Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Список літератури. Здоровега Володимир. У майстерні публіциста


Гід журналіста. - К, 1999. - С. 47-49.

Здоровега Володимир. У майстерні публіциста. - Львів, 1969. - С. 120-124.

Кузнецова Олена. Аналітичні методи в журналістиці. - 2-ге вид., допов. -Львів, 1997.

Теорія і практика радянської журналістики. - Львів. 1989. - С. 182-265.

Тертьічньїй А. А. Расследовательская журналистика. - М., 2002. -С. 100-261.


 




14.3. Методика роботи

Специфіка аналітичного відображення диктує дещо відмінну методику порівняно з методикою роботи над інформацією. Зрозуміло, що одна справа праця над репортажем, інша - над оглядом, ще інша - над рецензією чи літературним портретом. Однак є щось спільне, загальне, що ріднить підходи до аналітики. Частково про це йшлося у розділі про задум, тему, концепцію твору. Спробуємо проаналізувати, як ці сходинки від задуму до готового виступу реалізуються в аналітичних творах, бо дещо по-іншому доводиться працювати авторові у художньо-публіцистичних жанрах.

Як зазначається у навчальній літературі, загальні методи аналізу є спільними для будь-якого виду мисленої діяльності'. їх досліджує загальна теорія пізнання. Відповідно виділяють традиційні, "нові", непрямі, загальні та гіпотетичні методи аналізу. До так званих традиційних прийнято відносити ті, які налагоджують зовнішні зв'язки між явищами, подіями: порівняльні, історико-культурні, біографічні, генетичні тощо. До "нових" належать структурний, семіотичний, генетичний аналізи. Загальними непрямими методами аналізу дехто називає аналіз літератури, періодики про об'єкт дослідження, статистичний аналіз та аналіз соціологічних анкет. Гіпотетичні ґрунтуються на здогадці, припущенні, вгадуванні. Сюди належать уже версії, прогнози і навіть пророцтва. Існує навіть такий розділ науки, як евристика, в основі якої лежать інтуїтивні вирішення проблем.

Практично аналітичний метод у журналістиці значною мірою збігається з сучасними методами науки. Не випадково, мабуть, кращі аналітичні ма­теріали сучасної періодики належать перу науковців, і не тільки гуманітаріїв.

Цікаві висновки можна зробити щодо застосування наукових методів у журналістиці на підставі збірки "Монологи в Універсумі". Про них мовлять самі автори, переважно науковці. Доктор фізико-математичних наук Анатолій Свідзинськии, погоджуючись з тим, що фахові знання в певній галузі і досвід роботи в ній - важливі чинники успіху, наголошує: "Однак, більше важить володіння принципами методології сучасного наукового дослідження, які є спільними для всіх наук, але, безумовно, найглибше розвинені в галузі точних, передусім у фізиці"2. Анатолій Свідзинськии у статті "Проблеми формування нації та держави в сучасній Україні", як і доктор економічних наук Юрій Саєнко у статті "Україна: моделі виживання та проблеми вибору", інші автори пробують застосувати для з'ясування складних соціологічних проблем методи, термінологію і підхід природничих наук.




Відмінність журналістської аналітики, а отже і методики праці, насам­перед в обсязі і способах обробки фактологічної бази та дефіциті часу. Журналіст неспроможний зібрати таку сукупність фактів, це може зробити дослідник-науковець. Друга відмінність - вимога популярності, прагнення простоти й доступності. Кожен автор, який пише наукові статті, книги, реферати, не може не відчути великої відмінності, коли береться за публіцистичну чи популяризаторську статтю для газети, часопису. Не всім дано володіти стилем і методом популярного письменника. Однак кожен, хто прагне аналізувати, а не просто описувати життя, повинен більшою чи меншою мірою володіти елементами наукового мислення.

Якщо підходити до справи практично, то аналізувати явище чи процес можна лише піднявшись над сукупністю фактів і явищ. Це дуже важливий момент - не розгубитися, не потонути у фактах, не намагатися розповідати про все, що побачив або прочитав. Факти треба зіставляти, групувати за подібністю і відмінністю. І, можливо, найважливіше - виділити головне. Елементарний приклад. Напружена передвиборча війна претендентів на посаду президента. Велика кількість різноманітних фактів про минулі вибори до Верховної Ради, про боротьбу різних кандидатів, про те, хто на кого спирається, хто кого підтримує матеріально. У цьому плетиві інтересів автор статті "Остання зброя кандидатів" Олег Онисько виділяє Федерацію профспілок України з її мільярдним фондом соцстраху, який обертається майже безконтрольно. Всебічний аналіз ситуації дає авторові підставу зробити висновок, який внесений у лід матеріалу: "Українські профспілки не мають великого впливу на суспільство, але мають гроші, розгалужену інфраструктуру. Саме тому вони стануть хоч і тіньовими, але все ж силь­ними гравцями у президентських перегонах"1. Тижневик своєю інфор­мацією і аналізом застерігає проти зловживання цими коштами під час виборів.

