Ознаки речення

ВСТУП

Янко Н. О.

Чернігів

Ге видання, перероблене і доповнене

Навчально-методичний посібник

для студентів вищих педагогічних навчальних закладів

спеціальності 6.010102 «Початкова освіта»

УДК 81’367:811.161.2

ББК Ш141.1-22

Я 62

Рецензенти:

Климова К. Я. – доктор педагогічних наук, професор,
професор кафедри філології і лінгводидактики, Житомирський державний університет
імені Івана Франка;

Бобир О. В. – кандидат філологічних наук, професор,
декан факультету початкового навчання, Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка;

Шелехова Г. Т. – кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник лабораторії навчання української мови,
Інститут педагогіки НАПН України.

Я 62 Просте речення (синтаксис і пунктуація): навч.-метод. посібник / Н. О. Янко. – 2–ге вид., перероб. і доповн. – Чернігів: ЧНПУ, 2013. – 56 с.

УДК 81’367:811.161.2

ББК Ш141.1-22

У посібнику розглядаються основні питання синтаксису та пунктуації простого речення. Теоретичний матеріал подано описово й у вигляді схем і таблиць. Приклади для ілюстрацій дібрано з творів художньої літератури та публіцистики. Посібник містить також словник-мінімум основних понять синтаксису та пунктуації української мови, схему та зразок синтаксичного розбору простого речення, завдання для самостійного виконання і тематичного контролю.

Для студентів спеціальності 6.010102 «Початкова освіта» вищих педагогічних навчальних закладів, викладачів курсу «Сучасна українська мова з практикумом», учителів-словесників.

Рекомендовано до друку рішенням вченої ради

факультету початкового навчання ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка
(протокол № 6 від 20 березня 2013 року).

© Янко Н. О., 2013

Особливе місце в системі підготовки майбутніх педагогів до практичної діяльності займає мовна освіта, адже мова є не лише засобом спілкування та пізнання, а й засобом впливу вчителя на своїх вихованців. Курс «Сучасна українська мова з практикумом» спрямований на формування лінгвістичної компетентності майбутніх учителів початкових класів.

Пропонований навчально-методичний посібник присвячено питанням синтаксису і пунктуації простого речення. У ньому розглянуто основні ознаки речення, подано загальну характеристику різних типів речення, систематизовано правила вживання розділових знаків у неускладненому й ускладненому простому реченні. Посібник містить також словник-мінімум основних понять синтаксису і пунктуації української мови, схему та зразок синтаксичного розбору простого речення, завдання для самостійного виконання і тематичного контролю. Теоретичний матеріал подано описово й у вигляді схем і таблиць.

Посібник призначений для студентів спеціальності 6.010102 «Початкова освіта» вищих педагогічних навчальних закладів, викладачів курсу «Сучасна українська мова з практикумом», учителів-словесників.

СЛОВНИК-МІНІМУМ

Cинтаксис (з гр. syntaxis – складання, зв’язок, побудова) – це розділ граматики, у якому розглядаються правила поєднання слів або речень, їх граматичні значення, функціонування в мовленні.

Основними синтаксичними одиницями мови є сполучення слів (предикативне сполучення слів, сурядне сполучення слів, напівпредикативні сполучення слів), словосполучення, речення та складне синтаксичне ціле.

Словосполучення – синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів, пов’язаних між собою підрядним зв’язком.

Речення – основна синтаксична одиниця, що складається з окремих словоформ і словосполучень та виконує комунікативну функцію. Речення є засобом формування, вираження і повідомлення думки. Може складатися з одного слова або групи слів.

Складне синтаксичне ціле, або надфразна єдність, – це група взаємопов’язаних за змістом і за допомогою синтаксичних засобів речень, які порівняно з окремими реченнями виражають розвиток думки.

Просте речення – речення, у якому наявний один предикативний граматичний центр. Воно не розкладається на частини (окремі предикативні одиниці), які можуть бути визначені як окремі речення.

Складне речення – речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність.

Члени речення – це повнозначні слова, а також сполучення слів, що творять єдине неподільне ціле і, виражаючи певні синтаксичні відношення та перебуваючи у відповідних синтаксичних зв’язках, становлять загальну структуру речення.

