Форми прояву соціальної активності

Соціальна активність досить різноманітна за своїм змістом, спрямованістю, рівнем усвідомлення. Виділяють три основних критерії соціальної активності.

1. На які інтереси, потреби та цінності спрямована активність. Цей критерій дозволяє виявити широту цінностей особистості, рівень її інтересів. Саме за цим критерієм, перш за все, активність можна поділити на позитивну і негативну. Найвищою цінністю є життя людини, причому життя заради блага для інших людей. Позитивно активна особистість живе заради суспільних інтересів, а не тільки для себе. Піклуючись про все суспільство взагалі, така особистість тим самим робить добро всім, а тому й собі. Це вища ступінь усвідомлення свого призначення як людини. Нажаль у нашому суспільстві є багато соціально активних людей, які піклуються перш за все про себе, та є й такі, які під виглядом позитивної соціальної активності в дійсності переслідують особисті або конкретної групи певні злочинні інтереси. Видатний російський історик С.Соловйов вважав, що суспільство може добре існувати лише за умови жертви, коли його члени усвідомлюють необхідність жертви приватного інтересу заради загального, суспільного. Вже найдрібніша частина суспільства, сім'я, заснована на жертві батьків заради своїх дітей. Чим більше у нашому суспільстві буде людей готових свідомо жертвувати своїм власним заради суспільного, тим краще буде для суспільства і для кожної окремої особистості. Але цього в нас поки що нема, тому що приватні інтереси переважають над суспільними [58, c. 21].

2. На якому рівні сприймаються особистістю інтереси, цінності та потреби. Сприйняття це відбувається на трьох рівнях: емоційному, рівні знань та рівні вольових спрямувань. На емоційному рівні цінності засвоюються поверхнево, часто без проникнення в їх суть, але в яскравій, емоційній формі. Прикладом прояву такої активності можуть бути люди, які, не розібравшись у сутності певних процесів, можуть збудити натовп, повести його за собою і, як часто буває, наробити достатньо лиха. З такою активністю можна зустрітися на деяких мітингах, під час або частіше після футбольних матчів, коли емоційно збуджені болільники ламають і перевертають все на своєму шляху, спровоковані на ці дії якоюсь емоційно активною особистістю. Але емоційний рівень не означає тільки негативність, ця активність може бути досить корисною для суспільства в цілому або для окремих його груп. Прояв героїзму, замішаний часто на емоціях особистості, приводить до позитивних наслідків.

На рівні знань відбувається більш глибоке і конкретне засвоєння цінностей та потреб, цей рівень передбачає розуміння особистістю самої сутності процесу чи знання основних його причин. Тому активність на цьому рівні зовнішньо може бути менш помітною, але ефективнішою і впливовішою. Якщо емоційно активна особистість може повести за собою натовп на будь-які справи, то особистість, яка є активною на рівні знань, може вказати, куди саме і як треба цей натовп вести, або взагалі нікуди його вести не треба. Така людина без зайвих емоцій може написати маленьку листівку, в якій чітко роз'яснить всім причини тих чи інших явищ у суспільстві, дасть їм істотний аналіз і вкаже, що і як треба робити, щоб поліпшити своє становище. Від такої активності, як правило, виграють всі [58, c. 22].

На рівні вольових спрямувань формуються певні соціальні установлення, готовність до дій. На цьому рівні від особистості, як правило, потрібні рішучість, вміння взяти на себе відповідальність і керування певними діями людей тощо. Часто активні особистості на цьому рівні бувають досить стриманими у своїх емоціях, вони можуть не бути сильно обізнаними щодо аналізу причин і послідовності певного процесу, але, маючи поруч досить обізнаних радників, беруть на себе керівництво, контроль і відповідальність за конкретні дії як свої, так і керованих ними людей. Такими часто бувають політичні ватажки або розсудливі адміністратори на підприємствах тощо.

Всі перераховані критерії соціальної активності можуть бути притаманними одній і тій самій особистості, але це, як правило, буває досить рідко. Частіше кожній окремій особистості притаманний один з вказаних рівней. Але у будь-якому випадку ефективність соціальної активності буває лише за наявності єдності всіх трьох рівнів: поєднання знань, почуттів та волі.

