Ставлення польської влади до пластового руху

Розділ ІІІ

В результаті підписання Ризького мирного договору 18 березня 1921 року частина земель Західної України офіційно відійшла до Польщі, це території Холмщини, Підляшшя, Західної Волині, Західного Полісся, Галичини.

У цей час Польща поділена на «Польщу А» і «Польщу Б» - основна частина українського населення проживала на території другої, не визнавалася як окремий народ. Офіційні документи свідомо уникали окреслення «український», замінюючи його старими термінами «русинський» або «руський». При цьому «русини» трактувалися не як окрема нація, а як «етнографічний матеріал» для будування польської або російської націй. Українська мова вважалася «винаходом більшовиків», якої ніхто не знав перед революцією.[34] Страждали і українські школи які за двадцять років польського панування зменшилася з 3,662 до 144.[35]

Не солодко доводилося і церкві яка відігравала роль об’єднавчого фактору в українському суспільстві. Для українців Західної України підвалиною їхньої ідентичності була приналежність до своєї церкви. Це однаково стосувалось і греко-католиків Галичини, і православного населення Волині, Полісся і Буковини. Тому церква теж стала об’єктом асиміляції. У Польщі найбільших репресій зазнала православна церква на північно-західних землях. Наприкінці 1930-х років тут провели акцію насильної «ревіндикації» (примусового навернення у католицьку віру), під час якої було знищено близько 200 православних церков, а ще 150 передано римо-католикам. У результаті, із діючих тут у 1914 р. 389 православних церков, у 1939 р. залишилося лише 51. Становище греко-католицької церкви дещо різнилось: її права захищалися особливою угодою – конкордатом – між Польщею і Ватиканом від 10 лютого 1925 р. Однак засобом поборювання національної свідомості українців у Польщі була підтримка русофільських тенденцій у середовищі греко-католицької церкви на Лемківщині.[36]

На тлі такої ситуації Пласт довгий час залишався під пильним наглядом, але все ж неліквідованим.

Протягом 20 – 30 – х років ХХ століття скаутський рух на Галичині набрав досить відчутної сили і розмаху. Пластові гуртки як центри культурного і фізичного виховання молоді діяли в містах Львів, Станіслав, Коломия, Тернопіль, Дрогобич, Стрий, Галич, Белз, Перемишль та багато інших. Пластуни проводили активну просвітницьку роботу серед українського міського і сільського населення Галичини.

З часу заснування Пласт завжди шукав способів легалізуватися в державі. За австрійських часів організація фактично діяла під патронатом спортивного товариства «Сокіл». Але згодом, у Польщі, справа легалізації Пласту стала досить нагальною. У багатьох випадках формально осередки Пласту діяли при філіях українського товариства охорони дітей та опіки над молоддю (УКТОДОМ). Проте, в багатьох місцевостях така структура не існувала. Тож керівництво Пласту неодноразово робило спроби зареєструвати самостійне товариство «Пласт». Про це свідчить 3 – ій варіант Статуту товариства від 1926 року, адміністраційна влада в третє відкинула внесені статуту для товариства «Пласт» не зважаючи на від редагування і внесення всіх попередніх поправок.[37]

Не зважаючи на дію «Сокальського кордону» від м. Сокаля на галицько-волинській межі) який був створений з метою послаблення життя українців за часів Другої Речі Посполитої 1920–1939 рр., Варшава не дозволяла поширення діяльності українських установ і організацій, які діяли в Галичині («Просвіта», «Рідна Школа», «Союз українок», «Січ», «Пласт», «Луг», «Сокіл», «Сільський господар» тощо. На терени Волині та Холмщини Пластунам все ж слабо, але вдавалося налагоджувати стосунки між собою.

Органи влади прекрасно усвідомлювали небезпеку пластового руху для польської держави, тому ретельно вивчали пластові документи і методики виховання.[38] Польська влада шукала будь якого поводу для закриття організації. У 1927 році Волинський воєвода Владислав Мех видав директиву з грифом секретно про ліквідацію всіх пластових осередків при товаристві «Просвіт» та конфіскацію їх майна.[39]

Пласт на Галичині зумів проіснувати трохи довше, але під час буремних подій восени 1930 року закрили і «Пласт» галицький, ось як про цей час пише Ярослав Грицак: Кричущим порушенням прав національної меншості була «пацифікація» українського населення у Польщі восени 1930 р. Ця акція набрала характеру організованих державою антиукраїнських погромів. У відповідь на революційні дії українських екстремістських груп, польський уряд відправив військові загони і поліцію у Галичину, в райони заворушень, для розправ з місцевими жителями. Розправи включали побиття й арешти, руйнування кооперативів і відділень «Просвіти», закриття шкіл та ін. Найвідразливішою стороною пацифікації було застосування принципу колективної відповідальності всієї української спільноти за дії окремих її представників. Відповідно до цієї логіки, бути українцем означало бути політично неблагонадійним елементом.[40]

Коли ж 1930 року «Пласт» охопив значну кількість середньо шкільної і ремісничої молоді та мав успіх в організуванні сільського пластового юнацтва, а в Карпатах і скрізь по західних землях відбулись численні й мандрівні табори, влада рішила його остаточно розв’язати. Сталося це 26 вересня 1930 року. Був це великий удар для Пласту. Вже не можливо було одверто, під своїм іменем, вести діяльність, організаційна мережа була знищена, майно в більшості конфісковане, журнали закриті, домівки запечатані, багато пластових провідників арештовано. Та все ж незламним залишився дух проводу і пластової молоді.[41]

З цього часу «Пласт» по всій західній Україні не діє відкрито, находить нові способи і методи для продовження своєї діяльності вже нелегально і у підпіллі використовуючи інші назви.

