Характеристика об'єктів фінансового ринку.

Фінансовий ринок представляє собою сукупність економічних відносин, що виникають між його учасниками з приводу перерозподілу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення господарської та фінансової діяльності. Об'єктами відносин на фінансовому ринку є:

цінні папери;

фінансові послуги;

грошово-кредитні ресурси.

Фінансові ресурси представляють собою грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, що створюється упродовж певного часу

в державі. В цілому фінансові ресурси держави представлені фінансовими ресурсами, що перебувають у розпорядженні,

по-перше, органів державного управління,

подруге, всіх видів і форм підприємницьких структур і,

потретє, населення.

У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державних фінансових інститутів (національного банку, державних страхових органів, державних кредитних установ). Інша частина фінансових ресурсів у державі знаходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Фінансові ресурси підприємств – це кошти, що перебувають у розпорядженні підприємств, беруть участь у процесі відтворення і призначені для виконання ними певних фінансових зобов'язань. Третя частина фінансових ресурсів у державі перебуває у розпорядженні населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінансових установах.

На фінансовому ринку передавання фінансових ресурсів від тих, хто має їх надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто потребує інвестицій, здійснюється за допомогою різноманітних фінансових інструментів. Ціна на будь-який фінансовий інструмент встановлюється на рівні, що характеризує зрівноваження попиту й пропозиції на нього на ринку.

Відповідно до Системи національних рахунків (СНР) фінансовий інструмент – це будь-який контракт, що започатковує виникнення фінансового активу одного суб’єкта господарювання та фінансового зобов’язання чи інструменту власного капіталу (у вигляді акцій) іншого суб’єкта господарювання. Отже, за допомогою фінансових інструментів (фінансових активів чи пасивів), які можна купувати та продавати на ринку, здійснюється розподіл та перерозподіл створеного капіталу. Фінансові інструменти класифікуються як фінансові активи (ресурси) або як інші (умовні та похідні) фінансові інструменти. Виділяють такі основні категорії фінансових інструментів за ступенем ліквідності:

монетарне золото та спеціальні права запозичення;

готівкові гроші та депозити;

цінні папери, крім акцій;

кредити та позики;

акції та інші цінні папери, які забезпечують участь у капіталі;

страхові технічні резерви;

інша дебіторська / кредиторська заборгованість.

Відповідно до Стандарту бухгалтерського обліку № 13 «Фінансові інструменти» фінансові інструменти поділяються на фінансові активи, фінансові зобов’язання, інструменти власного капіталу та похідні фінансові інструменти. Якщо більш детально розглядати фінансові активи, то вони включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи. В свою чергу, фінансові зобов'язання включають фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов'язання. До інструментів власного капіталу належать прості акції, частки та інші види власного капіталу. Похідні фінансові інструменти включають ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [283] фінансові інструменти – цінні папери, строкові контракти (ф'ючерси), відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) у разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу або фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

Отже, перерозподіл фінансових ресурсів між учасниками фінансового ринку відбувається шляхом руху потоків грошово-кредитних ресурсів, емісії та обігу цінних паперів, наданню (споживанню) фінансових послуг. Будь-який потік фінансових ресурсів між їх продавцями та покупцями супроводжується використанням певного фінансового інструменту (рис. 7.8).

Завдяки руху грошово-кредитних ресурсів відбувається перерозподіл грошової маси між окремими економічними суб'єктами з метою її використання на поточні і довгострокові потреби. До грошово-кредитних ресурсів відносять монетарне золото та спеціальні права запозичення (СПЗ), готівкові гроші, депозити, кредити та позики.

Монетарне золото – це золото у формі монет, зливків або брусків, не нижче 995 проби, що перебуває у власності або під контролем центрального банку чи органів державного управління. Операції з монетарним золотом включають продаж і купівлю золота, які здійснюються між органами грошово-кредитного регулювання різних країн. Як правило, продаж монетарного золота здійснюється на організованих ринках або в рамках двосторонніх угод між центральними банками. Золотий запас України створюється Національним банком України і є державною власністю. Депозити, позики та цінні папери у вигляді золота розглядаються як фінансовий актив (але не як золото) і класифікуються поряд з аналогічними активами.