3. Характер реалізації цінностей, інтересів, потреб. Тут розкриваються особливості їх реалізації. Показниками рівня реалізації виступають характер, масштаби, результати та форми діяльності. Тут важливо, як реалізуються певні інтереси, потреби: формально чи творчо, якщо творчо, то який рівень цієї творчості, суперечливо чи логічно послідовно, однопланово чи багатопланово тощо. Від виконання цих умов залежить результат певної діяльності, на який і спрямована соціальна активність особистості або їх груп [58, c. 23].

Для успішної діяльності і досягнення бажаного результату потрібне злагоджене поєднання всіх трьох критеріїв активності. Якщо це правило не виконується, то активність стає неповною, неефективною, неврівноваженою, що не тільки не поліпшує стан суспільства, а часто приводить до згубних наслідків. Там, де в соціальній активності переважають емоції, часто й виникають конфліктні ситуації, які у такому випадку розв'язуються зовсім неналежним чином. Багато національних конфліктів носять саме такий характер.

Структура і види соціальної активності будуть різними для кожного виду діяльності суб'єкта, тобто соціальна активність може розглядатися тільки разом з певним видом діяльності. Традиційно виділяють такі види соціальної активності як пізнавальна, суспільно-політична і трудова [6, c. 48].

Пізнавальна активність спрямована на придбання певного набору знань, умінь і навичок, необхідного для досягнення особистістю поставлених цілей і реалізується як в навчальному процесі, так і в самостійній діяльності індивіда, спрямованої на отримання знань, умінь і навичок. Джерелом пізнавальної активності є потреба в пізнанні, самореалізації, визнання в суспільстві, матеріальне благополуччя та ін.

До об'єктивних показників пізнавальної активності старшокласників належать такі: відвідуваність уроків; рівень успішності; часові витрати на пізнавальну діяльність; читання навчальної та наукової літератури; відвідування бібліотек, інтернет ресурсів освітнього спрямування; перегляд пізнавальних телепередач; рівень самостійності виконання робіт.

До суб'єктивних показників відносяться: мотив навчання у школі; рівень зацікавленості; оцінка можливості використання отриманих знань і навичок;оцінка ступеня впливу пізнавальної діяльності на досягнення життєвих цілей; плани щодо продовження освіти [54, c. 101-102].

Можна визначити такі рівні пізнавальної активності:

1. Високий рівень пізнавальної активності – знання та навички їх придбання є основною метою. Найбільш вираженою потребою особистості є потреба в пізнанні. Високий рівень всіх об'єктивних показників.

2. Середній рівень пізнавальної активності – пізнання є засобом досягнення інших цілей, отримання знань не є першочерговою потребою. Студент позитивно ставиться до пізнавальної діяльності, усвідомлює її важливість для досягнення життєвих цілей. Успішність хороша, навчанню приділяє значну частину часу. Усвідомлює можливості і сферу використання отриманих знань. Існують плани щодо продовження освіти (отримання другої вищої, навчання в аспірантурі).

3. Низький рівень пізнавальної активності – знання не є основною цінністю, усвідомлюється лише необхідність його отримання. Важливий скоріше документ про освіту. Навчанням займається в міру необхідності, для здачі іспитів. Рідкісна зацікавленість предметом вивчення. Уявлення про використання отриманих знань неясні.

4. Пасивність – ставлення до пізнавальної діяльності негативне. Отримання освіти є перешкодою, або ніяк не впливає на досягнення інших цілей. Тимчасові витрати на навчання мінімальні.

Розглянемо особливості соціально-політичної активності студентів.

До об'єктивних показників соціально-політичної активності відносяться наступні:участь у громадських та політичних об'єднаннях (політичні партії, молодіжні рухи, студентські спільноти та ін..); участь у виборах; виконання суспільно корисної діяльності; прояв ініціативності в громадській діяльності; тимчасові витрати на соціально-політичну діяльність [6, c. 52].

До суб'єктивних показників відносяться: ставлення до соціально-політичної діяльності; усвідомлення важливості та значущості власної соціально-політичної діяльності.

