Грошовий ринок

2.8

2.7

2.6

2.5

2.4

2.3

2.1

1.4

1.3

1.1

Заступник директора з НР

Граничные значения F-критерия Фишера для вероятности допустимой ошибки 0,05 и числа степеней свободы N1 и N2

Значимость t-распределения Стьюдента

Таблица значимости коэффициента корреляции (по Пирсону)

Таблица значимости коэффициента корреляции рангов (по Ч. Спирмену)

____________________ Г.С. Пугач

Базовий конспект лекцій з дисципліни «Гроші та кредит»

Укладач __________________ Жукова Д.О.

Затверджено на засіданні ЦК ЕД

Протокол № ____ від «___» ____ 20__ р.

Голова ЦК ЕД _____________ к. е. н. Руденко Н.І.

Тема 1

Сутність і функції грошей

Програмні питання:

1.1 Економічна сутність грошей та концепції їх походження

1.2 Історичні аспекти зміни форм грошей та їх характеристика (с.в.)

1.3 Функції грошей та механізм їх взаємодії

1.4 Роль грошей у ринковій економіці

Визначення суті грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх розвитку становить базовий рівень монетарної теорії. У теорії грошей існує багато розбіжностей та невизначеностей з цього питання.

Тому для пізнання природи та сутності грошей необхідно з'ясувати питання про їх походження, про чинники, які зумовлюють виникнення й існування грошей в економічному житті суспільства.

Світова економічна література наводить декілька протилежних концепцій походження грошей, які можна умовно поділити на два напрямки: раціоналістичний та еволюційний. Наявність різних точок зору на походження грошей свідчить про складність і неоднозначність цієї економічної категорії.

Прибічники раціоналістичної концепції виходили з того, що гроші виникли в результаті певної раціональної угоди між людьми або запровадженні законодавчими актами держави з огляду на необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу і підвищення ефективності її функціонування. Засновником цього підходу у визначенні походження грошей був Аристотель.

Таким чином, раціоналістична концепція хоч і не відкидає товарну природу грошей, але все ж таки не погоджується з їх стихійним, еволюційним походженням.

Проте представники концепції еволюційного походження (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) довели безпідставність раціоналістичної концепції. На їхню думку, виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці.

Процес еволюції та становлення грошей являє собою розвиток форми вартості, тобто розвиток мінової вартості.

Проста, або випадкова, форма вартості з'явилась на найнижчих щаблях економічного розвитку. Ця форма була найпростішою, епізодичною і випадковою, оскільки обмін не був регулярним. Пропозиції, за якими обмінювались товари, теж були випадковими. Наприклад, одна община могла обміняти надлишок шкір овець на надлишок зерна, що утворився в іншій общині, і такий обмін можна подати так: одна шкіра вівці на один кошик зерна. Мінова вартість за такого обміну могла часто змінюватись у часі і просторі.

Розгорнута форма вартості. Подальший розподіл праці зокрема розмежування скотарства і землеробства, сприяв розвитку товарних відносин. Надлишки землеробської продукції вже не випадково, а регулярно починають обмінюватись на надлишки продукції тваринництва. Один товар обмінюється на велику кількість інших товарів-еквівалентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює: одній вівці, двом унціям золота, двом шкірам соболя.

Але оскільки товар безпосередньо обмінюється на інший, а обмін між общинами з розпадом первісного ладу змінюється на обмін між індивідами, то останній стикається з певними труднощами.

По-перше, у багатьох випадках під час обміну може виникнути невідповідність попиту і пропозиції на конкретному ринку. Наприклад, власник овечих шкір хотів виміняти їх на зерно, а власнику зерна потрібна сіль, а овечі шкіри не потрібні, тобто всі учасники обміну нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

По-друге, певний товар виражав свою вартість у споживній вартості безлічі інших товарів, що у свою чергу ускладнювали мінові пропорції товарів та орієнтацію товаровиробників у їхній господарській діяльності.

