Інституціоналізація ринкової інфраструктури транзитивної економіки

Система ринкової інфраструктури об'єднує багато елементів і визначає форми й характер взаємодії учасників економічного обороту, через певну систему ринків: ринок товарів, ринок ресурсів, фінансовий ринок тощо. Найбільш важливим, стосовно створення ринкової інфраструктури, можна вважати процес формування інституціональної інфраструктури товарного та фінансового ринків.

Інституціоналізація — це перетворення соціальних намірів на норму шляхом їх упровадження за допомогою інституцій влади й на основі засобів правового, економічного, політичного регулювання. Інституціонуванням можна назвати процес оформлення соціальних намірів у конкретні правові акти, за виконання яких відповідають органи влади й управління. Які б не були наміри, що інституціонуються, їх об'єднує уявлення про благо.

Інституціоналізація ринкової інфраструктури означає трансформацію намірів господарських (імпліцитних) суб'єктів створити сприятливе середовище (благо) для обміну у вигляді норм права за допомогою економіко-правової регулювальної діяльності реальних суб'єктів влади. Інституціонуванням ринкової інфраструктури можна назвати процес прийняття (оформлення) конкретних правових актів, що регламентують діяльність суб'єктів ринку.

Суб'єктами інституціоналізації ринкової інфраструктури можуть виступати держава, фірма, домогосподарство (індивід). Імпліцитний суб'єкт — це індивід, від особи якого відбувається інституціонування, тобто експліцитно не виражений, не реалізований, такий, що потребує діяльності реального суб'єкта. Останній наділений повноваженнями й волею для інституціонування намірів імпліцитних суб'єктів. Реальний і імпліцитний суб'єкти можуть не збігатися, а це призводить до того, що від особи імпліцитного суб'єкта приймаються рішення, що суперечать інтересам останнього, або затягується їх прийняття. Практика реформ в Україні багата такими прикладами в процесі приватизації. Головною причиною названих суперечностей є значне відставання інституціональних змін від потреб реформування економіки.

Об'єктом інституціоналізації ринкової інфраструктури виступають умови, необхідні суб'єктам для здійснення своїх намірів. До них можна віднести:

· реальні (специфікацію прав власності, створення конкурентних умов, запобігання монополізму, регламентацію діяльності інституцій посередництва й посередників, забезпечення розвитку контрактних і корпоративних відносин тощо);

· когнітивні (етичні норми ведення бізнесу, дотримання взятих зобов'язань, цінності, довіра, ставлення, думки), тобто те, що в сучасних дослідженнях називають соціальним капіталом.

Наступний аспект інституціоналізації — це процесуальніст ь, яка має вербальний характер. Якщо влада має високу легітимність і діє в незначних за розміром соціумах, то визначальним є словесне інституціонування. Втілення усного інституціонування — звичайне право, що діє на основі персональної домовленості всередині окремих спільнот. Із розвитком та ускладненням політичної та економічної систем основним засобом комунікації стає письмовий текст, спроможний докладно фіксувати сутність вимог і угод та зберігати їх протягом тривалого часу. Зміст набуває ознак стабільності, оскільки фіксується як даний. Текст містить правові норми, інструкції, розпорядження, виконання яких є обов'язковим.

Отже, виходячи із сказаного, інституціоналізація ринкової інфраструктури є процесом виникнення неформальних і створення формальних умов (норм і правил), що врегульовують економічні відносини ринкового обміну і взаємодії та інституціонуються шляхом прийняття конкретних правових актів. Таким чином формується інституціональна ринкова інфраструктура.
Донедавна вважалося, що для формування життєздатної ринкової економіки цілком достатньо ліквідувати механізми контролю, властиві адміністративно-плановій системі, здійснити приватизацію державного майна, надавши тим самим простір ринковим силам, а також провести стандартні заходи стабілізації й лібералізації економіки. Реально ж після демонтажу старих інститутів реформи не змогли так само швидко сформувати кістяк ринкової економіки, щоб гарантувати стійкість транзитивної системи економіки. Найскладнішим виявилося завдання створення ринкових інститутів, яких не існувало в соціалістичній системі.

Серед таких інститутів найважливішими є права власності, економіко-правові регулювальні інститути, що забезпечують чітке й гарантоване розмежування майнової відповідальності (кодекси, закони), визначають відповідальність за власність інших осіб (норми бухгалтерського обліку, банківського регулювання, регулювання ринку цінних паперів та інвестицій посередників); інститути, що структурують і роблять передбачуваною поведінку партнерів у ринкових відносинах (контрактне право) та ін. Більшість цих інститутів регулюють ринкову інфраструктуру.

Досвід реформування економік постсоціалістичних країн підтверджує першорядну вагу інституціонального аспекту трансформації, його визначальну роль навіть порівняно з економічною політикою.

