Основні компоненти суспільства як соціальної системи. Категорії соціальності суспільства

Категорії соціальності Що ж означає поняття соціальне як одна з

важливих категорій соціології? Слово соці­альне — латинське. Зосіаііз — спільний, суспільний. Поняття соціаль­не служить для з'ясування суті суспільного життя людей, відобра­ження специфіки соціальних форм руху матерії, суперечливої єдності людини як суспільного і разом з тим біологічного організ­му. Соціальне використовується для з'ясування структури суспіль­них систем із точки зору оптимізації їх функціонування та розвит­ку. Проблема визначення соціального проходить через всю історію філософії і соціології. Спроби змістовного визначення поняття со­ціальне проводяться в двох основних напрямках. По-перше, нама­гання з'ясувати суть соціальних зв'язків, тобто того, що змушує людей жити спільно. По-друге, прагнення визначити природу соці­альної реальності.

Спочатку соціальність вважалася вродженим почуттям людини 236

яо спільності, стадності, як іманентно, тобто внутрішньо, властива якість, окрім волі й бажання людей об'єднуватися в спільності, спів­дружності. Проте не всі вчені вважали, що людина має вроджене почуття соціальності. Соціологи Томас Гоббс, Нікколо Макіавеллі вважали людину істотою агресивною, несоціальною, яка вступає в об'єднання, спільності тільки через загрозу знищення, загибелі, з метою самозбереження. Соціолог Еміль Дюркгейм і представники його школи намагалися з'ясувати соціальний зв'язок як колективне прагнення, як органічну солідарність, а соціальну реальність як ре­альність особливу, суть якої становлять міфологічні та духовні соці­альні факти. Соціолог Макс Вебер ввів у соціологію поняття соціаль­на дія, розуміючи її як людську поведінку, що має суб'єктивний зміст, сенс і орієнтована на іншу людину.

Розуміння соціального в традиції марксизму, характеризується тим, що соціальне розглядається не як індивідуальне, а як загальне, типове. Поняття соціальне пов'язується із становищем людей у сус­пільстві, їх способом життя. В марксизмі відкриваються поняття сус­пільний лад і суспільні відносини, коли мова йде про суспільство, про взаємодію його складових елементів, сфер — економічної, політич­ної, духовної та ін. Якщо ж досліджувалась, аналізувалась природа стосунків людей одного з одним, відносин общини з людиною, ста­новище людини і її роль в суспільстві, то застосовувалися поняття соціальне, соціальні відносини. У вітчизняній соціології відсутність чіткого розмежування між поняттями суспільне і соціальне обумов­лена деякими мовними традиціями. Тривалий період поняття соці­альне розглядалось як синонім понять суспільне і громадське. Проте з розвитком соціології термін соціальне набуває самостійного зна­чення. За давньою традицією, що йде ще від філософів-утопістів, поняття соціальне часто пов'язується з нерівністю людей і прагнен­ням її усунення. Звідси не тільки ототожнення понять соціальне і нерівність, а й уявлення про відмирання соціального з усуненням нерівності. Це, мабуть, помилковий підхід. Справді, поки існують нерівноправні за становищем в суспільстві соціальні спільності, соціальні верстви, групи, соціальна взаємодія деформується й тому основним є усунення нерівності, невиправданих привілеїв одних за рахунок інших тощо. Але соціальна рівність — це не однако­вість людей, їх здібностей, а рівні горизонти життєвого простору особи, тобто реальних і повних можливостей самоіснування кож­ної людини. Спочатку терміни соціальне, соціальні відносини засто­совувались ученими для визначення таких принципово нових явищ, Що властиві тільки людині, які виникають тільки в об'єднаннях лю­дей. Це якісно новий тип зв'язку, обумовлений не інстинктами, а

необхідністю спільної діяльності для забезпечення засобів для життя.

