Регулювання діяльності акціонерного товариства відповідно до законодавства

Розділ 4. Законодавче регулювання діяльності акціонерного товариства

Загальна характеритика нормативної бази діяльності акціонерних і приватизованих підприємств

1. Конституцією України – основний закон держави, що визначає основні засади підприємницької діяльності в Україні;

2. Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України – загальна нормативно-правова база, яка містить положення про юридичну особу, зокрема, акціонерні товариства;

3. Законом України "Про господарські товариства", норми якого є спеціальними та конкеретизуючими, а тому підлягають ширшому застосуванню щодо регулювання діяльності господарських товариств. Закон України "Про господарські товариства" встановлює порядок створення, функціонування та діяльності товариств, у тому числі й акціонерних.

Слід відмітити, що 17.09.2008р. Верховною Радою України прийнято Закон «Про акціонерні товариства» №514 – VI, який набирає чинності з 29.04.2009р. Цей Закон визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів та захист прав останніх. Окремі розділи Закону присв’ячені цінним паперам акціонерного товариства, порядку їх придбання та відчудженню. У даному акті законодавець висвітлив не лише порядок створення та засади діяльності органів акціонерного товариства але й передбачив певні вимоги до посадових осіб товариства та відповідальність останніх за збитки завдані товаристу діями чи бездіяльністю.

Через два роки з дня набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства» утратять чинність статті 1-49 Закону України "Про господарські товариства" у частині, що стосується акціонерних товариств.

Законодавче регулювання діяльності акціонерних товариств містить значний суспільно-правовий компонент. Його сутність на відміну від приватноправового регулювання полягає в імперативних приписах з боку держави про порядок утворення і діяльності акціонерних товариств незалежно від їхнього волевиявлення. Тобто держава прагне певною мірою уніфікувати діяльність численних суб'єктів господарювання. Законодавчі акти регулюють порядок створення акціонерного товариства, здійснення емісії, придбання, розповсюдження, оплати акцій і розподілу їх між засновниками, повноваження установчих та загальних зборів акціонерів, зміст статуту, порядок збільшення або зменшення статутного капіталу, а також порядок створення органів управління акціонерним товариством.

На три групи поділяються законодавчі акти України, які регулюють діяльність акціонерних товариств.

До першої групи належать законодавчі акти України, які визначають організаційно-правову форму акціонерного товариства як підприємницької організації. Особливість організаційно-правової форми акціонерного товариства визначена насамперед Законом України "Про господарські товариства" (1991р.), що регламентує порядок скликання загальних зборів акціонерів, компетенцію керівних органів акціонерного товариства, порядок емісії акцій, мінімальний розмір статутного капіталу товариства, зміну розміру статутного капіталу, порядок реорганізації закритого акціонерного товариства у відкрите тощо.

Однак, такі моменти діяльності товариств, як відповідальність членів правління та повноваження комісії з цінних паперів та фондового ринку в разі порушення законів, що регулюють діяльність акціонерного товариства, і прав акціонерів не висвітлено в зазначених нормативних актах. У чинному законодавстві чітко не визначено права акціонерів закритого акціонерного товариства на розпорядження власним пакетом акцій, немає послідовної регламентації багатьох аспектів діяльності акціонерного товариства, водночас існує низка тверджень, які можна тлумачити двозначно. Особливостей фінансових процесів, пов'язаних з корпоративною діяльністю, податкове законодавство України не враховує. Крім того, не існує сучасних регулюючих нормативних актів щодо здійснення процедури корпоративних перетворень операцій, крім прийнятого в1994 р. Положення, де розглядаються підприємства з часткою державної власності 75 %.

Саме недосконалість і недоліки дієвого законодавства щодо регулювання діяльності акціонерних товариств породжують зловживання з боку посадових осіб виконавчих органів і, тим самим, гальмують корпоративні перетворення, що загалом негативно позначається на розвитку економіки України.

Особливостям емісії й обігу акцій відкритих акціонерних товариств на вторинному ринку цінних паперів призначена друга група законодавчих актів України. Законом України "Про цінні напери та фондову біржу" від 18 червня 1991 р., "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 p., указами Президента України "Про корпоратизацію" (1993 р.), "Про Державну комісію з цінних паперів фондового ринку" (1995р.), "Про основні напрямки розвитку фондового ринку в Україні в 2000 році", положенням "Про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації й корпоратизації" (2000р.) та іншими регулюючими документами Державної комісії з цінних паперів визначені особливості діяльності фондового ринку в Україні, порядок здійснення та реєстрації емісій, основні характеристики акцій, правила їх придбання та виплати дивідендів, правила надання інформації про емітента, його емісійну діяльність та обіг акцій, права власників акцій тощо.

