Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Роль Литовських статутів в формуванні адвокатури




Так історично склалося, що землі України з половини ХІV ст. були загарбані Польщею та Литвою, які на підставі Люблінської унії 1569 р. об'єдналися в одну державу – Річ Посполиту. У зв’язку з цим на території України правова система у цілому й інституті адвокатури, зокрема, були під впливом Литовських статутів, магдебурзького прав, на землях Східної Галичини ще й польського права.

У період польсько-литовської доби (XIV-XVI ст.) в Україні формувалася професійна адвокатура. Тут виник новий тип захисника – «прокуратор», або «речник». Така поява була зумовлена запровадженням магдебурзького права, а в подальшому – прийняттям Литовського статуту, який діяв на території українських земель в усіх своїх трьох редакціях (1529, 1566, 1588 років) аж до 1842 року.

Перший Литовський статут було прийнято у 1529 року. Уже цим статутом під представником особи в суді застосовується термін «прокуратор». Якщо ж і трапляється у тексті Литовського статуту 1529 року термін «адвокат», то на той час цей термін нічного не мав спільного із сьогоднішнім розумінням «адвоката-захисника». Цим терміном у ті часи йменувалися адміністративні урядовці і не більше того. У Литовському статуті 1529 року було передбачено, що прокуратором у судах литовсько-української держави не міг бути іноземець, а лише громадянин, який був осілим у Великому князівстві.

Другий Литовський Статут 1566 р. радикально переформував усю систему органів влади й управління, остаточно затвердивши ідею самоврядної і шляхетської держави, зближеної в типі основних політичних структур із Польським королівством. Крім того, Другий Статут продемонстрував високий рівень системної правничої думки. Проте відносно адвокатури його позиції були такі ж як і в першій редакції.

Третій Литовський Статут 1588 року порівняно детально регламентував порядок судового захисту, якому присвячено п’ять статей ІХ розділу. Захисником міг бути лише громадянин литовсько-української держави. Це правило суворо дотримувалося.

Джерела свідчать, що прокуратора можна було запросити не лише на справу, яку розглядав суд, але й укласти угоду на здійснення захисту у майбутньому, якщо виникне така необхідність.

Литовський статут не вимагав, щоб захисник був шляхтичем. Перші редакції Статуту не встановлювали для захисників вимог дотримання етичних норм. Це призвело до напливу в адвокатуру людей різних соціальних верств, часто не завжди сумлінних і порядних. Використовуючи такі факти, шляхта намагалася закрити доступ до адвокатури вихідцями із простого народу. Особливо розгорілося дискусія з цього питання на польському сеймі 1547 року. Але король не погодився з цими пропозиціями.

Усе це зумовило внесення до Литовського Статуту 1588 року цілої низки етичних норм здійснення адвокатської діяльності. Передбачалися гострі санкції за порушення захисником адвокатської етики – від позбавлення права займатися адвокатською діяльністю до смертної кари. Смертна кара була покаранням для прокуратора, який не явився до суду і не довів обгрунтованість причини своєї відсутності.

Артикул 61 визначав співвідношення повноважень адвоката й особи, яку він представляв.

Згідно з нормами Статуту адвокатом могла бути будь-яка вільна людина, яка проживала на території Литовсько-української держави, за винятком духовних осіб, а також тих, хто обіймав посади у замкових і земських судах того ж округу. Остання категорія осіб могла бути захисниками в іншому окрузі.

Статут встановлював два види процесуального представництва у судах: представництво з повними правами та лише помічника сторони. Свої повноваження в суді прокуратор підтверджував письмовим документом – дорученням від сторони, належним чином оформленним. Якщо ж сама сторона брала участь у судовому засіданні, то достатньо було їй усно ствердити уповноваження нею прокуратора. Межі повноважень захисника за нормами Литовського Статуту 1588 року визначилися змістом доручення, який називали „лист поручений” або „прокурація”. Доручення обов’язково писалося власноручно довірителем і скріплювалися печаткою.

Литовський Статут 1588 р. запровадив обов’язкову участь захисника-прокуратора для убогих людей, вдів і сиріт, які не мали змоги найняти собі захисника за призначенням[47].

