РОЗДІЛ 1. Сутність прикметника як частини мови 4 страница

Вчителька співів сама говорила: “А бсолютний слух!” [44,87].

Контрибуція не звертала на нього аніякісінької уваги [44,36].

Тільки Олесь в ищенький на зріст і худіший ... [44,99].

Це була некрасива дебела літня жінка [44,201].

У них узагалі вся сім’я інтересна [44,3].

У лінгвостилістиці часто послуговуються поняттям образності. По-перше, образність мови є однією з тих ознак, за допомогою яких досягається виразність мовної комунікації. По-друге, образність є головним поняттям стилістики художньої літератури, оскільки є таким і для самої художньої літератури, що відображає світ через систему образів. Не з’ясувавши поняття
«образ», не можна зрозуміти й значення «образність» [49, 73]. У сфері літературознавчих наук слово «образ» поняття має кілька значень:
а) образ як літературний персонаж;
б) образ як особливий спосіб бачення і пізнання дійсності та відповідне цьому баченню відображення дійсності, як призма нашого погляду на світ;
в) образ як засіб художнього зображення персонажа, дії, явища, умов та обставин (тропи, художні деталі).
Стилістика найчастіше оперує другим значенням слова «образ» —як способом бачення світу і способом відображення його у мовленні — та третім значенням, яке практично реалізується у художніх засобах мови — тропах, фігурах.
Словесний образ — це слово чи словосполучення, яке несе не тільки предметну, а й образну (художню) інформацію. Відповідно до цього образність можна трактувати як властивість слів, словосполучень передавати не лише логічну, а й конкретно-чуттєву, емоційно-оцінну інформацію.
Образ можна трактувати як органічне породження мовної діяльності людей. Причини виникнення образів криються у світосприйманні мовців. Слово як продукт мислення на певному етапі світосприймання є засобом поєднання членороздільних звукосполучень з чуттєвим образом. Образність виникає на
основі уявлення, яке, у свою чергу, породжене конкретно-чуттєвим сприйманням. О. Потебня вважав, що за походженням усі значення в мові образні і кожне з них згодом може стати безобразним, тобто стертись. «Обидва стани слова, образність і безобразність, однаково природні», — писав О. Потебня [53, 102].

Образність мовлення В. Нестайка найвиразніше передає розумово-почуттєвий стан його маленьких героїв:

Небо було синє-синє — справжнє іспанське небо [44,35].

Це було так несподівано, і такою казковою, несправжньою здалася Володі ця синьоока дівчинка, що він злякано закліпав очима і перестав дихати... [44,55].

У школі Ольга Борисівна одразу помітила, що Шурка занедужав, але він сказав, що він “просто в кепському гуморі ” [44,48].

Сніговик вийшов не дуже гарний, трохи кривобоки й, але страшенно симпатичний [44,144].
Безобразність є «тимчасовим спокоєм думки (тоді як образність є новим її кроком), а рух більше привертає увагу й більше викликає дослідження, ніж спокій» [21, 14]. Щоб відчути порух своєї душі, осмислити власні враження від сприймання зовнішності, людина все це об’єктивує у слові, слово це зв’язує з іншими, тобто творить образи. Істинність образу перевіряється його здатністю збуджувати психічну діяльність у того, хто сприймає (реципієнта), тобто образ має знаходити адекватний відгук у світосприйманні комунікантів, викликати думки. О. Потебня розрізняв звичайний пізнавальний образ, що формується у
кожної людини конкретно-чуттєвим сприйманням, уявленням і є зліпком, знімком реальних речей, та художній образ, що формується на багатоманітності зв’язків, які виникають у свідомості мовців через зчеплення уявлень та думок, через актуалізацію якоїсь ознаки, деталі, дії [53, 64].

Художній образ має здатність до рухливої об’ємності. Складні явища можна передавати через якісь вибіркові характерні деталі та їх комбінації. Це дає необмежені можливості для мовної творчості і співтворчості комунікантів, що залежать і від умов та потреб мовної комунікації, і від глибини та естетичності сприймання, дару знаходити йому мовне вираження.