Єдиною формою отримання прибутку для акціонерів є дивіденди, навіть незважаючи на чинну правову базу для існування вторинного ринку цінних паперів. Фактично вторинного ринку цінних паперів в Україні немає. 22 вересня 1995 р була ухвалена Постановою Верховної Ради України Концепція функціонування та розвитку фондового ринку. Ця постанова й не є законодавчим документом, але має велике значення для подальшого розвитку акціонерних товариств. Її важливість полягає в тому, що вона визначає основні принципи діяльності фондових ринків з урахуванням світових стандартів, а саме:

• створення рівних можливостей і спрощення доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, забезпечення недопущення монопольних проявів дискримінації прав суб'єктів ринку цінних паперів;

• надійність захисту інвесторів, створення необхідних умов (соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав;

• створення гнучкої та ефективної основи для системи регулювання фондового ринку;

• забезпечення створення надійного механізму обліку та контролю, запобігання зловживанням та злочинності на ринку цінних паперів;

• реалізація потенційних можливостей фондового ринку з мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення;

• створення розвиненої ефективної правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки та взаємовідносини її суб'єктів;

• надання інвесторам повної та відкритої інформації щодо умов випуску та обігу цінних паперів, гласності в питаннях фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку;

• забезпечення певної свободи підприємницької діяльності інвесторів, емітентів та ринкових посередників, створення умов для змагання за найвигідніше розміщення вільних фінансових ресурсів;

• встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за наявності контролю дотримання учасниками фондового ринку правил доброчесної конкуренції.

Фондовий ринок в Україні є об'єктом державного регулювання, що визначений Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні". Цей Закон визначає форми державного регулювання ринку цінних паперів, а також види професійної діяльності, і можуть здійснюватися на ринку цінних паперів, насамперед організація торгівлі та торгівля на ринку цінних паперів, депозитарна та рахунково-клірингова діяльність, управління цінними паперами та ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

Здійснення державного регулювання ринку цінних паперів відбувається за такими напрямами:

• оприлюднення всієї суттєвої інформації про ринок цінних паперів (умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності та рівень управління діяльністю емітентів, обсяг, характер і тенденції в торгівлі цінними паперами тощо);

• ліцензування та регулювання діяльності фінансових посередників, у тому числі тих, що здійснюють довірчу діяльність на фондовому ринку, нагляд за її здійсненням, встановлення економічних нормативів щодо адекватності фінансових ресурсів посередників обсягу та характеру операцій, які вони здійснюють;

• нагляд за діяльністю організованих систем торгівлі цінними паперами, встановлення в разі необхідності обов'язкових для виконання правил торгівлі, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;

• притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності осіб, які використовують внутрішню інформацію (не оприлюднену) з метою отримання прибутків, а також запобігання збиткам при операціях з цінними паперами;

• забезпечення прав власників цінних паперів, передусім пайових (доступ до фінансової звітності емітентів), участь в управлінні (реалізація права голосу, безперешкодне та швидке засвідчення прав власності на цінні папери тощо).

Державного регулювання діяльності фондового ринку в Україні здійснюється у таких формах:

• прийняття законодавчих актів з питань діяльності учас­ників ринку;

• регулювання емісії та обігу цінних паперів, прав та обов’язків учасників ринку;

· видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку;

· заборона та призупинення професійної діяльності на рин­ку на певний термін (до одного року) за певних умов;

· реєстрація емісій цінних паперів та інформація про наступ­ну емісію;

· створення системи захисту прав інвесторів, контроль за до­стовірністю інформації, наданої емітентами цінних паперів;

· встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку та контролю за їх дотриманням;

• контроль за системами ціноутворення на ринку.

Дер­жавна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює державне регулювання ринку цінних паперів, яка діє згідно з Положенням про Державну комісію з цінних па­перів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 25.09.02.

