Матеріальне виробництво як основна умова існування та розвитку суспільства. Продуктивні сили і виробничі відносини

Матеріальне виробництво – це, з одного боку, відносини між людьми і природою, в ході яких люди пристосовують речовину природи для задоволення своїх потреб, з іншого боку, це відносини між людьми.

Важливим елементом виробництва є праця.

Праця – це цілеспрямована діяльність людини в ході якої вона видозмінює і пристосовує речовину природи для задоволення своїх потреб.

Вважається, що праця властива лише людям, які на відміну від тварин, мають здатність мислити і встановлювати для себе цілі діяльності, а також створюють засоби праці.

Для будь якого процесу праці характерні 3 основних моменти:

1) сама праця як цілеспрямована діяльність людини;

2) засоби праці;

3) предмети праці.

Засоби праці – це річ, або комплекс речей, за допомогою яких людина впливає на речовину природи.

Предмети праці – це матеріали, сировина, на переробку яких націлена праця людини.

Сукупність засобів праці та предметів праці – це засоби виробництва.

До складу засобів праці входять:

1) Знаряддя праці, або, по вислову Маркса, “кістяна та мускульна система виробництва” – верстати, інструменти, машини.

2) Засоби праці, що необхідні для зберігання предметів і продуктів праці – по вислову Маркса, “судинна система виробництва” – бочки, цистерни, труби.

3) Матеріальні умови праці і природні сили, що використовують у виробництві – земля як місце виконання праці та як носій певних природних якостей важливих для виробництва, будинки, споруди, канали, дороги…Природні сили – пар, електрика, хімічні, ядерні реакції.

Взаємодію засобів виробництва, за допомогою яких виробляють матеріальні блага і людей, які їх використовують завдяки трудовим навичкам та досвіду, відображає поняття “продуктивні сили”.

Продуктивні сили характеризують сферу відносин людей до природи.

Розрізнюють «продуктивні сили простого процесу праці» (рівень абстракції - праця взагалі як така) і «продуктивні сили суспільства» (рівень абстракції – виробництво взагалі, суспільство взагалі).

Продуктивні сили як абстрактні, прості моменти процесу праці являють собою людей, працівників (особисті фактори виробництва) і засоби виробництва (речові фактори виробництва). Продуктивні сили характеризують відносини суспільства до природи, міру влади суспільства над природою. Головною продуктивною силою є люди, що мають певну професійно-кваліфікаційну підготовку, досвід трудової діяльності. З розвитком науково-технічного прогресу зростає значення освіти працівників. Підготовка людини до трудової діяльності стає все більш тривалою, потребує засвоєння багатьох теоретичних знань та практичних навичок. Все значнішу роль відіграє у цьому процесі наука. Її найновіші досягнення засвоюють люди у процесі навчання, що є необхідною підставою праці в умовах науково-технічного прогресу. З речових факторів виробництва велике значення мають знаряддя праці. Їхній прогрес не тільки здійснюється на основі розвитку науки, вони самі є матеріалізацією, упредметненням її досягнень. Таким чином, досягнення науки втілюються в працівниках та засобах виробництва. Саме так, опосередковано людьми та засобами виробництва, впливає наука на розвиток виробництва.

Продуктивні сили суспільства характеризуються не тільки рівнем освіти, рівнем кваліфікації, виробничим досвідом людей, не тільки рівнем розвитку засобів виробництва, але й системою шляхів сполучення й засобів зв'язку, галузевою й територіальною структурою виробництва, рівнем розвитку науки й ступенем упровадження її досягнень у виробництво, природними ресурсами, залученими в господарський оборот і т.п.

Люди виробляють матеріальні блага спільно, тобто вступають між собою в певні відносини. В марксистській теорії ці відносини отримали назву “ виробничі відносини”.

Виробничі відносини – це об’єктивні, матеріальні, тобто незалежні від волі і свідомості людей, відносини між ними, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Об’єктивність виробничих відносин пояснюється: 1) необхідністю створювати матеріальні блага, а тому вимушеністю вступу у певні виробничі відносини; 2) характер, рівень розвитку, тип виробничих відносин не залежать від волі і бажання людей, а залежать від характеру і рівня розвитку продуктивних сил.