Підмет – граматично незалежний головний член речення, що означає предмет, ознака якого виражається присудком.

Присудок – граматично незалежний головний член речення, який виражає ознаку предмета, названого підметом.

Означення – другорядний член речення, що пояснює слово з предметним значенням і виражає ознаку, якість чи властивість предмета.

Прикладка – вид означення, що виражається іменником, узгодженим із означуваним словом у відмінку, а іноді (якщо обидва елементи відмінюються за числами) й у числі.

Додаток – другорядний член речення, що означає об’єкт, на який спрямована чи поширюється дія або ознака, знаряддя дії.

Обставина – другорядний член речення, який пояснює слова зі значенням дії або ознаки й означає, за яких обставин здійснюється дія, або вказує на час, умову, причину, мету, ступінь і міру вияву дії чи якості.

Прямий порядок слів у реченні – такий порядок слів, за якого підмет знаходиться перед присудком, додаток – після присудка, узгоджене означення – перед означуваним словом, неузгоджене означення – після означуваного слова, обставина – перед або після присудка.

Зворотний порядок слів (або інверсія – від лат. inversio – переміщення ) – такий порядок слів, за якого присудок знаходиться перед підметом, додаток – перед присудком або узгоджене означення – після означуваного слова.

Пунктуація (від лат. punctum – крапка) – це система правил, які регулюють вживання розділових знаків у письмовому тексті, а також самі розділові знаки.

Пунктуаційне правило – чітка стисла рекомендація для певного вживання розділових знаків (наприклад, правило вживання коми між однорідними членами речення та ін.).

Пунктограма – вжитий у реченні розділовий знак (або його відсутність), конкретний випадок застосування пунктуаційного правила.

Розділові знаки – частина графічної системи мови, умовно прийняті значки, що використовуються для позначення в писемному мовленні (реченні і тексті) меж смислових відрізків.

До системи розділових знаків належать одиничні розділові знаки (крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, кома, крапка з комою, двокрапка, тире) і парні розділові знаки (дві коми, дватире, дужки, лапки).

За функцією розділові знаки поділяються на такі:

1) видільні, які використовуються для виділення синтаксичної конструкції, позначення її меж у складі іншого синтаксичного цілого: лапки, дужки, дві коми, два тире, які виступають як єдиний парний знак;

2) відокремлювальні, які використовуються для розмежування синтаксичних одиниць (однорідних членів речення, предикативних частин складного речення тощо), вказують також на тип речення за емоційно-функціональною ознакою: крапка, три крапки, знак питання, знак оклику в кінці речення та кома, крапка з комою, двокрапка, тире всередині речення.

Постановка розділових знаків мотивується синтаксичними, смисловими й інтонаційними ознаками, але визначальною є синтаксичне членування писемного мовлення. Уживання розділових знаків регулюється пунктуаційними правилами, які мотивують вибір розділового знака.

Таблиця 1

1. Предикативність (від лат. praedicatio – висловлення, твердження)	Під поняттям розуміється загальна спів­віднесеність змісту речення з об’єктивної дійсністю. Показується відношення ознаки (якості, властивості, дії тощо), вираженої при­судком, до предмета думки, вираженого підметом. Основними засобами вираження предикативності є категорії модальності, часу, способу та особи.
2. Модальність (від лат. modus – спосіб)	Виражає ставлення мовця до вислов­люваного, а також його оцінку відношення повідомлюваного до об’єктивної дійсності. Вказується реальність чи ірреальність, можливість чи неможливість, ймовірність чи неймовірність того, про що повідомляється в реченні. Засобами вираження модальності є категорія способу та особи дієслова, модальні слова, частки тощо.
3. Інтонаційна завершеність	Слугує, з одного боку, засобом оформ­лення речення, а з другого – засобом його відмежування від інших речень у мовному потоці. Залежно від мети висловлювання розріз­няють інтонації повідомлення (розповідну), питальну, спонукальну, окличну.
4. Граматична організованість (цілісність)	Оформленість речення за синтаксичними правилами зв’язку слів (зміни форм слів для вираження відповідних смислових відно­шень, відповідний розподіл слів у певному порядку тощо).
5. Відносна смислова закінченість	Речення зазвичай виражає відносно завершену думку.

Дата добавления: 2017-01-14