Стратегія структурних перетворень національної економіки

ТЕМА 9. СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Розробка і впровадження загальної стратегії розвитку національної економіки України пройшли ряд етапів:

1. 1991 - 1994 рр. - становлення національної регулюючої економічної системи. Цей період характеризувався зародковими процесами формування національного правового поля; нерозвиненістю державного апарату управління; відволіканням державних органів економічного регулювання від виконання притаманних власне їм економічних функцій у зв'язку з активними процесами приватизації та корпоратизації; недостатнім рівнем професійного економічного мислення у сфері державного менеджменту та ін.

2. 1995 - 1998 рр. - стабілізація та синхронізація взаємозв'язків між органами державної влади; формування основних елементів ринкової інфраструктури; підвищення рівня економічної освіченості та моральної відповідальності перед суспільством з боку органів державної влади; перехід від переважання адміністративних методів регулювання до впровадження економічних важелів та переваг індикативного планування та прогнозування макроекономічних показників розвитку економіки. В цей період іде вирівнювання темпів інфляції, стабілізація грошової одиниці національної економіки, оформлюються підвалини взаємовідносин з міжнародними економічними, екологічними та соціально-культурними організаціями, зростає рівень реального ВВП, підвищуються соціальні виплати і заробітна плата.

3. з 1999 року і до тепер - період макроекономічної стабілізації і, хоч нерівномірного, проте поновлення економічного зростання, що має однією з причин налагодження більш-менш єдиної цілісної системи регулювання економіки: остаточно сформоване коло суб'єктів та об'єктів державного регулювання економіки, визначено основні його цілі та пріоритетні напрямки, йде прагнення узгодити державну координацію господарського життя з ринковими, корпоративними, міжнародними та суспільними регуляторами соціально-економічних процесів у національній економіці.

Але зважаючи на ряд позитивних зрушень в Україні значне коло питань залишається невирішеним. Не можна сказати, що ці проблеми не постають перед постіндустріальними країнами, проте їх гострота в Україні є більшою в наслідок продовження активних соціально-економічних трансформацій та затяжної політичної кризи. До таких питань належать:

• перехід від аналізу та переймання західних моделей економічного розвитку до основ розробки стратегії саморозвитку національної економіки;

• перехід до розширеного відтворення суспільного виробництва за динамікою основних макроекономічних показників національної економіки;

• забезпечення гармонійного розвитку приватних, державних та корпоративних інтересів;

• подолання проблем корупції та тіньової економік;

• забезпечення політичної стабільності держави, подолання проблеми зрощення влади та бізнесу.

Комплексне вирішення цих проблем дасть можливість вивести національну економіку України на більш якісний рівень економічного та соціального розвитку, а також посісти належне місце у системі міжнародного економічного середовища.

Стратегія структурних перетворень — система правових, політичних, економічних, фінансових заходів, спрямованих на зміну пропорцій капіталу, зайнятості та національного продукту для збалансування економічної системи відповідно до потреб суспільства.

Заходи національно-економічної реструктуризації постають із національно-економічних цілей, головною з яких є задоволення потреб населення і виробництва.

Економічне зростання забезпечують радикальні структурні зрушення, які охоплюють:

- визначення національних, політичних, внутрішніх і зовнішніх економічних пріоритетів, які гарантували б самофінансування України на найближчу перспективу:

- партнерську співпрацю з усіма країнами світу;

- створення інституційних умов для надходження прямих капіталовкладень і ефективного функціонування підприємств;

- зміну якості основного капіталу, мислення та якості трудового капіталу, якості й структури обігового капіталу;

- встановлення оптимальних міжгалузевих пропорцій і розміщення продуктивних сил.

Розв'язання цього комплексу проблем потребує узгодженого політичного, економічного, правового та фінансового функціонування усіх гілок влади.

В Україні підприємства розміщені нерівномірно за кількістю і видами діяльності. Галузі, що сконцентровані в кількох регіонах і слабко піддаються реструктуризації, схильні до різкого спаду виробництва, скорочення робочих місць. Тому центральні та місцеві органи управління мають підтримувати структурні перетворення, щоб уникнути соціальних проблем. При тому важливим є:

- зміцнення економічного самоуправління областей;

- розукрупнення об'єктів соціальної сфери за одночасної їх реструктуризації;

- створення регіональних ринків праці;

- запровадження неповного робочого дня.

Ці напрями реорганізації управління та регулювання економічних процесів з активнішим залученням регіонів уможливлять підвищення їхньої ролі як суб'єктів ринку з огляду на те, що регіональні структури управління відповідальні за стан справ в економіці та соціальній сфері на відповідних територіях. Тому їм має бути надано правові, фінансові, економічні, розподільчі можливості для розв'язання регіональних соціально-економічних проблем.

Дата добавления: 2014-01-03