Речові види забезпечення виконання зобов'язання

Застава. В сучасній банківській практиці застава є пріоритет­ним видом забезпечення зобов'язання. Основним нормативним актом, що регулює заставні правовідносини в Україні, тривалий час залишався Закон України від 2 жовтня 1992 р. «Про заста­ву». Тепер у ЦК України заставі присвячені ст.ст. 572-593, де визначені основні положення цього способу забезпечення вико­нання зобов'язань. Водночас зберігають чинність норми Закону України «Про заставу», які не суперечать ЦК України.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпе­ченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦК).

Спосіб забезпечення виконання зобов'язання шляхом застави за своєю природою носить речово-правовий характер, так як заставодавець, який порушує зобов'язання, позбавляється права на річ шляхом примусового її вилучення на підставі судового рішення.

Особа, яка надає майно в заставу, називається заставодав­цем. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). При заставі майна заставодавцем може бути як власник майна, так і особа, якій власник у встановлено­му порядку передав майно і право застави на нього. Особа, яка отримує майно в заставу, називається заставодержателем.

Згідно зі ст. 574 ЦК підставами виникнення застави можуть бути: договір, припис закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не вста­новлено законом.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставо­давцем і на яке не може бути звернене стягнення. В заставу мож-на передавати і очікуване майно, наприклад, майбутній урожай, приплід худоби, плоди та інші прибутки, якщо це передбачено договором.

Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності й занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру на­ціонального культурного надбання; вимоги, що мають особис­тий характер (про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю, право спадкування, вимоги про аліменти. Водночас самі ці права можуть бути забезпечені заставою); інші вимоги, застава яких заборонена законом.

Предметом застави також не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та структур­них підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. За­лежно від виду договору застави можуть бути встановлені й об­меження щодо предмету застави. Так, Типовий статут ломбарду визначає, які речі не приймаються від громадян у заставу.

Застава охоплює не лише головну річ, а й приналежні, основ­ні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Якщо річ перебуває у спільній власності, заставити її можна лише за згодою всіх співвласників. Тому бажання чоловіка за­ставити свою частку однокімнатної квартири без згоди дружи­ни замало. Майно, яке перебуває у спільній частковій власності може бути самостійним предметом застави лише за умови виді­лення його в натурі.

Договір застави повинен укладатися у письмовій формі. У договорі необхідно зазначити найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, інші умови, на яких напо-лягають-сторони.

Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти. Договір посвідчується за місцем знаходження нерухомого майна; якщо предметом застави є транспортні засоби чи космічні об'єкти - за місцем їх реєстрації.

Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстра­ції. Порушення обов'язкової нотаріальної форми договору тягне його недійсність.

Право застави виникає з моменту укладання договору, а коли договір підлягає нотаріальному посвідченню — з моменту посвід­чення договору, Реєстрація застави не пов'язана з моментом ви­никнення права застави. Якщо предмет застави повинен знахо­дитись у заставодержателя, то право застави виникає з моменту передачі йому предмета застави; якщо передача була здійснена до укладання договору - з моменту його укладання.

Застава вже заставленого майна (наступна застава) допус­кається, якщо інше не передбачене законом чи договором про заставу. Зрозуміло, що наступна застава можлива, коли вартість предмета застави є більшою, ніж зобов'язання за основним дого­вором. Вимоги заставодержателя, право якого виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного задо­волення вимог попередніх заставодержателів.

Заставодавець зобов'язаний попередити кожного із заставо­держателів про всі попередні застави свого майна, про характер і розмір забезпечених заставою зобов'язань.

Згідно зі ст. 593 ЦК право застави припиняється у разі: при­пинення зобов'язання, забезпеченого заставою (у цьому разі заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві); втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет заста­ви; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем пра­ва власності на предмет застави; в інших випадках встановлених законом.