Ми вже зазначали, що процес концентрації, переплавка різноманітної інформації у думки, ідеї, виділення потрібних деталей, зокрема і формулювання назви, ліду матеріалу, є найскладнішим у процесі формування твору. Із величезної кількості фактів, епізодів, висловлювань співрозмовників, виписок із документів, цифрових даних треба вибрати найпромовистіші, найхарактерніші, постійно пам'ятаючи жартівливу пораду: пам'ятай, що ти не Толстой і пишеш не "Війну і мир". Майже всі опитувані нами відомі журналісти стверджували, що саме цей елемент є найважчим елементом творення. Рідко хто з них знаходить слова, щоб виразити сутність творення. Часто вдаються за допомогою до кінетичної мови, малюючи щось на зразок хлібного буханчика, який треба формувати, стискати, округлювати.


 


' Кузнецова Олена. Аналітичні методи в журналістиці... - С. 17-18. 2 Монологи в Універсумі... - С. 47-48.


Онисько Олег. Остання зброя кандидатів //ПІК. - 1999. - № 20. - С. 11.


 




Дуже важливим є формування спочатку концепції, версії, а після -осмислення матеріалу, наскрізної ідеї. Незалежно від того, пише автор план майбутнього виступу чи схильний тримати його в голові, матеріал детально продумується ще до вербального закріплення змісту у відповідному тексті. Дисципліна мислення, попереднє продумування і компонування майбутнього тексту деякими авторами, особливо коли йдеться про великі твори, бувають дуже детальними. Характерне спостереження Світлани Кириченко про те, як працював над аналітичним твором, своєрідним по­літичним маніфестом українського дисидентства "Право жити" Юрій Бадзьо: "Для мене була дивовижна здатність мого чоловіка так продумува­ти майбутній текст, що він постає у всій своїй концепційній та архітектоніч­ній довершеності ще в задумі. Юрко називає не лише заголовок майбут­нього дослідження - "Право жити", а й зі скількох розділів праця складається; кожен з них має двочленну назву. Порядок розділів зумовлено наскрізною ідеєю, що формулюється в першому реченні, ще не покладеному на папір..."1

Так методично чітко організовували матеріал своїх досліджень багато відомих учених і публіцистів. Це своєрідний ідеал, на який треба орієнтува­тися, особливо початкуючим авторам, але в оперативній публіцистичній праці не завжди є можливість і потреба дотримуватися такої методичної прискіпливості. На практиці все це відбувається оперативно, у згорнутому вигляді, але сам принцип мислення і осмислення залишається, ним треба оволодівати тим, хто береться за аналітику.

Найскладнішим з практичного і методичного погляду є слабо розвинуте в наших українських умовах журналістське розслідування. Зарубіжна журналістика має у цьому набутий великий практичний досвід, також наявні ґрунтовні наукові дослідження. Для тих, хто має намір займатися цією непростою роботою, можуть стати у пригоді методичні поради й рекомендації як самих журналістів, так і дослідників.

Оскільки предметом журналістського розслідування є насамперед різні

ЗЛОчими, ПОДіі іа кошу лік і и, існування яких ліОСь намша^іьСя нрилОваїй

від суспільства, і про них ще ніхто не повідомляв публічно, журналіст бере на себе особливу відповідальність, а тому збір і дослідження інформації має самостійний характер.

Сама ж логіка і послідовність, етапи роботи, джерела інформації та її осмислення є спільними для аналітичної журналістики. Методи пошуку інформації автора журналістського розслідування споріднені із працею слідчого і водночас ученого-дослідника. Дехто навіть застерігає, що ця праця відрізняється від простого дослідження. Нам видається, що


проводити якусь межу між цими двома видами праці немає сенсу. Просто зростає ступінь відповідальності та самостійності.