Встановлення зако­нодавчих основ діяльності учасників та посередників фондо­вого ринку України передбачає третя група законодавчих актів з регулювання ді­яльності акціонерних товариств. Питання про роботу фондового ринку регулюються як законодавчими актами прямої дії, так і опосе­редковано за допомогою низки законів України про приватиза­цію, оподаткування, антимонопольне законодавство.

Як всім нам відомо, що на сьогоднішній день найбільшим власником в Україні все ще залишається дер­жава: за даними Фонду державного майна України (ФДМУ) держава володіє корпоративними правами загальною вартістю близько 26,47 млрд. грн.. Станом на 1 квітня 2004 р. українська держава була акціонером 1479 господарських товариств різної форми власності, у тому числі 34 національних акціонерних і державних холдингових компаній (рис. 4.1). Усі вони утворе­ні на підставі відповідних указів та постанов Президента Ук­раїни та Верховної Ради. У державних холдингах і акціо­нерних компаніях зосереджується дуже велика частка державного майна: 33 державні акціонерні та холдингові компанії управ­ляють майном загальним обсягом 15 млрд. грн.. Однак, диктувати умови держава може лише стосовно 343 об'єктів, у яких частка державної власності перевищує 50 % (контрольний пакет акцій). Блокувати небажані для себе рішення держава може у 583 господарських товариствах, де вона володіє пакетом з 25-50 % акцій. В інших 553 підприємствах участь держави можна вважати формальною. Тут її частка не перевищує 25 %. Шляхом цілком законних маніпуляцій приватний капітал відсторонює державу від управління об'єктом. Держава контролює повністю (100 % державної власності у статутному капіталі) більшість акціонерних (25) і холдингових (34) товариств. Їх роздержавлення не передбачається програмою приватизації на 2004-2008 pp..

Акції підприємств, щодо яких почалася процедура банкрутства посідають значне місце в державних портфелях. На 1 квітня 2004 р. таких підприємств налічувалося 343 (23 % підприємств з державною часткою).

Фонд державного майна (ФДМ), інші центральні й місцеві органи виконавчої влади та деякі юридичні особи здійснюють управління корпоративними правами держави відповідно до діючого законодавства. Зокрема, центральний апарат ФДМ управляє 348 об'єктами (24 % загальної їх кількості), з них у 129 (9 %) державі належить контрольний пакет акцій. Регіональні відділення ФДМ управляють 1076 господарськими товариствами (державі належать 168 контрольних пакетів). Центральні органи виконавчої влади управляють 53 господарськими товариствами (45 контрольних пакетів), Кабінет Міністрів України — корпоративними правами шести найпривабливіших акціонерних і холдингових товариств, зокрема акціонерного товариства "Нафтогаз України". Інші центральні органи уповноважені управляти корпоративними правами держави в десяти акціонерних та холдингових товариствах. З усіх державних холдингів ФДМ управляє тільки 12 найдрібнішими та найменшою мірою потужними. За рішенням уряду з управління ФДМ вилучені корпоративні права таких великих моноакціонерних об'єктів, як "Укртелеком" та всі електроенергетичні компанії, тобто ФДМ управляє переважно залишками корпоративних прав.

Центральні органи виконавчої влади не мають можливості значною мірою ефективно управляти державною власністю, тому що їх дії не закріплені законодавчо. Також можна зазначити, що законодавчо не визначено статусу ані Кабінету Міністрів України, ані ФДМ. Вже досить тривалий час ФДМ сподівається на те, що Верховна Рада України прийме закони про управління об'єктами державної власності, а також внесе зміни до закону про цінні папери, фондову біржу та національну депозитарну систему.

Як показує світовий досвід, що економічний ефект від управління корпоративними правами держави, які не перевищують 50 % статутного капіталу, такий низький, що не відшкодовує навіть адміністративних витрат. Банкрутство неефективних і не потрібних ринковій економіці підприємств тривалий час гальмували державні корпоративні права. Такі підприємства підтримують своє існування здебільшого завдяки розпродажу активів, оренді або збільшенню боргових обов'язків.

Невідповідність між вартістю корпоративних прав, яку декларує держава, і їх реальною ринковою ціною значно ускладнює ситуацію управління державною власністю. Так, вартість більшості неефективних підприємств істотно завищена. Оскільки держава практично не отримує дивідендів від таких корпоративних прав і не може визначити їх курсову вартість, бо вони не котируються на вторинному ринку. Але при всьому цьому кошти, що виділяються органам приватизації поглинають більшу частину бюджету на витрати на відрядження чиновників для участі у зборах акціонерів. За даними ФДМ, малоефективний і неконтрольований блок корпоративних прав сягає 80% адміністративних ресурсів органів приватизації.