Статут окреслив професійні права і обов’язки прокуратора і встановлював окремі положення адвокатської етики й принципи професійної діяльності адвоката.

Отже, Литовський Статут 1588 року зробив першу спробу закріпити й врегулювати в законодавчому порядку інститут адвокатури. Внаслідок цього в 1743 було підготовлено проект кодексу українського права під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ». Але цей кодекс так і залишився проектом, через очевидне не сприйняття його царським урядом. Разом з тим, проект кодексу застосовувався на практиці у судовій системі України аж до половини ХІХ ст. До цього кодексу увійшли норми права, які багато десятків років уже регулювали суспільні відносини на України.

 

2.3 Правове положення адвокатури згідно з «Правами, за якими судиться малоросійський народ»

У 1743 році закінчилася кодифікація українського права, у результаті чого було вироблено проект кодексу українського права під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ». Цей законопроект так і не був прийнятий царським урядом, але застосовувався на практиці. Основу «Прав, за якими судиться малоросійський народ» становили чи не найпрогресивніші на той час нормативні акти – Статут Великого Князівства Литовського і «Зерцало Саксонське». Саме в «Правах, за якими судиться малоросійський народ» уперше на території Російської імперії і майже за 120 років до прийняття Статуту кримінального судочинства 1864 року значна увага була приділена багатьом аспектам надання правової допомоги у кримінальному процесі.

Глава VIII згаданої кодифікації присвячує п'ять (7—11) артикулів, що містять 21 пункт, що стосуються адвокатури. В цьому кодексі українського права вперше, як уже зазначалося, вживається термін «адвокат» або «повірений». Артикул сьомий намагається навіть дати дефініцію адвоката: «Адвокатом, патроном, прокуратором і повіреним називається той, котрий в чужій справі, за чиїмось порученням, замість нього, в суді захищає, відповідає і розправляється».

Цей документ зобов’язував адвокатів зареєструватися в тих судах, в яких вони мали намір працювати, що призводило до значного обмеження незалежності адвокатури. Крім того професійні захисники повинні були прийняти присягу,яка підтверджувала їх обов’язки сумлінно вести справу та не доносити секретну інформацію до відома протилежної сторони.

Крім професійних адвокатів «Права, за якими судиться малоросійський народ» до судового захисту в окремих випадках допускали непрофесійних захисників (батьків, опікунів, визначених судом, обраних за бажанням сторін).

До адвокатів пред'являлися наступні вимоги: це мали бути чоловіки без будь-яких відхилень, повнолітні, християни, розумово й фізично дужі, світського стану. Нехристияни могли захищали тільки своїх одновірців, а духовні — лише духовних, церкви, монастирі. Адвокатською діяльністю не могли займатися судові службовці у своїх округах.

Хоча праця адвоката оплачувалася, передбачалися випадки, коли адвокат повинен був здійснювати захист безкоштовно. Звільнялися від оплати вдови, сироти, малозабезпечені. Особливо наголошувалося на необхідності сумлінного виконання обов'язків адвоката з цих категорій справ.

Адвокат міг виступати в суді лише пред'явивши «верчое челобитие», яке він отримував від клієнта[48].

Якщо адвокат порушував свої обов'язки, які спричинили шкоду підзахисному, то на нього покладався обов'язок відшкодування її в подвійному розмірі. Крім того, суд у цьому випадку зобов'язаний був позбавити захисника права займатися адвокатською практикою, заарештувати його або піддати тілесним покаранням. У винятково важливих справах за умисне порушення адвокатом своїх обов'язків передбачалося навіть відрізання язика. За неумисні порушення, тобто недбале виконання адвокатом своїх обов'язків, що завдає клієнтові шкоди, «Права, за якими судиться малоросійський народ» вимагають відшкодувати її в повному обсязі. Крім того, суд міг покарати цього захисника тюремним ув'язненням строком на чотири тижні.

В «Правах, за якими судиться малоросійський народ» досить чітко було сформовано поняття та громадську роль адвоката, етичні вимоги, що ставляться до нього, обов’язки, принципи оплати адвокатської праці, відповідальність адвоката за порушення своїх адвокатських обов’язків.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-08-31; Просмотров: 1860; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.017 сек.