Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ XI 3 страница




шення, що використовуються як зразок для вирі-

шення в корпорації аналогічних справ (наприклад,

вручення іменинникам цінних подарунків).42. Основною групою непідприємницьких юридичних осіб є об»єднання громадян. Відповідно до ст.1 Закону «Про об'єднання громадян», таким є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.
Політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.
Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Існує декілька різновидів громадської організації. До них належать окремі види релігійних організацій, які реєструються у встановленому порядку (релігійні управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій), статус яких визначається спеціальним законодавством. Релігійні організації не є окремими організаційно-правовими формами юридичних осіб. Це спеціальна форма громадської організації, яка відрізняється від неї лише спеціальною метою діяльності. Релігійна організація - це громадська організація, що має на меті спільну реалізацію громадянами свободи совісті. Різновидом громадської організації є також професійні спілки - добровільні неприбуткові громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), творчі спілки - добровільні об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту, молодіжні, спортивні організації та ін..
Непідприємницькими юридичними особами є також споживчі товариства, створення і діяльність яких регулюється законом «Про споживчу кооперацію». Відповідно до ст.1 споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Споживче товариство містить ознаки, які притаманні підприємницьким юридичним особам: 1) мета споживчої кооперації - спільне ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, в тому числі здійснення торговельної, заготівельної, виробничої діяльності; 2) колективними членами споживчого товариства можуть бути селянські (фермерські) господарства, колективні сільськогосподарські підприємства, господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що поділяють його цілі та інтереси. Отже юридичні особи можуть бути членами споживчих товариств, що неможливе для об'єднань громадян, членами яких можуть бути лише громадяни і колективи громадян; 3) у разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків і дивідендів на них, розрахунків по оплаті праці, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків із спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства. Разом з тим, споживчі товариства є непідприємницькими юридичними особами, оскільки мають на меті поліпшення економічного і соціального стану своїх членів, а не отримання прибутку. Ця мета досягається шляхом здійснення спільної господарської діяльності (будівництва жилих будинків, виробничої діяльності тощо). В цьому полягає основна особливість цієї організаційно-правової форми.
Непідприємницькими юридичними особами є також різноманітні установи. Закон не встановлює вичерпного їх переліку. Серед них благодійні організації, заклади освіти, охорони здоров"я, науки, культури, музеї, бібліотеки, природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, зоологічні парки загальнодержавного значення та інші подібні організації. Все це не окремі організаційно-правові форми, а видові назви організацій, що здійснюють певну діяльність. Те саме, що магазини, перукарні, заводи. Кожна з названих організацій повинна існувати у певній організаційно-правовій формі. Наприклад, закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» передбачає, що бібліотеки можуть створюватись на основі усіх форм власності. Виходячи з цього, бібліотека може існувати у формі як акціонерного товариства, так і державної установи. Вона може взагалі не мати статусу юридичної особи. Те саме можна сказати про музеї, заклади освіти, кільтури та інші. Про особливі організаційно-правові форми йдеться лише у Законі України «Про благодійництво та благодійні організації». У ст.6 передбачено такі її форми як: членська благодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо). На жаль, закон не пояснює різниці між цими формами, що робить неможливим їх правовий аналіз.
Висновки:
Таким чином, класифікація юридичних осіб дає уявлення про передбачену вітчизнянним законодавством систему юридичних осіб. В її основі поділ юридичних осіб на публічні і приватні. Приватні, в свою чергу, існують у формі товариств або установ. В залежності від мети виділяють підприємницькі і непідприємницькі юридичні особи. Доцільно виділяти дві групи підприємницьких юридичних осіб - підприємства і об"єднання підприємств. Організаційно-правовими формами непідприємницьких юридичних осіб є політичні партії, громадські організації, споживчі товариства, установи. 44. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
від 29 жовтня 2003 р. N 1679
Київ

Про формування і ведення Реєстру
корпоративних прав держави

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ
N 483 (483-2011-п) від 11.05.2011 }


Відповідно до статті 171 Господарського кодексу України
(436-15) Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Уповноважити Фонд державного майна формувати і вести
Реєстр корпоративних прав держави.