Рівень соціально-політичної активності при цьому може бути охарактеризований наступним чином:

1. Високий рівень соціально-політичної активності: учень регулярно займається суспільно корисною діяльністю; входить в громадські об'єднання; систематично бере участь в роботі зборів; позитивно ставиться до соціально-політичної діяльності; усвідомлює важливість соціально-політичної діяльності; поділяє цілі об'єднань, в яких бере участь; часто проявляє ініціативу; соціально-політичній діяльності приділяє значну частину часу.

2. Середній та низький рівень соціально-політичної активності (в залежності від ступеня вираженості критеріїв): участь в суспільно корисній діяльності несистематична; збори громадських об'єднань відвідує рідко, за потребою; ініціативи не проявляє, або проявляє рідко; переслідує власні цілі, незалежно від узгодженості з цілями групи.

3. Пасивність: суспільно корисну діяльність не виконує; у громадських об'єднаннях не бере участь, або за необхідності; вважає, що нічого в суспільно-політичному житті змінити не здатний.

Трудова діяльність може бути спрямована як на отримання певного досвіду в професійній сфері, умінь і навичок, спрямованих на перспективу подальшого кар'єрного зростання, так і тільки на отримання заробітку незалежно від виду діяльності і подальших цілей. Говорячи про трудову активність, слід брати до уваги ступінь важливості для індивіда процесу та результатів праці. Діяльність, спрямована виключно на отримання прибутку не буде свідчити про зацікавленість людини процесом праці, може бути обумовлена зовнішніми обставинами і не мати внутрішньої мотивації.

Об'єктивні показники трудової активності наступні: продуктивність праці, використання робочого часу; стан дисципліни праці; якість роботи; освоєння передових прийомів і методів праці; рівень кваліфікації та професійної майстерності; участь у трудових змаганнях.

Суб'єктивні показники: задоволеність виконуваною роботою; мотиви трудової діяльності; ставлення до діяльності колективу і окремих її сторін: до стану рівня організації і нормування праці та впровадження передових форм його організації, до оплати праці, рівня організації трудових змагань; відношення до підвищення рівня освіти [26, c. 33].

Рівень трудової активності охарактеризуємо наступним чином:

1. Високий рівень трудової активності – важливий сам процес праці, цікава творча робота (самореалізація в праці). Ставлення до праці – позитивне, робота в повну міру сил, систематичний прояв ініціативи в праці.

2. Середній рівень трудової активності – зацікавленість у трудовій діяльності, проте більше значення мають результати праці (самореалізація за допомогою праці). Значення об'єктивних показників при цьому може бути таким же, як і при високому рівні трудової активності.

3. Низький рівень трудової активності – основним є результати праці, найбільшою мірою матеріальну винагороду. Трудящі досить байдужі у своєму ставленні до праці, лише час від часу або зрідка працюють в повну міру сил, безініціативні.

4. Пасивність – трудящі, негативно відносяться до праці, не працюють в повну міру сил, не проявляють ніякої ініціативи в роботі [24, c. 35].

Далі за допомогою запропонованих характеристик рівня окремих видів

соціальної активності можливе визначення рівня соціальної активності в цілому. При цьому варто враховувати вагу того чи іншого виду активності стосовно до досліджуваної групи.

Отже, основні види активності збігаються з основними сферами суспільного життя – трудовою, соціально-політичною, сімейно-побутовою, дозвіллям тощо. Розглядаючи змістовну сторону соціальної активності, неможливо не враховувати ставлення особистості до об'єкта своєї діяльності. Найвищим проявом соціальної активності у цьому розумінні є творчість. Антиподом соціальної активності є соціальна пасивність, бездіяльність, байдужість до оточуючої дійсності.

Розвиток соціальної активності старшокласників– це самоврядний, відкритий процес, в якому провідну роль виконує сам суб'єкт, тому постає проблема виявлення способів та інструментів доцільного зовнішнього педагогічного впливу на цей процес.

Рішення такої проблеми ми бачимо у створенні та реалізації системи педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності школярів, орієнтованої на визнання цінності особистісного потенціалу, закладеного в кожній людині, і сприяння суб'єкту в його розкритті та реалізації в соціально значимому напрямку в різноманітних формах прояву соціальної активності та видах діяльності. Як відзначає А. І. Тімонін, педагогічне забезпечення виступаєтакою зовнішньою силою, яка переводить ресурс (те, що в цей момент знаходиться в згорнутому вигляді) з резервного стану в актуальний [3, с. 125].

