II. Шляхи реалізації політичного іміджу

Важливою проблемою ефективності політичного іміджу є визначення основних факторів, котрі передусім впливають на його формування. Можна погодитися з американським досвідом у цій сфері, оскільки основи іміджмейкінгу розвиваються в США не один десяток років. Американські спеціалісти вважають, що імідж політика високого рангу визначається трьома групами основних факторів: особистістю кандидата; тим, як його подають ЗМІ; історичними подіями або труднощами, з котрими стикається політичний діяч в даний час[34].

Докладніше розглянемо перший фактор. Особистісні характеристики лідера важливі, передусім, тому, що, з одного боку, їх пересічному виборцеві простіше зрозуміти й уявити, аніж вирішення якоїсь складної проблеми. Вони мають емоційний зміст і тому легко проникають в масову свідомість[35]. З іншого ж боку, характерною рисою політичного процесу в українському, зокрема, суспільстві стало створення численних рухів конкретними особами, які бажають їх очолити, у той час як політичні організації і партії висувають свого лідера вкрай рідко. Виборці голосують саме за лідера об’єднання[36]. За браком чітких політичних програм і партій, що послідовно їх виконують, громадянам доводиться орієнтуватися на конкретних діячів.

При формуванні ефективного іміджу політика необхідно враховувати моральні цінності народу, котрі складають основу його свідомості. Йдеться про риси лідера, які хоче бачити в них народ, та які дозволяють лідерові здійснювати свої функції, в тім числі й переконувати електорат у правильності обраного рішення. Важливість цього аспекту пов’язана ще й з тим, що в цілому світі значно зросла залежність лідера від населення. Лідер не має можливості реалізовувати свою політику, не спираючись на широку підтримку народу.

В демократичному суспільстві політики повинні постійно підтверджувати легітимність свого перебування на високих посадах. Інакше кажучи, їм постійно, або, принаймні, у передвиборчий період, доводиться переконувати громадськість у тому, що вони гідні її репрезентувати.

У вітчизняній літературі створення політичного іміджу аналізується з різних точок зору, так як побудова іміджу являється однією з складових стратегії виборчої кампанії. Перша точка зору - побудова іміджу це певна соціальна технологія, її висвітлює в своїх роботах В. Королько, О. Петров; друга точка зору - це особливий вид соціальної комунікації, досліджується колективом ІІС НААН України. І третє тлумачення – побудови іміджу є ситуацією і простором використання маніпулятивних технологій, висвітлюється в працях Г. Почепцова.

Але в роботах як російських, так і українських авторів відчутний “американський акцент”, оскільки більшість досліджень теоретичного і практичного характеру було здійснено на матеріалах з політичного життя США. Це істотно обмежує його загально-теоретичну і практичну значущість в умовах нашого суспільства. Здійснення узагальнень залишається важливою й актуальною проблемою.

Створення політичного іміджу проходить ряд певних етапів, кожний з яких має свої методи здійснення.

Перший етап - збір та аналіз інформації. На цьому етапі збирається інформація, на базі якої буде створюватися побудова іміджу. Дані класифікуються за такими категоріями: природні якості, набуті якості, соціальні характеристики, політичні характеристики, дані соціологічних досліджень.

Другий етап - конструювання іміджу. Конструювання іміджу здійснюється по декільком направленням: зовнішня привабливість, комунікативна механіка, ділова риторика.

Третій етап - адаптація кандидата до образу.

Четвертий етап - апробація на електораті. Цей етап здійснюється в два кроки: перший - апробація через посередників, другий - особиста апробація, коли політик виступає в новій ролі.

П′ятий етап - аналіз інформації про імідж (збір і систематизація інформації).

Шостий етап - корекція іміджу.

розкривається застосування різноманітних політтехнологій при створенні іміджу політичного лідера. Політтехнології - це комплекс заходів (передусім інформаційних, але підкріплених відповідними організаційними, кадровими та фінансовими ресурсами) спрямованих на створення позитивного іміджу, та відповідно - послаблення позицій опонентів.

Визначено, що створення іміджу політика в рамках виборчої кампанії - це серія кроків, які носять технологічний характер, мова йде про методи підготовки, організацію і впровадження іміджу.

Політичний маркетинг, політичний менеджмент, PR, політична реклама та пропаганда використовуються як технології створення іміджу політичного лідера.