2. Затвердити Положення про Реєстр корпоративних прав держави
(додається).

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади,
обласним, Київській та Севастопольській міським державним
адміністраціям забезпечити подання Фондові державного майна за
встановленими ним формами переліку господарських товариств, у яких
на дату прийняття цієї постанови вони виступають засновниками або
є органами, уповноваженими здійснювати управління корпоративними
правами держави.

4. Установити, що фінансування витрат на формування та
ведення Реєстру корпоративних прав держави здійснюється за рахунок
коштів, передбачених на виконання Державної програми приватизації.

5. Ця постанова набирає чинності з 1 січня 2004 р., крім
пункту 3, який набирає чинності з дня її прийняття.


Прем'єр-міністр України В.ЯНУКОВИЧ

Інд. 25


ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 29 жовтня 2003 р. N 1679

ПОЛОЖЕННЯ
про Реєстр корпоративних прав держави


{ У тексті Положення слова "статутний фонд" в усіх відмінках
і формах числа замінено словами "статутний капітал" у
відповідному відмінку згідно з Постановою КМ N 483
(483-2011-п) від 11.05.2011 }


1. Реєстр корпоративних прав держави (далі - Реєстр) є
автоматизованою інформаційно-довідковою системою збирання та
обліку відомостей про акції, частки, паї, що належать державі у
статутному капіталі господарських товариств та інших суб'єктів
господарювання (далі - господарські товариства), і утворюється для
оперативного обліку зазначених акцій, часток, паїв, забезпечення
ефективного здійснення корпоративних прав держави, а також
забезпечення гласності та відкритості інформації про державну
власність, у межах, установлених законодавством.

2. Формування і ведення Реєстру - це здійснення комплексу
заходів, які забезпечують збирання, накопичення і облік
відомостей, а також розроблення його програмного забезпечення та
відповідних інструктивних документів.

3. Інформація Реєстру є державною власністю.

4. Реєстр утворюється і ведеться Фондом державного майна за
участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,
обласних, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій. Розпорядником Реєстру є Фонд державного майна.

5. До Реєстру включаються відомості про акції, паї, частки,
що належать державі у статутному капіталі господарських товариств
- резидентів та нерезидентів.

6. Реєстр ведеться на основі відомостей, поданих
міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади,
обласними, Київською та Севастопольською міськими державними
адміністраціями за встановленими Фондом державного майна формами в
електронному та паперовому вигляді. Разом з відомостями подаються
копії нормативно-правових актів про створення, реорганізацію,
ліквідацію господарського товариства, свідоцтва про державну
реєстрацію, засновницьких документів (статуту), свідоцтва про
реєстрацію випуску акцій та інших документів, що підтверджують
розмір державної частки у статутному капіталі господарського
товариства.

7. У разі виникнення нових корпоративних прав держави
міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, обласні,
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, які
виступають засновниками господарських товариств або на які
покладено функції з управління корпоративними правами держави в
господарських товариствах, у місячний строк з моменту державної
реєстрації цих товариств подають відомості Фондові державного
майна за встановленими формами в електронному та паперовому
вигляді.

Фонд державного майна у десятиденний строк вносить відомості
до Реєстру.

8. У разі потреби внесення змін до Реєстру міністерства, інші
центральні органи виконавчої влади, обласні, Київська та
Севастопольська міські державні адміністрації, які виступають
засновниками господарських товариств або на які покладено функції
управління корпоративними правами держави в господарських
товариствах, у тижневий строк після одержання відповідних
документів подають відомості Фондові державного майна за
встановленими формами в електронному та паперовому вигляді.

Фонд державного майна у триденний строк вносить зміни до
Реєстру.

9. Підставою для виключення з Реєстру є:

відчуження у повному обсязі акцій, часток, паїв, що належать
державі у статутному капіталі господарського товариства;

рішення про ліквідацію господарського товариства після
здійснення всіх заходів щодо його ліквідації згідно із
законодавством.

