Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ четвертий. Методика розслідування злочинів 13 страница




До змісту

Глава 31. Розслідування шахрайства

§1. Криміналістична характеристика шахрайства

Останнім часом в Україні шахрайство набуло поширення і характеризується зміною форм, видів і способів. З економічними перетвореннями в країні, розвитком ринкових відносин пов'язано проникнення шахрайства до сфери підприємницької діяльності: інвестиційної, довірчої, страхової, банківської.

Шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки індивідуальне (приватне) майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими документами, що надають право вступити у спадщину, отримати майно за заповітом, вимагати виконання майнових зобов'язань та ін.)

Для відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо встановити наявність обману або зловживання довір'ям. Під обманом розуміється повідомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчання певних обставин, повідомлення про які було обов'язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман являє собою такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна винному. Шахрайський обман передбачає передачу злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. звернув увагу судів на те, що "обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) або зловживання довірою(недобросовісне використання довіри з боку потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність і обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього".

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм змістом і формами обман буває різноманітним і може стосуватися, предмета, подій, дій і фактів. Формою шахрайського обману може бути категорична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довірою полягає в тому, що злочинець для заволодіння майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довіра може породжуватись службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю потерпілого.

Способи вчинення злочину. Існують різноманітні способи шахрайства, які можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:

1) з метою заволодіння державним або колективним майном:

заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об'єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;

заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для отримання пенсії;

заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів в кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;

привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов'язань за договором;

постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж передбачено договором;

заволодіння крупними грошовими сумами в банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих кредитових авізо і різного роду чекових документів;

2) з метою заволодіння індивідуальним майном громадян:

підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових "ляльок");

продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні і бронзи як золотих);

заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов'язання за договором, залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір - "протяг";

обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у "розподіл" знахідки і видурювання грошей як частини вартості "знайденого";

обман під час азартних ігор;

проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

позичання грошей без наміру повернути борг;

шлюбні афери;

збирання "пожертвувань";

продаж невідчужуваного майна.

Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери соціально-економічної діяльності:

1) соціальної допомоги (підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);

2) побутового обслуговування (отримання речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами);

3) страхування (завищення сум шкоди, що підлягають сплаті клієнтові в результаті обумовлених страхових подій);

4) туризму (туристичні афери);

5) вивезення робочої сили за кордон (афери із збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру "стосунків", що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладання договорів і отримання товару без оплати);

2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства. Від першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого - гроші);

3) отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред'являє документи, що нібито підтверджують його наміри).

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шахрайства:

1) одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2) тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло жертв;

2) спрямовані на широке охоплення населення.

Місце і обстановка. Місце вчинення злочину обирається з урахуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох місцях, не пов'язаних між собою. Мова може йти і про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати "спеціальні фірми" в яких здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічні страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Шахрайські посягання з метою заволодіння колективним майном (майном юридичних осіб) вчиняються за місцем знаходження власників чи зберігання їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння відбуваються в установах (чи на підприємствах), де укладаються угоди: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчиняється в місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви.

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов'язана зі способом злочину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шляхом обману чи зловживання довірою. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство з впливовими людьми (пред'являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поінформованість з певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в конклюдентних діях, які вводять потерпілого в оману щодо необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміна зовнішнього виду, форми чи властивостей різних предметів і видача їх за інші предмети з метою заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістичної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з'ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з кількох часових відрізків.

У більшості випадків шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути пов'язано з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи підприємства.

Предмет посягання. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути матеріальні цінності у всій їх різноманітності, грошові кошти, право на майно. Це можуть бути готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напівфабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.

Особа злочинця. Суб'єктом шахрайства може бути відповідно до чинного кримінального законодавства України тільки приватна особа, яка досягла на момент вчинення злочину шістнадцяти років. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, уміння прихилити до себе оточуючих, знання способів підроблення документів. За своїм зовнішнім виглядом - це звичайно поважні люди, які уміють себе "подати", обізнані в галузі психології. Вони спостережливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.