Загальна форма вартості. Поступово учасники обміну впевнювалися у тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такі, попит на які найбільший. Тому кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув отримати загальний товар, який потрібний всім. Такими товарами за різних часів у різних місцевостях найчастіше були худоба, сіль, зерно та ін. Загальна форма вартості – це така форма, за якої безліч товарів обмінюється на якийсь один товар, і цей товар стає загальним еквівалентом. Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, власне, появу грошей у їх найпростішому вигляді. Вони, вже могли виконувати базові грошові функції – засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Однак у цій ролі товари затримувались недовго, оскільки зі збільшенням кількості продуктів обміну, ускладненням та розширенням територіальних меж обміну, вже не задовольняли вимог товарного обігу і за своїми властивостями не відповідали умовам еквівалентності. В результаті обміну загальним еквівалентом протягом тривалого періоду стає один товар – метал. Цей процес становлення товару як загального еквівалента, дуже складний і тривалий. Він визначив появу четвертої форми вартості – грошової.

Грошова форма вартості. Відмінність грошової форми вартості від загальної полягає не в тому, за яким товаром закріпилась роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. І якщо таке закріплення відбулось, то й перехід від загальної форми вартості до грошової можна вважати таким, що здійснився. Отже, цілком очевидним є висновок про те, що виникнення та розвиток грошей – тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є науково достовірним і створює сприятливу базу для з'ясування суті грошей.

По-перше, гроші є статистичною категорією, їх не можна розглядати як застигле економічне явище, оскільки це динамічне утворення. Гроші постійно розвиваються, змінюючи одну свою форму, тобто конкретне втілення, загального еквівалента, іншою.

По-друге, гроші за походженням – це товар, що має властивість обмінюватись на будь-який інший товар, тобто відіграє роль загального еквівалента. «У всіх цивілізованих народів гроші стали загальним знаряддям торгівлі, завдяки якому продаються і купуються усякого роду товари або обмінюються один на одного» (А. Сміт).

По-третє, гроші – специфічний товар, тому що вони не здатні прямо задовольнити будь-які фізичні чи духовні потреби людини, а тільки опосередковано - через відчуження їх на купівлю звичайних товарів та послуг. Цю думку свого часу висловив класик політичної економіки П. Самуельсон: «Гроші – як гроші, а не як товар – потрібні не самі собою, а заради тих речей, які на них можна купити. Гроші - це штучна соціальна умовність».

По-четверте, гроші – це товар, що виділився стихійно із загальної товарної маси. Економічна сутність і закономірність виникнення й розвитку грошей взаємозв'язані і взаємозумовлені.

Таким чином, доцільно зробити висновок, що гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватись на будь який інший товар, тобто є загальним еквівалентом і який розвивається на кожному етапі товарного виробництва, наповнюється новим змістом, що ускладнюється зі зміною умов виробництва.

Виникнення грошей було закономірним об'єктивним економічним процесом, завдяки якому з'явився ефективний прискорювач руху товарної маси, інструмент достовірної оцінки економічної інформації.

В економічній літературі є декілька поглядів щодо функцій грошей в економіці. Так, представники класичної теорії визнавали наявність п'яти функцій грошей (рис. 1.3.1): міри вартості; засобу обігу; засобу утворення скарбів, накопичень і заощаджень; засобу платежу; світових грошей.

Засіб платежу

Світові гроші

Функції грошей

Гроші обслуговують погашення боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин

Функція, в якій гроші обслуговують рух вартості у міжнародному економічному обігу

Міра вартості

Засіб нагромадження

Засіб обігу

Гроші є засобом вимірювання вартості всіх товарів

Гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб

Гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг

Рис. 1.3.1. Функції грошей

В іноземній літературі автори виокремлюють найчастіше три функції: міра вартості (або розрахунковий засіб), засіб обігу, засіб збереження.

Між зазначеними позиціями немає істотних суперечностей, оскільки західні економісти функції засобу обігу і функції засобу платежу об'єднують в одну, а світові гроші не виділяють в окрему функцію, оскільки національні валюти західних країн вільно конвертовані й однаково функціонують на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Функція міри вартості

Якщо ґрунтуватись на тому, що гроші за своєю найбільш глибокою сутністю постають в обігу товарів як засіб реалізації їх вартості, то цілком зрозуміло, що логічно вихідною й одночасно центральною у системі грошових відносин є функція міри вартості. Поза зазначеною функцією вартість існує лише потенційно. Отже, слід ураховувати нерозривну єдність понять «вартість товару» і «міра вартості грошей».

Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші є засобом виміру вартості всіх інших товарів. Але не гроші роблять товари порівнянними, а кількість витраченої на їх виробництво суспільно необхідної праці. Ця функція дає змогу розкрити еволюцію грошей від виникнення специфічного товару, що виконував роль еквівалентної форми для вираження вартості будь-якого товару у формі матеріального носія, що має внутрішню вартість, до форми, за якої міра вартості представлена знаком вартості.

За металевого обігу цю функцію виконували дійсні гроші (золото і срібло), що самі мали вартість, але й вони виражали вартість ідеально, тобто у вигляді уявних грошей. Проте з розвитком товарного виробництва гроші втрачають свою товарну природу, з'являються кредитні гроші. Функція грошей як міри вартості істотних змін не зазнає. З цією функцією тісно пов'язане поняття масштабу цін.

Масштаб цін – суто технічна функція грошей – фіксована вагова кількість грошового металу і його кратних частин, прийнята в певній країні як грошова одиниця.

Коли карбування монет лише розпочиналося, масштаб цін збігався з їх ваговим вмістом. Проте з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відокремлюватися від безпосередньо вагового змісту. Це зумовлювалося, як уже зазначалося, зношуванням і псуванням монет, зменшенням їх вагового вмісту державною владою, застосуванням більш цінних металів для карбування монет (мідь, срібло, а згодом золото). З появою розмінних на золото паперових грошей масштаб цін зберігав своє функціональне призначення. Власники паперової купюри мали офіційне право і можливість обміняти її в банку на відповідну, встановлену офіційним масштабом кількість золота.

За масштабом цін здійснювалося зіставлення національних грошових одиниць – долара, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка та інших паперових знаків вартості.

Етапи еволюційного розвитку масштабу цін наведені в табл. 1.3.1.

Таблиця 1.3.1

Етапи еволюційного розвитку масштабу цін

Етап	Характерні ознаки
Початковий період карбування монет	Масштаб цін збігався з їх ваговим вмістом
Подальший розвиток грошових відносин	Масштаб цін почав відокремлюватися від безпосереднього вагового вмісту (зношування, псування монет, зменшення вагового вмісту державою, перехід від менш цінних до більш цінних металів тощо)
Поява паперових грошей, які розмінюються на золото	Масштаб цін зберіг своє функціональне призначення
Повне припинення конвертації паперових грошей у монетарний товар – золото	Відпала необхідність офіційної фіксації державою масштабу цін

Функцію міри вартості гроші виконують тим краще, чим більш сталою є їх купівельна спроможність. Тільки за сталих грошей всі грошові показники можуть правильно відображати зміни в реальних економічних процесах. Інакше ці показники спотворять дійсний стан економіки та не будуть надійними орієнтирами для прийняття управлінських рішень.

Розглядаючи механізм реалізації функції міри вартості, слід ураховувати, що з повним припиненням конвертації паперових грошей на монетарний товар – золото, із завершенням його демонетизації необхідність офіційної фіксації державою масштабу цін відпала.

Припинення фіксації офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція грошей як міри вартості повністю вичерпана. В сучасних монетарних теоріях ця функція трактується як «одиниця розрахунків». Застосування грошей у зазначеній функції, по суті, є таким самим – за нею оцінюють відносну вартість товарів.

Мірою вартості в Україні є гривня.

Функція засобу обігу – функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг (рис. 1.3.2).

Для виконання функції засобу обігу потрібні

Реальні гроші

Сталі гроші

Кількість грошей, що має бути в обігу (М)

Сума цін товарів і послуг, що підлягають реалізації протягом певного періоду

визначається

Рис. 1.3.2. Необхідні умови для виконання функції засобу обігу

У процесі обміну товарів гроші виконують такі функції:

– посередницьку, за допомогою якої товари доставляються від виробників споживачам;

– об'єднавчу, в процесі якої всі акти обміну об'єднуються у процес реалізації товарів та їх цін;

– засобу загальної купівельної спроможності: у руках їх власників гроші створюють гнучкий інструмент вибору типів і кількості товарів та послуг.

Особливість функції грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, реальні або готівкові гроші, а по-друге, знаки вартості – паперові та кредитні гроші. Сьогодні, коли золото демонетизується, функцію засобу обігу виконують кредитні гроші. Причому вони функціонують як купівельний засіб і як засіб платежу: якщо продаж одного товару і купівля іншого не переривається, обіг товарів відбувається на основі грошей як купівельного засобу. Якщо відбувається розрив у часі між купівлею і продажем товарів, гроші є основою платежу.