10. У разі ліквідації господарського товариства Фонд
державного майна виключає його з Реєстру протягом десяти днів
після виключення такого господарського товариства з Єдиного
державного реєстру підприємств та організацій України за даними
Держкомстату.

11. Порядок надання відомостей, внесених до Реєстру,
визначається Фондом державного майна. 47.

1. Суть і значення досудового порядку врегулювання господарських спорів. Досудове врегулювання господарських спорів являє собою систему заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд. Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарських спорів за домовленістю між собою (ст. 5 ГПК). Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш швидке відновлення порушених прав кредитора. В цьому полягає позитивний аспект досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для добросовісного боржника, оскільки позбавляє його додаткових витрат на судові видатки. Право на судовий захист не позбавляє суб єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено господарським договором, коли суб єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту своїх прав. Досудове врегулювання спорів може мати місце за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК України, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Зокрема, спеціальний порядок врегулювання господарських спорів передбачається Статутом автомобільного транспорту України, Статутом залізниць України, Кодексом торговельного мореплавства України, Повітряним кодексом України. Порядок досудового врегулювання спорів не поширюється на спори: про визнання договорів недійсними; спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств і організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств і організацій; спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями; спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ; спори про звернення стягнення на заставлене майно. 2. Порядок пред явлення претензії та оформлення претензійних матеріалів. За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 6 ГПК України, підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств і організацій, зобов язані поновити їх, не чекаючи пред явлення претензії. Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів, звертаються до нього з письмовою претензією. Претензія як матеріально-правова вимога одного з учасників спірного правовідношення до іншого являє собою засіб урегулювання конфлікту самими сторонами без втручання інших осіб із боку держави (у вигляді господарського суду). Частиною 2 статті 6 ГПК України встановлено вимоги щодо змісту претензії. У претензії зазначаються: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства чи організації, яким претензія пред являється, дата пред явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти; вимоги заявника; сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів та інших доказів, що додаються до претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії. Документи, що підтверджують вимогу заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, що знаходяться в іншої сторони, можуть не додаватися до претензії, із зазначенням про це в претензії. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їхнім представником і надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. При підписанні претензії обов язково зазначається посада особи, яка підписала претензію, та її прізвище. Заявник претензії має право на задоволення його законних і обґрунтованих вимог (ч. 5 ст. 7 ГПК України), право на своєчасний розгляд претензії й отримання відповіді на неї (ч. 1 – 3 ст. 7 ГПК України), а також право на повернення йому отриманих оригіналів документів, переданих разом із претензією (ч. 3 ст. 8 ГПК України). 3. Порядок і строки розгляду претензій. Право на пред явлення претензії є суб єктивним правом особи, але якщо претензія вже заявлена до підприємства, обов язком господарюючого суб єкта стає розглянути її у встановлені строки і дати на претензію письмову відповідь. Законодавством встановлено загальні та спеціальні строки розгляду претензії. Частина 1 статті 7 ГПК України встановлює загальний строк: претензія підлягає розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. Частина 2 цієї статті встановлює спеціальний строк: у випадках, якщо обов язковими для сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товару) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов язані з якістю і комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців. Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються від заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами. При розгляді претензії підприємства і організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника. Статтею 8 ГПК України встановлено вимоги щодо форми та змісту відповіді на претензію. Про результати розгляду претензії заявнику повідомляється в письмовій формі. У відповіді на претензію зазначаються: повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь; якщо претензія визнана повністю або частково – визнана сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування цієї суми або ж строк і засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці; якщо претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти й документи, що обґрунтовують відхилення претензії; перелік доданих до відповіді документів та інших доказів. Якщо претензію відхилено або частково, заявникові мають бути повернуті оригінали документів, одержаних із претензією, а також надіслані документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає в заявника претензії. Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства чи організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума. Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України. За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми (ч. 5 – 7 ст. 8 ГПК України).