Сприйняті читачами нестайківські образи доповнюються в уяві новими рисами на основі власного духовно-інтелектуального і конкретно-чуттєвого досвіду, зберігаючи при цьому якусь найзагальнішу (типову) образну рису:

У Яви на голові був крислатий мамин капелюх — у ньому мама їздила до Києва на наради [44,34].

А в нас, ти ж знаєш, на горищі завжди валяється кукурудзяних качанів до біса [44,8].

А дід, старий Рень, мисливець завзятий, на полюванні, коли стріляє, ліве око онучею зав’язує [44,3].

Рудий — завше зухвалий і злий — пригортався до матері, як зовсім маленький хлопчик [44,143].

З розвитком мови в ній виробляється система образів, до якої входять образи різного типу: наукового опису, мальовничих зображень, філософських узагальнень, порівняння, іносказання. Отже, образність слова можна трактувати як соціально-художню мотивацію, як емоційно-оцінну та функціональну
конотацію його. Образність завжди має в собі «прирощення» значення.

Образність є універсальною і всезагальною ознакою мови. Кожне слово практичної мови може стати образним, але це не означає, що ця його потенція завжди реалізується. Образність мовних одиниць є тим ґрунтом, на якому
виростають стилістичні значення їх.

Неповторність та естетична цінність творів В. Нестайка залежить від певного, характерного тільки для нього набору та організації лексичних одиниць, зокрема прикметників. Оскільки мовнi одиницi в художньому текстi виконують подвійну функцiю – комунiкативну та естетичну, – слово у ньому може реалiзовувати не тiльки свої безпосереднi номiнативнi значення, але й художньо-стилiстичнi, зі всiма притаманними їм емоцiйними, експресивно-образними компонентами:

Мається на увазі, певна річ, не якийсь там миршавий сніговик-підліток, а справжній поважний новорічний сніговик, двометрового зросту, з відром замість капелюха, з морквиною-носом, із мітлою в могутній руці [44.135].

І Ольга Борисівна вирішила, що Шурко найбільш недисциплінований у класі й тому мусить весь час бути в неї перед очима [44,46].

Абсолютно неінтересний хлопець [44,28].

Через якусь нікчемну манну кашу, хай їй біс, отаке горе! [44,74].

Особливостi використання лексичних одиниць повнiстю розкриваються лише у цiлiсному контексті твору. Деякi слова зазнають рiзкого семантичного зсуву, який пiдготовлений мiкро- i макроконтекстом, набувають незвичайної сутності i стають важливими художньо-образними елементами iдейно-естетичної структури художнього твору.

Нормальні люди тонуть [44,93].

Велика патлата верба схилилася до самої води і купає в ній свої довгі віти [44,92].

Дослiдження художньої мови В. Нестайка передбачає виділення набору маркованих елементiв у текстi твору та вивчення тих зв’язкiв, якi встановлюються мiж мовними одиницями, релевантними для виявлення ідентифікаційних характеристик твору. В авторському художньому стилі використовуються в дуже великій мірі прикметники, стаючи засобами експресивного забарвлення мови. Образність мовлення В. Нестайка є невід'ємною ознакою його художнього стилю. Образність виявляється в передачі загального поняття через словесний образ, що є емоційним сприйняттям дійсності:

Відтоді слово “смерть” завжди викликає в уяві хлопця одне й те саме: невелика, але світла кімната з глиняною долівкою, сповнена гострих пряних пахощів чебрецю, полину і сухої трави; чорне плаття з пожовклим від часу мереживом, і зморшки на бабусиному обличчі — багато, багато зморщок, темних, глибоких, страшно нерухомих... [44,61].

Раптом я побачив Яву десь високо в небі. І звідтам, із неба, почув його одчайдушне верескливе: “В-ва-вай!” [44,38].

До цієї перукарської справи йому доводилося вдаватися частіше й частіше, штани дедалі коротшали, до того ж Ява весь час їх розпанахував, лишаючи на парканах цілі шматки, і незабаром від штанів лишалася сама тільки назва, яка ледь-ледь держалася на шлейці [44,6].