Як і праця у будь-якому жанрі журналістики, крім продумування задуму, формування теми, існує етап збору інформації та її осмислення. Так само автор розслідувального матеріалу вдається до подібних методів збору потрібної інформації (спостереження, інтерв'ю і "вільні" розмови, вивчення документів). Значно ширше, ніж у традиційній журналістиці, використо­вується експеримент1.

На нашу думку, застосування кожного з цих методів у розслідувальній журналістиці має свою специфіку. Насамперед відповідно до обсягу необхідної інформації. Жоден інший оперативний журналістський виступ не вимагає такого скурпульозного й обов'язково самостійного збору інформації та перевірки її достовірності. Розслідувальна журналістика вимагає від автора частіше вдаватися до включеного прихованого спостере­ження, а воно, як відомо, не може обійтися без обману, що спричиняє порушення не тільки моральних норм, але й законів.

Гюнтер Вальраф, якого вважають класиком розслідувальної журналіс­тики, вдаючись до явного обману у процесі збору інформації про долю іноземних працівників на одному із підприємств, не виправдовував своїх методів, вважав їх вимушеними і відверто заявляв, що, обманюючи окремих людей, скажімо, власників підприємства і навіть колег по роботі, він розкриває очі тисячам інших, що мета його відкриттів служить суспільним інтересам2. "Звичайно, - пише він у передмові до книги "На самому дні", - я не був справжнім турком. Однак, щоб викрити це суспільство, треба змінити наряд; щоб виявити істину, треба хитрувати і лицедіяти" . Незважаючи на приголомшливий успіх позиції і писань муж­нього Вальрафа, метод його роботи не може бути загальноприйнятим, тим паче у тих соціальних умовах, у яких перебуває наше суспільство.

Важливе значення у розслідувальній роботі журналіста має опрацюван­ня документів, а також ведення розмов з потрібними людьми. У цій ситуації Журналіст не просто вивчає документи. Він змушений шукати такі письмові й інші джерела, які не доступні для всіх. Це стосується і розмов із майбутніми героями розслідування. Велике мистецтво проведення розслідування в тому, що автор змушений постійно балансувати на грані винахідливості й правових норм. Добра обізнаність із законами -найелементарніша вимога. Не обійтися без постійних консультацій із досвідченими правниками.


 


1 Кириченко Світлана. Батьки і діти // Молодь України. - 1997. - 13 берез.


^ Мурікан Жан. Журналістське розслідування. - К., 2001. - С. 39-66. Тертьічньт А.А. Расследовательская журналистика... - С. 111. Вальраф Гюнтер. Репортер обвиняет. - М, 1988. - С. 275.


 




Експеримент як метод збору інформації застосовується у соціології то­ді, "коли є необхідність встановити причинно-наслідкові зв'язки між яви­щами, перевірити, чиабо яквпливає конкретний чинник на конкретну ситуацію"1. Соціологи наголошують на тому, що "експеримент як метод збору інформації - не штучне втручання в життя, а фіксація наслідків такого втручання"".

Дослідники-журналісти вважають, що автор, який проводить експери­мент, "обов'язково створює неіснуючу до нього,тобто штучнуситуацію (наприклад, організовує письмові звернення до себе із різних районів міста сто адресатів і чекає, коли і як до нього надійде кожен з них)" . У цьому разі часто посилаються на досвід московського публіциста Анатолія Рубінова, який сам собі організував так звані мічені листи. Це називають "провокацією дійсності".

Таку грандіозну провокацію свого часу організував Гюнтер Вальраф, який разом із своєю помічницею-журналісткою, видаючи себе за торгівця зброєю, зумів розкрити протиурядову змову в Португалії, задуману полковником Спінолою .

Методика роботи журналіста має специфічні нюанси, коли необхідно реалізувати задум у жанрі коментаря чи статті, огляду чи рецензії. Комен­тар, наприклад, вимагає насамперед оперативного зважування вагомості події, факту, явища. Відбувається подвійний відбір, спочатку факту, про який варто повідомити. Адже жодне інформаційне агентство, тим більше редакція газети, інформаційна програма на телебаченні чи радіо не може сповістити про все, що відбулося в регіоні, країні, світі. Відбирається десяток, кілька десятків подій. Та коментуються лише найважливіші, найвагоміші. І це повинні оперативно вирішувати автор і редакція. У жодному випадку не обійтися без частки суб'єктивного, а іноді упередженості, тенденційності. Уважний телеглядач, дивлячись різні канали українського телебачення, не може не помітити, як і у якій послідовності подаються новини, які з них обходяться мовчанкою. Ще яскравіше це виявляється у коментарі, бо тут, крім відбору об'єкта, міститься певний оціночний елемент.