48. § 6. Управління акціонерним товариством
Господарські функції і права акціонерного товариства як суб'єкта права у правовідносинах реалізують його органи управління.
Акціонерне товариство є підприємством з найбільш складною управлінською структурою, що обумовлено так званою акціонерною власністю, тобто тим, що акціонерне товариство є об'єктом і суб'єктом права колективної власності акціонерів, права на частки якої, за загальним правилом, є трансфертними, можуть вільно передаватися ними іншим особам.
З урахуванням такої особливості колективної власності світова теорія акціонерного товариства (компанії, корпорації) виробила три основні принципи організації управління товариством, які традиційно застосовуються загальним і статутним акціонерним законодавством та практикою.
Перший принцип - це розмежування компетенційними правовими нормами (законодавчими, статутними) функцій колективного власника (акціонери) і функцій централізованого управління діяльністю товариства. Іншими словами - розмежування економічної влади колективної власності і функцій управління майном товариства у процесі звичайної ділової активності. Цей принцип втілює організацію і виражає діяльність та управлінську компетенцію вищого органу товариства, яким закон визначив його загальні збори. Це орган влади й управлінської компетенції всіх акціонерів товариства.
Другий принцип - централізація керівництва поточною (звичайною) діяльністю товариства в руках компетентного виконавчого органу на чолі з керівником, який без доручення діє від іме-
ні товариства. Централізацію втілюють і виражають виконавчі органи, якими закон, за загальним правилом, визначив правління товариства, голову і членів правління. Статутом товариства можуть бути передбачені інші органи, наприклад, рада директорів. Це виконавська управлінська влада в товаристві, яка складається
з посадових осіб.
Посадовими особами органів управління акціонерного товариства визнаються голова та члени ради товариства (спостережної ради), голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної
комісії.
Посадовими особами органів управління акціонерного товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть обіймати у товаристві керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Згідно зі ст. 48 Закону України "Про господарські товариства" головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах. Тобто, ці посадові особи можуть мати у товаристві правовий статус не тільки акціонерів (співвласників підприємства), а й найманих працівників.
Третій принцип - вищий і постійний поточний контроль акціонерів (як засновників і співвласників товариства) за управлінською та фінансово-господарською діяльністю правління. В організаційній структурі зазначені підконтрольні сфери традиційно розділені. Тому акціонерне товариство, за загальним правилом, має два контрольні органи - вищий контрольний і контрольний. Вищий контроль управлінської діяльності правління товариства здійснює спостережна рада (рада) товариства. Це незалежна від правління контрольна влада, яка є однією з форм реалізації економічної влади колективної власності акціонерів.
Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізійна комісія товариства.
Як функції, так і повноваження (компетенцію) названих органів у товаристві нормативне розмежовані компетенційними (законодавчими та статутними) нормами.
У законодавстві функції та компетенцію органів товариства врегульовано методом виключення. Так, діє відкритий перелік питань компетенції загальних зборів. Згідно зі статутом товариства їхнім рішенням виконання окремих функцій (з делегуванням відповідних повноважень) цього органу може бути покладено на спостережну раду та правління. До компетенції правління належать будь-які питання діяльності товариства, крім тих, що перебувають у віданні загальних зборів та спостережної ради.
Функції, компетенцію та порядок діяльності загальних зборів врегульовано безпосередньо Законом України "Про господарські товариства" (статті 41-46). Залежно від змісту їхні функції можна поділити на організаційні та фінансово-господарські.
Організаційні функції - це:
а) засновницькі (визначення організаційної структури товариства; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв; припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу);
б) нормотворчі (внесення змін до статуту товариства; затвердження статутів та положень дочірніх підприємств, філій, представництв, правил процедури та інших внутрішніх документів товариства);