Система педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності старшокласників постає як взаємопов'язана сукупність елементів (заходів забезпечує педагогічної діяльності), компонентів (теоретико-методологічного забезпечення як стратегічної орієнтації, технолого-методичного забезпечення як тактичної орієнтації та організаційно-практичного забезпечення як операційної складової), педагогічних підсистем, що забезпечують діяльність, спрямовану на актуалізацію потенціалу розвитку соціальної активності освітнього процесу шляхом систематизації, перетворення його ресурсів, засобів, умов, можливостей і використання їх суб'єктами.

Реалізація цієї системи покликана підвищити позитивний вплив чинників розвитку соціальної активності в освітньому процесі, які можна об'єднати в три групи: фактори соціально-освітнього простору школи, фактори середовища освітнього процесу школи, внутрішні фактори суб'єктів освітнього процесу.

До факторів соціально-освітнього простору школи відносяться: соціальне замовлення на прояв соціальної активності старшокласниками; потенційні соціальні партнери та міра їх активності у співпраці з суб'єктами освітнього процесу навчального закладу; діючі програми, проекти, існуючі традиції залучення майбутніх фахівців до вирішення соціальних проблем [44, с. 34].

До факторів середовища освітнього процесу відносяться: характер соціальної спрямованості освітнього процесу школи відповідно до пріоритетів політики школи; організаційна культура як система норм і відносин суб'єктів освітнього процесу; організаційна структура як система взаємодій, що здійснюється на основі закріпленого функціонала, повноважень та прав; інфраструктура підтримки прояви соціальної активності суб'єктів освітнього процесу навчального закладу; широта форм і різноманіття видів соціально значущої діяльності в освітньому процесі школи; різноманітність мікросередовища прояви соціальної активності різного типу.

До внутрішніх факторів суб'єктів освітнього процесу відносяться: суб'єктний досвід суб'єкта освітнього процесу; система відносин, цінностей, мотивів і пріоритетів особистості; освоєні суб'єктом компетенції; система сформованих соціальних зв'язків особистості.

Педагогічне забезпечення акумулює та направлено доводить до суб'єкта дію факторів освітнього простору навчального закладу і середовища освітнього процесу навчального закладу, прагнучи актуалізувати внутрішні фактори самого суб'єкта.

Фактори найчастіше діють не безпосередньо, а заломлюючись через «більш ближні умови». В освітньому процесі школи для активізації дії чинників розвитку соціальної активності старшокласників необхідно створення певних педагогічних умов, які виконують таке функціональне призначення:

· посилення позитивного впливу чинників зовнішнього соціального середовища в соціально-освітньому просторі школи і перешкоду їх негативному впливу;

· актуалізація внутрішніх факторів суб'єктів освітнього процесу;

· сприяння гармонійній взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, перетворення середовища освітнього процесу навчального закладу і посилення факторів цього середовища.

На основі врахування діалектики детермінуючого впливу зовнішніх і внутрішніх факторів на соціальну активність особистості та її розвиток, розуміння процесу розвитку соціальної активності старшокласників в освітньому процесі навчального закладу ми визначили комплекс педагогічних умов реалізації системи педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності старшокласника, що включає: педагогічне сприяння освоєнню і реалізації учнем позиції суб'єкта самоврядування в освітньому процесі школи; прозорість освітнього процесу; підготовка педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності старшокласників на основі інтеграції технологій формальної і неформальної освіти [31, c. 45].

Охарактеризуємо послідовно ці педагогічні умови.

· Здійснити і посилити вплив факторів соціально-освітнього простору на розвиток соціальної активності суб'єктів в освітньому процесі школи дозволяє забезпечити транспарентність освітнього процесу школи при взаємодії його суб'єктів із суб'єктами соціального середовища, що мають перетворюючу спрямованість. Вимога досягнення прозорості освітнього процесу засноване на демократичних принципах, гласності, доступності освіти.

