Зміни в правоохоронних органах УРСР в роки боротьби з фашизмом

Зміни в органах управління УРСР в роки боротьби з фашизмом.

Під час окупації України Президія Верховної Ради УРСР, Раднарком республіки та інші органи державної влади України були змушені тимчасово працювати в евакуації. Але, як буде зазначено пізніше, в зоні окупації діяли надзвичайні органи Радянського Союзу - підпільні обкоми, міськкоми і райкоми партії. На окупованій території залишалася в силі система радянського законодавства. У тих місцевостях України, що тривалий час контролювалися партизанськими загонами і з'єднаннями, відроджувалася традиційна для Радянської України система органів влади. Функції цих органів виконували командири партизанських формувань. Правовою підставою таких повноважень був Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про оголошення в окремих місцевостях СРСР воєнного стану" від 22 червня 1941 р.

Що стосувалося Верховної Ради УРСР, під час війни її депутатський корпус частково перебував у діючій армії, хтось знаходився в партизанських загонах або перебував на окупованій території, ведучи підпільну боротьбу. За таких умов проведення сесій Верховної Ради УРСР і виборів було неможливим. Тому Президія Верховної Ради України протягом 1942-1943 р. приймала рішення про подовження повноважень Верховної Ради УРСР першого скликання, термін дії якої закінчився ще в червні 1942 р.

Що стосувалося місцевих органів влади і управління, то війна також внесла корективи в їх організацію і напрями діяльності. Із початком бойових дій відбулося скорочення штатних робітників галузевих відділів виконкомів, деякі відділи були ліквідовані, а замість них з'явилися відділи з працевлаштування та навчання інвалідів, розподілу робочої сили та ін.

У міру визволення території України відбувалося і відновлення діяльності місцевих Рад депутатів трудящих Української PCP. Першими починали діяти ті відділи виконкомів, що займалися зборами і перевіркою документів про злочини, вчинені на окупованій території нацистами і їх пособниками, а також ті, що займалися розподілом робочої сили, соціальним забезпеченням сімей загиблих та інвалідів.

В умовах війни відбулися значні зміни в діяльності судових та правоохоронних органів. Відповідно до Указу "Про воєнний стан" від 22 червня 1941 р. "усі справи про злочини проти оборони, громадського порядку та державної безпеки" передавалися на розгляд військових трибуналів. Крім того, воєнні власті могли на власний розсуд "передавати на розгляд військових трибуналів справи про спекуляцію, злісне хуліганство та інші злочини, передбачені Кримінальними кодексами союзних республік". Того ж дня Указом Президія Верховної Ради СРСР затвердила Положення про військові трибунали в місцевостях, де оголошувався воєнний стан, і в районах бойових дій. Згідно з Положенням військові трибунали створювалися при військових округах, фронтах і флотах, при арміях, корпусах та інших військових з'єднаннях і воєнізованих установах. У військові трибунали реорганізовувалися лінійні суди залізничного та водного транспорту. Положення визначало порядок комплектування, підсудність справ військовим трибуналам, порядок розгляду ними справ та оскарження вироків.

Діяли трибунали військ НКВС, які поділялися за територіальною ознакою на окружні та обласні. У прифронтових місцевостях, де запроваджувався стан облоги, з обласних та районних судів також утворювалися військові трибунали.

Цивільні й деякі кримінальні справи розглядали встановлені Законом про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік (1938 р.) народні й обласні суди, які діяли до окупації відповідних територій ні-мецько-фашистськими загарбниками. Відразу ж після визволення районів та областей вони відновили свою роботу, спрямовуючи її на вирішення цивільно-правових спорів, що виникли внаслідок беззаконня й свавілля фашистів. Характерними для цього часу були позови про право на житлову площу, віндикаційні позови власників майна, яке опинилось у чужому володінні, позови про відшкодування збитків тощо.