Коментатор, який прагне завоювати авторитет аудиторії, повинен бути по можливості об'єктивним, висловлювати різні погляди. Крім елемен­тарної порядності, необхідно мати максимум інформації, що стосується певного питання, елементарно розумітися в ньому, щоб роз'яснити його сутність співрозмовникові. Читача, слухача не можуть задовільнити такі

' Лубкович Ігор. Соціологія і журналістика. - Львів, 2002. - С. 71-72. ' Там само. - С. 73.

3 Тертьічнмй А.А. Расследовательская журналистика... -С. 1337.

4 Вальраф Г. Нежелательньїе репортажи. - М, 1982. - С. 206-247.


коментарі, які не зіставляють факт чи явище з іншими, не повідомляють нової інформації, яка стосується події чи явища, та нових, бажано різних, думок з цього приводу.

Ще більша відповідальність, отже, складніші методичні вимоги стоять перед автором статті чи огляду. У процесі написання статті журналіст, зазвичай, має значну кількість різнопланових, різномасштабних фактів, епізодів, вражень. Дехто навіть намагається зафіксувати це дуже лаконічно на аркуші паперу. З'являється багато стисло написаних висловів, цифр, прізвищ, почутих чи придуманих самим автором фраз, афоризмів. Вони лягають на папір вздовж і впоперек, з'єднуються стрілками, виділяються підкресленнями. І це робиться для того, щоб тримати все це в уяві, поєднувати між собою. Така мозаїка, вишивка у кожного своя, неподібна, кожного разу інша. До речі, в одному з американських художніх фільмів, в основі якого відтворення діяльності двох журналістів газети "Вашингтон пост" щодо розслідування відомої уотергейтської справи, постійно фігурує аркуш паперу, на який рукою одного з героїв постійно наносяться кожного разу нові й нові факти, прізвища, номери телефонів, окремі слова і дати. Зрозуміло, такий аркуш - не документ, а художня деталь, фікція, але вона добре відтворює саме зв'язки між розрізненими фактами, прискіпливий пошук правди.

Сучасний журналіст, аналітик, який, працює на комп'ютері, має незрів­нянно більші можливості використання найрізноманітнішої оперативної та закладеної у комп'ютерній пам'яті інформації як внутріредакційної, так і розміщеної на інших сайтах. її можна зіставляти, аналізувати, робити значно точніші висновки на підставі екскурсів у минуле, висловлювань учених, політиків, експертів. Авторові порівняно легко знайти потрібний документ, закон, власні попередні публікації чи виступи його колег.

Та все це техніка, технологія. Вона важлива не сама собою, а тим результатом, тою іскрою думки, яка спалахує в результаті зіставлення фактів, аналізу процесів і тенденцій.

"Баланс місяця" - типова оглядова рубрика газети "Голос України". Ігор Науменко, автор матеріалу "Про хліб. Насущний та індустріальний", пробує підбити баланс липня 2003-го. Уже в ліді наголошується на тому, що мова йтиме не про жнива, а про баталії на всіх рівнях влади "навколо цінової кризи на внутрішньому ринку продовольства, що смерчем пронеслася містами і селами країни наприкінці червня. Заразом вийнявши з гаманців наших співгромадян близько 3,5 мільярда гривень." Заодно не менш напруженими були липневі баталії навколо хліба індустріального -вітчизняного ПЕКу, на якому робили і продовжують робити мільярдні приватні багатства, наголошує автор. Він досить гостро критикує виконавчу владу і намагається "оцінити ситуацію, що складається на продовольчому, і не тільки, ринку, так би мовити, власним розумом, з огляду на реальні


 




факти". На його думку, витягнуті з наших кишень 3,5 млрд грн осіли у кишенях спекулянтів і цілком можливо, "що левова частка цих грошей концентрується в тіньових та політичних касах в очікуванні президентських виборів", а від ринкової економіки "наші сільгоспвиробники так само да­лекі, як і за часів недавніх колгоспів". Нарешті, "аврально-адміністративні заходи влади ні до чого не ведуть, а лише підтверджують викладене вище" . Не у всьому можна погодитися з оглядачем. Він має рацію у тому, що оголошене зростання ВВП і вражаючі темпи промислового зростання аж на 11,7% прості громадяни на собі не відчули. Автор досить точно підраховує, яких втрат зазнає держава, закуповуючи чуже вугілля; що близько 7 млрд грн з виробленої за рік електроенергії кудись випаровується.