Словесні образи В. Нестайка – це таке поєднання й вживання слів і словосполучень, при якому вони виражають більше, ніж безпосередньо означають, підсилюючись, увиразнюючись додатковими смисловими й емоційно-експресивними відтінками:

Регулярно читав перекладу дитячу енциклопедію “Все про все” і приголомшував однокласників потрясаючими повідомленнями [44,166].

Чесно кажучи, ми по самісінький пуп стояли в противній слизькій багнюці [44,39].

Я, мов за рятувальний круг, тримався за плече Гастронома [96].

І руда Контрибуція, з якої ми безсоромно знущалися, потягла нас із багнюки на світ білий [44,43].

Якщо звертатися до мови дитячих творів Нестайка, до його художнього стилю, то тут також можна в широкому аспекті прослідкувати прикметникові особливості та варіації. При цьому закономірно враховується естетична функція мови: «Саме художня сфера функціонування мови є творчою лабораторією не тільки використання та естетичної трансформації наявних у мовній системі засобів, але й творення нових виражальних засобів» [21,109]. Одним із найяскравіших виражальних стилістичних засобів є саме прикметники, які становлять необхідний компонент мови дитячих творів, а через неї – загального словника літературної мови. Образність мовлення є невід'ємною ознакою стилістики, а саме художнього стилю. Образність виявляється в передачі загального поняття через словесний образ, що є емоційним сприйняттям дійсності.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши формальні, семантичні, образно-стилістичні особливості прикметників у збірці оповідаь В. Нестайка «Пригода в кукурудзі»,можемо зробити висновок, що стилістичні властивості оповідань В. Нестайка створюються за допомогою різних частин мови. Серед них найбільшу роль і обсяг відіграє прикметник. Широта його можливостей, запас загального функціонування дають можливість в повному обсязі розвиватися різним стилістичним аспектам. Це і синоніміка, і різні форми прикметників, і властивості перехідних явищ тощо.

Отже, прикметники – це дуже важливий матеріал для образно-стилістичного навантаження твору, вони формують художній феномен збірки дитячих оповідань «Пригода у кукурудзі», стилістично декодують тексти для кращого сприйняття маленькими читачами, виконують естетичну функцію. В. Нестайко часто використовує їх як художні означення, які суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу. Автор надає використаним прикметникам нового, індивідуального забарвлення, і традиційні мовні елементи звучать по-новому, по-нестайківськи, стають характерною прикметою його стилю. Фантазія письменника породжує надзвичайно складні (як для дорослого читача) і водночас легкі й прозорі (для читача-дитини) комплексні образи, мовна основа яких є тільки поштовхом до його життєвих роздумів і витворів уяви.

На основі проаналізованих прикметників зі збірки оповідань В. Нестайка «Пригода у кукурудзі» можемо зробити висновок, що ознаки, які виражають прикметники, виявляються або в прямих, безпосередніх властивостях предмета, або у відношеннях предмета до інших предметів, або у здатності предмета належати якійсь особі (чи істоті взагалі), або в особливості предмета характеризуватися певними ознаками щодо місця серед інших однорідних предметів

У зображенні головних персонажів своїх оповідань через риси їхньої зовнішності, характери, вчинки та почуття, а також у змалюванні їхнього оточення, автор відзначився надзвичайним розмаїттям лексичного матеріалу. Так, письменник широко використовував різноманітні тематичні ряди та групи лексики, а також синонімічні ряди та гнізда. Таким чином, автор не лише майстерно і точно відтворив образи, досягнув необхідної деталізації та експресії, але й через багато вимірність та різнотипність лексичних одиниць сприяв активному розширенню словникового запасу читачів

Долаючи усталений у суспільстві мовленнєвий шаблон, стандартні форми вислову, В. Нестайко виховував у читачів культуру мовлення. Роль мови його творів у формуванні мовленнєвої культури дитини безмежна й неоціненна. Вживання прикметників у художніх текстах для дітей розвиває мовлення, підвищує вміння складати емоційно забарвленя тексти та виховує інтерес до мовленнєвого слова.

У даній роботі ми дослідили сутність прикметника як частини мови, виявили прикметники, дослідили їх формальні та семантичні особливості, висвітлили образно-стилістичні особливості прикметників у збірці оповідань В. Нестайка «Пригода в кукурудзі».

Дата добавления: 2015-07-13