Функція засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У взаємодії вони конституюють гроші як інструмент вираження ціни та обміну товарів. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей – їх призначення виконувати у товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним засобом обміну товарів.

Функція засобу утворення скарбів, накопичень і заощаджень aбo гроші як засіб нагромадження. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб. Функцію накопичення скарбів раніше виконували повноцінні і реальні гроші – золото і срібло. Оскільки гроші є загальним втіленням багатства, то виникає прагнення до їх накопичення.

Особливість кредитних грошей як засобу накопичення полягає в тому, що вони накопичуються в процесі постійного обігу. Якщо вони осідають у скринях, то перетворюються з грошей на паперові символи. Склад скарбів постійно змінюється. Незмінним залишається лише те, що серед їх компонентів обов'язково перебуває товар, який функціонує як гроші:

– короткострокові цінні папери (казначейські векселі), які вважаються високоліквідними, оскільки завжди можуть бути продані на фінансовому ринку;

– акції та довгострокові облігації, яким властивий менший ступінь ліквідності;

– нерухомість.

Отже, нагромадження є необхідним елементом суспільного відтворення. Невиконання паперово-кредитними грошима цієї функції призводить до кризових потрясінь у національній економіці.

Функція засобу платежу – функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Гроші виконують специфічну роль за реалізації функції засобу платежу (рис. 1.3.3).

Роль грошей у функції засобу платежу

Допомагають контролювати правильний кругообіг виробничих фондів

Забезпечують безперервність виробництва

Здійснюють контроль за своєчасністю розрахунків у економіці

Рис. 1.3.3. Роль грошей у функції засобу платежу

Функція засобу платежу виникла в результаті розвитку кредитних відносин у капіталістичному господарстві. У цьому випадку гроші використовуються під час:

– продажу товарів у кредит, необхідність якого пов'язана з неоднаковими умовами виробництва і реалізації товарів, різною тривалістю їхнього виробництва й обігу, сезонним характером виробництва;

– виплати заробітної плати робітникам та службовцям.

Отже, гроші, виконуючи функцію засобу платежу, мають свою специфічну форму руху, відмінну від форми руху грошей як засобу обігу (рис. 1.3.4).

Гроші як засіб платежу

Гроші як засіб обігу

Відрізняються

Тим, що лише завершують купівлю-продаж, а не є посередником під час купівлі-продажу

Рис. 1.3.4. Відмінності грошей як засобу платежу та як засобу обігу

Функція світових грошей – функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обігу і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. У цій функції гроші постають як загальний купівельний і платіжний засіб, матеріалізація багатства взагалі (рис. 1.3.5).

Світові гроші

Функція платіжного засобу

Функція міжнародного купівельного засобу

Функція загального втілення суспільного багатства

Рис. 1.3.5. Сутність функції «світові гроші»

Ця функція грошей виникла в капіталістичних формаціях, але набула високого рівня розвитку зі створенням світового ринку. На цьому ринку гроші скидали «національні мундири», тобто поставали у вигляді злитків золота (995-ї проби). Паризькою угодою 1867 р. єдиною формою світових грошей було визнане золото. Але останнім часом з метою зниження вартості міжнародних розрахунків почали застосовувати кредитні гроші (СПЗ, євро та ін.). За цих умов золото стало резервним фондом світових грошей.

У XX ст. розвивалися міждержавні економічні відносини. Валюта (грошова одиниця) тієї країни, що має значну частку в міжнародній торгівлі і надає великі кредити іншим країнам, одержує перевагу. Розрахунки між державами здійснюються в національній валюті, що займає чільне місце у світовому платіжному обігу. При цьому встановлюється неодмінна умова: панівна валютна одиниця представляє визначену кількість золота.

Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється у стимулюючому чи гальмуючому впливі грошей на певні економічні процеси. Такий вплив забезпечується самою наявністю грошей на ринку, завдяки чому всі економічні суб'єкти функціонують у грошовому середовищі, а також зміною кількості грошей в обороті.

Тобто грошам належить ключова роль в ринковій економіці.

По-перше, суспільна роль грошей і їх основна функція в економічній системі проявляється у тому, що вони виступають сполучною ланкою між товаровиробниками.