Однак, по-перше, досить жорстко і назагал справедливо критикуючи виконавчу і судову влади, він як гідний представник газети Верховної Ради скромно обходить мовчанкою вину законодавчого органу за грубі прорахунки у системі законодавчого регулювання всіх описаних процесів. По-друге, він явно лобіює певні сили, які скептично ставляться до уже збудованого нафтопроводу "Одеса-Броди" і воліли б віддати цю стратегічну нитку енергоживлення України для перекачування російської нафти у зворотному напрямку.

Дещо інша методика праці журналіста над тими аналітичними матеріалами, предметом дослідження яких є уже відображена дійсність. У методичній літературі, як уже зазначалося у процесі роботи над рецензією, літературно-критичною статтею, літературним оглядом, а також оглядом листів і преси, з'являється ще один етап, ланка мисленої праці, і тоді ланцюжок послідовності її розгортання виглядає так:

перший етап- сприйняття художнього, наукового, публіцистичного, журналістського тексту відповідно до об'єкта вивчення. Він охоплює певний відбір, фіксацію у вигляді виписок, цитат, власних вражень;

другий етап- нерозривно пов'язані з першим етапом роздуми, оцінки прочитаного, побаченого, якщо йдеться про кіно-, телевізійні огляди, зіставлення сприйнятого із реальним життям, формування відповідних

попередніх висновків;

третій етап- виникнення концепції, моделювання, висловлюючись сучасною мовою, майбутнього виступу, його жанрово-композиційних особливостей, перевірка фактів і гіпотез, тобто створення в уяві майбутнього виступу;

четвертий етап- написання твору чи його реалізація. Виступ може й не писатись, а наговорюватися перед мікрофоном чи камерою;

п'ятий етап- традиційне саморедагування, звірка цитат, фактів тощо .


Текст рецензії, огляду преси чи літературно-критичної статті є, як правило, результатом співставлення ніби двох начал — відображеної і об'єктивної реальності. Автором оцінюється як саме життя, так і його відтворення, скажімо, у листі читача, серії публікацій тієї чи іншої газети, науково-популярної книги науковця, або створеної видатним художником, його творчою уявою реально неіснуючої дійсності. Тому, користуючись термінами "рецензування", "огляд", треба мати на увазі відмінність тієї матерії, з якою має справу автор подібних за жанрами, але дуже відмінних за внутрішньою специфікою творів.

Найпростішим за змістом є огляд листів, оскільки він зводиться до пе­реказу, групування і у ліпшому випадку аналізу висловлених у цих суто людських документах суджень, фактів, емоцій, тобто вияву того, що прий­нято називати масовою свідомістю. Звичайно, листи, що стихійно надходять до редакцій, установ чи організацій можуть прискіпливо аналізуватися за детально розробленою і досить складною науковою методикою. Цим займаються кваліфіковані соціологи. їх методикою можуть скористатися журналісти. У цьому разі листи трактуються як один з різновидів документів .

Повсякденна ж практика сучасної журналістики засвідчує: огляди листів, зважаючи на втрату до них професійного інтересу, з'являються дуже рідко, а якщо з'являються, то мають загальний характер як підтвердження певного стану громадської думки. Зазвичай окремі листи друкуються повністю або використовуються як певний привід для виступу того чи іншого журналіста з власним матеріалом. Найчастіше це буває відповідь на гострий лист до редакції .

Огляд преси, якщо брати його у всій жанровій багатоманітності, вимагає більшої компетентності і професійного досвіду, оскільки так чи інакше оцінюється результат праці колег, зіставлення продукту їхньої

станом мас-медіа. Однак навіть єдиний популярний сьогодні інформацій­ний огляд преси вимагає, як зазначалося вище, об'єктивності, неуперед­женості, зваженості, вміння відбирати і подавати інформацію. Специфіка літературно-критичної та літературно-мистецької критики насамперед у тому, що порівняно з іншими жанрами вимагає не просто аналітичних начал, як публіцистична стаття чи огляд, а особливого мистецького чуття, розуміння естетичної природи мистецтва, його різновидів. Літературну, театральну або кінорецензію може написати кожен журналіст, а тим паче науковець. Бути ж професійним критиком у будь-якому з видів мас-медіа може далеко не кожен. Для цього потрібно, щоб літератор відповідав


 


1 Голос України. - 2003. - 5 серп.

