Конституційний статус суддів

Статус суддів та їх конституційне становище визнача­ється практично в усіх основних законах демократичних і тих, що обрали цей шлях розвитку державах у формі прого­лошення ряду принципів.

До їх числа відносяться такі: призначуваність, незмінюваність, незалежність суддів, судова несумісність.

Діючі конституції у переважній більшості дотримуються принципу призначуваності. Зазначимо, що акт призначення - це аргументоване рішення влад, яке побудоване на юридично регламентованій процедурі професійного відбору, якому передує спеціальна професійна підготовка і суворі правила про­ходження ступенів суддівської кар'єри. В Італії та Франції, зокрема, це проводиться на конституційній основі.

У будь-якому разі процедура формування суддівського корпусу має два етапи: попередній та безпосередній. На пер­шому етапі відбувається відбір кандидатів на посади судців. Зауважимо, що практично в усіх країнах вимоги, які пред'являються до професійного рівня і кваліфікації, освіти, віку, а також моральних якостей претендентів, досить високі. Конституція Росії (ст. 119), наприклад, фіксує до претендентів на суддівські посади такі вимоги: наявність громадянства РФ, вищої юридичної освіти, стажу роботи з юридичної професії не менше п'яти років, досягнення 25-річного віку. У ФРН зга­даний закон про суддів передбачає необхідність складання двох державних іспитів при наявності юридичної освіти та проходження спеціального судового стажування (п. 1 § 5). Ще більш високі вимоги ставляться до осіб, які претендують на зайняття посади у вищих судах. Так, у ФРН для обрання суд­дею Федерального конституційного суду кандидат має досяг­ти 40-річного віку, володіти правом бути обраним до Бундес­тагу, успішно скласти кваліфікаційні іспити. У РФ кандидат на аналогічну посаду повинен володіти вищою кваліфікацією в галузі права. Наявність ученої або академічного ступеня поле­гшує доступ до займання посади судді.

Право й обов'язок проведення відбору кандидатів нале­жить, як правило, або органу типу магістратури (Іспанія, Іта­лія, Польща, Румунія, Франція), або міністерству юстиції і спеціальним кваліфікаційним комісіям (Австрія, Росія, США, Угорщина, ФРН та ін.), або власне судовим органам (у Вели­кобританії кандидатів на посаду суддів рекомендує відомство лорд-канцлера, в Японії судді нижчих судів відбираються Верховним судом).

Другий етап пов'язаний з процедурами безпосереднього призначення на посаду або безпосередніх виборів суддів. У бі­льшості держав розвиненої демократії професійні судді призна­чаються на посаду. Про те значення, яке надається актові при­значення, свідчить той факт, що в багатьох країнах, наприклад, в Австрії та Франції, цей акт віднесений до компетенції прези­дента. У США федеральні судді призначаються президентом за згодою Сенату. Конституція Польщі встановлює, що судді при­значаються Президентом за пропозицією Всепольської судової Ради (ст. 179). У ФРН основна частина федеральних суддів і су­ддів земель призначаються міністерством юстиції. В Японії су­дді в основному призначаються урядом, а у Великобританії ми­рові (непрофесійні) судці призначаються лорд-канцлером.

Досить розповсюдженим залишається і спосіб формуван­ня суддівського корпусу шляхом виборів (Болгарія, Чехія та ін.). Крім того, обираються (хоча і різними способами) члени суду присяжних, судові та народні засідателі.

Інший важливий конституційний принцип, який визна­чає становище суддів, є принцип незмінюваності. За загаль­ним правилом, суддя обіймає свою посаду або довічно, або по досягненні певного (пенсійного) віку (ст. 87 Конституції Гре­ції), або до того часу, доки його поведінка є бездоганною (ст. 115 Конституції Литви, ст. З Конституції США), або не по­рушує головних положень Основного закону і конституцій­ного ладу (п. 1 ст. 98 Основного закону ФРН).

У конституціях і спеціальних законах зарубіжних країн найчастіше вказується на який термін проводиться призна­чення. Наприклад, у Грузії та Японії призначення судців здій­снюється на 10 років, у Молдавії - спочатку на певний тер­мін, а потім - безстрокове. В основному ж судді обіймають свою посаду: в Італії до 70 р., у Великобританії - до 72 p., a судді вищих інстанцій до 75 р. згідно з принципом незміню­ваності, особу, яка призначена на судову посаду, не можна без її згоди не тільки звільнити, але й перевести на іншу по­саду, за винятком підстав, вказаних в законі.

Підставою для звільнення судці від посади є вирок суду, який набрав законну чинність (ст. 115 Конституції Литви, ст. 147 Конституції Естонії та ін.). Існує також інститут судової відставки або "звільнення за власним бажанням" у випадках небажання виконувати обов'язки судді, досягнення пенсійно­го віку, за іншими підставами, вказаними в законі (ст. 88 Конституції Греції, ст. 100 Конституції Казахстану, ст. 97 Основного закону ФРН).

У тій чи іншій формі майже всіма конституціями прого­лошується принцип незалежності суддів. Це означає, що при здійсненні своїх повноважень вони керуються тільки законом. Не припускається можливість втручання в діяльності суддів. Найбільш розповсюджена конституційна формула: "судді під­коряються тільки закону" (ст. 101 Конституції Італії, ст. 97 Ос­новного закону ФРН, ст. 117 Конституції Іспанії та ін.).

У країнах англосаксонської системи права, в США і Ве­ликобританії, незалежність суддів забезпечується сукупністю ряду принципів і положень: неупередженістю суддів, термі­ном їх перебування на посаді та умовами відставки. Важли­вою матеріальною гарантією незалежності суддів є високий рівень отриманої ним службової винагороди.

Ще одним конституційним принципом, який характери­зує правовий статус судді, є принцип несумісності. Це забо­рона суддям обіймати одночасно інші державні та громадські посади. Так, Конституція Греції у ст. 89 забороняє суддям ви­конувати будь-яку іншу оплачувану роботу, а також займати­ся будь-якою професійною діяльністю. З цього правила зроб­лено виняток: судді можуть обиратися членами академій і професорами вузів. Схожу норму містять ст. 111 Конституції Білорусі, ст. 86 Конституції Грузії.

Нарешті, судовий імунітет означає, що суддя не може бути притягнений до дисциплінарної, а тим більше - кримі­нальної, відповідальності за свої ухвали з конкретних питань.

Суддя у будь-якій державі користується особистою не­доторканністю: він не може бути підданий обшуку, допиту, бути затриманим і заарештованим, притягнений до слідства і до суду, крім як у порядку особливої процедури, передбаче­ної законом, яка, як правило, досить складна.

Дата добавления: 2014-01-03