Реальні процеси формування інститутів ринку в значній частині країн із перехідною економікою істотно відстають від проведення організаційних заходів зі створення елементів ринкової інфраструктури, відомих із досвіду розвинених країн. Створення комерційних банків, бірж, інвестиційних посередників, номінального ринку цінних паперів зовсім не гарантує здорових державних і корпоративних фінансів, ефективного ринку капіталів, зростання інвестицій у реальний сектор економіки. Головними причинами є: недостатність законодавчих ринкових норм і відповідних інституцій; неефективність, а в ряді випадків і неможливість безумовного дотримання цих норм; активна суспільна байдужість, масове порушення нового правопорядку. Таким чином, інституціонування — це перетворення намірів на соціальний імператив, а конституювання — здійснення соціальних імперативів. Інституціонування намірів і конституювання реальності не завжди збігаються. Тому потрібно розрізняти актуалізацію і псевдоактуалізацію намірів. Неузгодженість із формальними правилами поведінки організацій і громадян є наслідком двох обставин: перша — це відсутність навичок їх дотримання у свідомості населення, кілька якого поколінь наслідувало інші стандарти поведінки; друга — коли допущені порушення реально й невідворотно спричиняють каральні санкції влади. В іншому — підприємницька діяльність спирається на неформальні інститути, дотримуючись формальних вимог тією мірою, якою вони не суперечать власним, звичним інтересам.

Ще однією причиною недотримання прийнятих норм є особливості змісту та взаємодії формальних і неформальних інститутів. Формальні правила після прийняття юридичних рішень можуть змінюватися одномоментно, «за одну ніч» (зміна законодавства, зміни «метаправил», наприклад, Конституції в Україні). Ці правила утворюють у системі інститутів своєрідний зовнішній, поверхневий шар, що піддається швидким змінам і коригуванню. Інша справа — неформальні інститути, укорінені в індивідуальній і суспільній свідомості, що являють собою найбільш стійке ядро системи інститутів і зазнають мало змін. Неформальні норми і правила при всіх змінах навколишнього середовища змінюються лише поступово, у міру формування в організацій та індивідів альтернативних моделей поведінки, пов'язаних із новим сприйняттям ними вигод і витрат.

Трансформаційні процеси в економічній системі передбачають, поміж усього іншого, інституціоналізацію її інфраструктурної складової в певний проміжок часу. Процес інституціоналізації ринкової інфраструктури стосовно термінів має включати в себе два періоди.

1. У короткотерміновому періоді:

—законодавче встановлення правил і норм, які обмежують вибір можливої взаємодії економічних суб'єктів та їх поведінки відповідно до вимог ринкової економічної системи;

—створення інституцій (організацій) ринкової інфраструктури, що забезпечують функціонування інститутів і ринків.

2. У довготерміновому періоді:

• легітимізація, суспільне визнання встановлених правил і норм;

• закріплення цього визнання в неформальних правилах, традиціях поведінки та взаємодії всіх суб'єктів ринкової економіки.

Отже, ринкова трансформація постсоціалістичної економіки, пов'язана з радикальною перебудовою формальних інституційних основ, зміни глибинних неформальних інститутів, рутини у відповідності зі змінами соціально-економічного й політичного середовища, відбуваються нерівномірно, а зміни формальних інститутів відстають від більш швидкого прийняття законів. Проте для прискорення інституційних перетворень необхідна достатня кількість первинних інституційних змін, які повинні й здатні стати генераторами подальших ринкових перетворень і забезпечити їх необоротність. До таких норм можна зарахувати специфікацію прав усіх форм власності, врахування трансакційних витрат, формування інфраструктури товарного й фондового ринків, контрактацію економічних відносин, антимонопольне й корпоративне законодавство тощо.

Завершення переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки з ринковими інститутами, які ще не набули достатнього розвитку, має відбуватися за умови розвитку ефективної інституціональної інфраструктури.

Державна влада та управління, з одного боку, та домогосподарства, фірми, праця, з іншого — взаємодіють за допомогою і шляхом відносин власності. Характер і форми цієї взаємодії визначаються не тільки специфікацією прав власності, а й відповідною інфраструктурою.

Аналіз існуючого досвіду реформування та розвитку ринкової інфраструктури з погляду змін у формах власності, а також специфікації прав власності у процесі (і після) приватизації, дає змогу висвітлити можливі шляхи й напрями розвитку ринкової інфраструктури:

1) приватизація об'єктів інфраструктури;

2) створення нових об'єктів на пайових засадах між державними, муніципальними і приватними інвесторами;

3) створення концесій.

Наслідки:
1) підвищення ефективності об'єктів РІС;

2) зменшення дотаційних витрат держави;

3) дохід від продажу об'єктів відносно неефективних підприємств;

4) дохід від володіння часткою в об'єктах інфраструктури.

Очевидно, що існуючий рівень законодавства у країнах перехідної економіки дає можливість мати більш ефективну структуру власників, порівняно з тією, що склалася. Одна з головних причин такого становища — проблема трансакційних витрат. Р. Коуз зазначав, що спосіб використання права залежить від того, хто ним володіє, і від умов контракту, укладеного власником. Якщо ці умови є результатом ринкових трансакцій, то вони сприятимуть найбільш цінному використанню прав, але тільки в разі відрахування витрат на здійснення цих трансакцій. Таким чином, трансакційні витрати відіграють ключову роль у визначенні того, як саме будуть використані права.