· Прозорість освітнього процесу включає не тільки інформаційну, але й комунікативну відкритість, доступність взаємодії суб'єктів освітнього процесу з суб'єктами соціально-освітнього простору, спрямованого на перетворення навколишнього середовища, вирішення конкретних соціальних проблем і реалізується у формі соціального партнерства, тобто спільної діяльності суб'єктів освітнього процесу з суб'єктами соціального середовища (соціальними партнерами), заснованої на рівних правах і обов'язках, спрямованої на досягнення спільної мети. В рамках такої взаємодії суб'єкт освоює соціальний досвід не стільки за допомогою його відтворення, скільки шляхом критичного аналізу, переструктурування в логіці суб'єктного досвіду, випереджаючого відображення, оновлення.

Реалізація цієї педагогічної умови включає дві основні складові: забезпечення інформаційної відкритості (вдосконалення інформаційного обміну в навчальному та у позанавчальний процесі; цілеспрямована підготовка суб'єктів освітнього процесу до прийому, обробки і передачі інформації в освітньому процесі школи; підтримка суб'єктів освітнього процесу в освоєнні, застосуванні й удосконаленні інформаційного обміну); забезпечення комунікативної доступності (розробка механізмів взаємодії з соціальними партнерами, таких як волонтерство, проекти та їх грантова підтримка, цільові програми, цільові замовлення, експериментальні майданчики, неформальна освіта) [30, c. 103].

Налагоджений інформаційний обмін, доступні для суб'єктів механізми взаємодії дозволяють старшокласникам розширити коло соціальних взаємозв'язків, освоїти форми співпраці, що, в свою чергу, відбивається на все більшому включення учнів як суб'єктів освітнього процесу школи в життя соціуму в процесі навчання, впливає на посилення факторів зовнішнього соціального середовища на розвиток їх соціальної активності.

· Актуалізації внутрішніх чинників розвитку соціальної активності учнів сприяє педагогічне сприяння освоєнню і реалізації старшокласником позиції суб'єкта самоврядування та співуправління в освітньому процесі школи, адже «саморух» учнядо саморозвитку здійснюється в результаті взаємодії з середовищем і діючими в ньому факторами, що і веде до розвитку соціальної активності старшокласника. Лише усвідомлюючи себе суб'єктом системи взаємодії, людина усвідомлено підкоряється параметрам порядку цієї системи, проявляє активність для її перетворення.

Педагогічне сприяння освоєнню позиції суб'єкта самоврядування та співуправління представляє особливий вид взаємодії учнів і педагогів, в рамках якого педагогічна діяльність здійснюється на основі активізації внутрішнього потенціалу саморозвитку старшокласника для засвоєння ним функцій самоврядування (самодіагностики, самоорієнтації, цільового самовизначення, самопланування, саморегуляції, самоорганізації, самоаналізу, самокорекції) і співуправління (погодженого з оточуючими для виявлення проблем та їх причин, постановки мети, визначення способів їх досягнення, узгодження дій, спільного пошуку ресурсів, відстеження результатів спільної діяльності) та їх реалізації в освітньому процесі навчального закладу [56, c. 134].

Для цього учитель:

· Здійснює стимулювання освоєння старшокласниками цих функцій, враховуючи особливості мотивації суб'єктів з різними типами соціальної активності через надання впливу на внутрішню мотивацію особистості, усвідомлення старшокласниками потреби у самоврядуванні і співуправлінні;

· Організовує педагогічний процес на основі норм суб'єкт-суб'єктної взаємодії для їх освоєння та інтеріоризації старшокласником;

· Надає учневі свободу у виборі форм шкільного самоврядування (індивідуальні форми: прийняття зобов'язань по реалізації відповідальної справи; індивідуальна розробка, презентація, реалізація ініціативи; захист прав; вираження позиції з актуальних проблем та ін; групові форми: проектні групи, учнівські об'єднання, органи шкільного самоврядування, учнівські громадські організації та ін), напрямків діяльності (громадянсько-патріотичне виховання, підтримка соціальних ініціатив, художня творчість, науково-дослідна робота, спортивно-оздоровча робота, інформаційне забезпечення, організація вторинної зайнятості тощо) відповідно до власних здібностей та нахилів, а також свободу дій в рамках існуючих параметрів порядку;

· Налагоджує систему зворотного зв'язку для надання необхідної допомоги при виникненні у школярів труднощів у здійсненні самоврядування та співуправління (використовуючи методи контролю, самоконтролю, оцінки, самооцінки та рефлексії як індивідуальної, так і груповий) [53, c. 102].