В політичному маркетингу і політичному менеджменті віддзеркалюються процеси, пов′язані з аналізом суспільно-політичної ситуації, визначенням стратегії і тактики впливу на настрої і поведінку електорату, форми і методи підготовки і проведення виборчої кампанії.

PR – діяльність, яка пов′язана із знаходженням взаєморозуміння між будь-якою організацією та громадськістю.

Політична реклама формує імідж людей, ідей, програм та політичних поглядів, вона переважно застосовується під час виборчих кампаній, і здійснюється через ЗМІ: радіо, телебачення, газети. Між PR і політичною рекламою є спільне: вирішуються одні задачі, і різниця - в методах досягнення поставленої задачі.

Пропаганда - це вид масової комунікації, вона являється одним із засобів політичної маніпуляції. Пропаганда орієнтується на колективне несвідоме, її об′єктом стає маса, вона перетворює особистість в натовп і втягує її в певну діяльність.

Масова свідомість формує ідеальний імідж, на відповідність з яким перевіряється реальний кандидат. На процес функціонування людської свідомості завжди впливає емоційно-ціннісні компоненти психіки, які надають значного об′єктивного забарвлення тому, яким бачиться і розуміється світ.

Імідж політика формується на підставі реально властивих певній особистості характеристик, але у відповідний спосіб “препарованих” спеціалістами. Саме вони дозволяють лідеру здійснити свої функції, в тому числі переконувати населення в правильності вибраного рішення. Іміджеві характеристики являються певним спрощенням ситуації, оскільки вони зводять складну систему в ряд простих параметрів. Образ політика свідомо збагачується тими характеристиками, які потрібні для посилення значущості особи, але реально існують лише в потенції. Крім того, іміджеві характеристики вносять різноманітний вклад у формування особистої влади політичного лідера і в рівній мірі піддаються свідомому конструюванню.

Характеристики лідера можна розмістити за критерієм “глибини” необхідної для їх прийняття. Це персональні (особисті) характеристики, до них відносяться: фізичні, психофізіологічні особливості, характер політичного лідера, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття рішень. Інші якості, які є суттєвими для іміджу лідера, - “соціальні” характеристики – пов′язані з політичною ситуацією, якій лідер повинен відповідати. Під ними ми розуміємо статус лідера, який включає в себе статус, пов′язаний не тільки із займаною офіційною позицією, але також з походженням, матеріальним статусом. Символічні характеристики – пов′язані з потребами реальності, вони є дуже стійкими і незмінним компонентом. Візуальні характеристики іміджу найбільш характерні для політичного лідера. Не менш важливими при створені іміджу політика стають додаткові характеристики. До структури додаткових складових іміджу ми відносимо параметри альтернативного функціонування, які можуть так чи інакше змінюватися. Якщо нам складно змінити основну функцію політика (оскільки вона являється для нього визначальною), то інші функції явно можуть мати варіанти, які вигідні для лідера. Але головним правилом залишається обов′язкове заповнення цього інформаційного простору (бо він може бути заповнений масовою свідомістю самостійно).

Аналізується стратегія і тактика виборчої кампанії. Стратегія - це ключ до успіху або поразки, це кодекс основних ідей кампанії. Саме в рамках стратегії реалізується образ кандидата, тактика і план виборчої кампанії. Стратегія визначає зміст основних агітаційних матеріалів. При визначенні стратегії враховуються ресурси виборчої кампанії і кампаній супротивника за такими параметрами: тимчасові, інтелектуальні, організаційні, адміністративні, матеріально-технічні, юридичні, інформаційні ресурси.

Основні положення стратегічної лінії виборчої кампанії базуються на результатах аналізу політичної ситуації. Стратегія виборчої кампанії, спирається на такі елементи: декларація причетності до певної політичної партії, передвиборчого блоку, владної структури, політичного лідера; створення міжособистісного контрасту кандидатів; створення ідеологічного контрасту кандидатів; ставка на базову проблему; формування позитивного іміджу кандидата; створення негативного іміджу конкурентам; утворення передвиборчих коаліцій; ставка на владні структури; ставка на суспільно-політичні структури; ставка на ЗМІ; деморалізація конкурентів.