в) "посадові" (обрання та відкликання членів спостережної ради товариства, членів виконавчого органу, членів ревізійної комісії; визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; винесення рішень про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб органів управління товариства).
Рішення щодо зміни статуту товариства, припинення діяльності товариства, створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв правомочні за прийняття їх 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.
До фінансово-господарських функцій належать визначення найважливіших господарських питань і затвердження актів. Збори визначають: 1) основні напрями діяльності товариства; 2) порядок покриття його збитків.
Збори затверджують такі господарсько-правові акти: а) плани та звіти про їх виконання; б) звіти правління про річні результати діяльності товариства і дочірніх підприємств; в) звіти і висновки ревізійної комісії; г) порядок розподілу прибутку; д) договори (угоди), укладеш на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства. До компетенції зборів належить розв'язання пи-
тання про придбання товариством акцій, що випускаються ним. Згідно зі статутом збори (як вищий орган) можуть віднести до своєї компетенції й інші питання.
функції і компетенція правління. Правління є органом управління товариства, який здійснює оперативне управління його діяльністю. Це орган, підзвітний зборам. Збори визначають персональний склад правління, стратегію його діяльності. Оперативне управління товариством передбачає, що правління вирішує усі питання діяльності товариства, в тому числі делеговані зборами, крім питань, що належать до виключної компетенції зборів (внесення змін до статуту товариства; затвердження річних звітів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу).
Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту товариства. Голова правління акціонерного товариства має право без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Статутом може бути надано право представництва без довіреності і членам правління. Голова правління організує ведення протоколів засідання правління. Книга протоколів має бути у будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів.
Спостережна рада (рада акціонерного товариства) є органом, який представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.
В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради акціонерного товариства (спостережної ради) є обов'язковим.
Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання деяких функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.
Кабінетом Міністрів України 19 липня 1993 р. затверджено Положення про спостережну раду, яке поширюється на акціонерні товариства, створені у процесі корпоратизації державних підприємств та закритих акціонерних товариств. Цим актом, по-перше, визначено склад спостережних рад. Це представники засновника, акціонерів (крім членів правління), уповноважені представники обслуговуючих банківських установ, є представники трудових колективів, органів приватизації. Щодо інших суб'єктів (без участі держави) визначення складу спостережної ради належить до компетенції самих товариств. Якщо товариство віднесено до категорії монополістів, до спостережної ради може входити представник Антимонопольного комітету. По-друге, персональний склад ради в акціонерному товаристві, створеному шляхом корпоратизації, формується зверху: за пропозицією засновника (міністерства, іншого уповноваженого органу) його затверджують Мінфін, Мінекономіки, Фонд державного майна України (їх спільна постійна комісія). Призначена зверху рада діє до перших загальних зборів акціонерів, які скликаються після прийняття рішення про приватизацію майна товариства. Перші збори обирають нову спостережну раду товариства.
Функції спостережної ради поділяються на контрольні у сфері управління та контрольні у сфері господарської діяльності товариства. У першій сфері рада затверджує голову правління (якщо це не директор корпоратизованого державного підприємства), за його поданням - членів правління, аналізує дії правління щодо управління товариством. У другій сфері рада розглядає й аналізує звіти правління, ревізійної комісії товариства; аналізує дії правління щодо реалізації інвестиційної, технологічної та цінової політики, додержання товариством номенклатури товару (послуг); є ініціатором позачергових ревізій та аудиторських перевірок господарських і фінансових результатів роботи товариства; погоджує операції товариства щодо розпорядження майном на визначену статутом суму; вносить засновнику і зборам пропозиції з питань діяльності товариства. Рада не має права втручатися в оперативні дії товариства.
Для виконання контрольних функцій рада наділена правом отримувати інформацію про діяльність товариства; заслуховувати звіти правління та посадових осіб з окремих питань їхньої діяльності; припиняти повноваження тих членів правління, яких затверджує; залучати до аналізу окремих питань експертів.
