Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Боги та люди




 

По–різному молилися Природі:

Одні над нею Бога вознесуть,

А хтось — такого більше у народі —

В ній розпізнає материнську суть.

 

Лише царі не кидали гонитву,

Яку перейняли в сліпих чортів:

Святі чуття, закладені в молитву,

На себе кожен обернуть хотів.

 

Та хоч царя над світом цим убогим

Підносили, мов сонячне дитя,

Усе ж помазаник той перед Богом

Людиною лишався за життя.

 

Один лиш раз живого, а не мощі,

Наставив Богом історичний плин.

І мармуровій постаті на площі

Вклонятись мусив грішний землянин.

 

Рабів замучених вбивала варта,

А голод навіть велетнів боров.

Людське життя ні шеляга не варте —

Скрізь по кар’єрах кам’яніла кров.

 

І загуло над гнівними синами,

Зриваючи фальшиву позолоть:

— Хай краще цар небесний править

нами,

Аніж боги, що мають людську плоть!..

 

…Та не ловіть капканами старими

Поета, як малого школяра:

Було це, люди, в стародавнім Римі,

Коли йому вмирать прийшла пора.

 

“Мов злодій, власну хату обійду…”

 

Мов злодій, власну хату обійду

І попрямую в поле стороною.

Була — й нема…

Хтось у моїм саду

Плоди зриває, вирощені мною.

 

Спритніший хтось,— такий, кому зоря

Із гаманця в похмуру нічку світить.

Холодним п’ятаком від ліхтаря

Лягає промінь на вологі віти.

 

Чужий вівчар озвався на цепу,

Чуже обличчя виглядає з хати…

Даруйте, люди! В ніч оцю сліпу

Хто виграв, хто програв — не розгадати.

 

Домівки я позбувся за борги:

Правдиве слово нині не годує.

Чи друзі ви, чи, може, вороги —

Вам заздрити було б, напевне, всує.

 

Нема притулку — це ще не біда:

Десь є душа, що ночувати пустить.

У чарці заіскриться не вода,

І на столі в полумисках не пусто.

 

В розмові щирій душу відведу,

А вранці уклонюсь тому порогу,

Що допоміг забути про біду,—

Та й потихеньку вирушу в дорогу.

 

Мені на Бога нарікати гріх —

Я сам цю долю визначив для себе:

 

Коли обід, коли пустий горіх,

Коли за ковдру — лиш окраєць неба.

 

Хтось виведе у простір степовий,

А хтось гукне, щоб підвезти на возі.

Та знають друг і недруг: я — живий

І не марную віку у дорозі.

 

Щодня стрічаю обрії нові,

Для котрих треба серце розкувати.

Живий!..

Але скажіть, чи ви живі,

Хто правдою навчився торгувати?..

 

“Ми матері собі не вибираєм…”

 

Ми матері собі не вибираєм —

Стареньку, вбогу маєш берегти.

На землях тих, які вважають раєм,

Прийти у світ чомусь не здужав ти.

 

Там народився, де дідівське слово

Вельможний хтось холопським охрестив.

І тільки небо високоголове

Твоїм пісням нашіптує мотив.

 

Припавши вухом до річок і суші,

Воно вслухається в думки незлі.

І марять душі, непокірні душі,

Прийдешнім раєм на оцій землі.

 

“За вікном голоси, голоси…”

 

За вікном голоси, голоси —

То весілля вже третій день.

І, здається, на всі часи

Сміху вистачить та пісень.

 

Грає скрипка та бубон б’є.

Хтось запрігся в старенький віз.

Давній звичай велить своє:

Батька й матір народ повіз…

 

І чомусь до моїх грудей

Підпливає нежданий сум:

Мені шкода оцих людей,

Їхніх радощів, їхніх дум.

 

Ніби й весело — їж та пий,—

А чогось тут не вистача.

Так, напевне, шукає сліпий,

У якому кутку свіча.

 

Чи небесне, чи то земне

(Не зумію вказати ознак),—

Щось ми втратили головне,

Щось у наших піснях не так.

 

Мов з пекельної вийшли смоли,

Із якихось жахних лабет;

Мовби кров’ю недавно стекли,

Мовби нам перебито хребет…

 

Та зненацька проскаче лоша,

Наче вітром його занесло,—

Стрепенеться моя душа:

Є ще коник.

І є сідло!..

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 232; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.019 сек.