Напрями розвитку ринкової інфраструктури, як наслідок зміни відносин і специфікації прав власності, можуть помітно вплинути на зниження трансакційних витрат у процесі розвитку як об'єктів інфраструктури, так і всього процесу відтворення. Ефективність різних форм організації ринків визначається обсягом трансакційних витрат. Тому можна стверджувати, що склад елементів інфраструктури передбачає певний розмір трансакційних витрат і, у свою чергу, зумовлений їх рівнем.

Порівняльний аналіз основних концепцій розвитку ринкової інфраструктури, що сформувалися в західній економічній науці XX ст., дав змогу виділити конструктивні ідеї, що містяться в них і які можна використати в процесі розробки основ концепції ринкової інфраструктури транзитивної економіки:

• створення необхідних економічних умов функціонування товарного обігу і сприятливого економічного клімату з метою розвитку всіх форм підприємницької діяльності, стимулювання ділової активності;

• формування правових і загальноекономічних умов, що забезпечують ефективну взаємодію суб'єктів господарювання у сфері ринкових відносин;

• вибір оптимальних організаційно-правових форм організацій і підприємств, суб'єктів ринкової інфраструктури й інших агентів в економічній сфері;

• вибір ефективних каналів руху товару, що забезпечують оптимальний, з погляду ринкової економіки, розподіл товарної маси;

• раціоналізація транспортно-складських процесів, матеріальних, фінансових та інформаційних потоків і розвитку матеріально-технічної бази торговельно-посередницької, фінансово-кредитної, інформаційної й зовнішньоекономічної інфраструктури.

Питання до заліку з навчальної дисципліни

«ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

1. Сутність та зміст допущень жорсткого ядра неокласичної теорії.

2. Сутність та зміст допущень захисного поясу неокласичної теорії.

3. Допущення, загальні для неоінституціональної теорії.

4. Сутність, структура та предмет вивчення інституціональних теорій правил.

5. Основні методологічні особливості традиційного інституціоналізму.

6. Визначення правил в новій інституціональній економіці, їх типи (зовнішні та внутрішні).

7. Сутність та походження формальних та неформальних правил.

8. Зміст правил вищого та нижчого порядку:

9. Взаємозв'язок формальних і неформальних правил.

10. Механізм санкціонування, його структура.

11. Суть і типи інститутів.

12. Функції і роль інститутів.

13. Характеристика інституціональної структури суспільства.

14. Сутність та роль власності в економічній системі.

15. Характеристика правомочностей в концепції прав власності А. Оноре.

16. Сутність та недоліки загального режиму власності.

17. Суть, переваги та недоліки комунального режиму власності.

18. Суть, переваги та недоліки державного режиму власності.

19. Суть та переваги приватного режиму власності.

20. Способи виправлення неоптимальності в ситуаціях із зовнішніми ефектами.

21. Сутність теореми Коуза, теоретичні та практичні висновки з неї.

22. Зміст та види трансакцій.

23. Сутність трансакційних витрат.

24. Типи та класифікація трансакційних витрат.

25.. Типи інституційних угод: ринок, гібрид, фірма.

26. Організаційні особливості унітарної структури фірми.

27. Організаційні особливості холдингової структури фірми.

28. Організаційні особливості мультидивізіональної структури фірми.

29. Організаційно-правові форми фірм їх переваги та недоліки.

30. Типи вертикальної інтеграції.

31. Сутність та зміст толлінгу (давальництва).

32. Сутність та зміст франчайзингу.

33. Сутність, ознаки та види домогосподарств.

34. Класифікація та функції домогосподарств.

35. Структура доходів та витрат домогосподарств.

36. Сутність трансфертних платежів, їх види.

37. Взаємозв'язок домогосподарств з фірмами і державою.

38. Роль домогосподарств в суспільному виробництві і споживанні благ

39. Зміст економічної поведінки домогосподарств.

40. Сутність та традиційна класифікація провалів ринку.

41. Сутність та цілі держави.

42. Функції держави.

43. Економічна роль держави в умовах ринкової економіки.

44. Ідеальні теоретичні моделі держави: зміст та особливості.

45. Зміст синтетичної теорії держави.

46. Провали держави та їх виправлення.

47. Поняття та складові контракту.

48. Параметри контракту.

49. Основні поняття контрактного права.

50. Типологія контрактів.

51. Сутність та особливості людського капіталу.

52. Інвестиції в людський капітал.

53. Аналіз інвестицій в освіту.

54. Поняття мотивації, потреби, винагороди.

55. Сутність інституціонального будівництва.

56. Власність як базисний інститут трансформаційної економіки.

57. Зміна форм і специфікація прав власності у процесі приватизації.

58. Інституціоналізація ринкової інфраструктури трансформаційної економіки, її об’єкти та суб’єкти.

Дата добавления: 2014-01-03