Завершується робота над стратегією підготовкою генерального плану, який в загальних рисах показує основні сюжетні повороти компаній; найбільші “інформаційні причини”, час і місце “озвучення” кандидатом концептуальних ідей, основних лозунгів, схему їх запуску; час створення альянсів. Визначаються ключові точки і дати кампанії, коли подальший її розвиток може піти в тому чи іншому руслі в залежності від ситуації. До визначеного додаються графіки роботи кандидата і прес-служб, медіа план, план підготовки і запуску реальних носіїв. Йде блокове планування, так як кампанія, де відсутній внутрішній взаємозв’язок між окремими напрямками роботи, приречена на великі втрати.

Тактика реалізує те, що було продиктовано стратегією. Якщо стратегія часто рухається сама по собі, то тактика залежить від умов середовища і зобов’язана реагувати на них. Тактика вказує на техніку комунікації, направлення повідомлень на певні групи людей, планування часу видачі повідомлень з тим, щоб досягти максимального ефекту. До стратегії відносяться відповіді на питання що? і як?, а в випадку тактики такими питаннями є де? і коли? це повинно бути сказано.

Враховуючи особливості української політики, шляхи формування політичного іміджу, електоральну орієнтацію українців, стан масової свідомості, ментальність українського виборця можна зазначити, що побудова іміджу політичного лідера для наших політиків задача нелегка.

Динамічні зміни, які проходять на електоральному полі сучасної України, дають політичним технологам все більше причин призадуматися над тим, який вплив виборчі технології спричиняють на масову свідомість. Відмова від участі у виборах, зростання протестного голосування, відсутність зацікавленості в отриманні інформації, все це являється реакцією виборців на маніпулювання, яке застосовується кандидатами і їх командами в політичній боротьбі.

Виборчі технології, а значить і створення іміджу політичного лідера на практиці перевіряють роботу державного механізму, свідчать про демократизацію суспільства, оскільки в демократичних державах виборчі технології допомагають розібратися пересічному громадянину в представлених кандидатах і вірно зробити свій вибір.

Виборчі технології в Україні допомагають одурманити виборця, малюючи нереальні, бажані образи кандидатів, заставляючи повірити в їх достовірність, або просто дражнять виборців, використовуючи “грубі” технології, або ж, користуючись важким матеріальним станом громадян, підкупляють їх, що суперечить виборчому законодавству України. Можна говорити про певні “віртуальні” вибори.

Для пострадянських держав, якою є й Україна, характерний закритий імідж політичного лідера. Він цікавий тим, що кожен може вписати в нього ті риси, які сам вважає переконливими. Такий імідж, як “чорна безодня”, готовий прийняти все. І чим менше інформації буде мати виборець, тим серйозніше й значиміше починає виглядати такий політик.

Послідовно показано, які саме виборчі технології працюють в сьогоднішніх умовах, як конструюється імідж політичних лідерів в Україні. Це було досягнуто завдяки аналізу матеріалів по виборам як Президента України, так і Верховної Ради.

Аналіз останньої президентської кампанії показав неготовність засобів масової комунікації всеоб’ємно відображати інформацію про виборчу кампанію. Так засоби масової інформації дуже активно висвітлювали основні положення програм кандидатів, їх біографії, але практично нічого не повідомлялось про діяльність членів команди, їх особисті і професійні якості.

Самі виборчі технології, як їх розуміють на Заході, відігравали другорядну роль у виборах, а іміджмейкерські групи, які працювали на того чи іншого кандидата, були не що інше, за словами наших політологів, як “групи сприяння сходу сонця”.

Ще однією особливістю кампанії є її “неукраїнський характер”, наприклад, в команді Президента працювало багато російських політтехнологів, журналістів, іміджмейкерів. Але практика свідчить, що в українській політичній ситуації є нюанси, які роблять неможливим провадження кампанії і створення іміджу політичного лідера “за підручником”. Тому в процесі українських виборів Президента не було виявлено принципових новацій, технологічних новинок.

Українські виборчі технології зразка 1999 року не можна віднести до здобутків вітчизняної демократії. Як вважають деякі українські і західні політологи, в багатьох випадках їх застосування стало кроком назад порівняно з практикою президентських та парламентських виборів 1994 та 1998 рр.