Сучасне розуміння соціального має специфіку. В широкому ро­зумінні соціальне означає все те, що стосується суспільства взагалі на відміну від природи і є синонімом суспільного. У вузькому ро­зумінні — соціальне означає аспект суспільних відносин, з яких скла­дається суспільство, стосується ставлення людей один до одного і суспільства. Соціальне в узькому розумінні відображає метод взає­модій між соціальними групами, верствами та індивідуумами як пред­ставниками груп, верств, спільностей, їх становище і роль у суспіль­стві, способі та укладі життя, забезпечення умов для повної реалізації їх потреб та інтересів. Відмінність між поняттями суспільне і соціальне є не лише теоретична, а й практична. Суспільні відносини, що ха­рактеризують взаємодію особи через соціальні спільності із суспіль­ством, є важливим аспектом економічних, політичних, культурних відносин. Щоб уникнути ототожнення соціального і суспільного, у соціології процеси і явища, характерні для суспільства, прийнято називати соціальними. Соціальне виражає певний тип зв'язку між людьми — зв'язки соціальні.

Соціальний зв'язок породжується і відтворюється самими умова­ми життя людей, які спонукають їх до об'єднання з іншими людьми в колективній праці з виробництва всього того, що необхідно для задо­волення життєвих потреб. Без такого соціального зв'язку неможливе самозбереження, виживання людини. Соціальний зв'язок — норма і найголовніша умова існування суспільного життя. Соціальний зв'я­зок проявляється у виникненні соціальних спільностей, які є одним з основних предметів соціологічного аналізу. Адже соціальна спіль­ність — це об'єктивно обумовлене об'єднання людей, основою внутріш­нього зв 'язку між якими є територія проживання, матеріальні ціннос­ті, що знаходяться в їх розпорядженні, і цінності культури, що визнаються ними. Соціальні спільності людей, що історично скла­лися, відносно стійкі, відрізняються роллю і місцем у системі соціаль­них зв'язків суспільства.

Соціальні спільності виникають на базі об'єктивних умов існу­вання, певного рівня і ступеня розвитку суспільства. Так, на певно­му етапі розвитку суспільства виникли рід, племена, а з поділом пра­ці — професійні спільності, а з появою приватної власності — класи. З появою потреб в освоєнні та передачі знань, формуванні певних якостей особи й розвитку інноваційного характеру діяльності ство­рюються соціальні групи вчителів, учених та ін. Отже, соціальні спіль­ності формуються, створюються на базі певних об'єктивних обста­вин: наявністю внутрішніх зв'язків між спільностями, які об'єднані

иторією проживання; матеріальні цінності, що є в їх розпоряд­женні, і визнані ними цінності культури. Поняття соціальна спіль-_ні_сть — базова категорія соціології, якій властива вирішальна якість, саморух, розвиток соціального, його джерел. У категорії соціальна спіль­ність поєднуються макро- і мікрорівні соціологічного аналізу: пове­дінка людей, масові процеси, культури, соціальні інститути, відноси­ни власності і влади, управління, функції, ролі сподівань, надій тощо.

Сучасна соціологія соціальну спільність визначає з урахуванням територіальної специфіки соціокультурних факторів. Найпоширені­шим на Заході в соціології визначенням соціальної спільності є за­пропоноване американським ученим Джоном Мерсером: «людська спільність — це внутрішнє функціонально пов'язане об'єднання лю­дей, які живуть на певній географічній території в певний період, мають спільну культуру, що утворюють певну соціальну структуру і проявляють почуття своєї єдності у складі окремої спільності». Аме­риканський соціолог Толкотт Парсонс визначає суть поняття спіль­ного як соціальну систему, що об'єднує діючих осіб, які мають пев­ний територіальний простір як базу для існування їх повсякденної дійсності. Соціальні спільності охоплюють все можливе становище і форми буття людини. Сучасне суспільство — це система, що склада­ється з окремих рівнів соціальних спільностей.

Соціологічний аналіз встановлює суб'єкти чотирьох рівнів спіль­ності. По-перше, фундаментальний рівень формування, утворення суспільства — це людство, яке формує свої інтереси, свої потреби як єдина цивілізація. По-друге, соціальні інститути. Соціальний інсти­тут — стійка, організаційна форма діяльності соціальних спільностей людей, груп, верств, форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізова­ної діяльності, що забезпечує функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути виникають у процесі суспільного поділу праці й суспільних відносин у межах соціальної організації суспільства. їх діяльність поширюється на внутрішню і зовнішню сфери. Зовнішні соціальні інститути — це сукупність осіб, установ, що мають певні матеріальні засоби і здійснюють конкретну соціальну функцію. Зміст Діяльності соціальних інститутів — певний набір стандартів поведін­ки конкретних осіб в конкретній ситуації. Кожний соціальний ін­ститут характеризується наявністю мети діяльності, конкретними функціями, що забезпечують її досягнення, набором соціальних по­зицій та ролей, типових для певного соціального інституту, а також системою санкцій, що забезпечують заохочення бажаного і приду­шення відхилень поведінки. Сучасне суспільство складається із сис­теми соціальних та державних, владних інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку як сукуп-

ності базових і надбудовних суспільних відносин. По-третє, рівні соціальної структури суспільства — це класи, соціальні спільності (верстви, групи). По-четверте, рівень окремого індивіда, тому що для соціології сама особа є предметом вивчення як суб'єкта і об'єкта соціальних відносин, їх узагальнення.

