Порядок порівняння клінічного та патологоанатомічного діагнозів

Разом з тілом померлого повинна доправлятись амбулаторна карта з поглибленим епікризом, визначеними основним клінічним діагнозом, ускладненнями, супутньою патологіїєю та основною причиною смерті.

На лицьовій стороні амбулаторної карти повинен бути запис головного лікаря (заступника) територіальної поліклініки «На розтин» та його підпис. Це є замовленням для підрозділів патологоанатомічної служби на виконання розтину.

Положення про порядок розтину викиднів масою тіла від 500.0 г і більше в
строках від 22 тижнів вагітності незалежно від живо- або мертвонародженості, мертвонароджених та новонароджених, померлих в перинатальному періоді

(Додаток 7)

Розтину та реєстрації в протоколі патологоанатомічного дослідження підля­гають всі померлі в лікувальних закладах новонароджені, незалежно від маси тіла та довжини, від того, скільки часу після народження спостерігались у них прояви жит­тя, а також мертвонароджені масою 1000 г та більше і довжиною тіла понад 30 см, викидні масою тіла від 500 г і більше в строках від 22 тижнів вагітності і незалежно від живо- або мертвонародженості.

Головний лікар пологового будинку забезпечує 100% розтин трупів мертвонароджених та померлих новонароджених, доставку їх у патологоанатомічне бюро не пізніше 12 годин після пологів (мертвонародженого) чи смерті (новонародженого).

На патологоанатомічне дослідження направляються також посліди від ново­народжених, якщо в них є симптоми внутрішньоутробного захворювання, особливо, якщо є підозра на внутрішньоутробну інфекцію.

У випадках раптової смерті дітей поза лікувальним закладом їх трупи підляга­ють судово-медичному розтинові.

Положення про порядок організації та проведення клініко-патологоанатомічних конференцій в лікувально-профілактичних закладах

(Додаток 8)

Основні завдання клініко-патологоанатомічних конференцій:

– підвищення кваліфікації лікарів лікувально-профілактичних закладів, підвищення якості клінічної діагностики і лікування хворих шляхом спільного обговорення та аналізу клінічно-патоморфологічних даних;

– виявлення причин та джерел помилок в діагностиці та лікуванні на всіх етапах медичної допомоги, в роботі допоміжних служб (рентгенологічній, лабораторній, функціональній діагностиці та ін.), недоліків організаційного характеру та своєчасності госпіталізації.

На клініко-патологоанатомічній конференції обговорюються:

– всі випадки розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів;

– всі спостереження, що мають науково-практичний інтерес, незвичайний перебіг захворювання;

– випадки медикаментозних захворювань та медикаментозного патоморфозу захворювань;

– випадки смерті хворих після хірургічного, діагностичного та терапевтичного втручань, особливо тих хворих, які були госпіталізовані терміново;

– гострі інфекційні захворювання;

– випадки пізньої діагностики, важкі для діагностики, неясні випадки, що потребують спільного обговорення;

– доповідь про роботу за минулий рік начальника патологоанатомічного бюро, завідувача патологоанатомічного відділення (дитячого патологоанатомічного відділення), в якій мають бути представлені зведені дані про летальність у лікарні та аналіз якості діагностики і недоліки медичної допомоги на всіх етапах лікування хворого.

Клініко-патологоанатомічна конференція повинна встановити категорію розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів та визначити їх причини, керуючись при цьому положеннями:

І. Захворювання не було розпізнане на попередніх етапах, бо в даному лікувальному закладі встановлення правильного діагнозу було неможливе через важкість стану хворого, поширеність патологічного процесу, коротко терміновість перебування в даному закладі.

II. Захворювання не було розпізнане в даному лікувальному закладі у зв’язку з недоліками в обстеженні хворого, відсутністю необхідних та доступних досліджень; при цьому слід враховувати, що правильна діагностика не обов’язково вирішально вплинула б на кінець захворювання, але правильний діагноз міг бути і повинен був бути вставлений.

III. Неправильна діагностика зумовила помилкову лікарську тактику, що виявилось визначальним щодо летального завершення захворювання.

