Тема 1. Господарський комплекс України

Модуль ІІ. Територіальна організація продуктивних сил України

Лекції 11, 12

План

1. Економіка країни як єдиний господарський комплекс. Галузева структура господарства.

2. Функціональна структура господарства.

3. Виробничий потенціал господарства.

4. Науково-технічний потенціал України.

1 питання

Господарство – система виробництва, розподілу і споживання, яка склалась в межах країни.

Структура суспільного виробництва включає наступні пропорції:

1) Відтворювальні – це співвідношення між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання, а також пропорції у використанні ВВП на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання та накопичення;

2) Територіальні – це співвідношення між різними територіальними утвореннями: промислові пункти, центри, вузли, агломерації, загальні та галузеві райони;

3) Зовнішньоекономічні – це співвідношення між експортом та імпортом продукції різних галузей;

4) Галузеві – це співвідношення між різними галузями економіки.

Галузь – це сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, які виробляють подібну продукцію.

Ознаки галузі.

1. Єдність економічного призначення виробленої продукції.

2. Однорідність перероблюваної сировини і основних матеріалів.

3. Спільність технологічного процесу і виробничо-технічної бази.

4. Професійний склад кадрів і специфічні умови праці тощо.

Матеріальна (виробнича) сфера:

1) галузі, що створюють матеріальні блага (промисловість, будівництво, с/г); виробничого та невиробничого призначення. Ще їх називають група галузей А та В.

2) виробнича інфраструктура;

a) транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади;

b) спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних).

Нематеріальна (невиробнича) сфера:

1) соціальна інфраструктура, що надає послуги нематеріального характеру суспільству і населенню:

a) освіта, наука;

b) охорона здоров’я і спорт;

c) житлово-комунальне господарство;

d) культура і мистецтво;

e) транспорт і зв’язок;

f) побутові обслуговування;

g) галузі органів управління і оборони.

2 питання

Однак структуру виробництва можна представити і в генералізованому вигляді за допомогою міжгалузевих комплексів.

Галузі поєднуються в міжгалузеві комплекси. Їх виділяють:

1) за цільовим підходом;

2) за технологічним підходом;

3) за відтворювальним підходом.

Згідно першого підходу, під міжгалузевим комплексом розуміють групу галузей господарства або окремих виробництв, які поєднані однією програмою і єдиною метою розвитку (наприклад, соціальний комплекс, військово-промисловий комплекс). Недолік даного підходу полягає в непостійності та в нестійкості галузевого складу через вузьку спеціалізацію та різночасову реалізацію господарських цілей.

Згідно другого підходу, під міжгалузевим комплексом розуміють групу галузей, які пов’язані між собою послідовністю переробки та використання сировини і однаковим призначенням продукції. Комплекс включає в себе весь виробничо-технологічний цикл, однак без виробничих стадій. Даний підхід базується на методі енерго-виробничих циклів. Це поняття ввів радянський вчений М. Колосовський в 1947 році.

Енерговиробничий цикл (ЕВЦ) – сукупність технологічно-пов’язаних виробництв, які формуються навколо провідного виробничого процесу на основі певного виду сировини та енергії. Ознаки ЕВЦ:

1. розвиток відбувається згідно з специфікою економіко-соціальних та природних умов території. Так, пірометалургійні цикли (вони лежать в основі чорної та кольорової металургії), гірничо-хімічні орієнтуються на сировину; аграрно-індустріальний та рибопромисловий – на природні умови і ресурси; текстильно-промисловий – на споживача та трудові ресурси.

2. поява нових циклів обумовлена науково-технічним прогресом та залученням ресурсів, які раніше не використовувались. Так, формування нафто- та газоенергетичних циклів відбувалось в першій чверті 20-го століття, коли активно почало розвиватись автомобілебудування, а в структурі паливно-енергетичного балансу нафта і газ почали витісняти вулілля.

3. типові сполучення виробництв та виробничих процесів мають модифікації, викликані місцевою економіко-географічною специфікою. Це може викликати формування усічених згори або знизу ЕВЦ, в яких відсутні відповідно або початкові, або кінцеві стадії виробництва.

Якщо комплекс включає кілька виробничих циклів – це міжгалузевий комплекс. В Україні виділяють наступні комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, будівельний, хімічний, машинобудівний, агропромисловий, лісовиробничий, транспортний, соціальний міжгалузеві комплекси. На основі одного виробничого циклу формується комплексна галузь. До них відносять галузі паливної, металургійної, легкої промисловості тощо (див. схему 1).

Схема 1 Структура промисловості

В складі промисловості виділяють 18 укрупнених (комплексних) галузей: електроенергетична, паливна, хімічна, нафтохімічна, легка, харчова і т.д.

Згідно третього підходу, при об’єднанні галузей в міжгалузевий комплекс враховують цільову спрямованість виробництв та технологічну послідовність переробки сировини.

Міжгалузеві комплекси бувають наступних типів:

1) мінерально-промислової орієнтації (гірничопромислові);

2) аграрно-промислової орієнтації (агропромислові);

3) лісової та лісопромислової орієнтації (лісопромислові);

4) морепромислової орієнтації (морепромислові).

Аналізуючи сучасну галузеву структуру господарства України, можна виділити наступні особливості.

1. Індустріально-аграрна спеціалізація господарства, хоча зростає роль сфери послуг. В Україні провідну роль відігравала і відіграє матеріальна сфера. Саме в ній була зайнята більшість працездатного населення і вироблялась основна частина ВВП. Значне місце займала країна в світі за виробництвом мінеральних добрив, хімічних волокон і ниток, сталі, тракторів. Але відставала за виготовлянням автомобілів, паперу, цементу, тканин.