Соціальні відносини — це відносно самостійний, специфічний вид суспільних відносин, що відображає діяльність соціальних суб'єктів з приводу їх неоднакового становища в суспільстві та ролі в суспільному житті. Поняття соціальні відносини і суспільні відносини нерідко ото­тожнюються. Проте таке ототожнення правомірне лише в тому ви­падку, коли соціальні відносини розуміються як такі, що широко протиставляються природним відносинам. Соціальні відносини не є статичними формами соціальної взаємодії; вони завжди взає­мозв'язані з іншими відносинами із системи суспільних відносин. Щоб виділити власне соціальні відносини із системи суспільних, варто встановити, з приводу чого вони сформувалися.

Відомо, що кожний вид суспільних відносин формується і реа­лізується між соціальними суб'єктами з приводу того чи іншого ма­теріального та духовного об'єкта. Якщо ж відносини виникають з приводу засобів виробництва — це економічні відносини, державної влади — політичні відносини, юридичних норм — правові відносини тощо. Соціальні відносини вузько формуються з приводу реалізації власне соціальної взаємодії, що виникає між різними соціальними спільностями (верствами, групами) та індивідами, особою. Соціаль­ні відносини завжди відображають становище людей і їх спільностей в суспільстві, тому що це завжди відносини рівності — нерівності, справедливості — несправедливості, владарювання — підкорення.

_п. Що ж означає соціальне життя? Поняття соці-

Соціальне життя,

альне життя з явилося і стало вживатися в

політичних науках і, зокрема, у соціології лише в середині XX ст. Соціальне життя — сукупність багатоманітних видів та форм спільної діяльності людей, спрямованої на забезпечення умов та засобів існування, реалізацію потреб, інтересів, цінностей. Організованість у взаємодії соціальних зв'язків передбачає систему соціальних статусів, ролей, цінностей, що надають взаємодії, соціальним зв'язкам цілеспрямова­ного, регулярного, стійкого характеру. Нормативність відображається в тому, що соціальні норми є обов'язковим компонентом соціального інституту. Норми функціонують у вигляді звичаїв, традицій, принци­пів, законів та ін., забезпечуючи узгоджені дії, стандарти. Застосову­ється соціальний контроль, тобто норма не лише проголошується, а й забезпечується системою санкцій. Нормативне та організаційне зміц­нення, упорядкування зв 'язків і означає інституалізацію.

У повсякденному житті відбуваються найрізноманітніші процеси, явиша тощо. Виникають нові соціальні спільності, зайняті спеціалі­зованою діяльністю. Поява соціальних норм, що регулюють діяль­ність установ та організацій, забезпечує захист певних інтересів, у сучасних умовах у суспільстві України інституалізація нових форм господарської діяльності пов'язана з появою норм і законів, що спри­яють їх розвитку, спеціальних установ, організацій, зайнятих підго­товкою, оформленням нових форм шляхом приватизації, захистом інтересів нових власників тощо. Соціальні інститути надають стійкості і певності діяльності соціальних спільностей, інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісності. Це дозволяє розглядати соціальні ін­ститути як різновид особливих соціальних зв 'язків, певні компоненти соціального життя тощо. У складній системі суспільних відносин, соціальних зв'язків філософи, соціологи намагалися виділити голов­ні, визначальні. Так, головним, визначальним у системі суспільних відносин Георг Гегель вважав правові відносини, тому що правові відносини сполучали всі види зв'язків в єдине ціле. Роль головних визначальних у системі суспільних відносин філософ Іммануїл Кант відводив моральним відносинам. А Карл Маркс — глибинним еко­номічним відносинам. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відносини, що формуються в процесі ви­робництва матеріальних благ, визначають усі інші види відносин, тобто цілісність суспільству надає певна ієрархічність взаємозв'яз­ків. І Макс Вебер вважав основним фактором цілісності типові пере­конання, що відображають потреби, інтереси, а Еміль Дюркгейм вка­зував на колективну свідомість, бо саме послаблення загальних вірувань і почуттів означає послаблення соціальних зв'язків та за­грожує дезінтеграцією суспільства. Безперечно, спільні цінності є інтегративним фактором у соціальному житті: об'єднувати або ж ві­дображати роздрібненість, розчленування, або ж вказувати на систе­ми зовсім протилежних цінностей. Цінності — не явиша природи і суспільства, що проявляються повсякденно в соціальному житті, а є благами життя і культури людей в суспільстві.