Тільки II і III категорії розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів мають безпосереднє відношення до лікувального закладу, де хворий помер.

І категорія розбіжностей діагнозів стосується лікувально-профілактичних закладів, котрі надавали медичну допомогу хворому на ранніх етапах захворювання до госпіталізації його в лікувально-профілактичний заклад, де він помер.

Обговорення цієї групи розбіжностей має бути перенесене в ці лікувальні заклади, або лікарський персонал останніх має бути присутній на конференції в лікувальному закладі, де хворий помер.

Присутність на клініко-патологоанатомічних конференціях усіх лікарів лікувально-профілактичного закладу, де помер хворий, а також лікарів тих лікувально-профілактичних закладів, котрі брали участь в обстеженні та лікуванні хворого на попередніх етапах є обов’язковою.

Клініко-патологоанатомічні конференції проводяться планово, в робочий час, не рідше одного разу на місяць.

У великих лікарнях крім загальнолікарняних конференцій мають проводитись клініко-патологоанатомічні конференції по групах відповідних профільних відділень.

Порядок денний чергової клініко-патологоанатомічної конференції має бути оприлюднений не пізніше ніж за 7 діб до конференції. Підготовка клініко-патологоанатомічної конференції здійснюється заступником головного лікаря з медичної роботи та начальником патологоанатомічного бюро/завідувачем патологоанатомічного відділення.

Відміняти обговорення випадку, що був запропонований начальником патологоанатомічного бюро, завідувачем патологоанатомічного відділення, адміністрація лікувального закладу не має права.

Для проведення клініко-патологоанатомічних конференцій керівником лікувального закладу призначаються два співголови (клініцист та завідувач відділення патологоанатомічного бюро або патологоанатомічного відділення), а також опонент з числа найкваліфікованіших лікарів (терапевт чи педіатр, хірург, патологоанатом та інші).

Для ведення протоколу конференції призначають двох постійних секретарів зі складу лікарського колективу.

Доцільно обмежувати порядок денний конференції обговоренням одного спостереження.

Випадки, що підлягають обговоренню, доповідають :

– лікарі, які лікували хворого;

– патологоанатом, який виконував розтин померлого;

– рецензент, що аналізував якість обстеження, ведення медичної документації за даними медичної карти стаціонарного хворого (для пологових будинків – історії пологів, історії розвитку новонародженого).

Обговорення випадків проводять учасники конференції, включаючи лікарів іншого фаху, котрі були дотичні до діагностики захворювання.

Адміністрація лікувально-профілактичного закладу на підставі матеріалів, висновків та пропозицій клініко-патологоанатомічної конференції розробляє та проводить заходи щодо попередження та ліквідації недоліків організації та надання медичної допомоги хворому.

Положення про проведення клініко- патолого анатомічного аналізу смертельних наслідків

(Додаток 11)

Клініко-анатомічний аналіз є методом пізнання обставин виникнення захворювань, особливостей їх перебігу, а також безпосередніх причин та механізмів настання смерті.

Головною методологічною умовою проведення клініко-анатомічного аналізу є дотримання принципів єдності морфологічних та функціональних змін.

При цьому на основі вивчення клінічних відомостей про скарги хворого, характер симптомів, що мали місце при його житті, фізикальних, клініко-лабораторних та інших даних в їх співставленні з патологоанатомічними змінами, патологоанатом виявляє ступінь відповідності клінічних проявів хвороби їх морфологічним та функціональним змінам.

Результати клініко-анатомічного аналізу, що проводиться патологоанатомом разом з клініцистом, знаходять своє відображення в клініко-патологоанатомічному епікризі, акті комісії з вивчення смертельних наслідків (ЛКК) та протоколі патологоанатомічої конференції.

У разі виявлення грубих недоліків в лікувально-діагностичній роботі начальник патологоанатомічного бюро або завідувач патологоанатомічного відділення зобов’язаний доповісти про них головному лікареві лікувально-профілактичного закладу.

Дата добавления: 2017-01-14