По-друге, гроші є об'єктом грошово-кредитного регулювання економіки промислово розвинутих країн.

Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичкового капіталу. Через механізм його руху, зокрема через банки та фондовий ринок, формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

У країнах з розвинутою економікою, враховуючи загальноекономічні завдання та цілі, встановлюється на рік грошовий орієнтир зміни грошової маси, і відповідно до нього проводиться її регулювання за допомогою кредитних інструментів центрального банку. Через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси у державі. Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як платоспроможний попит, валютний курс, ціни, курс цінних паперів тощо. Грошово-кредитне регулювання, як правило, спрямоване на стимулювання зростання грошової маси, подолання інфляційних процесів і стимулювання валового національного продукту.

По-третє, в умовах поглиблення міжнародних господарських зв'язків гроші обслуговують процес обміну між країнами, а саме - рух товарів, робочої сили та капіталів.

Постійне вдосконалення грошового механізму створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами, міжнародного переливу вільних капіталів у місце найефективнішого їх використання.

По-четверте, гроші набули принципово нової якості – стали носієм капіталу.

Роль грошей як капіталу проявляється через п'ять їх основних функцій. Вартість товару, виготовленого на підприємстві, виражається у грошовому виразі. При цьому гроші виступають як міра вартості і грошовий капітал. Якщо продукція продається за готівку, а на ці гроші надходять засоби виробництва, то гроші служать і засобом обігу, і капіталом. Якщо продукція продається у кредит, і в зазначений термін кредиту боргові зобов'язання повертаються, то у цьому випадку гроші виступають засобом платежу і капіталом. Якщо гроші нагромаджуються з метою придбання у подальшому засобів виробництва і розширення обсягів виробництва, то вони виступають і засобом нагромадження, і капіталом. Нарешті, якщо суб'єкт господарювання відкриває дочірню фірму за кордоном, то гроші виступають світовими грошима, і капіталом.

По-п’яте, за допомогою грошей відбувається утворення і перерозподіл національного доходу через державний бюджет, податкову політику у державі, інфляційні процеси. Високий рівень розвитку сучасної ринкової економіки зумовив висунути нові вимоги до сучасних неповноцінних грошей. Основними вимогами ринку до сучасних грошей та активними властивостями грошей є:

Ø стабільність вартості грошей, що полягає у постійності рівня їх купівельної спроможності щодо товарів та іноземної валюти;

Ø економічність грошового обороту, що проявляється у мінімізації витрат суспільства на виготовлення грошей і забезпечення ними потреб обороту;

Ø довгостроковість використання грошових знаків, що забезпечується виготовленням їх із надміцного, зносостійкого паперу або металу;

Ø однорідність грошей, коли всі примірники наявних в обороті грошей і взаємовідношення їх реальних цінностей відповідає співвідношенню їх номіналів;

Ø подільність, що полягає у вільному розподілі більшої грошової купюри на менші знаки, які необхідні для того, щоб здійснити будь-який платіж;

Ø портативність, що виявляється у високій зручності користування грошима у повсякденному житті.

Забезпечити всі ці властивості неповноцінним грошам – одне з найскладніших економічних завдань сучасних держав.

Тема 2

Грошовий оборот і грошова маса, що його обслуговує

Програмні питання:

2.1 Поняття грошового обігу як процесу руху грошей

2.2 Поняття грошового потоку (с.в.)

2.3 Структура грошового обігу

2.4 Маса грошей, що обслуговує грошовий обіг

2.5 Швидкість обігу грошей

2.6 Закон кількості грошей, необхідних для обігу

2.7 Механізм поповнення маси грошей в обігу

2.8 Сучасні засоби платежу, які обслуговують грошовий обіг

Грошовий обіг – це безперервний рух грошей, які обслуговують реалізацію товарів, послуг і нетоварні розрахунки в процесі суспільного відтворення.

На мікроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

На макроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. Тому його називають ще сукупним грошовим обігом.

У сукупному грошовому обігу гроші функціонують виключно як гроші та не є функціональною формою капіталу.

Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, котрі беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного продукту, їх можна об'єднати в такі групи:

· фірми – суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;

· домашні господарства – суб'єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва та ін.) і є кінцевими його споживачами;

· державні структури – суб'єкти, що забезпечують розподіл і перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію і споживання останнього;

· фінансові посередники – суб'єкти грошового ринку, котрі спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Грошовим обігом взаємопов'язуються ті основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб'єктами:

ü ринок продуктів, де реалізується створений фірмами національний продукт;

ü ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

ü фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

ü світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із «зовнішнім» світом.

Усі розрахунки та платежі, які становлять грошовий обіг, можна згрупувати в кілька великих потоків залежно від їх призначення у відтворювальному процесі. Це дає змогу схематизувати весь грошовий обіг у вигляді кількох взаємопов'язаних і здійснюваних за колом потоків руху грошей.

Відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами грошового обігу дають підстави структурувати його на три сектори:

Ø грошовий обіг (характерний еквівалентним, але безповоротним (одностороннім) рухом грошей від споживача до виробника);

Ø фінансовий (охоплює фінансові відносини, які зумовлюють безповоротний нееквівалентний характер створення та використання грошових коштів);

Ø кредитний (перерозподіл грошей між господарськими суб'єктами здійснюється на не еквівалентній, але поворотній платній основі).

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий обіг, він поділяється на безготівковий та готівковий.

Грошова маса – це сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в розпорядженні суб'єктів грошового обігу на певний момент. Для визначення обсягу та структури грошової маси застосовується відповідний набір грошових агрегатів (це визначено законодавством, відповідно до ступеня ліквідності, специфічне угруповання ліквідних активів). Основними принципами формування грошових агрегатів є:

1. Грошова маса – це не лише готівкові гроші, а й депозитні.

2. Уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка накопичується та виконує функцію збереження вартості.

3. Сукупна грошова маса – це також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

Грошові агрегати будуються через приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності.

Для країн з розвинутою ринковою економікою характерні такі грошові агрегати:

1. Агрегат М1 містить найбільш ліквідні грошові елементи:

· готівка (банкноти – особливий різновид кредитних грошей, емісію яких здійснює центральний банк;

· казначейські (скарбничі) білети, пов'язані з фінансуванням дефіциту державного бюджету; розмінні монети);

· банківські вклади до запитання (трансакційні депозити).

2. Агрегат М2 містить грошові форми агрегату М1 і строкові та ощадні вклади в комерційних банках.

3. Агрегат М3 містить грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади в спеціалізованих кредитних установах й інші види фінансових активів. У окремих країнах банківська статистика виділяє ще й агрегат L, який містить агрегат М3, а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери та ін. Вважається, що агрегат L повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.

З 1993 р. НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу, а саме:

М0 = готівка (гроші поза банками);

М1 = М0 + депозити до запитання;

М2 = М1 + строкові депозити й інші кошти (валютні заощадження);

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями.

Крім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, що називається грошовою базою, – це гроші, які не беруть участі в кредитному та грошовому обігах, але створюють базу для їх розширення. Вона охоплює М0, готівку в касах банків і резерви комерційних банків на їх рахунках у НБУ.

Швидкість обігу грошей – це показник переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує, скільки в середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг. Виходячи з рівняння обміну Фішера

M×V = P×Q

швидкість обігу грошей дорівнює:

де Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізуються; Р – рівень цін товарів і послуг; М – маса грошей, що перебуває в обігу.

Статистично показник швидкості обігу грошей визначається або кількістю обігів певної грошової одиниці за певний період часу, або тривалістю одного обігу.

Фактори, що впливають на швидкість обігу грошей:

— обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва;

— величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну;

— рівень розвитку ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення;

— збалансованість попиту та пропозиції на ринку;

— рівень розвитку маркетингу;

— рівень інфляції;

— рівень розвитку економічної інфраструктури, транспорту, торгівлі, банківської справи і ринку ЦП.

Отже, швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси (при зменшенні кількості грошей, яка обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростає). Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.

Закон грошового обігу полягає в тому, що впродовж даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об'єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Зміст цього закону можна відтворити рівнянням

К_ф = К_н,

де К_ф – фактична маса грошей в обігу; К_н – об'єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Якщо К_ф > К_н, в обігу з'являються зайві гроші, й навпаки. Виходячи з відомого рівняння обміну, кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці:

де Р – абсолютний рівень цін; Q – реальний обсяг виробництва; V – швидкість обігу грошей.