Регулювання поведінки і соціальний контроль за поведінкою в процесі різноманітних видів і форм спільної діяльності, спрямова­них на реалізацію потреб та інтересів людей, здійснюють саме соці­альні норми. Це не тільки відображення думок, а й вираження волі. До того ж, на відміну від індивідуального волевиявлення, соціальні норми виражають типові соціальні зв'язки, дають типовий зразок поведінки. Норми не лише оцінюють і орієнтують подібно ідеям, ідеалам, а й пропонують. Характерною рисою соціальних норм є імперативність, тобто початкова вимога. Соціальні норми — правила,

"Соціологія"

що відображають вимоги суспільства, соціальної спільності до поведін­ки особи, груп в їх взаємовідносинах один з одним, соціальними інститу­тами, суспільством. Регулюючий вплив норм полягає в тому, щ₀ вони встановлюють межі, форми поведінки, характер мети і способи її досягнення.

Отже, соціальне життя у всій різноманітності соціальних проце­сів і явищ, соціальних зв'язків і соціальних дій — один із найважли­віших проявів діяльності, спрямованої на забезпечення умов та засо­бів існування людей, реалізацію їх потреб, інтересів, цінностей. Багатоманітність соціальної реальності, соціальних потреб поро­джує і багатоманітність соціальних норм, потреб і певну поведінку. Головна особливість соціального життя — спільний характер, обу­мовлений взаємодією індивідів, які утворюють через свої зв'язки і відносини соціальні відносини. Суб'єктами соціального життя ви­ступають не тільки особи й соціальні спільності, верстви, групи, а й суспільство. У суспільстві діють соціальні закони різних видів і струк­турних рівнів. Ці закони загальні, специфічні й часткові, окремі. Система законів є ніби скелет, до якого приростає все тіло суспіль­ного організму. Соціальний закон — це об'єктивний стійкий і повто­рюваний причинний зв 'язок між соціальними явищами, процесами, все­бічне суспільне життя, що виникає, проявляється і реалізується завдяки масовій діяльності й через масову діяльність людей. Форма прояву со­ціального закону відображає результат реалізації мети соціальної спільності, верстви індивідів та ступінь збігу його соціальної мети з метою суспільства. Загальні соціальні закони — це закони станов­лення та функціонування, розвитку й зміни суспільних систем. За­кони виражають чітку причинну залежність економічних, соціаль­них, політичних та ідеологічних явищ.

_п,, Соціальне життя існує в тісному взаємопро-

Специфіка суб єктів ■" / ^г

соціального життя никненні з іншими основними формами про­яву суспільного життя: економічного, полі­тичного, духовного. Проте безпосередні межі соціального життя визначаються саме соціальною сферою суспільства, де в основному і відбувається соціальне життя. Соціальна сфера — це одна з основних сфер суспільства, що охоплює інтереси соціальних спільностей — класів, верств, груп, народностей, націй, відносини суспільства й особи, умови праці й побуту, здоров'я і дозвілля. Соціальна сфера суспільства поділена на чотири взаємопов'язані частини: по-перше, соціальна структура суспільства, представлена певними соціальни­ми спільностями, верствами, групами, класами та ін., відносинами між ними; по-друге, соціальна інфраструктура — сукупність галузей народного господарства і видів суспільно корисної діяльності, спря-

ованих на надання послуг безпосередньо людині; по-третє, сощ-* ні інтереси, потреби, сподівання, мотиви та стимули, тобто все

шо забезпечує зв'язок індивіда або групи з іншими, входження

соби в суспільний процес; по-четверте, принципи та вимоги соці-

льної справедливості, умови та гарантії її здійснення. Соціальне

алтя виступає у вигляді різних подій, що відбуваються в певний

період і в певному просторі. Сукупність подій складає невпинний

потік соціального життя.

