КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Найвірніша дружина
Спалах пам’яті Жанна Серце світу
Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт.
А може, “я” маленьке і оте, Що Всесвітом зробилось,— щось єдине?. Хоч це питання вельми непросте, Я стверджую, що Всесвіт є Людина.
Так чи інак, а десь у світі є Те серце, що мою відчує втому. Воно від дня народження моє, Хоч де живе — достоту невідомо.
Можливо, в колі звершень і століть Воно — вогненний вир посеред битви. А може, в центрі Всесвіту стоїть І вислуховує мої молитви.
І це я сам. Це я, не інший хтось — Я, котрий був царем і гречкосієм. Отак воно у світі повелось. Що ми себе впізнати не умієм.
Якби умів, безплідна течія В житті мене б не закрутила всує. Я б знав, кохана: ти — так само я; І думка, й кров моя в тобі пульсує.
А серце і моє, і світове (Що водночас зоря й пекуча рана), Оте, що в центрі Всесвіту живе — Тепер я зрозумів! — Це ти, кохана.
В моїх очах колишуться дерева І очерет у плавнях не зачах, І білокрила чайка, горда мева, На води падає в моїх очах;
І жовтоносих мавок володіння Колоссям шарудить у борозні; І постає на обрії видіння — У срібних латах лицар на коні.
Одвіку тут цього не знали дива — Отож чудуються старі й малі: Той кінний лицар — синьоока діва, Що рушила по небу й по землі.
Ти хто — Іванна, чи, можливо, Жанна? Хто батько? Хто єдинокровний брат? Прийшла сюди з чужого Орлеана Чи народилася біля Карпат?..
Нависла райдуга, мов перевесло, Ознакою вселюдського добра — То Орлеанська месниця воскресла І рушила на береги Дніпра.
І ясно Жанні, зрозуміло Жанні,
Що запалає навіть в ріках дно; Що там, у небі — на ментальнім плані — Блавати з житом схрещені давно.
Прокинувся від того, що свою Впізнав садибу — хату і повітку. Я запашні “варенички” жую, Які акація дарує влітку.
Гуде бджола. Вертаються в село Селянські гарби, різнотрав’я повні… Це ж півстоліття в пам’яті жило — Як із глибин продерлося назовні?
Нічне повітря здавлене, густе. Сусіда уві сні в подушку плаче. А у мені акація цвіте — Давно вже, мабуть, зрубана… Дитяча.
І разом з нею в пам’яті на дні Під покривалом забуття і втоми Весь світ земний ворушиться в мені — Його реалії, його фантоми.
Любов і зненависть, жага борінь, Довершення творінь — Святе й гріховне… Хто ж я такий — зірок безлика тінь Чи Всесвіту повторення духовне?
Перед могильним гнітом самоти, Який на душу давить неугавно, Вже й ти зробилася чужою — ти, Що найріднішою була недавно.
Всю логіку спустошено до дна, В гнівливості досягнута вершина. І залишилася мені одна Подруга давніх літ — Гірка дружина.
Коли зірок і куль гримучий сплав Мене прийняв до себе у науку — Неначе із-за хмари хтось поклав Мені на поперек залізну руку.
Не гасять болю ні бинти, ні мазь — І, може, це пояснить лиш могила: Та куля, котра в поперек вп’ялась, Мені живу істоту прищепила.
Це так давно було, давно колись — Тоді, як сталлю прогриміла туча. Від тих часів ми звиклись і зжились, Моя невигойна, моя болюча!
Ти дихаєш під боком у журбі, Штовхаєш серце на світанку рано. Є справді щось солодке у тобі, О боле мій — Моя блокадна рано!
Твоя чутливість з’єднує мене Із хмарами та сонцем, та вітрами. І жоден дощ хребет не обмине — На ньому ставить синоптичні драми.
Пройшли повз серце череди жінок. Та ось ударила крута година — Лише тобі й мені плетуть вінок
З тернів євангельських, Моя єдина.
О Господи! Дай із твого лиця Росинку випити, щоб мати силу… Лиш ти зі мною, боле, до кінця — В одній труні ми й ляжемо в могилу.
“Немовби й світу вже нема…”
Немовби й світу вже нема — Ані Москви, ані Парижа. Є тільки хуртовина хижа Та ця серед снігів тюрма.
Можливо, отаким було Середньовічне городище… А хуртовина виє, свище — Природи хаотичне зло.
Від міст відвикли ми давно — Вони для нас такі далекі… Хто тут наглядачі, хто зеки — Для хуртовини все одно.
Пурга мете, мете, мете — А я вже за бараком бачу, Як здобуває люту вдачу Щось волохате і круте.
Воно, йдучи за небосхил, Іще істотою не стало. Але йому уже замало Руйнацій, крові та могил.
Природи хаотичне зло — Воно ще втілення здобуде. У ньому корінитись буде Все те, що в таборах жило.
Це дух і кров, це їжа та, Що батько-зек спіймає в мисці. І зек заплаче у колисці, І брата-зека привіта.
“За вишкою, що на каплицю схожа…”
За вишкою, що на каплицю схожа, Вечірнє сонце стомлено сідає. Палає небо — наче думка Божа Поза паркан колючий заглядає.
Дротину позолочує іржаву Туман прозорий — лісова полуда. Душа моя вдивляється в заграву І жде на чудо, Котрого не буде.
Далека Конча не поверне весни, Що відпливли з дніпровською водою. Кохання храм у серці не воскресне, А грішниця не зробиться святою.
Моїх чуттів розвіяна руїна Нагадує в пісках померлу річку. Та є ще Бог… І є ще Україна… Для них я збережу у грудях свічку.
Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 216; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |