-авгурів, які ворожили на польоті шахів, та жерців-гаруспіків, зайнятих «етруською наукою», тобто ворожінням на нутрощах жертовних тварин. Римська релігійність була обтяжена багатьма формальностями й риту­алами. Значна кількість заборон і засторог регулювала життя весталок - жриць, які доглядали за вогнищем у храмах богині Вести. Як у Греції, так і в Римі жерці не складали особливої касти, а були виборними посадовими особами.

Спочатку римський культ був формальний, без всякої містики. Однак на зламі старої і нової ери в імперїї набувають поширення марновірства, магія, мантика, східні культи. У боротьбі з ними офіційна влада намагалася встановити загальнодержавну монотеїстичну релігію, але успіху це не мало. Цю роль виконало християнство, яке витіснило релігії Стародавнього Риму.

Дата добавления: 2014-01-03