Натуралізм в соціології XIX - початку ХХ ст

Інтерпретація розвитку суспільства в сучасних соціологічних теоріях.

Історичний матеріалізм.

Натуралізм в соціології XIX - початку ХХ ст.

План

1.1.Механістична школа.

1.2.Географічна школа.

1.3.Расово-антропологічна школа.

1.4.Соціал-дарвіністська школа.

В середині та в другій половині XIX ст. соціологія знаходилась під впливом успіхів природничого та натуралістичного світобачення. Теорія Ч.Дарвіна змусила звернути увагу на той факт, що між людиною і твориною є не тільки різниця, але і схожість, в тому, що людина – продукт тривалої еволюції. Е волюціонізм став ведучим напрямком суспільної думки. Він спирався на уявлення пр о єдність законів історії природи та історії суспільства, про єдність методів природничих та суспільних наук.

В залежності від того, який природний фактор чи рушійна сила соціального розвитку, чи яка природнича наука бралась за зразок, виникали ті чи інші напрямки, школи в соціології.

1.1.Механістична школа

До механістичної теорії відносять соціологічні теорії, які порівнюють соціальні процеси та явища з фізичними процесами, використовують для пояснення поняття механіки, енергетики, фізики. Наприклад, американський економіст і соціолог Г.Кері (1793-1879) шукав прості закони, що керують матерією на всіх рівнях. На його думку, фізичні закони тяжіння, притягування та відштовхування набувають у суспільстві відповідні форми асоціації та концентрації населення. Людина - це молекула суспільства, а асоціація - різновид закону "молекулярного притягування".

Видатний австрійський хімік В.Ф.Оствальд (1853-1932) вважав, що е нергетика може дати суспільним наукам деякі фундаментальні евристичні (евристика – мистецтво пошуку істини) принципи. Культурний процес - це перетворення вільної енергії в зв”язану.

Менш компетентні в природознавстві соціологи просто "переодягали" ходові соціологічні ідеї в фізичну термінологію, що давало лише псевдопояснення.

Наступні соціологи звинувачували механістичну школу в примітивізмі, спрощеному підході до пояснення суспільства, але високо оцінювали її прагнення використати кількісні методи в соціології.

1.2.Географічна школа

На роль географічного середовища в житті суспільства вчені звертали увагу завжди, але його роль розумілася по – різному. Поряд з переоцінкою географічного середовища (географічний детермінізм), існує й інша крайність – твердження, що середовище не має ніякого значення (культурний детермінізм).

В XIX ст. соціологи активно досліджували вплив таких факторів як клімат, ґрунт, рельєф, розподіл водних ресурсів та копалин, флора і фауна на розвиток суспільства. Вони розглядали, як це відображається на таких соціальних явищах як: розміщення та щільність населення; здоров”я та народжуваність; фізичні та психічні відмінності; види занять та форми господарчої діяльності; рівень добробуту населення; типы соціально-політичної організації тощо.

Існує багато різновидів напрямків та положень географічної школи. Для прикладу розглянемо лише деякі з них.

Французький філософ В.Кузен (1792-1867) писав: "Дайте мені карту країни, її обриси, клімат, води, гори - всю її фізичну географію, дайте мені її природні плоди, флору, зоологію і я берусь наперед сказати, які люди цієї країни, яку роль ця країна буде грати в історії, і не випадково, а в силу необхідності, і не в одну епоху, але в усі епохи".

Видатним соціогеографом був засновник сучасної географії німецький вчений К.Pіттер (1779-1859), який особливо зверьав увагу на зваємодію природи та культури. Вивчаючи періоди найвищого культурного розквіту, К.Ріттер прийшов до висновку, що підйом культури можливий лише за умови гармонії між природою та людиною.

В становленні соціальної та політичної географії важливу роль відіграв німецький дослідник Ф.Ратцель (1844-1904). Він вважав, що за тисячоліття вплив географічних факторів привів до соматичних та психічних відмінностей між групами людей. Гори і просторова замкнутість, наприклад, выробляють у населення традиціоналізм, задоволеність малим, вузький націоналізм, а рівнини – сум за простором, дух експансії та сміливих починань. Природні кордони (гори, море сприяють появі ізольованих груп зі слабкорозвинутою політичною владою, а рівнини - централізації та сильній владі.

Дата добавления: 2014-01-04