Шахраї можуть бути підрозділені на певні групи:

1) "нові" шахраї, що використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, лжефірм, страхової, інвестиційної і довірчої діяльності;

2) шахраї-гастролери, які постійно роз'їжджають і негайно зникають з місць вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карточні шулери, "катали", "червоні валети" та ін.);

4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;

5) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впливом інших осіб чи ситуацій;

6) шахраї-одинокі і шахраї, які вчиняють злочин групою, в тому числі і з розподілом ролей.

Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе значення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спостерігається певний зв'язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи потерпілого, містить: 1) демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, роботи та ін.); 2) дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв'язки і стосунки; 3) відомості про віктимність.

Сліди злочину. Для злочинної діяльності в формі шахрайства взагалі не характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати і місця події. В більшості випадків сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах. Вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обману й введення в оману державних службовців, посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди). Характерними слідами при шахрайстві є ідеальні сліди (ті, що збереглися в уявних образах). Це пов'язано з тим, що злочинець і жертва спілкуються значний час, в спокійний і невимушеній обстановці.

§2. Початковий етап розслідування

Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:

1) є дані про подію злочину і особу злочинця;

2) злочинець затриманий відразу після вчинення злочину;

3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було. Якщо передбачається, що шахрайство мало місце, то можливо існування таких типових версій: заволодіння матеріальними цінностями чи грошима могло бути вчинено за допомогою підроблених документів (доручень, накладних, кредитових авізо, договорів, посвідчень тощо); заволодіння майном могло бути вчинено за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних підприємств; заволодіння майном припускається вчиненим за допомогою "ляльок" (речових чи грошових), підміни товарів або грошових знаків; заволодіння грошима (іншими цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор; заволодіння майном припускається вчиненим групою шахраїв-гастролерів та ін. Залежно від ситуації і версії, що перевіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс.

На початковому етапі розслідування шахрайства дії слідчого визначаються залежно від характеру даних, які в нього є. Упроцесі розслідування повинні бути доведені такі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинення злочину та ін.); винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; характер і розміри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчиненню шахрайства.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити, чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі необхідно детально опросити заявника про обставини передачі майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з'ясувати, де і коли було придбано майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в якому місці, хто міг бачити передачу майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло небагато часу, організується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За кримінальними обліками органів внутрішніх справ перевіряється, чи є в них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію про особу злочинця важливо отримати від потерпілого і свідків.

Як свідків допитують осіб, у розпорядженні яких перебувало майно, незаконно отримане шахраєм, інші особи, які бачили чи мали контакт зі злочинцем до шахрайства або під час його вчинення.

При допиті свідків необхідно з'ясувати обставини передачі майна, ознаки зовнішності злочинців, їх одяг, прикмети. Слід визначити, коли їх бачили, про що розмовляли; які дії вказували на те, що злочинці переслідували шахрайські цілі, та ін.

При допиті потерпілого необхідно з'ясувати: коли і за яких умов шахрай вчинив обман чи зловживання довірою і заволодів майном; чому потерпілий опинився в цьому місці; чи був він один або з ким-небудь з числа своїх знайомих; чи були якісь особи разом з шахраєм; як вони поводили себе; який спосіб шахрайства був застосований злочинцем; які предмети чи документи передано шахраю; хто мав відомості про наявність у потерпілого майна; коли і на підставі чого він запідозрив, що став жертвою злочину; які індивідуальні особливості майна, переданого їм злочинцям; в якому напрямку і за яких обставин злочинці втекли, та ін. Цей перелік є приблизним і не охоплює усіх питань, які з'ясовуються при допиті потерпілого під час розслідування різних форм і видів шахрайства.

З метою виявлення, фіксації і вилучення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки події проводиться огляд місця події або огляд предметів чи документів.