Пластовому проводі довелося шукати нових форм вияву в цих змінених умовах. Першим рішення пластового проводу було вести діло далі. На місце ВПР і ВПК постала «Ліквідаційна комісія» і її «Виконний виділ». В 1934 році він перетворився у «Пластовий Центр», нелегальний підпільний пластовий провід, що безперервно діяв і керував пластовою роботою. Негайно по розв’язанні «Ліквідаційна комісія» дала почин до заснування кооперативи «Вогні» з метою видавати журнал для молоді і рішила звернути особливу увагу на організацію літніх таборів під фірмою «Українського Гігієнічного Товариства», тодішній голова якого, д – р М. Панчишин, на це радо погодився. Доручено теж пластовим частинам на Закарпатті і на еміграції посилити працю та протестувати й звернути увагу світу на безправне розв’язання Пласту в Галичині. Згодом пластова робота проявлялась у різній формі і під опікою різних товариств, як туристичне товариство «Плай», «Доріст Рідної Школи» тощо.

Табори були захисним місцем, де доповнялись самовиховна праця, що її в міру можливості вели пластові провідники. Велась вона теж і з допомогою журналів «Вогні», «На сліді», «Шлях Молоді», що виходили у Львові, та «Молодого Життя», яке по закритті в 1930 р. почало появлятись у Празі.[42]

Така форма існування організації та її роботи проіснувала аж до 1939 року початку нової світової війни, на вівтар якої поклали свої життя тисячі пластунів і пластунок, за для кращої долі України.

Отже відповідно до внутрішньо національної політики, Міністерство внутрішніх справ, визначалися шляхи форми і методи боротьби з українським скаутським рухом. Пласт повною мірою відчував на собі політичне поневолення етнічного населення краю, яке здійснювалося за допомогою постійного і всеохоплюючого контролю, насильства, репресій і терору. Проте така система не могла повністю припинити діяльність молодіжної організації. У боротьбі проти полонізації українців «Пласт» Галичини очолив цей рух, довів свою життєздатність, в умовах заборони і асиміляторської політики польської влади зумів продовжити свою діяльність в підпіллі, працювати конспіративно, вести пропаганду. Підготовлена «Пластом» українська молодь перегрупувала сили в українському націоналістичному русі, стала займати ключові посади в таких націоналістичних організаціях як УВО, ОУН і УПА і продовжити боротьбу вже за часів Другої світової війни.

Висновки

В українській історіографії тема «Пласту», і скаутингу в Україні протягом 1920-1939рр. не є достатньо дослідженою. Але джерельна база з цієї проблеми є достовірною і достатньою для створення комплексного дослідження.

На Галичині «Пласт» зародвся ще до початку Першої світової війни, після її закінчення його ідеї знову відроджуються і повертаються з новим ще потужнішим розмахом, поширюються не тільки в Галичині а і на Волині, Буковині та а Закарпатті. Дане молодіжне товариство дбало за виховання національно – свідомого покоління українців. Відкриття товариства за галицьким взірцем на інших територіях України підконтрольних полякам продемонструвало польській владі органічний зв'язок українських земель.

Товариство спрямувало свої сили на підвищення загальноосвітнього та культурного рівня галицької молоді. Популярними серед пластунів форми діяльності були самовиховання, ліквідація не писемності, самоосвіта, пропаганда книги, створення гуртків, формування різноманітних музеїв, ведення курінних літописів, видавнича справа, організація масових культурно - освітніх заходів, практичне пластування.

Пласт забезпечував розвиток фізичного здоров’я молоді як майбутньої збройної сили у боротьбі за українську державність. Це проявлялося у регулярних заняттях гімнастикою, проведенні годин військового вишколу, естафет та спортивних ігор, організації та участі водних і піших мандрівок.

Така діяльність не могла залишити байдужою польську владу і поліцію, яка на той час приймала жорсткі міри по ліквідації української самобутності і приймала всі по асиміляції українців з поляками. Таким чином «Пласт» потрапив в той список не бажаних для влади організацій які загартовували та навчали молодь в українському дусі та становили загрозу для цілісності існування Речі посполитої. У 1939 році восени організацію закривають, конфісковують її майно, арештовують провід та забороняють займатися подальшою діяльністю. З цього часу організація переходить до підпільної діяльності, емігрує та вливається в ряди УВО і ОУН.

З початком Другої світової війни українські пластуни Галичини і Волині зайняли передові місця в ОУН і УПА та зі зброєю в руках стали на оборону і відновлення державності України.

Дата добавления: 2015-08-31