Отже президентські вибори - 99 прикметні тим, що вони відбулися за особливої ситуації, яка характеризується непересічними рисами: незавершеністю боротьби протилежних соціально-політичних сил за той чи інший варіант соціального майбутнього України; відсутністю явного загальнонаціонального лідера харизматичного типу; регіональним розколом України (Схід-Захід) та дискредитованістю ідей, жодна з яких досі не може стати загальнооб′єднучою; подальшим спадом життя і виробництва, прогресуючою соціальною поляризацією суспільства; набуттям виборцями певного досвіду електоральної поведінки та участі у виборчих кампаніях; соціальним песимізмом та політичною втомою знедолених груп населення, що обернулось ігноруванням великою масою людей участі в голосуванні; насильницькими технологіями, що їх застосовували у виборчих технологіях влада; зловживання, чисельними порушеннями Конституції України і виборчого законодавства знову-таки з боку чинної влади.

Також проаналізовано вибори до Верховної Ради України, які відбулися 2002 році. Вибори показали, які саме ресурси - законні чи не законні, були використані партіями. Адже різницю цю визначать не стільки об′єктивні чинники - харизматичність лідера, організованість структур, сприйняття населенням передвиборної програми, оригінальність проведеної рекламної кампанії, симпатії електорату, а зовсім інші. Здебільшого ті, які в цивілізованому світі вважаються недемократичними.

Особливістю українських виборів є те, що імідж політичних блоків і партій сприймався виборцями саме через імідж політичного лідера, який очолював даний блок чи партію, а не через програму чи ідеологічне направлення. Тобто роль особистості, зберегла за собою “почесне” значення.

На мою думку, кожний з блоків чи партії, які пройшли до Верховної Ради, мали свої особливості формування позитивного іміджу, успіх їх був пов′язаний з двома факторами - ефективними виборчими технологіями і серйозною фінансовою підтримкою.

Досвід проведення виборчих кампаній показав невпинне зростання ролі новітніх політичних технологій. Вибори проходили на значно якіснішому професійному рівні, із застосуванням нових виборчих технологій, що проявлялося в різноманітності політичної реклами. Перебіг виборчої кампанії у ЗМІ засвідчив значне посилення впливу центральних телевізійних каналів на електоральну поведінку населення. Водночас, у ряді випадків політична реклама мала характер не завжди адекватний рівню сприйняття виборців, а тому могла відігравати роль антиреклами.

Важливе місце в діяльності іміджмейкерів займає організація вивчення суспільної думки. Команда забезпечує проведення своїх спеціальних соціологічних опитувань чи спирається на результати вже наявних. Відомий фахівець у цій області Хадлі Кентріл відзначав, що думка громадськості, що ми вивчаємо, – це функціональне знання, що виникло на основі досвіду і перевірене практикою, так сказати емпіричне узагальнення. З іншого боку, фундаментальні знання, якими володіє та ж громадськість, – це в основному результат інтелектуальних зусиль, однак вони істотно не впливають на сприйняття конкретних ситуацій. Кентріл підкреслював, що вивчення суспільної думки повинне відзначати випадки, коли «знання», у тому числі і політичні, переростають у «розуміння», а також з'ясовувати причини, по яких групи з протилежними ідейними поглядами (знаннями) досягають розуміння спільності мети і необхідності ухвалення спільного рішення[37]. Рейтингові дослідження найчастіше проводяться через визначені проміжки часу, щоб наочніше була видна картина різних тенденцій у формуванні суспільної думки. Це, з одного боку, дозволяє більш цілеспрямовано впливати на електорат; по-друге, у кандидата з'являється можливість внести визначені корективи в проведення виборчої кампанії, у формування свого політичного іміджу. Іншими словами, іміджеві методики можна вважати одним з найважливіших і діючих засобів у сучасній практиці політичної самоорганізації суспільства.