Огляд місця події проводиться у тих випадках, коли передбачається можливість виявлення слідів злочину, відомо місце, де було вчинено шахрайство.

Огляд предметів і документів (записок, візиток, грошових чи речових "ляльок", доручень, договорів та ін.), отриманих потерпілим від шахраїв, проводиться негайно при їх виявленні. Під час такого огляду здійснюється індивідуалізація виявлених предметів, встановлення ознак підроблення документів, визначаються дані, що можуть бути використані для розшуку шахрая. У разі необхідності проводиться виїмка документів чи предметів.

Затримання підозрюваного повинно бути старанно підготовленим і несподіваним. Його необхідно проводити таким чином, щоб шахрай не зміг непомітно викинути чи знищити ті чи інші предмети, речі, документи. Після затримання шахрая проводиться особистий обшук затриманого, а потім обшуки за місцем його проживання та за місцем роботи. У процесі обшуку здійснюються пошуки майна, отриманого шляхом обману, різного роду документів (у тому числі підроблених), інших предметів.

Допит підозрюваного повинен проводитись без зволікань. При цьому доцільно використовувати ефект раптовості. Перший допит підозрюваного має певною мірою розвідувальний характер, спрямований на з'ясування позиції допитуваного, його аргументів, отримання інформації про подію, що відбулася. Слідчий ще не має достатньої сукупності доказів для повного викриття підозрюваного у шахрайстві.

§3 Наступний етап розслідування

Діяльність слідчого на наступному етапі розслідування розпочинається з аналізу і оцінки зібраних фактичних даних, урахування нових слідчих ситуацій, визначення подальшого спрямування розслідування.

Типовими слідчими ситуаціями на цьому етапі розслідування можуть бути такі:

1) встановлено конкретну особу та її причетність до вчиненого шахрайства, пред'явлено обвинувачення;

2) є підозрюваний, зібрані докази, але їх недостатньо для встановлення причетності підозрюваного до вчиненого шахрайства, обвинувачення не пред'явлено;

3) зібрано недостатньо доказів, немає підозрюваного, не встановлено особу злочинця;

4) зібрані докази свідчать про відсутність складу злочину (шахрайства) у діях підозрюваного.

Якщо особа підозрюваного встановлена, то можуть мати місце такі типові слідчі ситуації при розслідуванні шахрайства: підозрюваний визнає себе винним; підозрюваний не визнає себе винним.

Типовими слідчими діями на наступному етапі розслідування є: допит свідків, допит підозрюваного (обвинуваченого), пред'явлення для впізнання, очна ставка, призначення та проведення експертиз та ін. На цьому етапі як свідків допитуютьосіб, які не були допитані раніше, але щось бачили, чули про розслідуваний злочин, знайомі з шахраєм. Свідків виявляють під час допиту потерпілого, огляду місця події, оперативно-розшукової діяльності. Під час допиту свідків з'ясовуються обставини вчинення шахрайства, дані, що характеризують підозрюваного (обвинуваченого), його спосіб життя, стосунки, встановлюються відомості про наявність у нього певного майна і місце його зберігання.

На наступному етапі розслідування проводиться допит підозрюваного (обвинуваченого). На час допиту слідчий вже має необхідну інформацію про подію злочину, зібрано необхідні докази для викриття допитуваного у вчиненні шахрайства. Слідчий може використовувати постановку контрольних запитань, пред'явлення доказів (у тому числі різного роду документів), оголошення показань свідків.

При пред’явленні підозрюваного для впізнання необхідно враховувати, що шахраї досить часто змінюють свій зовнішній вигляд перед вчиненням злочину, одягають невластивий їм одяг; змінюють зачіску, відпускають бороду чи вуса, надягають окуляри. Тому при пред'явленні їх для впізнання впізнаючому необхідно дати можливість спокійно і уважно ознайомитися із зовнішністю осіб, яких йому пред'являють. Пред'являються для впізнання і окремі речі чи предмети, що могли належати потерпілому.