Рис. 8.8. Об’єкти фінансового ринку

Спеціальні права запозичення (СПЗ) – це міжнародний резервний актив, створений МВФ з метою поповнення існуючих міжнародних резервних активів. СПЗ можуть бути активами винятково офіційних органів (як правило, це центральні банки) і розподілятися між учасниками Департаменту спеціальних прав запозичення МВФ та іншими користувачами СПЗ, приз назначеними МВФ. СПЗ представляють собою гарантоване й безумовне право кожного власника на придбання інших компонентів резервних активів, зокрема, іноземної валюти.

Готівкові гроші включають банкноти і монети, які знаходяться в обороті та широко використовуються для здійснення платежів (виключаючи пам’ятні монети). Слід розрізняти національні гроші та іноземну валюту.

Депозит – угода, відповідно до якої одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. У банківській практиці депозит розглядають як кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку та підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Банківські вклади поділяють на: вклади на вимогу (видача вкладу на першу вимогу) та строкові вклади (повернення вкладу із закінченням встановленого договором строку).

Кредит – позиковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Кредити та позики включають всі фінансові активи, які:

утворюються за рахунок прямого надання фінансових коштів позичальнику з боку кредитора;

представлені документом, що не знаходиться в обігу, або по відношенню до яких кредитор не отримує ніякого цінного паперу, який би засвідчував укладання угоди.

До цієї категорії відносяться всі позики та аванси (за винятком дебіторської або кредиторської заборгованості по комерційних кредитах і авансах), які надаються підприємствам, органам державного управління, домашнім господарствам, банкам, фінансовим компаніям та іншим установам. Кредити та позики включають також споживчий кредит, оренду товарів з можливістю їх купівлі, позики на фінансування комерційного кредиту, угоди з фінансового лізингу та інші аналогічні угоди.

Цінні папери – документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з проспектом їх емісії (за емісійними цінними паперами), а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Найбільшу частку обороту фондового ринку України складають такі групи цінних паперів: боргові цінні папери; пайові цінні папери; похідні цінні папери.

Боргові цінні папери – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;

ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

д) векселі.

Облігація – цінний папір, що посвідчує внесення його першим власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Емітент може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації. Відсоткові облігації – облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів. Цільові облігації – облігації, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі товарів та/або надання послуг відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій, а також шляхом сплати коштів власнику таких облігацій у випадках та порядку, передбачених проспектом емісії облігацій. Дисконтні облігації – облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.

Облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу. Облігації підприємств підтверджують зобов'язання емітента за ними та не дають право на участь в управлінні емітентом. Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик. Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України. Облігації внутрішніх державних позик України розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку, а облігації зовнішніх державних позик України – на міжнародних фондових ринках. Цільові облігації внутрішніх державних позик України є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету.

Казначейське зобов'язання України – державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. Номінальна вартість казначейських зобов'язань України може бути визначена у національній або іноземній валюті.

Ощадний (депозитний) сертифікат – цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання із закінченням встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). В залежності від форми та способу використання розрізняють: простий вексель – просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя у вказаний строк у вказаному місці вказану суму; переказний вексель (тратта) – це письмовий наказ векселедавця платнику (трасату) про сплату векселедержателю певної суми грошей у визначеному мiсцi у визначений час.

Пайові цінні папери – цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати;

в) сертифікати ФОН.

Акція – іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування. Акціонерне товариство розміщує акції двох типів – прості та привілейовані. Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законодавством. Прості акції надають їх власникам однакові права. Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законодавством.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді. Емітентом інвестиційних сертифікатів виступає інвестиційний фонд, інвестиційна компанія або компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду.

Похідні цінні папери або деривативи – це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. Відповідно до Податкового кодексу України дериватив – стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах. Стандартна (типова) форма деривативів і порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством. До деривативів належать своп, форвардний контракт, опціон, ф’ючерсний контракт.

Своп – цивільно-правова угода про здійснення обміну потоками платежів (готівкових або безготівкових) чи іншими активами, розрахованими на підставі ціни (котирування) базового активу в межах суми, визначеної договором на конкретну дату платежів (дату проведення розрахунків) протягом дії контракту (відповідно до ПКУ).

При цьому у якості базового активу можуть виступати цінні папери, інші фінансові та/або товарні ресурси, що є предметом виконання зобов'язань за деривативом.

Форвардний контракт – цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов'язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором. Усі умови форварду визначаються сторонами контракту під час його укладення. Укладення форвардів та їх обіг здійснюються поза організатором торгівлі стандартизованими строковими контрактами (відповідно до ПКУ).

