Сучасні підходи щодо визначення сутності корпоративного управління

Розділ 3. Процес управління акціонерним товариством

На сьогодні існує дуже багато різних підходів до визначення сутності того чи іншого явища. Щоб визначити сутність корпоративного управління, розглянемо його з позиції суспільства, економіки та нормативно-правових і управлінських позицій.

Саме побудова відносин між корпорацією та суспільством тлумачить корпоративне управління із суспільних позицій. Його суть полягає в тому, що механізми, за допомогою яких максимізується вартість корпорації, при тому, що спостережна рада відіграє дуже значну роль у підтримці рівноваги між інтересами акціонерів з одного боку і менеджерів та пересічних найманих працівників, постачальників, кредиторів, клієнтів, партнерів, інших зацікавлених осіб і суспільства заїм. Особливістю суспільного підходу до корпоративного управління є те, що він виводить на чільне місце проблеми інформації та моніторингу з боку суспільства певних аспектів діяльності корпорації, формування системи стимулів та заборон. Ці стимули та заборони, з одного боку, стимулюють економічний розвиток корпорацій, а з іншого — обмежують його можливі негативні наслідки для суспільства.

Сукупність відносин між керівництвом товариства-емітента та особами, які значною мірою беруть участь в управлінні товариством як юридичною особою, а саме акціонерами і боргових зобов'язань й іншими зацікавленими особами становить корпоративне управління з економічних позицій.

З точки зору нормативно-правового підходу корпоративне управління розглядається як дотримання норм, що регламентують права, обов'язки та відповідальність осіб, які управляють акціонерним товариством. Ці норми затверджені в законах та підзаконних актах держави, а також у статуті та інших внутрішніх правових документах товариства.

Корпоративне управління є системою обраних і конкретно призначених органів, що управляють діяльністю акціонерного товариства, забезпечуючи економічний ефект за умов відповідності нормам законодавства держави та внутрішніх статутних документів. Так його пояснює управлінський підхід.

Якщо об'єднати всі ці позиції (підходи), то таке поняття як "корпоративне управління" можна охарактеризувати як діяльність обраних та призначених органів акціонерного товариства, спрямовану на одержання максимального прибутку від діяльності акціонерного товариства за умов відповідності нормам законодавства держави та внутрішніх статутних документів і підтримання балансу інтересів усіх зацікавлених сторін.

Управляючи корпорацією потрібно вирішувати ряд дуже важливих питань у таких сферах як права, фінанси, маркетинг, кадрові та організаційно-технічні питання. За допомогою таких органів як загальні збори акціонерів, спостережна рада, правління та ревізійна комісія здійснюється управління корпорацією.

До основних завдань управління відносять:

• прийняття управлінських рішень;

• організація виробничої діяльності;

• забезпечення максимально ефективного поточного та стратегічного управління;

• контроль за діяльністю корпорації;

• аналіз діяльності товариства;

• забезпечення і гарантування однакового і справедливого ставлення до всіх акціонерів;

• створення рівних для всіх акціонерів можливостей для ефективного захисту їх інтересів у разі їх порушення;

• забезпечення рівноваги інтересів акціонерів, менеджерів і найманих працівників, постачальників, кредиторів, клієнтів, партнерів, інших зацікавлених осіб, держави та суспільства в цілому.

Відокремлення володіння власністю від безпосереднього управління нею є характерною ознакою корпоративного управління. Внаслідок цього утворюються різні групи учасників корпорацій, інтереси яких найчастіше не збігаються. Прикладами таких груп можуть бути:

• міноритарні акціонери;

• представники менеджменту;

• акціонери — власники контрольного пакета акцій;

• власники інших цінних паперів товариства (наприклад, облігацій);

• кредитори, які не є власниками цінних паперів товариства;

• органи державної влади та місцевого самоврядування.

Зростання власних доходів, стабільна позиція у товаристві, мінімізація впливу непередбачуваних обставин, а також зниження ризиків у діяльності товариства є основною сферою інтересів найманих менеджерів.

Зацікавленість акціонерів проявляється у підвищенні курсової вартості акцій, збільшенні дивідендів, що дає їм стимул для вкладень з більшим ступенем ризику.

Зрозуміло, що органи державної влади та місцевого самоврядування зацікавлені у спроможності товариства сплачувати податки і створювати робочі місця.

Кредитори, які не є власниками цінних паперів, також зацікавлені у стабільності фінансового стану товариства, тому що вони потребують гарантій своєчасного виконання зобов'язань з боку товариства і тому.

У 70-х роках XX ст. з`явилася теорія, автором якої був Росс, і називалась теорія принципала-агента, або агентська теорія. Він перший розглянув конфлікт інтересів агента (найманого менеджера, який не володіє власністю, але реально контролює діяльність товариства) і власника, який не управляє своєю власністю. Оскільки інтереси цих двох сторін не збігаються, існує можливість з боку агента зловживань владою не на користь принципала. Мало того, активна діяльність агента на користь принципала іноді має для агента, так би мовити, "негативну корисність". На практиці ця теорія реально діяла.

Тому враховуючи теорію принципала-агента постає завдання створити таку модель корпоративного управління, яка б обмежувала владу менеджерів і захищала інтереси власників, але не обмежувала при цьому ініціативи агента в його діяльності на користь товариства. Але необхідно досягти прозорої діяльності акціонерного товариства, щоб акціонери-аутсайдери (тобто акціонери, які перебувають за межами акціонерного товариства на відміну від акціонерів-інсайдерів) мали достатньо інформації і можливість аналізу діяльності товариства.

Дата добавления: 2015-07-13