Виробництво, обмін, розподіл і споживання тісно зв’язані між собою, їх не можна розглядати незалежно одне від одного. У певному сенсі безпосереднє виробництво включає в себе моменти обміну, розподілу і споживання: 1) в процесі виробництва відбувається обмін діяльністю робітників, які функціонують в системі суспільного розподілу праці, певної спеціалізації; 2) розподіл засобів виробництва і членів суспільства по різним видам виробництва; 3) виробниче споживання – споживання “робочої сили”, тобто фізичних і духовних сил людини, які вона використовує в процесі праці, а також споживання засобів виробництва.

Коли обмін, розподіл і споживання розглядаються в іншому сенсі – за межами виробництва, то їх взаємодію з безпосереднім виробництвом характеризує поняття “примат виробництва”, тобто провідна роль безпосереднього виробництва по відношенню до обміну, розподілу і споживання. Те місце, яке люди займають у виробництві, визначає їхню участь у розподілі, обміні і споживанні. Виробництво поставляє матеріальні блага, що потім обмінюють, розподіляють і споживають. Стан виробництва, його розвиток значною мірою впливають на обсяг і різноманіття потреб людей, визначають об’єкти для обміну, розподілу і споживання. Розподіл засобів виробництва між людьми, соціальними групами, класами (власність на засоби виробництва), який притаманний самому виробництву, визначає і розподіл виробленої продукції, результатів виробництва, а також рівень особистого споживання певних людей. У той же час існує і зворотній зв’язок між обміном, розподілом, споживанням та виробництвом. Дуже впливають на виробництво: вигідні або невигідні умови обміну; стимули діяльності, пов’язані з розподілом результатів виробництва; скорочення чи розширення певних потреб, поява нових потреб.

Наступне важливе поняття, яке ми маємо розглянути – це спосіб виробництва.

Спосіб виробництва – це діалектична єдність історично конкретних продуктивних сил і виробничих відносин.

Розвиток способів виробництва відбувається на основі закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил, який діє на всіх етапах історії суспільства.

Продуктивні сили виступають об’єктивною, матеріальною основою розвитку виробничих відносин, вони складають зміст способу виробництва. Виробничі відносини – це форма способу виробництва. Вони здійснюють активний зворотній вплив на продуктивні сили, надаючи їм конкретну соціальну якість, підкоряючи їх дії соціальних законів, породжуючи притаманні певному типу суспільства стимули до виробничої діяльності та для вдосконалення продуктивних сил.

Stimulus – лат. «загострена палиця», для того, щоб підганяти тварин.

Застарілі виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил, викликають нарощування і загострення протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Розрішення цього протиріччя здійснювалось в ході соціальних революцій, які сприяли розвитку нових виробничих відносин.

Відомі первіснообщинний, рабовласницький, феодальний та капіталістичний способи виробництва. Згідно гіпотези Маркса, наступний спосіб виробництва – комуністичний. Ще недавно ми вважали, що наша країна знаходиться у першій фазі комуністичного способу виробництва – соціалізмі. Але зараз ведуться дискусії, чи був то справжній соціалізм, чи ні.

В роботах сучасних авторів наступне за капіталізмом суспільство називають посткапіталістичним, постіндустріальним, технотронним, інформаційним, постекономічним…

В марксистській теорії фігурує також поняття “суспільно-економічна формація”, яке означає історично конкретний тип суспільства, що характеризують специфічні спосіб виробництва і надбудова (політичні, правові відносини, ідеологія і психологія різних соціальних груп або суспільства у цілому, заклади і організації – держава, політичні партії, суспільні організації…).

В учбовій літературі звичайно називають 5 формацій. Назви такі ж самі як і способів виробництва і типів виробничих відносин: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична.

Маркс виділяв 3 формації: 1) первинну – безкласове суспільство, натуральне виробництво; 2) вторинну – експлуататорську формацію (рабство, кріпацтво, капіталізм – класові системи, де відбувається становлення, розвиток і розквіт товарного виробництва); 3) третинну – безкласове суспільство, планомірне, нетоварне виробництво, яке націлене на всебічний розвиток і реалізацію здібностей людини (комунізм).

Дата добавления: 2015-07-13