2 Кузнецова Олена. Аналітичні методи в журналістиці... - С. 52-53.


^ Лубкович Ігор. Соціологія і журналістика... - С. 31-36.

' Грабовський Сергій. Віра і правда /У Свобода. - 2003. - 5-11 серп.



певним вимогам. По-перше, він повинен бути добре обізнаним з історією і сучасним станом літератури чи іншого виду мистецтва, а ще ліпше -найголовніших з них. Словом, він повинен бути своїм у колі професіоналів, багато читати, спілкуватися з ними. По-друге, - і це природно - критик повинен мати час для такої специфічної праці, займатися саме цим питанням, а не бути журналістом-багатоверстатником, як це заведено майже у всіх, навіть найповажніших редакціях. По-третє, критик повинен бути добрим публіцистом у найкращому значенні слова: розуміти тенденції сучасного світу, знати запити і потреби сучасної публіки, вміти зіставляти мистецькі творіння із вимогами життя, а найголовніше - володіти добрим образним стилем, бути дотепним, гострим на слово. І обов'язково лаконічним. Такий талант критика-публіциста дуже рідкісний, бо ерудованих критиків-професіоналів на університетських кафедрах, в науково-дослідних інститутах, у редакціях часописів маємо мало. З огляду на це важливе організаційно-методичне завдання редакції і тих її працівників, які безпосередньо висвітлюють питання культури -організувати більш-менш планомірний огляд процесу літературних і мистецьких явищ. Це означає пошук потрібних людей, відповідну роботу з ними, орієнтацію їх у тому, які вимоги ставить газета чи радіо до рецензування творів літератури, мистецтва.

Отже, методика літературно-критичної праці - це не тільки вміння са­мого журналіста кваліфіковано оцінювати ті чи інші твори, але й допомага­ти це робити позаштатним працівникам. На першому місці - відбір творів для рецензування чи огляду. Дуже важливо під час такого відбору керу­ватися справжньою вагомістю книги, спектаклю чи передачі, а не певними приятельськими чи, тим паче, кон'юнктурними мотивами. Навіть якщо видання чи редакція не має можливості часто вміщувати відгуки, рецензії чи статті на ці теми, повинна виявлятися певна система. Не менш важливим, вічним питанням літературної критики є поєднання високої вимогливості, принциповості з тактовністю, доброзичливістю. Це не означає, що рецензсні у певній ситуації не має права виступити навіть сатирично гостро проти художнього браку, явного графоманства, яких так багато сьогодні.

Ведучи мову про українську літературну критику, ми заслужено і спра­ведливо називаємо імена Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Осипа Маковея та інших трудівників на цій нелегкій ниві літератури, які жили і творили у XIX ст.1 Та й у XX ст. маємо чудові зразки гострої критики. Достатньо назвати лише таких різних за поглядами і суспільною позицією критиків, як Олександр Білецький, Сергій Єфремов, Дмитро Донцов, Мико­ла Зеров, Михайло Рудницький. Навіть в умовах жорсткої цензури автори­тет завоювали Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Маргарита Малиновська.


Сьогодні явний занепад рівня літературної критики у ЗМІ якоюсь мірою компенсується літературно-мистецькою критикою у сфері наймасовішого виду художнього спілкування, яким є телебачення. Такий великий творчий і редакційно-методичний досвід має газета "День". Очолений Наталією Лігачовою, а згодом Катериною Дядюн відділ і постійна сторінка "Телебачення", як і створений з ініціативи тієї ж Лігачової інтернетівський журнал "Телекритика", - це добра школа журналістського ремесла, конден­сатор методичного досвіду як самого телебачення, так і такого різновиду журналістської праці, як мистецька критика.

Питання для обговорення

1. Особливості методики роботи над аналітичними матеріалами.

2. Фактаж і його осмислення.

3. Журналістське розслідування і методичні вимоги до його організа­ції та проведення.

4. Методики аналізу відображеної дійсності у рецензіях, оглядах лис­тів, преси, літератури, телебачення.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Список літератури. Кузнецова Олена. Аналітичні методи в журналістиці | Список літератури

Дата добавления: 2014-01-03; Просмотров: 474; Нарушение авторских прав?


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.01 сек.