Формою роботи ради є засідання (правомочні за наявності на них 2/3 членів ради), на яких приймаються рішення більшістю голосів (вирішальним за рівності є голос голови). Засідання проводяться щоквартально. Позачергові засідання ради можуть бути скликані на вимогу голови ради, правління та третини членів ради.
У межах повноважень члени ради як посадові особи товариства несуть відповідальність за додержання інтересів держави,
акціонерів.
Рада підзвітна засновникові (у процесі корпоратизації) і зборам. Вона подає їм річний звіт про свою роботу. Якщо ці органи визнають роботу ради незадовільною, вони подають комісії пропозиції про зміни у складі ради. Утримується рада за рахунок товариства.
Як зазначалося, контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснює ревізійна комісія, яка обирається з числа акціонерів.
Членами ревізійної комісії не можуть бути члени правління, ради акціонерного товариства (спостережної ради) та інші посадові особи.
Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджують загальні збори акціонерів згідно зі статутом товариства.
Перевірки фінансово-господарської діяльності правління ревізійна комісія проводить за дорученням загальних зборів, ради акціонерного товариства (спостережної ради), з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів. Ревізійній комісії акціонерного товариства мають бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи та особисті пояснення службових осіб на її вимогу.
Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерного товариства або раді акціонерного товариства (спостережній раді).
Члени ревізійної комісії мають право брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління.
Ревізійна комісія за річними звітами та балансами складає висновок. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс.
Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози істотним інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.49. Єдиного порядку укладення господарського договору не існує. Це пов’язано зі складністю господарського життя, а саме:
- багатоманітністю господарських договорів;
- різноманітністю підстав їх укладення (вільне волевиявлення сторін чи обов’язковість укладення договору – відповідно до державного замовлення, державного завдання, завдання власника майна підприємства або попередніх зобов’язань сторін, зафіксованих в їх установчих документах, рамочних контрактах);
- складність визначення оптимального виконавця чи покупця;
- вимоги застосування певних процедур укладення договору, передбачених законом (наприклад, щодо: договорів концесії; договорів купівлі-продажу, об’єктів приватизації; договорів, виконання робіт, за якими фінансується за рахунок державних коштів) або міжнародними договорами України (в т. ч. на отримання кредитів від міжнародних установ та організацій) та ін.
Проте аналіз чинного господарського законодавства дозволяє визначати основні засади укладання господарських договорів, включаючи й процедури, що застосовуються при цьому.
Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи укладення господарських договорів.
Конкурентними способами укладення господарських договорів є:
- торги (аукціони, тендери); застосування таких процедур передбачається: ГК України (ст. 185), законами “Про приватизацію державного майна” (ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 15, ст. 16), “Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (статті З, 13-16), “Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти” (статті 13, 18-29) та ін.;
- конкурси: застосовуються відповідно до законів: “Про приватизацію державного майна” (ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 15, ст. 16), “Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” – ст. 17-21, “Про архітектурну діяльність” (ст. 6), “Про концесії” (статті 6-8) та ін.;
- конкурентні переговори (двоступеневі торги); застосування таких процедур передбачається: Законом “Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти” (статті 30-31);
- процедура запиту цінових пропозицій (котирувань) – ст. 32 Закону “Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти”.
Торги (аукціони, тендери) можуть бути кількох видів.
Так, розрізняють торги на реалізацію майна, робіт, послуг (договір укладається з тим із учасників торгів/претендентів, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або роботи, послуги, що пропонуються) і торги на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг (договір укладається з тим із учасників торгів, який запропонував найнижчу ціну за майно, яке необхідно придбати, або за виконання необхідних для замовника робіт).
При застосуванні конкурсу договір укладається з тим із виконавців, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання. Своєю чергою конкурси можуть бути комерційними (при визначенні переможця враховується запропонована ним ціна виконання за рівних фіксованих умов виконання) і некомерційними (переможцем конкурсу визнається претендент, який запропонував найкращі умови виконання).
За критерієм кола осіб розрізняють торги і конкурси таких видів: відкриті (до участі в торгах чи конкурсі запрошуються всі виконавці, що відповідають встановленим вимогам), закриті або з обмеженою участю (лише спеціально запрошені претенденти можуть брати участь у торгах чи конкурсі), з попередньою атестацією виконавців (подавати тендерні чи конкурсні пропозиції для визначення переможця можуть лише претенденти, які пройшли попередню кваліфікацію).