У країнах з розвинутою ринковою економікою врахування закону грошового обігу здійснюється на основі визначення його стану, тобто фактичної міри збалансованості К_ф і К_н, розроблення та впровадження в життя відповідної кредитної і бюджетної політики. Збалансованість К_ф та К_н є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Через механізм виведення К_ф і К_н на сталість грошей впливають фактори їх кількості та швидкості обігу. Вони безпосередньо впливають на величину К_ф, постійно збільшуючи її щодо К_н. Це пояснюється, з одного боку, прагненням емітентів отримати додаткові грошові ресурси за рахунок нового випуску грошових знаків, з іншого – прискоренням обігу грошей унаслідок вдосконалення організації й автоматизації грошового обігу.

До методів поповнення грошової маси в обігу належить емісія, тобто випуск в обіг грошових знаків у всіх формах. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність», НБУ є емісійним центром, і він має монопольне право на випуск грошей в обіг.

Іншим каналом поповнення маси грошей в обігу є система обслуговування бюджетного боргу, що ґрунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов'язань.

НБУ здійснює також емісію грошей у випадку купівлі іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит.

Комерційні банки як безпосередні суб'єкти емісійного процесу утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, то грошова маса зростає, і навпаки. Такий ефект емісії грошей має місце, якщо комерційні банки купують на фондовому ринку цінні папери. У такому випадку державні зобов'язання перетворюються на платіжні засоби. Додаткова емісія можлива також через придбання комерційними банками іноземної валюти.

Банк може видавати нові позики й утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, тобто встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов'язує зберігати. Обов'язкові резерви – частка банківських депозитів, яка, згідно з чинним законодавством, встановлена нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки КБ і його депозитів у ЦБ (НБУ). Норми обов'язкового резервування в Україні встановлює НБУ.

Зв'язок між банківськими резервами і масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора. Грошовий мультиплікатор – це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Величина грошового мультиплікатора дорівнює:

де m – грошовий мультиплікатор, чи коефіцієнт експансії депозитів; MR – норма обов'язкових резервів.

Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця наднормативних резервів величини MR. Щоб визначити максимальну суму нових грошей DM, які можуть бути утворені банківською системою, потрібно на основі даної суми наднормативних резервів (Е) помножити цю суму на коефіцієнт експансії, внаслідок чого отримаємо формулу, яка визначає ефект кредитного мультиплікатора:

Грошовий обіг обслуговує готівкові гроші та гроші в безготівкових розрахунках. Для розрахунків готівкою використовують банкноти і розмінні монети.

Банкноти мають примусовий офіційний курс і не можуть не прийматися під час розрахунків. Монети використовують як засіб розмінювання невеликих сум, що перебувають в обігу, і тому їх сумарна вартість незначна порівняно з загальною масою грошей і обмежена потребами населення.

Гроші безготівкових розрахунків, на відміну від готівкових, не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитних грошей. У процесі безготівкових розрахунків клієнти банків України використовують такі форми розрахунків:

Платіжне доручення – це документ, який становить письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Платіжна вимога-доручення – розрахунковий документ, який є вимогою одержувача коштів до платника про сплату певної суми через банк.

Акредитив – це грошове зобов'язання банку за дорученням свого клієнта здійснити третій особі, безпосередньо або через інший уповноважений банк, платежі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги за умовами, передбаченими в акредитиві.

Вексель – письмове боргове зобов'язання, яке дає його власнику незаперечне право вимагати від боржника названу в ньому суму платежу після закінчення зазначеного терміну.

Чек – письмовий наказ банку власника поточного рахунку про виплату певній особі названої в ньому суми грошей.

Крім цих форм, використовують також інкасові доручення та платіжні вимоги.

Досконалішим засобом обслуговування депозитних грошей на банківських рахунках стали пластикові платіжні картки. Платіжна картка є грошовим документом, що засвідчує наявність рахунку власника в кредитній установі. Якщо операції на банківських рахунках здійснюються за допомогою терміналів електронних платежів, то такі гроші називаються електронними.

Тема 3

Програмні питання:

3.1 Суть і структура грошового ринку

3.2 Чинники, що визначають параметри попиту на гроші

3.3 Механізм формування пропозиції грошей

3.4 Рівновага на грошовому ринку та процент (с.в.)

Дата добавления: 2014-01-04