Модуль 1

Лекція № 2
Тема: ФІЗІОЛОГІЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

План:

І. Загальна характеристика будови і функцій нервової системи.

ІІ. Рефлекторна діяльність нервової системи.

ІІІ. Поняття про нервові центри та їх властивості.

ІV. Фізіологія центральної нервової системи.

1. Будова і функції спинного мозку.

2. Структури головного мозку.

3. Довгастий мозок.

4. Задній мозок.

5. Середній мозок.

6. Сітчастий утвір.

7. Проміжний мозок.

8. Кінцевий мозок.

V. Фізіологія автономної (вегетативної) нервової системи.

І. Загальна характеристика будови і функцій нервової системи.

Нервова система координує функцію всіх органів і систем, забезпечує ефективне пристосування організму до зовнішнього середовища і формує цілеспрямовану поведінку. Всі ці функції здійснюються за допомогою нейронів, які спеціалізуються на сприйманні, обробленні, зберіганні й передачі інформації. Для виконання цих функцій нейрони об'єднуються у спеціалізовані нейронні ланцюги, мережі чи інші структури, утворюючи різні функціональні системи мозку. За своєю структурою залежно від кількості відростків розрізняють уні-, бі- та мультиполярні нейрони. За функціональним призначенням розрізняють аферентні (чутливі), еферентні (рухові) і вставні (проміжні, інтернейрони) нейрони. Первинні аферентні нейрони розміщені поза центральною нервовою системою, вони сприймають сигнали, які виникають у рецепторах, і передають їх до ЦНС. Вставні нейрони розміщені в межах ЦНС. Вони забезпечують зв'язок між аферентними та еферентними нейронами. Еферентні нейрони своїми аксонами іннервують усі ефекторні органи і регулюють їхню функцію.

Крім нейронів у мозку є також нейрогліальні клітини — гліоцити, які, на відміну від нейронів, не мають синапсів. Гліоцити розміщуються навколо нейронів і в деяких ділянках мають з ними щільні контакти.

Нейроглія сформована двома типами клітин: астроцитами та олігодендроцитами. Астроцити контактують з капілярами і нейронами, а олігодендроцити формують мієлінові оболонки навколо довгих аксонів.

Основні функції нейроглії — опорна і трофічна. Нейроглія виконує також важливу роль резервуара електролітів, швидко поглинає К⁺ з міжклітинних проміжків, що важливо для підтримання внутрішньомозкового гомеостазу.

Структури нервової системи, розміщені у порожнині черепа і хребтовому каналі, називають центральною нервовою системою. Це — головний і спинний мозок. Нервові волокна, які виходять з ЦНС або входять до ЦНС і розміщені за її межами, становлять периферичну нервову систему. Частина периферичної нервової системи, яка регулює функції внутрішніх органів, забезпечує внутрішній гомеостаз організму і розміщена в різних ділянках тіла, утворює периферичну частину автономної (вегетативної) нервової системи. Вона поділяється на симпатичний і парасимпатичний відділи.

ІІ. Рефлекторна діяльність нервової системи.

Головною формою нервової діяльності є рефлекси. Рефлекс — це реакція організму на дію подразників зовнішнього чи внутрішнього середовища, яка здійснюється через нервову систему. Для кожного рефлексу існує своя рефлекторна дуга, яка у найпростішому випадку складається з рецептора, чутливого (аферентного) нейрона, нервового центру, де розміщене тіло рухового (еферентного) нейрона, його аксона, який у складі рухового нерва підходить до ефектора, наприклад м'яза. Рефлекторна дуга переважної більшості рефлексів проходить через центральну нервову систему: у спинному мозку замикаються відносно прості рухові та вегетативні рефлекси, головний мозок здійснює замикання складніших безумовних і умовних рефлексів, контролює поведінку, забезпечує реалізацію вищої нервової і психічної діяльності. Невелика частина рефлексів може замикатись поза центральною нервовою системою — у периферичних вузлах. Це периферичні рефлекси, які регулюють локальні реакції внутрішніх органів.

ІІІ. Поняття про нервові центри та їх властивості.

Нервовий центр — це складна сукупність нейронів, необхідних для здійснення рефлекторного акту чи регуляції певної функції організму.

Діяльність нервових центрів ґрунтується на взаємодії двох процесів: збудження і гальмування.

Збудження — активний фізіологічний процес, яким нервові клітини відповідають на зовнішню дію. Збудженню притаманні такі властивості.

1. Однобічне проведення збудження — це здатність проводити збудження в одному напрямку, що зумовлена властивістю хімічних синапсів проводити збудження від аферентного аксона до еферентного нейрона через синапс, а в ньому завжди від пре- до постсинаптичної мембрани.

2. Уповільнене проведення збудження в нервовому центрі зумовлене синаптичною затримкою, тобто часом, потрібним для повного розвитку дії медіатору на постсинаптичну мембрану проміжних та еферентних нейронів.

