Центральный агент несет бОльшую часть риска/ответственности за организацию эффективного распределения, перераспределения и использования ресурсов

План

1. Визначення поняття особистості, як соціологічної категорії.

2. Соціальна структура особистості.

3. Процес соціалізації особистості.

Основна література

1. Піча В. М. Соціологія. - Львів: 1995.

2. Соціологія: Підручник (За загальною редакцією проф. В.П. Андрущенко, проф. М. І. Горлача.)- Харків: 2000.

3. Соціологія: Матеріали до лекційного курсу (Н. Черниш, О. Семашко.)-К.: 1996.

4. Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998. — С. 597—616.

5. Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1992.

6. Молодь України: Стан, проблеми, шляхи розв’язання. — К., 1995.

7. Лагутін В. Д. Людина і економіка. Соціоекономіка. — К., 1996.

8. Куликов Л. М. Основы социологии и политологии. — М., 2000.

9. Косс И. С. Социология личности. — М., 1967.

10. Якуба О. О. Соціологія. — Х., 1996.

1. Розпочинаючи аналіз місця і ролі особистості у системі соціаль­них зв’язків, треба чітко визначити такі основні поняття, як людина, індивід та індивідуальність, особистість (особа). Усі ці поняття характеризують кожну конкретну людину з властивими їй якостями, характеристиками, зв’язками.

Людина — це істота біологічна і соціальна, яка перебуває на найвищому щаблі в ієрархії живих організмів на Землі, є суб’єктом суспільно-історичної діяльності і культури. Головна ж характеристика людини — її свідома, цілеспрямована діяльність.

Індивід — це людина як окремий представник тієї або іншої соціальної спільності (на про­тивагу колективу сім’ї, бригади, соціальної групи).

Терміном індивідуальність позначається те особливе, специфічне, неповторне, що відрізняє індивіда як конкретну людину від інших (подібних).

Особистість (особа) — це людина, яка, будучи втіленням конкретно-історичних суспільних відносин, впливає на них у міру своїх сил і здібностей та залежно від становища, що його вона займає в суспільстві. Іншими словами, особа показує, як у кожній людині індивідуально відображаються її соціально значущі риси та виявляється її суть як сукупність усіх існуючих у суспільстві соціальних відносин.

Особа (особистість) є продуктом і творцем конкретно-історич­них суспільних відносин. Кожна особистість — це не просто людина, а індивідуальність, що має свої характеристики і певний соціальний статус, котрий визначається конкретними соціальними діями, що їх здійснює певна людина (особа) в конкретних видах взаємодії і тих умовах і правах, які надаються суспільством для реалізації соціальної діяльності.

2. Соціальний статус — це певне місце і роль особи в соціальній ієрархії, зумовлені її походженням, рівнем освіти, професією, здібностями, віком, статтю, сімейним станом тощо. Особистість має соціальний статус.

Аналіз показує, що соціальний і особистий статус особи ґрунтований, безумовно, на природних основах і показниках, без яких не існує жодна людина, але кожна людина своєю свідомою, творчою діяльністю досягає, утверджує, підносить і удосконалює свій соціальний і особистий статус. Отже, головна характеристика особи — її діяльність (взаємодія), основним генератором якої є мотиви. Мотиви — це конкретна внутрішня спонука до дії, яка безпосередньо ситуаційно визначає поведінку людей. Мотиви є відображенням у свідомості людей їхніх об’єктивних і суб’єктив­них потреб та інтересів у досягненні благ, здійсненні бажань, забезпеченні умов діяльності. Потреби людей мають свою ієрархію.

Головним є те, що потреби кожного більш високого рівня стають нагальними і можуть визначати поведінку людей лише після того, як задоволені потреби нижчих рівнів.

Особистість задовольняє свої потреби, орієнтуючись на певні соціальні цінності, тобто через особливе суспільне ставлення, в результаті чого потреба та інтерес людини (або соціальної групи) переносяться на речі, предмети, духовні явища, надаючи їм певної соціальної властивості. Ціннісні орієнтації, реалізуючи які особа виконує в суспільстві певну роль (ролі), формуються в процесі засвоєння нею соціального досвіду, ідеалів, нормативних вимог.