Для того, щоб відбулось вдосконалення управління державними корпоративними правами необхідно:

• прийняти закони України про Фонд державного майна України, холдинги, управління об'єктами державної власності;

• створити реєстр державної власності та зробити дані цього реєстру прозорими;

• переглянути перелік об'єктів, які не підлягають приватизації; оприлюднити обговорення цього переліку;

• внести відповідні зміни в податкове законодавство, щоб нарахування дивідендів стало вигідним;

• реформувати систему нарахування заробітної плати топ-менеджерам державних підприємств.

Діяльність фондового ринку підпорядковується державному регулюванню. Її правове оформлення забезпечують Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 20 березня 1991 p., Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" № 55/94 від 19.02.94 (зі змінами, внесеними відповідно до указів Президента від 28.03.95 та 18.11.95), де містяться положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17.03.93, що визначає поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності, низка нормативних актів Національного банку України.

Відповідно до зазначених нормативних актів посередниками на фондовому ринку можуть бути:

• підприємства, які спеціалізуються на роботі з цінними паперами, здійснюють посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, виконуючи операції на фондовому ринку за дорученням і за рахунок своїх клієнтів(комісійна або брокерська діяльність), за власний рахунок (комерційна або дилерська діяльність), за дорученням емітентів у процесі первісного розміщення цінних паперів та надаючи інші послуги, пов'язані з цінними паперами(інвестиційне консультування, управління портфелями цінних паперів, довірчі операції з цінними паперами, реєстраційні функції тощо). Ці підприємства повинні мати обсяг власного капіталу, адекватний обсягу їх операційна фондовому ринку;

• банківські установи, що разом з іншими фінансово-кредитними функціями можуть здійснювати посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, виконуючи операції на фондовому ринку за власний рахунок, за дорученням і за рахунок клієнтів, здійснюючи реєстраційні функції, довірчі операції з цінними паперами та надаючи позики, пов'язані з цінними паперами;

• інвестиційні компанії, які поєднують функції фінансових посередників на ринку цінних паперів та інституційного інвестора, тобто інвестора, для якого інвестування в цінні папери є основним джерелом доходу та невіддільною частиною діяльності. Фонди інвестиційної компанії акумулюють кошти інвестора для спільного інвестування в цінні папери, діючи за власний рахунок і в інтересах осіб, що купують їх цінні папери. Інвестиційні компанії є для інших інституційних інвесторів інвестиційними менедже­рами й консультантами, формують їх активи і цінні папе­ри, організовують нарахування і сплату прибутків за цін­ними паперами.

Шляхом організації добровільних об'єднань, у тому числі створюючи фондові біржі, так можуть посередники здійснювати свою діяльність. Посередники фондового ринку здійснюють операції як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів. Діяльність посередників на вторинному ринку цінних паперів регламентується Положенням про організаційно офор­млені позабіржові торговельно-інформаційні системи, Положенням про реєстрацію фондових бірж і торговельно-інформаційних систем та регулювання їх діяльності, Правилами здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності з цінними паперами, рішенням Комісії про забезпечення укладання угод з купівлі-продажу цінних паперів інвестиційно привабливих підприємств тільки на організаційно оформлених ринках, розробленими й затвердженими в Міністерстві юстиції України Державною комісією з цінних паперів і фондової біржі, а також іншими нормативними актами, які впорядковують процедуру укладення угод з купівлі-продажу цінних паперів на біржовому та позабіржовому ринках, встановлюють правила торгівлі на біржах та в торговельно-інформаційних системах, визначають систему контролю за їх діяльністю з боку державних органів і власних органів управління.

Рис. 4.1. Схема розподілу корпоративних прав держави в акціонерних і холдингових компаніях станом на 01.04.04

(ДАК — державна акціонерна компанія; ДАХК — державна акціонерна холдингова компанія; ДХК — державна холдінгова компанія; ПАК — національна акціонерна компанія; ЗАТ — закрите акціонерне товариств; ВАТ — відкрите акціонер­не товариств; ЛК — лізингова компанія; СФ — статутний фонд)

Джерело: БИЗНЕС, № 26 (597), 28.06.04.

Дата добавления: 2015-07-13