Динаміка освоєння старшокласником позиції суб'єкта самоврядування та співуправління проявляється в його здатності реалізовувати більш складні завдання в навчально-суспільній діяльності у взаємодії з іншими суб'єктами (від виконання групового завдання на самому уроці до справ, які вимагають підготовки в навчальному або позанавчальному процесі, розробці та реалізації певного соціального проекту), в підвищенні продуктивності реалізованої їм соціальної активності та розширенні середовища.

Підвищити ефективність факторів середовища освітнього процесу школи дозволяє підготовка педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності старшокласників на основі інтеграції технологій формальної і неформальної освіти.

Метою підготовки є формування готовності до реалізації педагогом педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності учнів в освітньому процесі школи. Вона може бути здійснена в різних організаційних формах навчання в рамках формального освітнього процесу: курси підвищення кваліфікації (як один з тематичних блоків курсів або як самостійний курс); або ж неформальної освіти: інтерактивний семінар, тренінг, самоосвіта і самовдосконалення педагога. Її реалізація включає змістовну, процесуальну та результативну складову.

Змістовна складова підготовки педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності школярів включає три компоненти, а саме: освоєння досвіду теоретико-методологічного забезпечення, досвіду технолого-методичного забезпечення, досвіду організаційно-діяльнісного забезпечення розвитку соціальної активності учнів [43, c. 36].

Процесуальна складова включає три структурних блоки– теоретичний (включає оволодіння знанням про педагогічному забезпеченні розвитку соціальної активності учнів та його осмислення), проектно-практичний (включає проектування реалізації педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності учнів) та організаційно-практичний (включає часткову або повну реалізацію проектів педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності учнів), кожен з яких супроводжується рефлексією.

Результативна складова підготовки педагогів до здійснення педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності учнів у внутрішньому плані проявляється в освоєнні педагогами діяльнісних компетенцій, що забезпечує діяльність з розвитку соціальної активності учнів на основі осмислення власного педагогічного досвіду та розкритті свого потенціалу, а в зовнішньому плані – в розробці та реалізації педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності школярів в рамках того локального середовища освітнього процесу школи, в якому конкретний педагог здійснює свою педагогічну діяльність у напрямку, який близький йому як фахівцю і відповідає його функціональним обов'язками. Реалізуючи проект, педагог впливає на фактори середовища освітнього процесу.

Таким чином, педагогічні умови реалізації системи педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності школярів представляють сукупність, що посилює позитивний вплив різних груп факторів розвитку соціальної активності учнів та їх гармонізує, завдяки чому сприяє досягненню мети – розвитку соціальної активності школярів на основі самодетермінації, саморегуляції та самовизначення.

Висновки до І розділу.

Соціальна активність особистості – це особистісна якість людини, яка проявляється у вияві ініціативи і відповідальності, самостійності і незалежності. Соціальна активність особистості розглядається як один з найважливіших чинників соціального розвитку, під час якого людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість. Це сприяє засвоєнню соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціальні якості особистості.

Соціальна активність – психологічна характеристика особистості, що виражає міру її залучення в життєдіяльність суспільства та виявляється в діях, скерованих на досягнення інтересів та цілей людини. Соціальна активність найбільш загальна характеристика особистості, яка реалізується у соціальній поведінці (яка може здійснюватися як усвідомлено, так і імпульсивно, в пориві емоцій, знічев'я, з конформістських міркувань тощо) та у соціальній діяльності (що здійснюється цілеспрямовано, виходячи зі свідомо поставленої мети, за більш чи менш чітко побудованим планом).

Проведений аналіз дозволив нам продемонструвати структуру соціальної активності як взаємозв’язок двух її сторін прояву: внутрішньо особистісний та діяльнісний, які є посередниками інтеграції компонентів, пов’язаних зі структурою особистості та структурою діяльності.

Педагогічні умови реалізації системи педагогічного забезпечення розвитку соціальної активності представляють сукупність, яка посилює позитивний вплив різних груп факторів розвитку соціальної активності школярів та їх гармонізує, що сприяє досягненню мети – розвитку соціальної активності учнів на основі самодетермінації, саморегуляції та самовизначення.

Дата добавления: 2015-07-13