Ознаки конкурентних способів мають також конкурентні переговори або двоступеневі торги, до участі в яких запрошуються кілька виконавців; переможець визначається шляхом проведення спеціальної процедури, що складається з двох етапів (на першому виконавці подають свої тендерні пропозиції без зазначення ціни; після оцінки попередніх пропозицій замовник проводить переговори з будь-ким з виконавців щодо уточнення вимог до виконання; на другому етапі виконавці, пропозиції яких не було відхилено на першому етапі, подають остаточні тендерні пропозиції з врахуванням уточнених вимог до виконання та із зазначенням ціни; на підставі оцінки та зіставлення поданих пропозицій замовник визначає переможця).
Порядок застосування процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) для закупівель вже готових для вжитку товарів, передбачений ст. 32 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб”, також передбачає конкуренцію виконавців: подібний запит направляється щонайменше трьом виконавцям, кожен з яких може подати лише одну цінову пропозицію; замовник укладає договір про закупівлю з тим виконавцем, який подав пропозицію з найнижчою ціною.
Серед неконкурентних способів укладення господарських договорів розрізняють два основних види:
- загальний порядок укладання господарських договорів: процедура укладення господарського договору цим способом (передбачена ст. 181 ГК України) складається з кількох стадій (при цьому кожна подальша настає лише в тому випадку, якщо на попередній стадії договір не було укладено):
1 стадія – розробка проекту договору та його надсилання потенційному контрагенту;
2 – стадія розгляду одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у потенційного контрагента виникли розбіжності з проектом договору – то й одночасне складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором авторові проекту (протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору);
3 – стадія розгляду і узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, і передачі переддоговірного спору на розгляд господарського суду (як правило, протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей), якщо узгодження розбіжностей не відбулося;
4 – стадія судового рішення, якщо розбіжності не були врегульовані і одна із сторін передала спір на розгляд господарського суду). Наслідки непередання переддоговірного спору на розгляд господарського суду залежать від підстав укладення договору:
(а) якщо договір грунтується на державному замовленні або державному завданні (тобто укладення його є обов’язковим), то він вважається укладеним у редакції протоколу розбіжностей;
(б) у разі укладення договору за волевиявленням сторін неузгодження розбіжностей свідчить про відсутність згоди сторін на його укладення у відповідній редакції;
- шляхом проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що може завершитися:
(а) підписанням попереднього договору (протоколу про наміри або передконтрактної угоди) з фіксацією у ньому обов’язків сторін щодо укладення основного договору в майбутньому після виконання сторонами підготовчих дій або
(б) підписанням основного договору, якщо його укладення не потребує попередньої підготовки і сторони дійшли згоди щодо всіх умов договору (такий спосіб зазвичай застосовується при укладенні договорів на ярмарках); різновидом процедури укладення господарського договору шляхом переговорів є передбачена ст. 33 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб” процедура закупівлі в одного виконавця.
Господарський кодекс України визначає особливості укладення господарських договорів залежно від підстав (державне замовлення, рішення суду), застосування певної модифікації форми договору (типовий договір, примірний договір, договір приєднання).
Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням (ст. 183 ГК) полягає в тому, що:
- договір, що укладається на підставі державного замовлення, іменується державним контрактом;
- укладення договорів на підставі державного замовлення для певних суб’єктів господарювання (державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) є обов’язковим, а для решти -добровільним;
- договори за державним замовленням укладаються між виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти);
- укладення державного контракту за державним замовленням з підприємствами, для яких він є обов’язковим, здійснюється в загальному порядку, передбаченому ст. 181 ГК з урахуванням особливостей, передбачених законодавством; в решті випадків — як правило, із застосуванням конкурентних способів визначення виконавців, передбачених Законом “Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб”;
- зміст державного контракту становлять господарські зобов’язання сторін щодо виконання державного замовлення;
- форма державного контракту – повна письмова (єдиний правовий документ, що підписується обома сторонами);
- держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов’язаннями державних замовників;
- ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою негативні наслідки (в т. ч. заходи відповідальності) для виконавця, який без належних підстав ухиляється від укладення договору; переддоговірні спори, пов’язані з укладенням договору за державним замовленням, вирішуються господарським судом;
- виконавець державного замовлення звільняється від обов’язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.
Особливості укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах відповідно до ст. 185 ГК полягають у тому, що в цих випадках застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
Специфіка укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів відповідно до положень ст. 184 ГК полягає в можливості застосування різних модифікацій письмової форми договору (щодо регульованих договорів) чи певної її модифікації (шляхом підписання сторонами єдиного правового документа) – щодо договорів, які укладаються на основі типових чи примірних договорів.
Зміна та розірвання договору здійснюється, як правило, за згодою сторін (якщо інше не передбачено законом та договором), а у разі відсутності згоди – в судовому порядку за позовом заінтересованої сторони за умови дотримання порядку, передбаченого ст. 188 ГК України (включає: надсилання ініціатором зміни чи розірвання договору відповідної пропозиції іншій стороні; розгляд такої пропозиції адресатом та відповідь на неї протягом 20-денного строку з моменту отримання; передання спору на розгляд суду протягом 20-денного строку з моменту отримання відмови прийняти пропозиції щодо зміни чи розірвання договору чи закінчення терміну отримання відповіді (у разі залишення пропозиції без відповіді).52. § 2. Повне товариство
Повним товариством згідно зі ст. 66 Закону України "Про господарські товариства" визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору (статуту цей вид товариства не має). Крім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства. Такі вимоги випливають з особливого характеру товариства, зокрема з ведення його справ, яке здійснюється за загальною згодою всіх учасників.
Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, виконувані від імені та в інтересах товариства.
Учасник повного товариства має право передати свою частку або її частину іншим учасникам товариства або третім особам тільки за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі до останньої переходять всі права та обов'язки, що належали учасникові, який вибув.
Оскільки всі учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю, вони не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цієї вимоги, учасник товариства зобов'язаний компенсувати збитки, заподіяні товариству.
Законодавством (ст. 71 Закону України "Про господарські товариства") встановлено особливий порядок виходу учасника з повного товариства. Якщо товариство було створено на невизна-чений строк, його учасник може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніше як за 3 місяці. Вихід з товариства, створеного на визначений строк, можливий лише з поважних причин та з попередженням не пізніше як за 6 місяців. Учаснику, який вибув, сплачується вартість його частини прибутку, одержаної товариством у цьому році.
Як уже зазначалося, учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Механізм такої відповідальності конкретизовано у ст 74 Закону України "Про господарські товариства": якщо при ліквідації повного товариства виявиться нестача наявного майна для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Важливим є те, що учасник товариства відповідає за борги останнього незалежно від того, чи виникли вони після або до його вступу до товариства.
Якщо борги товариства повністю сплатить один з учасників, він має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.53. Акціонерне товариство - одна з найбільш складних організаційно-правових форм юридичної особи. У ньому передбачається наявність декількох органів управління, внутрішнього і зовнішнього контролю, органів загальних зборів, розподіл між ними компетенцій, встановлення порядку прийняття цими органами рішень, визначення можливості їх дії від імені товариства, визначення відповідальності за завдані збитки. Федеральний закон "Про акціонерні товариства" увів ряд загальнообов'язкових вимог до органів акціонерного товариства, при цьому він передбачає багатоваріантність у вирішенні перерахованих вище проблем, залишаючи право вибору за акціонерами.
При приведення установчих та інших документів у відповідність до вимог закону, в першу чергу необхідно вибрати оптимальну для вашого товариства структуру органів управління і раціонально розподілити між ними повноваження. В акціонерному товаристві створюються такі органи, через які це юридична особа здійснює свої функції.
Органами управління є:
- Загальні збори акціонерів;
- Рада директорів (наглядова рада);
- Одноосібний виконавчий орган (генеральний директор, правління);
- Колегіальний виконавчий орган (виконавча дирекція, виконавчий директор);
- Ліквідаційна комісія.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 275; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.025 сек.