Іміджмейкери, створюючи, аналізуючи і впроваджуючи політичний імідж лідера в суспільну свідомість, насамперед, звертають увагу на фізичні, комунікативні, політико-психологічні дані лідера, оскільки особистісні характеристики мають велику емоційну прив'язку до аудиторії, легше проникають у масову свідомість і міцніше засвоюються. За багато років існування парламентської демократії і політичного ринку в західних країнах накопичений значний досвід формування іміджей, розроблена їхня докладна типологія, що далеко не в усьому задовольняє українські традиції політичної життя і наш менталітет, а також виниклий зараз попит на вітчизняних лідерів. У зв'язку з цим українські автори виділяють в українській політичній практиці трохи інші, більш близькі нам типи політичного іміджу, що використовувалися кандидатами в депутати. Зокрема, В. Бебик пропонує наступну класифікацію: – «діловий імідж», що щонайкраще характеризується ідеологією – «ми зробили гроші для себе, заробимо їх і для вас»; – «інтелектуальний імідж», що виник на основі твердження, що для роботи в парламенті необхідні компетентні професіонали; – «народний імідж» будувався на класичній популістській основі, на прагненні сформувати позитивне відношення до себе як до «свого хлопця»; – «політичний імідж» формувався на контрастному протиставленні комуністів-соціалістів (формальних чи схованих) і націонал-демократів. В обох випадках ставка робилася на визначені, добре відомі базові цінності основних політичних сил суспільства, а власне імідж створювався на декларуванні прихильності до цих цінностей, а не на основі особистісних характеристик кандидатів; – «жіночий імідж» створювався на основі кредо: «Схоже на те, що чоловіки вже нічого не зможуть зробити. Вибирайте жінок. Вони зроблять цей світ кращим»; – імідж «місцевого жителя» будувався на основі постулату «Я – свій, я тут живу і нікуди не дінуся, тому що в мене тут родичі і родина…»

У сучасній практиці політичного суперництва велике значення надається використанню технологій дискредитації конкурента чи, як говорять політтехнологи, «зниження іміджу конкурента». Ця робота ґрунтується на таких підходах: ненав'язлива інформація про відомий і невідомих електорату у деталях негативного іміджу, порівняння поводження конкурента з «нормальними» чи «ненормальними» зразками поводження, доказу залежності його від визначених чи облич організацій, його підпорядкованості, улучення під вплив ззовні. Нарешті, антигероя порівнюють з негативними для виборців образами. У зниженні іміджу конкурента і створенні негативної реклами використовуються різні методи, що у зарубіжних країнах одержали вже широке поширення і визначене теоретичне осмислення. Найбільш ефективними і частіше інших використовуваними можна вважати наступні: – метод «клапана», тобто перекладу суспільної думки з позитива на негатив. Навіть найдужчі кандидати при вмілій атаці на них можуть виявитися в програші; – метод «живої мішені», тобто переносу (трансферту) негатива з одного об'єкта на іншій; – метод «краплі», при якому постійна, систематична подача критичного матеріалу поступово створює в споживача інформації відповідний негативний образ. Для зниження іміджу конкурента широко використовуються й інші методи і технології, у тому числі методи побічного інформаційного впливу, «підказки», нав'язування критеріїв оцінки, впливу на суспільну думку при проведенні соціологічних досліджень і ін., багато хто з яких є сугубо маніпулятивного характеру. Таким чином, проблема формування іміджу лідера в українській практичній політології має свої особливості, що порозуміваються не тільки масштабами соціально-політичних трансформацій останніх років, але і глибокими історичними традиціями. У зв'язку з цим у сучасних умовах політичної самоорганізації українського народу встало питання про формування нової генерації високопрофесійної, патріотично відповідальної і по-європейські інтегративної еліти. Відповідно до потреб українського політичного ринку відбувся поворот від іміджу «вербального» лідера перших років незалежності до іміджу «лідера-прагматика». Однак останнім часом у суспільній думці зростає інтерес до політичних лідерів, що могли б викликати щирі симпатії в більшості населення. За результатами соціологічних опитувань Центра О. Разумкова (березень, 2007 р.) більш 1/3 українського електорату вірять у можливість появи на президентських виборах «третього» кандидата, що повинний мати імідж загальнонаціонального лідера. Такий кандидат, очевидно, повинний синтетично сполучити в собі якості попередніх типажів з високим професіоналізмом, моральністю і патріотичною відповідальністю перед своїм народом, здатністю об'єднати зусилля мільйонів і очолити рух по кардинальному поліпшенню положення в країні.

Серед основних проблем дослідження процесів утворення та руйнування іміджу політиків слід назвати проблеми, пов’язані з особливостями формування інструментарію ЗМІ при утворенні іміджу політиків, проблему зв’язку інструментарію ЗМІ з технологіями маркетингової комунікації у процесі формування іміджу політиків, проблеми аналізу інструментарію ЗМІ в системі психолінгвістики і теорії комунікації, проблеми використання журналістами інструментарію ЗМІ у процесах формування іміджу політиків, а також проблеми аналізу інструментарію ЗМІ як складової системи іміджології при утворенні та руйнуванні образів політиків.