2. Переважаючий розвиток групи галузей А. На неї припадало 60,5 % виробленої продукції в 2001 році (для порівняння в1992 - 66,6%).

3. Переорієнтація на ті галузі сільського господарства, які є найбільш рентабельними. За часів існування СРСР була відсутня глибинна спеціалізація сільського господарства та часто ігнорувався розподіл агрокліматичних ресурсів. Практично всі області України займались товарним виробництвом пшениці, жита, соняшнику, кукурудзи, картоплі, цукрового буряку.

4. Зберігається значна диференціація в рівнях виробництва на окремих територіях.

За особливостями виробництва товарів і надання послуг в Україні можна виділить наступні типи виробничих спеціалізацій областей (таблиця 1).

Таблиця 1

Типи виробничих спеціалізацій областей

Тип	Області
П-С-Т-Р	АРК
П-С-Т	Івано-франківська, Миколаївська, Полтавська, Рівненська, Сумська
П-С	Хмельницька
П-Т	Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська
П-Т-С	Київська, Харківська
С-П-Т	Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Чернівецька, Чернігівська
С-Т-П	Закарпатська, Кіровоградська, Херсонська
Т-П-С	Одеська
Т-С-П	Черкаська

П – промисловість; С – сільське господарство; Т – транспорт;

Р – рекреаційне господарство

3 питання

Виробничий потенціал – це сукупність основних фондів, які пов’язані в процесі виробництва благ та визначають його ефективність.

Основні фонди виступають матеріальною основою виробництва і створюються в процесі функціонування машинобудівного та будівельного комплексів. Склад цих фондів включає:

1. обладнання та устаткування;

2. будівлі і споруди;

3. передаточні механізми;

4. офісну техніку;

5. транспортні засоби, тощо

Особливості виробничого потенціалу України.

1. Концентрація різних груп основних фондів залежить від специфіки виробництва. Як правило, в районах обробної промисловості зосереджена найбільша кількість виробничого устаткування і будівель, в районах видобутку – споруд і передаточних механізмів. Наявність виробничих основних фондів – це та база, на основі якої розвиваються міжгалузеві промислові комплекси. В свою чергу, промислові комплекси впливають на територіальну організацію господарства, оскільки розміщення промисловості передбачає приуроченість виробничих об’єктів до певних джерел сировини, палива, місць концентрації трудових ресурсів і споживання готової продукції. А це характеризує розподіл продуктивних сил на території району відповідно до умов: природних, соціальних, економічних.

2. Структура основних фондів відповідає галузевій структурі виробництва. На промисловість припадає приблизно половина вартості основних фондів господарства. Світовий досвід показує, що вартість промислових виробничих фондів у господарстві розвинутих країн постійно зростає, особливо в електроенергетиці, машинобудуванні і хімії. За структурою основних фондів різні галузі промисловості різняться між собою.

3. Зростає зношеність основних фондів. Недостатнє їх оновлення та реконструкція.

Приклад: в Україні у 1990 році знос фондів у промисловості склав 48,7%, найбільші показники спостерігались у вугільній (65,5), металургійний (61,4), хімічний та нафтохімічний промисловості (55%).

4. Нерівномірність розміщення промислового виробничого потенціалу. На шість таких областей як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Київська, Харківська припадало понад 50 % промислового потенціалу. В той же час, недостатнім був розвиток промисловості в західних та поліських областях.

4 питання

Науково-технічний потенціа л – сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів.

Науково–технічний потенціал будь-якої країни має велике значення для розвитку економіки (таблиця 2).

Приклад: за даними ЮНЕСКО кількість наукових співробітників за останні 50 років зросла майже в 4 рази швидше, ніж загальна кількість населення. Прогнозують, що у 21 столітті науково-дослідною роботою будуть займатись ≈20% працездатного населення.

Таблиця 2

Прогнозні зведені показники впливу НТП на галузі господарства України

Галузь	Питома вага
продукції виробленої за новими технологіями	нових видів продукції
Машинобудування	26,5 %	12,7 %
Хімічна промисловість	20,0 %	24,0 %
Енергетика	4,2 %	–
Легка промисловість	54,0 %	72,0 %
Деревообробна	66,0 %	83,5 %

Склад НТП

· Матеріально-технічна база.

· Кадри наукової системи.

· Інформаційна система, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (прогнози, банк даних, ліцензії).

· Організаційно - управлінська підсистема (планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, фінансування).

Особливості науково-технічного потенціалу України.

1. Переважний розвиток фундаментальних наук.

2. Наша держава входить до другого типу країн за рівнем розвитку та впровадженням наукових розробок. Залежно від рівня розвитку науки і техніки та міри впровадження їх у практику виділяється 4 типи країн. Другий тип охоплює країни з розвиненими наукою та технікою, але повільним впровадженням наукових відкриттів і технічних винаходів.

Приклад: прогресивний метод безперервного розливання сталі було розроблено і випробувано на заводах Придніпров’я, його давно використовують провідні країни світу. За цим методом вироблялось 90% металу, а в колишньому СРСР та в сучасній Україні – незначна частина.

3. На спеціалізацію наукових підрозділів впливає характер розвитку та розміщення продуктивних сил. Тому НТП має регіональні відмінності. Наукові центри Національної академії наук України:

1) Донецький (проблеми вугледобувної, хімічної, металургійної промисловості);

2) Придніпровський (ракетобудування, космічної техніки, металургії);

3) Північно-східний (фізика, електроніка, машинобудування);

4) Північно-західний (гуманітарні, природничі науки, механіка, кібернетика, АПК);

5) Південний (морського транспорту, виноградництва);

6) Західний (суспільні і природничі науки, системотехніка і фізика).

Крім Києва основними центрами вузівської науки виступають Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Львів (підкреслені можливі технополіси).

Дата добавления: 2014-01-03