Прихильники теорії ролей (Р. Мертон, З. Фрейд, Т. Парсонс) виходять з того, що особа є функцією від тієї сукупності соціальних ролей, що їх виконує індивід у суспільстві, отже, соціальна роль (ролі) виступає(ють) важливим елементом механізму взаємо­дії індивіда з суспільством.

Залежно від соціальних умов, ціннісних орієнтацій, реальних ролей існують кілька типів особистості, основними з яких є такі: 1) теоретичний; 2) економічний; 3) політичний; 4) соціальний; 5) естетичний; 6) релігійний.

Відомий соціолог В. А. Ядов, указуючи на те, що соціальний тип особистості — це продукт історико-культурних і соціально-економічних умов життя людей, робить висновок про існування трьох основних соціальних типів особистості: базисний, модальний і маргінальний.

Людська особа має дуже складну структуру, безліч аспектів діяльності та взаємодії з іншими людьми і суспільством у цілому. В даній праці з’ясовується лише основне — що таке особа як важ­ливий елемент суспільного життя, під впливом яких чинників і умов життя вона формується, розвивається і функціонує.

3. Людина народжується як біологічна і соціальна істота, а особистістю стає в результаті засвоєння певних знань, соціальних і культурних норм та цінностей того суспільства, до якого вона належить, тобто в процесі своєї соціалізації.

Соціалізація людини — це тривалий процес її входження в суспільство, включення в соціальні зв’язки і відносини, у різні типи соціальних спільностей, унаслідок чого відбувається становлення її соціальності.

Соціальність особи — це система її зв’язків з найрізноманітнішими спільностями (професіональними, соціально-демографіч­ними, етнічними, статусними тощо) та виконання нею певних соціальних ролей.

Соціалізація охоплює всі соціальні процеси і зв’язки, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, соці-
альний досвід, що дозволяє йому функціонувати як повноправ­ному члену суспільства, виконувати певні соціальні ролі.

Соціалізація особи — це загальний, багатогранний процес впливу соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою включення його як дієздатного суб’єкта в систему суспільних відносин. На цей процес впливають різноманітні чинники, основ­ними з яких є такі: сукупність ролей, елементи соціального середовища, конкретні події, явища і процеси.

Процес соціалізації особи здійснюється упродовж усього життя людини і має кілька етапів і стадій.

На думку вітчизняних соціологів, процес соціалізації особи складається з двох основних етапів: перший етап — первинна соціалізація, другий — вторинна соціалізація. На етапі первинної соціалізації дитина засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей.

Виділяють і стадії соціалізації особи: дотрудову, трудову і післятрудову.

Чітко відокремити трудову стадію від дотрудової і післятрудову від трудової неможливо. В реальному житті зазвичай здійснюється повільний перехід від однієї стадії до іншої, у процесі якого одні завдання, пріоритети й ролі змінюються іншими, змінюється і соціальна активність, у якій відображається рівень соціальності, тобто глибина і повнота соціальних зв’язків із соціумом.

Соціологи, політологи і психологи, аналізуючи процес соціалізації особи на всіх стадіях, виділяють дві моделі: 1) модель підкорення і 2) модель інтересу. Модель підкорення характеризується досить високим ступенем регламентації, постійною взаємодією механізму вибору, механізму пропозицій та рекомендацій і механізму контролю. Отже, якраз у межах дії моделі підкорення суспільство за допомогою соціальних інститутів, цінностей і норм відбирає і готує на ту або іншу роль людей, які мають певні здібності, рівень підготовки, біопсихічні якості, що відповідають соціальним вимогам. Модель інтересу характеризується передусім самоорганізацією особи, самоорієнтацією на власні та суспільні інтереси, самоідентифікацією, почуттям сорому, вини, недостатності знань і досвіду. Важливо зрозуміти, що модель підкорення і модель інтересу в процесі соціалізації реалізується у нерозривному взаємозв’язку, основна ж особливість полягає в тому, що залежно від самого індивіда і соціальних умов соціалізація кожної особи здійснюється переважно за якоюсь однією моделлю. Зауважимо, що існує загальний механізм соціалізації особи, він, безумовно, використовується і в моделі підкорення і в моделі інтересу.