Основними характеристиками соціального життя виступають: практичність, ситуативність і цілеспрямованість. Соціальне життя має певний спосіб реалізації (спосіб і стиль життя), рівень організа­ції і задоволення потреб людей. Реалізація соціального життя завжди відбувається через вирішення одних і породження інших проблем і завдань. Особливість соціального життя полягає в тому, що суб'єкт соціального життя сам же організує його з урахуванням універсаль­них локальних і індивідуальних умов життєвої ситуації. Тут особливо важлива роль в реалізації соціального життя індивіда належить соці­альній інфраструктурі, що надає соціальному життю ту чи іншу якість через створення зручностей у задоволенні різноманітних потреб лю­дей.

Потреба — бажання, пов 'язане з біологічними функціями людини (потреба в їжі, сні, теплі тощо); потреба формує мотивацію уникнен­ня ситуацій, у яких відсутнє задоволення їжею, сном, теплом тощо, тобто людина голодна, не доспала, потерпає від холоду. Потреби сиг­налізують про небезпеку для нормальної життєдіяльності, виклика­ючи у відповідних ситуаціях страх, тривогу, побоювання — почуття настрою та емоції, найпритаманніші для конфліктів. Якщо вплив на інтереси є витонченою стратегією у конфлікті, то вплив на потре­би — груба дія (позбавлення сну, їжі тощо). Ставлення до потреби формується у світлі інтересів, що, у свою чергу, формуються на осно­ві потреб і соціалізованих фрагментів ментальності. Так, можна не­гативно ставитися до сексуальної потреби за умов асиміляції пури­танських поглядів на статеві взаємини. Сексуальна потреба — це те, що необхідно, але без чого бажано було б обійтися. Вживання наркоти­ків розпочинається з інтересу, цікавості, а закінчується сформованою біологічною потребою: без наркотиків вже не можна обійтися, з'яв­ляється «наркотичний голод». Потреба — необхідна умова існування. у реальному соціальному житті суспільства переплітаються масові та індивідуальні явища й процеси. І саме тому всередині їх розрізняють індивідуальний рівень — це соціальне життя індивіда, рівень масо­вих процесів життєдіяльності — це соціальне життя суспільства, со­ціальної спільності — класу, верстви, групи та ін.

¹6* 243

Інтерес — це властивість тієї або іншої соціальної спільності: кла­су, нації, професійної або демографічної групи тощо, яка найсуттєвіше впливає на соціально-політичну поведінку соціальної спільності, визна­чаючи її важливі соціально значущі акції. З одного боку, інтереси — причина дій або вчинків, з іншого — людина, соціальна спільність, верства, групи діють всупереч власним інтересам; інтереси індивіда, хоча вони й породжені суспільними умовами, належать внутрішньо­му світу людини. Правомірно виникає питання про співвідношення суспільних ти особистих інтересів. Чи є суспільні інтереси простою сумою особистих інтересів? Питання дуже складне. Адже і приватні, окремі та загальні інтереси — це різноманітні сторони дійсності, що існують реально, залучають до сфери дії певні соціальні спільності, верстви, групи. Потреби, перетворені в інтереси, стають цінностями. Цінності — сукупність ідей, уявлень і відповідних їм соціально-пси­хологічних утворень (настанов, стереотипів, переживань тощо), що визначають мету, вибір засобів та методів діяльності, ступінь послі­довності їх реалізації і застосування в соціологічній та політичній прак­тиці. У спілкуванні інтереси та цінності нібито доповнюють одне одного. Розрізняють цінності: діючі, наявні (цікава робота, сім'я, повага людей, багатство тощо), цінності мети (ідеали, бажання). Іде­али формують вихідні положення про мету, засоби, що дозволяють дати ідеальний прогноз поведінки, та цінності належні (соціальні норми, ролі, настанови).