3. Сумація збуджень. Рефлекторну реакцію викликає не лише подразнення, яке має достатню, тобто порогову силу, а і подразнення, що може виникнути внаслідок часової чи просторової сумації слабких допорогових подразників.

4. Трансформація ритму збудження. Частота імпульсів, які нервові центри надсилають до виконавчих органів, певною мірою визначається силою і частотою подразнення рецепторів.

5. Післядія збудження — це продовження рефлекторної відповіді після припинення подразнення.

6. Тонус нервових центрів — це стале незначне збудження нейронів нервового центру.

7. Домінанта. Полягає у тому, що в ЦНС постійно виникають і можуть тривалий час існувати домінуючі осередки збудження, які підкоряють собі роботу інших нервових центрів.

Гальмування — активний нервовий процес, який призводить до зменшення чи припинення збудження в локальній ділянці нервової тканини.

Постсинаптичне гальмування є найпоширенішим у ЦНС. Воно полягає в тому, що медіатор, який виділяється пресинаптичним закінченням гальмівних нейронів, змінює властивості постсинаптичної мембрани таким чином, що вона не може генерувати збудження.

Структурною основою пресинаптичного гальмування є аксоаксонні синапси, утворені закінченнями аксонів гальмівних нейронів на пресинаптичних нервових закінченнях (терміналях) збуджувальних нейронів.

Песимальне гальмування виникає внаслідок зниження функціональної лабільності збудливої структури в разі надмірних за силою або частих подразнень і виявляється пригніченням рефлекторної діяльності.

Значення процесів гальмування у функціонуванні нервової системи надзвичайно велике: воно обмежує неконтрольоване поширення збудження у ЦНС, забезпечуючи чіткі координовані реакції; відіграє охоронну роль, захищаючи нейрони від ушкодження внаслідок надмірних за силою подразнень.

ІV. Фізіологія центральної нервової системи.

1. Будова і функції спинного мозку.

Спинний мозок — циліндричний тяж, розміщений у хребтовому каналі, складається з сірої і білої мозкової речовини. Сіра речовина спинного мозку на поперечному перетині має вигляд метелика або літери "Н". Розрізняють передні й задні роги сірої речовини спинного мозку, з'єднані широкою перетинкою сірої речовини — центральною проміжною речовиною, через яку проходить центральний канал. Крім передніх і задніх рогів у грудному відділі та верхніх поперекових сегментах спинного мозку виділяють бічні роги сірої речовини.

Передні роги сірої речовини утворені скупченням тіл переважно рухових нейронів, які утворюють у поздовжньому напрямку передні стовпи різної товщини.

У задніх рогах (стовпах) сірої речовини містяться нейрони, які передають сигнали від чутливих нейронів. До них у складі задніх корінців прямують центральні відростки нейронів чутливих спинномозкових вузлів.

У бічних рогах (стовпах) містяться центр симпатичної нервової системи і другі нейрони спинномозково-мозочкового шляху.

Біла речовина складається виключно з аксонів нейронів спинного й головного мозку, вузлів спинномозкових нервів, утворюючи канатики спинного мозку: передній, задній і бічний. Деякі з цих волокон не виходять за межі спинного мозку, інші, довші волокна з'єднують спинний мозок з головним. Групи волокон, які виконують певну функцію, утворюють нервові провідні шляхи.

У людини від спинного мозку відходить 31 пара спинномозкових нервів, за якими його поділяють на відповідну кількість сегментів.

Властивості нервових клітин спинного мозку. Усі нейрони спинного мозку складають дві великі групи: рухові нейрони і вставні (проміжні, інтернейрони). Рухові нейрони (мотонейрони), розміщені у передніх рогах (стовпах) спинного мозку і поділяються, в свою чергу, на два основних типи: α- і γ-мотонейрони, які іннервують різні за функцією волокна скелетних м'язів.

Провідні шляхи спинного мозку. У задніх, бічних і передніх канатиках спинного мозку проходять пучки нервових волокон. Це провідні шляхи центральної нервової системи, які поділяються на довгі й короткі. У більшості нейронів спинного мозку їхні аксони, що виходять із сірої речовини, закінчуються в межах спинного мозку. Ці нейрони та утворені їхніми аксонами нервові шляхи називають пропріоспінальними. Роль цих шляхів полягає у зв'язуванні різних сегментів спинного мозку, тобто вони беруть участь у здійсненні міжсегментних рефлексів.

Довгі волокна у спинному мозку поділяють на аферентні (висхідні) і еферентні (низхідні) шляхи. Аферентні шляхи проводять збудження від пропріорецепторів м'язів, рецепторів сухожилків, дотикових (тактильних) рецепторів шкіри і частково рецепторів внутрішніх органів. Еферентні шляхи зв'язують відділи головного мозку з ефекторними нейронами спинного мозку. Вони проводять імпульси від центрів довільних рухів у корі, підкіркових структур та різних рефлекторних центрів, стовбура мозку.

Дата добавления: 2014-01-03