Тема 2. Господарські товариства як об’єкт корпоративного управління

При вивченні даної теми доцільно звернути увагу на те, що корпоративне управління передбачає управління підприємства­ми, які виступають переважно в організаційно-економічній фор­мі господарських товариств, побудову їх оптимальної організа­ційної структури, забезпечення умов для найбільш ефективного функціонування. У цілому господарські товариства визнача­ються як підприємства, установи та організації, створені об'єднанням капіталів та підприємницької діяльності групи осіб (фізичних, юридичних, державних органів) для спільного господарювання. Тому суть господарських товариств полягає в тому, що вони функціонують на об'єднаному капіталі. Вони виникали як відпо­відь на зростаючі потреби економіки передусім на основі нако­пичення лихварського капіталу, розвитку торгівлі, переростання ремісничими цехами об'єк­тивних обмежень за масштабами ви­робництва і перетворення їх у товариства та зменшення еко­но­мічних ризиків для їх учасників.

Слід акцентувати увагу на важливих ознаках господарських товариств – об'єд­нанні капіталів, статусі юридичної особи, цен­тралізованому управлін­ні цією юридичною особою, обмеженій (крім товариства з додат­ковою відповідальністю, повного і ко­мандитного товариств) відпо­відальності, можливості уступки корпоративних прав та їх пере­міщення. Крім того, доцільно ви­окремити основні економічні риси господарських товариств кор­поративного типу: 1) об'єднання капіталів та обмеження еко­номічного ризику для окремих учасників; 2) поєднання різних економічних можливостей – капіталів і вмінь, знань, ідей; 3) роз­межування капіталу та економічної діяльності; 4) жорстке відок­ремлення власності господарського товариства і власності його учасників; 5) обмеження можливостей вилучення капіталів (паїв, часток) з товариства.

Характерною рисою господарських товариств (особливо це чітко проявляється на прикладі акціонерних товариств) є розме­жування капіталів такого підприємства і його учасників.

Для організації акціо­нерних товариств більшості країн Євро­пи у XVII-XVIII ст. був потрібний спеціальний дозвіл урядів (так звана концесійна система). Існує така система також в Україні. Згідно з нею до господарсь­ких товариств належать акціонерні товариства, товариства з обме­женою відповідальністю, това­риства з додатковою відповідальністю, повні товариства, коман­дитні товариства. Це ті види господарських товариств, які можна заснувати в Україні. Усі без винятку товари­ства є юри­дичними особами, що можуть займатися будь-якою підприєм­ницькою діяльністю, що не суперечить законодавству України.

Для здійснення господарської діяльності і регламентації ос­нов­них принципів і форм корпоративного управління в това­риствах створюються установчі документи, які затверджуються засновника­ми і потім реєструються органами державної влади. Установчі документи мають містити певні обов'яз­кові відомості, зокрема, про вид товариства, предмет і цілі його діяль­ності, склад засновників та учасників, найменування та місцезна­ходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, по­рядок розподілу прибутків та збитків, склад і компетенцію ор­ганів това­риства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік пи­тань, з яких потрібна одностайність або квалі­фі­ко­вана більшість голосів, порядок внесення змін до установчих до­ку­ментів, а також порядок ліквідації і реорганізації това­риства.

Важливим моментом є сам процес створення господарського товариства. Для створення акціонерного товариства треба мати статутний фонд у розмірі не менш як 1 250 мінімальних заробіт­них плат (планується таку норму залишити для відкритих акціо­нерних товариств, для закритих – зменшити до 625), а для това­риства з обмеженою відповідальністю – 100 мінімальних заро­бітних плат. При цьому слід пам’ятати, що під час створення това­риств різних видів існують окремі процедури.

Деякі фахівці вважають корпоративне управління мистец­твом балансувати в інтересах власників через оптимізацію прав і обов’язків акціонерів, органів контролю та управління в кор­по­рації, ме­неджменту, а іноді також і робітників. В основу такої оптимізації покладено чітке визначення прав власників кор­по­ративних ціннос­тей. Організаційно такі права регламентовані в усіх країнах світу.

Найбільшого поширення набули акціонерні товариства і то­вариства з обмеже­ною відповідальністю. Менш поширеними в Україні є товариства з додатковою відповідальністю, поява яких передусім викликана фор­муванням довірчих товариств, мало в Україні товариств з повною відповідальністю та командитних.

Однією з форм об'єднання капіталів та господарювання є ство­рення і функціонування підприємств у вигляді товариств з обмеже­ною відповідальністю (ТОВ). Відповідно до нормативної бази України товариством з обме­женою відповідальністю ви­знається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Характерною особливістю і привабливістю таких товариств є об­межена відповідальність їх учасників, оскільки вони несуть відпові­дальність лише в межах їх внесків. ТОВ не повинні мати значної кількості учасників, оскільки нормативна база їх корпо­ративного управління така, що за великої кількості учас­ників значною мірою втрачається керованість, особливо при прийнят­ті стратегічних рішень.

До товариств, які можуть двозначно розглядатись, належать товари­ства з додатковою відповідальністю (ТДВ). Товариства з додатковою відповідальністю не мають суттє­вої корпоративної риси – обмеженої відповідальності і їх відне­сення до корпора­цій є надзвичайно сумнівним.