Залежно від виду майна, яке може бути предметом застави розрізняють наступні види застави: іпотека, заклад, застава то­варів в обороті або переробці, застава цінних паперів та застава майнових прав.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку»' іпотека — це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у поряд­ку, встановленому цим Законом.

Предметом іпотеки є нерухоме майно, під яким розуміються земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є не­можливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Правовий режим нерухомого майна поширюється на повітряні та морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти.

Слід зазначити, що законодавцю необхідно розробити чіткі критерії поділу майна на рухоме і нерухоме, оскільки при без­системному віднесенні до категорії нерухомого різних видів май­на поняття «нерухоме майно» стає умовним, а це недопустимо в практичному аспекті, оскільки чинне законодавство передба­чає різний правовий режим щодо рухомого і нерухомого майна. Оскільки особливістю іпотеки є те, що заставлене майно за­лишається у заставодавця, то заставодержателю надаються до­даткові права, зокрема: перевіряти документально і фактично наявність, стан та умови збереження предмета застави; вимага­ти від заставодавця вжиття заходів, необхідних для збереження застави.

Серед прав іпотечного заставодавця зазначимо такі: право на реалізацію предмета застави за письмовою згодою заставодер­жателя іншій особі з переводом на неї основного боргу та право здавати предмет застави в оренду за наявності письмової згоди заставодержателя. Одночасно на заставодавця покладені такі обов'язки: виконувати капітальний і поточний ремонт предме­та застави, застрахувати його на користь заставодержателя і належним чином зберігати, надати аналогічне за вартістю неру­хоме майно або виконати зобов'язання, якщо предмет застави загине.

Закладом є застава рухомого майна, що передається у во­лодіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі (ч. 2 ст. 575 ЦК, ст. 44 Закону «Про заставу»). За угодою сторін річ може бути залишена у володінні заставодавця під замком та опечатана заставодержателем. Такий вид застави називається твердою заставою.

За втрату або недостачу предмета закладу заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості втраченого майна, а за пошкодження предмета закладу - в розмірі суми, на яку знизи­лась вартість заставленого майна.

Заставодержатель зобов'язаний відшкодувати заставодавцю всі заподіяні втратою, недостачею чи пошкодженням предмета закладу збитки в повному обсязі, якщо це передбачено законом чи договором.

Заставодержатель звільняється від відповідальності, якщо доведе, що втрата сталася не з його вини. Однак, якщо заставо­держателем виступає ломбард чи повне господарське товариство, для якого надання кредитів громадянам під заклад є предметом його діяльності, заставодержатель звільняється від відповідаль­ності лише у випадку непереборної сили.

Застава товарів в обороті або переробці. Предметом цього виду застави є сировина, напівфабрикати, комплектуючі виро­би, готова продукція. Такий вид застави створює для заставодавця певні незручності. Незважаючи на те, що він має право прода­вати і купувати товари, сировину, матеріали, загальна вартість товару, який в нього знаходиться, не повинна бути меншою за ту, яка передбачена договором про заставу.

Товари в обороті чи переробці перестають бути предметом за­стави з моменту їх реалізації, а набуті заставодавцем нові товари стають предметом договору з моменту виникнення у нього права власності на них.

Застава цінних паперів. Застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий шляхом вчинення переда­вального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосамен­ту і вручення заставодержателю індексованого цінного паперу. Передавальний запис вчиняється на звороті. Заставлені папери за угодою сторін можуть бути передані на збереження в депозит нотаріальної контори або банку. Нотаріус, приймаючи в депозит цінні папери, не перевіряє підстави і правильність їх внесення, тобто підстави виникнення прав кредитора та обов'язків борж­ника.

Застава майнових прав. Предметом договору застави можуть бути і належні заставодавцю вимоги за зобов'язаннями, де він є кредитором, або вимоги по зобов'язаннях, які виникнуть в май­бутньому. У договорі про заставу майнових прав повинна бути зазначена особа, яка є боржником відносно заставодавця і яку необхідно повідомити про заставу прав.