Взаємодія суспільних, Соціальний інтерес - одна з найважливіших
індивідуальних інтересів рушійних сил поведінки та діяльності будь-яко-
та цінностей го соціального об'єкта, чи то особи, чи соці-

альної спільності, чи верстви, чи суспільства. Соціальний інтерес органічно пов'язаний з поняттям потреби пев­ної особи або спільності. Але якщо потреби спрямовані, насамперед, на задоволення певної сукупності життєвих засобів, то інтерес спря­мований на соціальні інститути, установи, норми взаємовідносин у суспільстві, від яких залежить розподіл предметів, цінностей та благ, що забезпечують задоволення потреб. Спільні інтереси — це реальні зв'язки та взаємозалежності між людьми, що виникають у процесі їх спільної діяльності. У сучасному суспільстві існує величезна різно­манітність інтересів, і завдання їх погодження — це основне завдан­ня держави, політичних партій і громадських організацій, об'єднань. Перехід до нового механізму господарювання, демократизації сус­пільства, творення правової держави вимагають, з одного боку, ура­хування обміну і гармонізації інтересів всіх соціальних спільностей, верств, груп, а з іншого,— визначаються пріоритетні інтереси як ру­шійні сили суспільного розвитку.

у сучасних умовах дедалі більше, ніж будь-коли, приділяється особистим та колективним інтересам, цінностям. Цінність — ^У особливі суспільні відносини, завдяки яким потреби та інтереси юдини або соціальної спільності переносяться у світ речей, предме­те і духовних явищ, надаючи їм певних соціальних властивостей, не _п0в 'язаних безпосередньо з утилітарним призначенням речей, пред­метів, духовних явищ. Люди в процесі життєдіяльності задоволь­няють потреби, використовуючи різні об'єкти оточуючої дійснос­ті Одні з об'єктів є корисними, потрібними для людей, тобто здатними задовольнити їх потреби, інші — шкідливі й непотрібні, марні. Цін-ності ж бувають матеріальні і духовні. Матеріальні цінності — засоби праці й речі безпосереднього вживання. Духовні цінності — політичні, правові, моральні, естетичні, філософські та релігійні ідеї. Всі цінності — продукти суспільного виробництва. А якщо цінності — продукти суспільного виробництва, то вони неминуче опосередкують взаємодії людей. Звідси — не буває абс­трактних цінностей, вони завжди конкретні. Прогрес людства, роз­виток цивілізації — це створення дедалі більшого і диференці­йованого світу цінностей і дедалі більшого ускладнення ціннісних зв'язків людей між собою. Світ цінностей різноманітний і прак­тично невичерпаний, як багатоманітні і невичерпані потреби та інтереси людей.

Цінності класифікуються, по-перше, за суб'єктами або носіями цінностей; по-друге, за сферами життя суспільства; по-третє, за рол­лю цінностей та інтересів у суспільстві.

Індивідуальні цінності. У кожного є речі (фотографії, реліквії то­що), що мають ціннісне значення тільки для особи і ні для кого більше. Ціннісне значення речей позитивне або негативне створю­ється в ході практичних взаємовідносин людини зі світом. Практика індивідуальна охоплює життєвий досвід тієї чи іншої особи, що не може стати властивим іншим.

Колективні або групові цінності. Колективні цінності виникають, формуються в діяльності соціальної спільності, угруповання, верс­тви людей і мають певну значущість, згуртовуючи цю спільність і зміцнюючи її.

Класові цінності — це цінності, що відображають інтереси, потре­би певного соціального класу, соціальної спільності.

Загальнолюдські цінності — це цінності, що виникають, форму­ються внаслідок діяльності всіх людей, мають певну значущість для всіх людей. Такими цінностями виступають: збереження та охорона навколишнього середовища, досягнення миру, згоди та безпеки на­родів, милосердя тощо.

Життя по праву належить до вищих цінностей. Одночасно життя як цінність має два аспекти: соціальний та індивідуальний. Соціаль­ний аспект передбачає визначення значущості життя для оцінюючо­го себеіГдля суспільства, а індивідуальний аспект передбачає визна­чення значущості життя для оцінюючого себе Я. Система цінностей суспільства, соціальної спільності, угруповання, верств опосе­редковуються духовною діяльністю, що розвивається на основі відносної самостійності від матеріального виробництва. Система цін­ностей фіксується в межах кожної співдружності людей з допомогою загальноприйнятих уявлень про добро, справедливість, благород­ство тощо.