Соціалізація особи із своїм механізмом має дві форми: 1) соціальну адаптацію і 2) інтеріоризацію.

Існує два підходи до визначення суті і змісту адаптації. Швейцарський психолог Жан Піаже, англійський соціолог Роберт Мертон розглядають соціальну адаптацію як двосторонній процес і результат зустрічної активності суб’єкта і соціаль­ного середовища.

Другий підхід полягає насамперед у ствердженні того, що людина, включаючись у суспільне життя, зберігає свободу вибору — вибору соціальних ролей, соціальних спільностей, цінностей, форм і видів діяльності. Людина обирає своє майбутнє, свої варіанти реалізації соціальних ролей відповідно до своєї життєвої мети і амбіцій та умов своєї життєдіяльності. Суспільство завжди обмежує особі свободу вибору певними правовими та моральними нормами і традиціями, зразками культури тощо. Якраз тому необхідно використовувати певною мірою обидва підходи. Взагалі кожна людина адаптується, тобто пристосовується до соціальних умов, активізує діяльність у сфері політичного життя, всіляко прагне освоїти культурні зразки, соціальний досвід, норми моралі та поведінки, виявляючи соціальну творчість. Суспільство, з свого боку, створює механізм цілеспрямованого впливу на соціальну активність людини і насамперед на її ціннісні орієнтації, оскільки цінності і мотиви політичної і соціальної активності є основою свободи людини, її вільного вибору в житті, її активної діяльності.

У процесі соціалізації і активної діяльності особи формується найважливіша її характеристика — самосвідомість, яка несе в собі відбиток реальних, ідеальних і фантастичних образів та уявлень. Стадії формування самосвідомості визначаються реальними стадіями розвитку людини (дитинство, юність, зрілість). Перехід людини від однієї стадії до іншої є дуже складним, він зазвичай супроводжується руйнуванням попередніх форм саморозуміння, виникненням, формуванням якісно нових уявлень індивіда про себе, про своє місце, роль і відповідальність у суспільстві, в соціальній групі, у реальних умовах життєдіяльності, що впливають на утвердження або зміну самооцінки, самосвідомості, соціального статусу та норм поведінки особи. Самосвідомість є важливим елементом саморегуляції особи, тобто вибору і дотримання доцільних норм життєдіяльності у даному конкретному соціальному середовищі, в своїй країні та у світі. М. С. Грушевський у праці «На порозі нової України. Гадки і мрії», звертаючи увагу на необхідність формування національної свідомості, писав: «Далеко цінніше розгорнути своє індивідуально корисне з місцевих і власних задатків і засобів, ніж укластися в готову чужу форму».

У сучасних умовах, коли поширюються можливості вільного самовизначення і самоформування індивіда, його самоорганізації і самоуправління, роль самосвідомості й саморегуляції постійно зростає, треба приділяти особливу увагу формуванню самосвідомості кожного громадянина, особливо молодого покоління — майбутнього України.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає сутність понять людина, індивід, особа?

2. В чому виявляється сутність і зміст соціалізації особи?

3. Основні стадії соціалізації особи та їх характеристика.

4. З яких елементів складається механізм соціалізації особи?

5. У чому полягає сутність соціальної адаптації, її зміст і об’єктивні виміри?

6. Інтеріоризація, її роль у процесі соціалізації особи.

7. У чому виявляється сутність поняття самосвідомість? Її роль у життєдіяльності людини.

8. З чого складається соціальний статус особистості?

Дата добавления: 2014-01-03