В організаційно-правовій базі України існує також кілька форм господарських товариств, які однозначно не можуть вва­жатися то­вариствами корпоративного типу. До таких товариств, насамперед, відносять повні товариства (ПТ).

Як товариство, що поєднує риси товариства з обмеженою від­пові­дальністю і повного товариства, використовується так зване командитне товариство (КТ). Командитним визнається товарис­тво, в яко­му разом з одним або більше учасниками, що здійсню­ють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть від­повідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні то­вариства (вкладників). Учасниками можуть виступати громадяни і юридичні особи (підприємства). Важли­вим моментом є те, що якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, во­ни несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Як і повне, командитне товариство створюєть­ся на основі установ­чого договору, який має включати розмір часток кожного з учас­ників з повною відповідальністю, розмір, склад і по­рядок вне­сення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. Вклад­ники командитного товариства мають право діяти від імені ко­ман­дитного товариства тільки у разі наявності доручення і згід­но з ним, вимагати першочергового повернення вкладу у разі лік­відації товариства, вима­гати надання їм річних звітів і балан­сів, а також забезпечення мож­ливості перевірки правильності їх складання. На сьогодні повні і командитні товариства в Україні не отримали широкого поширення.

Акціонерні товариства є поширеною формою господарських то­вариств в Україні. Акціо­нернимвизнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобо­в'язаннями тільки майном товариства. Можливе більш загальне визначення акціонерного товариства як господарського това­риства, що випускає акції.

В Україні акціонерне товариство – це статутне підприємство. Для функціонування акціо­нерного товариства створюється ста­тутний фонд, під який випуска­ються акції, загальна номіналь­на вартість яких не може бути мен­шою від суми, еквівалент­ної 1 250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціо­нерного товариства. При цьому слід пам’ятати, що акціонерні товариства мають як позитивні, так і негативні риси.

У світовій практиці існують два види акціонерних товариств: відкрите та закрите. Відповідно до української регуляторної бази відкритим є акціо­нерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися через відкриту підписку та купівлю-продаж на біржах. При цьому важ­ливим є те, що акції розпов­сюджу­ються серед громадян та підприємств, перелік і склад яких за­здалегідь визначити неможли­во. Закритим є акціонерне това­риство, акції якого розподіляються між засновниками і не мо­жуть розповсюджуватися через підписку, купуватися та прода­ватися на біржі. При створенні закритого акціо­нерного това­риства акції розповсюджуються між засновниками і мають об­меження щодо придбання і продажу.

У багатьох країнах законодавчими документами передбачено, що засновником акціонерного товариства може виступати одна юри­дична особа. В Україні нормативно-правова база з 1991 р. визначала не­обхідність кількох засновників. В AT будуть висту­пати власниками тільки акціонери. Поняття «засновники», «учасники», «акціонери» доповнюються іноді поняттям «афі­лійовані особи». Таке поняття застосовується для визначення відносин контролю в акціонерних товариствах.

Особливістю, що відрізняє AT від інших видів господарських то­вариств і потребує особливих управлінських підходів, є ви­пуск акціо­нерним товариством цінних паперів. Крім акцій, акці­о­нерні товариства випускають також облігації, які часто конвертуються в акції, та опціони на придбання акцій. Ці випуски мають свою мету і специфічні форми розповсюдження та обігу.

В Україні акціонерне това­риство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, уста­новлених Державною комісією з цінних паперів та фондового рин­ку. Основною вимогою є реє­страція випуску цінних паперів.

Доцільно приділити увагу специфіці купівлі акціонерами акцій.

Оскільки AT являє собою організаційно-економічну форму об'єднаного капіталу, воно почи­нає діяльність після проведення установчих зборів, що є однією з форм загальних зборів ак­ці­о­нерів, проте мають певні особливості. Установчі збори згідно з регулятор­ною системою 1991 р. вирішують певний перелік ви­значених питань: а)приймають рішення про створення акціонер­ного товариства і затверджують його статут; б)приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прий­нят­тя рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений ста­тутний фонд); в)зменшують розмір статутного фонду у випад­ках, коли у вста­новлений термін підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, наведена у повідомленні; г)обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства; д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до ство­рення акціонерного товариства; е)визначають пільги, що нада­ються засновникам; є) затверджують оцінку внесків, зроблених у натуральній формі; ж)інші питання відповідно до установчих документів. Отже, на установчих зборах приймаються рішення, які на інших загальних зборах не розглядаються.

Акціонерні товариства в Україні як організаційна форма ак­ціонерного об'єднаного капіталу формувались трьома основ­ни­ми шляхами: роздержавлення існуючих державних підприємств, ство­рення нових акціонерних товариств юридичними та фізич­ними осо­бами і реорганізація існуючих недержавних юридич­них осіб (при­ватних та колективних підприємств) у господарські товариства кор­поративного типу.

Особливістю формування акціонерного сектору в Україні і діяль­ності акціонерного капіталу є те, що дуже важливою зали­шається роль держави.

Дата добавления: 2015-07-13