Сучасний етап розвитку суспільства вимагає врахування та взає­
модії всіх типів інтересів і цінностей індивідуальних, групових, спіль­
них. Тільки в такому випадку можливе просування всього суспіль­
ства шляхом суспільного, соціального прогресу.
Соціальна структура Соціальна структура органічно пов'язана з
суспільства соціальними відносинами і не може існувати

без них. Соціальна структура суспільства — це різноманітність структур: етичної, поселенської, соціально-демог­рафічної, професійної, кваліфікаційної, освітньої та ін. Соціальна структура — це не тільки система соціальних угруповань, спільнос­тей, а й інституційні організаційні форми, що забезпечують їх розви­ток і переміщення, надають стійкості й певності соціальним зв'яз­кам. Організованість надає системі соціальних статусів, ролей, цінностей, що взаємодіють: цілеспрямованість, регулярність, стій­кість. Інституалізація означає нормативне та організаційне зміцнен­ня, упорядкування соціальних зв'язків. Визнаючи стійкість і пев­ність діяльності соціальних спільностей, угруповань, соціальні інститути інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісності. Соціальні ж інститути — різновид особливих соціальних зв'язків, тобто зв'язків, що забезпечують цілісність. Соціальні інститути діють від імені сус­пільства. Отже, соціальна структура — не всякі суспільні, соціальні структури, а лише ті, що визначають основну для суспільства побу­дову й обумовлюють прогресивний процес суспільного розвитку. Суть соціальної структури суспільства в тому, що це сукупність взає­мопов'язаних і взаємодіючих між собою, упорядкованих відносно одна одної соціальних спільностей, а також відносини між ними.

У будь-якому суспільстві є та або інша кількість соціальних спіль­ностей, угруповань, об'єднань, верств, які, по-перше, займають різ­не місце в системі соціальних нерівностей суспільства, у диференці­ації його населення за основними для цього критеріями: влади, власності, прибутків тощо; по-друге, пов'язані між собою політич-

_иМи економічними та культурними відносинами; по-третє, соці-яльні спільності є суб'єктами функціонування всіх соціальних інсти­тутів суспільства.

Отже, соціальна структура суспільства — це анатомія суспіль­ства, його об'єктивно обумовленої диференціації, поділу на великі та малі угруповання або спільності людей, які відмінні між собою за станом і місцем у системі суспільних відносин. Елементами соціаль­ної структури виступають різноманітні спільності людей: виробничі спільності (колективи підприємств, колективних сільськогос­подарських підприємств, сільськогосподарських ферм тощо), інші трудові колективи (установи, організації, контори, фірми, науково-дослідні інститути та ін.), політичні спільності (держава, політичні партії, громадські об'єднання та ін.), територіальні спільності (міс­та, села, області, краї та ін.). Деякі елементи соціальної структури (класи, нації та ін.) формуються об'єктивно й існують незалежно від волі і свідомості людей, інші ж створюються людьми свідомо і цілес­прямовано (політичні партії, професійні спілки та ін.). Між суб'єк­тами соціальної структури завжди є місце суспільним відносинам (економічним, політичним, соціальним, духовним, моральним, ес­тетичним та ін.). Відносинам відповідає певна структура. Економіч­ні відносини утворюють економічну структуру суспільства. Еконо­мічна структура суспільства формує інші структури тощо. Політична структура суспільства виражає політичні відносини між класами, со­ціальними спільностями, угрупованнями, верствами. Духовна струк­тура відображає відносини у сфері ідеології, науки, культури, мис­тецтва, освіти і т. д.

Соціальна структура суспільства формується соціальними спіль­ностями, взаємозв'язками і взаємодією між соціальними спільнос­тями. Будучи тісно взаємопов'язаними, всі структури в суспільстві відносно самостійні, але сама соціальна структура відзначається ру­хомістю, соціальною мобільністю. В умовах докорінних якісних змін суспільства виникають нові джерела переміщення, формування соціальних угруповань, об'єднань тощо. Основою змін та розвитку соціальної структури суспільства, її елементів і взаємозв'язків, взає­мовідносин між ними виступають панівні в суспільстві виробничі та економічні відносини. Основну ж роль у соціальній структурі суспіль­ства відіграє соціально-класова структура. Саме класові відносини визначають характер, особливості і суть соціальних, політичних, юри­дичних, моральних, естетичних та інших відносин того чи іншого за формою влади і політичного режиму суспільства. У сучасних умовах соціальна диференціація має ієрархічність і становить складну, бага­топланову соціальну стратифікацію.

Дата добавления: 2014-01-04