Призначення і проведення експертиз пов'язано з необхідністю дослідження підроблених документів та інших предметів, що використовував шахрай. З цією метою призначається проведення почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи (для встановлення особи, яка виконала текст документу чи підписала його, способів виготовлення документу, типу машинописних, поліграфічних або комп'ютерних засобів, змін у тексті документів, підробки відбитків печаток і штампів та ін.). Якщо на предметах чи документах виявлено сліди (рук, нігтів, мікросліди тощо), можуть призначатись трасологічні та інші судові експертизи.

До змісту

Глава 32. Розслідування вимагання

§ 1. Криміналістична характеристика вимагання

Вимагання є одним із найбільш соціально небезпечних і поширених злочинів. Вимагання передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів усіх осіб, пошкодження або знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому відомі чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати в таємниці (ст. 189 КК). У останні роки спостерігається не тільки кількісний ріст даної категорії злочинів, й значні її якісні зміни -все більше ускладнюються способи вчинення вимагання: від простої вимоги під різноманітного роду погрозами видати гроші і цінності - до витончених способів вилучення власності членами злочинних угруповань у комерційних структур та осіб, що займаються підприємницькою діяльністю.

Вивчення та аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що для вимагання характерні такі ознаки як високий ступінь латентності, організованість і ретельна підготовка злочинних дій, особливо в тих випадках, коли вимаганням займаються злочинні групи, протидія слідству з боку заінтересованих осіб.

У криміналістичній характеристиці вимагання, насамперед, варто виділити інформацію про суб'єкта і жертву злочину, способи та обставинийого вчинення.

За своїм соціальним статусом вимагачів можна поділити на дві групи:

1) явно кримінальні елементи - особи, що учиняють вимагання у вигляді промислу і розглядають даний вид злочинної діяльності як засіб існування (насамперед, це члени організованих злочинних угруповань);

2) зовнішньо законослухняні громадяни - працівники комерційних та охоронних структур, банків, акціонерних товариств (вартові, експедитори, а інколи і керівники вказаних структур); студенти вузів, учні технікумів, коледжів та училищ; робітники державних підприємств; представники спортивних товариств (тренери, інструктори); працівники правоохоронних органів.

В переважній більшості вимагачами є представники чоловічої статі (99 %) віком: до 18 років - 10 %; 18-25 років - 28 %; 26-30 років - 25 %; 31 - 35 років - 32 %; 41-50 років - 5 %. Серед них 75 % раніше засуджених, в основному за корисливо-насильницькі злочини.

Жертви вимагання також можуть бути поділені на дві групи. До першої групи належать законослухняні громадяни - це, як правило, особи, що займаються підприємницькою діяльністю (керівники комерційних структур, приватні підприємці, а також особи, котрі займаються вирощуванням на продаж собак дорогих порід, будівельники елітного житла та ін.) або державні службовці, функціональні обов’язки яких стосуються розподілу квот і видачі ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності або експортно-імпортних операцій, виділення земельних ділянок, надання приміщень у оренду, організація приватизаційних аукціонів тощо. До другої групи відносяться особи, діяльність яких має протиправний характер: організатори фінансових “пірамід”, посередники з “відмивання” коштів, хабарники, учасники незаконних і сумнівних угод та ін. Нерідко вимагання стає засобом вирішення конфліктів між злочинними угрупованнями, щодо поділу сфер впливу.

Серед потерпілих за віковим складом найбільший відсоток становлять особи зрілого віку (30 - 45 років- 64 %), причому такийвіковий розподіл потерпілих є найбільш характерним для злочинів, скоєних організованими злочинними угрупуваннями, оскільки в якості своїх жертв вони вибирають людей заможних. У багатьох випадках (понад 45%) жертви були знайомі із вимагачами, раніше мали з ними спільний бізнес.