В практиці ЗМІ сьогодні широко використовуються методи підсвідомого стимулювання, коли відношення аудиторії до тих чи інших явищ довколишнього середовища формується за допомогою стандартизованих спрощених уявлень (стереотипів, іміджем, міфів, пліток), які впроваджуються в потік “організованих” новин, автоматично викликаючи у масовій свідомості або негативну, або позитивну реакцію на певну подію. Свідомість завжди утримує в собі певний абстрактний символічний образ (міф), який приймає за реальний навколишній світ. Однак масова свідомість не приймає міф у якості міфа, становлячись заручником тих, хто його формує. При цьому людина не протестує, а скоріше за всього навпаки бажає жити казкою[38].

Ступінь ефективності використання технологій маркетингової комунікації у ЗМІ диктується не результатами наукового аналізу, а більше інтуїцією та досвідом працівників ЗМІ. ЗМІ використовують далеко не всі можливі й ефективні, на наш погляд, технології маркетингової комунікації для іміджування політиків. ЗМІ при використанні технологій маркетингової комунікації не йдуть сліпо існуючими в маркетингу напрацьованими шляхами, а звертаються до творчих можливостей своїх працівників і, як результат, запобігають плагіату й пропагують креативно-евристичний підхід до іміджування політиків, що, у свою чергу, веде до постійних тактичних помилок (певна частотність появлення рубрики, в якій журналісти вибачаються за помилки у викладенні фактажу, за допущені друкарські помилки й неточності тощо. ЗМІ, використовуючи в певній мірі потенціал психолінгвістичного інструментарію при іміджуванні політиків, не відслідковують їх прагматичний ефект, тобто не відслідковують результати впливу журналістської інформації на свідомість і поведінку споживачів такої інформації[39].

Психолінгвістичний інструментарій, який ЗМІ використовує для маніпуляції процесами сприйняття іміджу політиків, має особливості. Утворення інформаційного повідомлення у ЗМІ при іміджуванні політиків відбувається з урахуванням як суспільно-політичних знань та досвіду журналіста, так і з орієнтацією на суспільно-політичний досвід споживачів інформації, використання методу впливу, або “навіювального ефекту”. Використання суперечностей комунікативного акту: власне мовленнєвих, психологічних, інформаційних, логічних та естетичних. Використання прийомів маніпуляції масовою свідомістю: фабрикація фактів, нечесна пропаганда, відбір реальних подій, “великі психози”, зміна значення слова й поняття, ствердження й повторення, “терміновість і роздрібленість”.

Серед психолінгвістичних інструментів ЗМІ можна назвати наступні: “вживання журналістами пестливих, повних та неповних імен політиків”; “навмисне уведення споживача інформації від процесу формування реального іміджу політика”; “утворення ефекту об’єктивності через приєднання журналіста до думки політика”; “посилання ЗМІ на фіктивні дослідницькі центри та організації, які проводять соціо-політичне вимірювання”; “некоректна інтерпретація журналістами даних, які подають соціологи: а) суб’єктивне, буквальне, тлумачення журналістами результатів соціологічних та політологічних досліджень; б) подавання в інформаційних матеріалах ЗМІ результатів опитувань як чогось постійного й того, що не змінюється; в) подавання сумарної кількості телефонувань в інтерактивному спілкуванні як об’єктивного показника”; “позиціювання авторитетної думки журналіста”; “рема-тематичне членування мовленнєвого потоку”; “наявність-відсутність емоціоналізації у вербальній поведінці журналіста”; “постановка питань журналіста, що провокують опозиційні думки політиків, які беруть участь у ток-шоу в прямому ефірі”; “відпускання журналістом “пружини”; “вказування журналіста на манеру або особливості мовлення політика”; “подавання інформації з метою відведення уваги споживача від політика, якого ЗМІ іміджує позитивно”; “дублювання іміджевих ярликів політиків в ЗМІ”[40].

Отже, при формуванні іміджу лідера важливо враховувати умовний поділ електорату на міський і сільський, які відрізняються способом соціалізації, особливостями свідомості. В Україні є три основні політичні субкультури — західна, українська та російська і регіональні особливості (районів, областей), що впливають на електоральні переваги населення. В кожному регіоні слід робили акцент на персональних компонентах іміджу лідера і розв’язанні актуальних місцевих проблем, тобто використовувати стратегію “прагматичного політика”.

Привести пример: Семенченко, Парасюк, ярош

Дата добавления: 2015-08-31