Суть застави майнових прав полягає в тому, що у разі невико­нання боржником зобов'язання до заставодержателя переходять закладені права в тому обсязі, в якому вони належали заставо­давцю.

Якщо заставляється право вимоги, яке чинне протягом пев­ного часу, то воно може бути предметом застави лише до закін­чення строку дії цієї вимоги. Так, якщо заставляється право на оренду, то предметом застави в даному випадку виступає право здійснювати оренду протягом строку, який залишився до припи­нення договору оренди.

Порядок реалізації застави. У разі невиконання зобов'язання, заставодержатель набуває право звернення стягнення на пред­мет застави. Воно здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 590 ЦК). Закон України «Про заставу» встановлює ще одну форму стягнення — на під­ставі виконавчого напису нотаріуса.

Якщо предмет застави складають дві або більше речі, то стяг­нення може бути звернене на всі речі або на будь-яку з них за вибором заставодержателя.

Реалізація заставленого майна, на яке звернене стягнення, здійснюється судовим виконавцем на підставі виконавчого лис­та суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріальних органів, якщо інше не передбачене законом чи до­говором. Заставодержатель, маючи на руках нотаріально посвід­чений договір, не може самостійно вчинити стягнення, він пови­нен звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, якщо ж договір не нотаріальний, то необхідне судове проваджен­ня, рішення суду, виконавчий лист.

Відповідно до ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів. Порядок реалізації заставленого майна передбачений Положенням про порядок проведення аукціонів (пуб­лічних торгів) з реалізації заставленого майна, що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р.

Реалізацію майна здійснює судовий виконавець, а майна державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - відповідний орган приватизації. Відш­кодування витрат, пов'язаних з реалізацією майна, покладаєть­ся на заставодавця.

Заставодавець має право в будь-який час до моменту реаліза­ції предмета застави припинити звернення стягнення на майно виконанням свого зобов'язання.

Притримання. Інститут притримання як вид забезпечен­ня виконання зобов'язань є новелою ЦК України і передбаче­ний ст.ст. 594-597 ЦК. Сутність права притримання полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі не­виконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ст. 594 ЦК).

На відміну від більшості інших видів забезпечення виконан­ня зобов'язання, притримання виникає безпосередньо в силу за­кону.

Правом на притримання речі може скористатися зберігач, ко­місіонер, підрядник, продавець, вимагаючи від боржника спла­ти обумовленої винагороди або належної за укладеним догово­ром плати.

Норми щодо притримання не мають диспозитивного характе­ру, тому акцесорне забезпечувальне зобов'язання, яке виникає з його приводу, не залежить від волі боржника та кредитора. Відмовитись від права на притримання не можна. Така відмова буде вважатися нікчемною. Поряд з тим притримання — це все ж таки право, а не обов'язок кредитора. Скористатися ним чи ні — цілком залежить від його волевиявлення.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї набула третя особа за умови, що ці права виник-ли після передачі речі у володіння кредитора. Про реалізацію права притримання кредитор зобов'язаний негайно повідомити боржника.

Оскільки до кредитора, що притримує річ, внаслідок притри­мання право власності не переходить, він не має права користува­тися майном, що притримується. Однак, згідно із законом, кре­дитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини (ст. 595 ЦК). Крім того, на ньому лежить ри­зик випадкового знищення або випадкового пошкодження при­триманої речі, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки кредитор на законних підставах обмежує права власника речі (позбавляє його можливості не лише володіти на­лежною йому річчю, а і користуватися та розпоряджатися нею), то на кредитора покладається обов'язок - негайно сповістити боржника про реалізацію свого права притримання.

Задовольнити свої інтереси кредитор може шляхом реалізації предмету притримання в такому ж порядку, в якому реалізуєть­ся предмет застави.

Змістовий модуль 3. Цивільно-правовий договір

Дата добавления: 2014-01-03