Найбільш поширеними способами вимагання є:

1) пряма передача коштів, цінних паперів на пред’явника або майна потерпілого;

2) переклад коштів на визначений вимагачами рахунок у банку;

3) переофорлення на ім’я зазначених вимагачами осіб і передача їм документів, що дають право на майно: доручень на керування автомобілем із правом його продажу, заповітів, дарчих, договорів купівлі-продажу, генеральних доручень на право вчинення угод із нерухомістю тощо;

4) оформлення на користь вимагачів строкових розписок або анулювання боргових розписок, отриманих потерпілим від третіх осіб;

5) переадресування на ім’я зазначених вимагачами осіб цінних паперів, наприклад векселів (індосамент);

6) оплата нав’язаних послуг, виконуваних організаціями, контрольованими вимагачами, у сумі, що явно перевищує обсяг виконаних робіт;

7) вимога на постачання сировини, матеріалів або встановлення каналів збуту готової продукції, виробленої потерпілими, на умовах вимагачів;

8) прийняття на роботу зазначених вимагачами осіб за умови одержання ними зарплати без виконання роботи;

9) здача у оренду приміщення за невисоку платню;

10) залучення жертви до азартної гри, згода на фінансування її ризикованої угоди з наступним, явно нездійсненними для боржника умовами повернення боргу.

Найбільше витончені способи вчинення даного виду злочину характерні для діяльності організованих злочинних груп, коли вимагаються величезні суми грошей або значні цінності, потерпілі викрадаються, їхні близькі беруться в заручники, зав’язуються корумповані зв’язки з працівниками правоохоронних органів, органів влади і управління. Своєрідність структури організованих груп вимагачів полягає в тому, що вона найчастіше складається з декількох відносно самостійних підгруп -“бойових загонів”, діяльність яких координує організатор і наближені до нього активні члени злочинного угрупування. Вони розробляють плани злочинних акцій (оцінюють матеріальне положення потерпілого, визначають суму, яку слід з нього зажадати і порядок її передачі, здійснюють добір виконавців, виходячи з можливого опору з боку потерпілого та ін.), розподіляють злочинний прибуток, координують злочинну діяльність учасників, виробляють правила поводження учасників групи і стежать за їхнім виконанням, встановлюють потрібні зв’язки. Як правило, вони ні в яких злочинних акціях безпосередньо не беруть участі, у випадку провалу рядові вимагачі, тобто виконавці їх не видають, а якщо лідери відомі правоохоронним органам, то не дають проти них ніяких показань. У зв’язку з цим лідери та основне ядро групи залишаються непокараними і продовжують свою злочинну діяльність.

Функціональні ролі учасників “бойових загонів” розподіляються таким чином:

а) бригадир - суб’єкт, що реалізує план, розроблений організатором (визначає, хто повинний піти на контакт із наміченою жертвою, якого роду погрози висловити та здійснити);

б) навідники - особи, що поставляють вимагачам інформацію про гадані об'єкти вимагання. Наприклад, про прибутки підприємця, вдалі угоди або, навпаки, їхній зрив тощо. Серед них можуть бути підприємці, які такою інформацією прагнуть відкупитися від вимагачів і одночасно завдати шкоди діяльності конкурента, “завербовані” організаторами співробітники об’єкта вимагання, наприклад, співробітники банку, а також вкорінені в комерційні структури члени злочинних груп. У деяких випадках організатори одержували потрібну їм інформацію використовуючи свої зв’язки в органах влади, де реєструються приватні підприємці, видаються ліцензії, а також через працівників податкових служб і правоохоронних органів;

в) “розвідники” - особи, що здійснюють збір інформації про можливий об’єкт вимагання: фінансовий стан; компроментуючидані - про різноманітного роду незаконних угодах, прихованні прибутків від оподатковування, слабості та пороки (наркоманія, пияцтво, нерозбірливість у статевих стосунках, гомосексуалізм тощо), про спосіб життя (хто є близькими друзями, яким маршрутом їздить на роботу і додому, який розпорядок дня та ін.);




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 106; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.023 сек.