Внаслідок запровадження воєнного стану на території України відбувалася воєнізація прокурорських органів. Прокуратури областей, районів і міст прифронтової смуги, а також транспортні прокуратури перетворювалися у відповідні військові. На визволених від німецьких окупантів територіях прокурорські органи спрямовували свою діяльність на відновлення радянського правопорядку, боротьбу із злочинністю, охорону прав військовослужбовців і членів їхніх сімей, інвалідів війни. За участю прокурорських працівників діяли міські, обласні та республіканська надзвичайні комісії з виявлення й розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників та їх спільників.

На початку війни відбулася ще більша централізація органів держбезпеки та внутрішніх справ. 20 липня 1941 р. НКДБ і НКВС СРСР були об'єднані в єдиний НКВС СРСР (перед війною НКВС поділили на два наркомати: внутрішніх справ і державної безпеки). На початку серпня відбулося аналогічне об'єднання органів держбезпеки та внутрішніх справ УРСР.

В умовах війни з'явилися нові напрямки діяльності органів міліції, пов'язані із втіленням у життя наказів військового командування щодо забезпечення особливого режиму в місцевостях, оголошених на воєнному та облоговому стані. Серед них — охорона важливих об'єктів, боротьба з дезертирством, сприяння владі в залученні громадян до трудової повинності, у вилученні транспортних засобів для оборонних потреб тощо. У відбудовний період міліція поряд з охороною громадського порядку та боротьбою зі злочинністю займалась ліквідацією дитячої безпритульності, вилученням зброї у населення та ін.

71. Зміни в цивільному і сімейному праві УРСР в роки боротьби з фашизмом.

В умовах воєнного часу зміни у правовій системі Української РСР обумовлювалися завданнями, пов’язаними з обороною всієї країни, і здійснювалися відповідно до змін у загальносоюзному законодавстві.

Цивільне право, що ґрунтувалося на принципі панування державної власності, загалом виявилося достатньо пристосованим до надзвичайних умов. Створена ще напередодні війни система планового розподілу також відповідала потребам мілітаризації народного господарства. Зважаючи на необхідність евакуації промисловості на схід, перерозподілу основних фондів, було розширено права господарських наркоматів і спрощено порядок передачі майна між державними підприємствами та установами; застосовувалася також реквізиція — насамперед щодо об’єктів колгоспно-кооперативної власності.

Зміни стосувалися майнових і немайнових прав громадян. Так, згідно з постановою РНК УРСР від 14 вересня 1941 р. на час війни за всіма категоріями військовослужбовців зберігалася їхня житлова площа; у випадках, коли ця площа залишалася незаселеною, квартплата за неї не стягувалася. Терміни позовної давності у справах осіб, які перебували на фронті, було продовжено на весь період їхньої служби у збройних силах.

Скасовувався шестимісячний термін, встановлений ЦК УРСР для прийняття спадщини. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. розширювалося коло спадкоємців за законом: ними тепер ставали батьки, брати й сестри спадкодавця. За відсутності спадкоємців дозволялося заповідати майно державним органам, громадським організаціям, а також стороннім особам.

Діяв дещо інший порядок визнання безвісно відсутніми й померлими осіб, які безвісти пропали на фронті. Якщо військові органи свідчили про зникнення особи, то суд міг визнати її померлою.

Зміни у сімейному праві стосувалися насамперед посилення охорони дитинства й материнства. Деякі постанови союзного та українського урядів спрямовувалися на влаштування та надання допомоги дітям-сиротам

Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. збільшувалась державна допомога вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, встановлювалося почесне звання “Мати-героїня”, засновувалися орден “Материнська слава” та медаль “Медаль материнства”. Водночас скасовувалося право матері звертатися до суду з позовом про встановлення батьківства. Права й обов’язки подружжя породжував лише зареєстрований шлюб, що, на думку законодавця, мало сприяти зміцненню сім’ї, виховувало відповідальне ставлення до шлюбу.

Дата добавления: 2017-01-14