Ф'ючерсний контракт (ф'ючерс) – стандартизований строковий контракт, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк (дата виконання зобов'язань за ф'ючерсним контрактом) передати базовий актив у власність покупця на визначених специфікацією умовах, а покупець зобов'язується прийняти базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену сторонами контракту на дату його укладення. Ф'ючерсний контракт виконується відповідно до його специфікації шляхом постачання базового активу та його оплати коштами або проведення між сторонами контракту грошових розрахунків без постачання базового активу. Виконання зобов'язань за ф'ючерсом забезпечується шляхом створення відповідних умов організатором торгівлі стандартизованими строковими контрактами (відповідно до ПКУ). Будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.

Опціон – цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона контракту одержує право на придбання (продаж) базового активу, а інша сторона бере на себе безумовне зобов'язання продати (придбати) базовий актив у майбутньому протягом строку дії опціону чи на встановлену дату (дату виконання) за визначеною під час укладання такого контракту ціною базового активу. За умовами опціону покупець виплачує продавцю премію опціону (відповідно до ПКУ). Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Опціони поділяються на:

опціон на купівлю (опціон «колл») – опціон, згідно з яким покупець має право придбати базовий актив у продавця, а продавець бере на себе зобов'язання продати базовий актив та/або здійснити взаєморозрахунки;

опціон на продаж (опціон «пут») – опціон, згідно з яким покупець опціону має право продати базовий актив продавцю, а продавець бере на себе зобов'язання придбати базовий актив та/або здійснити взаєморозрахунки.

Одним із секторів фінансового ринку є ринок фінансових послуг, на якому формується попит і пропозиція на специфічні послуги – фінансові, пов’язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб’єктів.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» під фінансовими активами маються на увазі кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів. Згідно з тим же Законом фінансовими вважаються такі послуги:

випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

довірче управління фінансовими активами;

діяльність з обміну валют;

залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

фінансовий лізинг;

надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

надання гарантій та поручительств;

переказ коштів;

послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення;

професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню;

факторинг;

адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах;

інші операції.

Таким чином, фінансовими інструментами для здійснення означених фінансових послуг є майже всі перелічені вище інструменти (рис. 8.8).

Безперечно, в умовах ринкової економіки важливого значення набуває недержавна система страхування та, відповідно, формування страхового ринку. Необхідно зазначити, що до складу фінансових інструментів включають також страхові технічні резерви, які підрозділяються на чисту вартість активів домашніх господарств у резервах по страхуванню життя та в пенсійних фондах, а також попередні виплати страхових премій та резерви для покриття неврегульованих страхових претензій.

В першу категорію включаються резерви на покриття застрахованих ризиків, резерви по страхуванню життя з правом отримання визначеного прибутку й резерви пенсійних фондів; ця категорія підрозділяється на два компоненти: чиста вартість активів домашніх господарств у резервах по страхуванню життя і чиста вартість активів домашніх господарств в пенсійних фондах.

До другої категорії відносяться фонди, які утворюються за рахунок попередніх виплат страхових премій, та резерви страхових компаній (включаючи страхування автотранспортних засобів, медичне страхування, страхування життя на певний період, страхування від нещасних випадків, страхування з метою підтримання рівня доходу та інші види страхування, не пов'язані із страхуванням життя), призначені для виплати страхових відшкодувань.

Резерви на покриття ризиків, резерви по страхуванню життя з право отримання призначеного доходу і попередніх виплат страхових премій є активами власників страхових полісів, в той час як резерви по неврегульованих страхових претензіях вважаються активами бенефіціарів (одержувачів по страховому полісу).

Страхові технічні резерви можуть бути зобов'язаннями не тільки страхових компаній, що займаються страхуванням життя або іншими видами страхування (компанії відкритого типу або акціонерні компанії), але й зобов'язаннями як автономних пенсійних фондів, включених до підсектора страхових корпорацій та пенсійних фондів, так і неавтономних пенсійних фондів, віднесених до того інституційного сектора, який керує їх діяльністю.

Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та на основі співвідношення попиту та пропозиції, які у свою чергу знаходяться під впливом рівня конкуренції. Він повинен здійснювати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані у населення, у розпорядженні суб’єктів господарювання та в державних грошових фондах. По суті фінансовий ринок у процесі перерозподілу фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи, при цьому фінансовий ринок значно впливає на її ефективність, стійкість та еластичність.

Дата добавления: 2017-02-01