Соціологія способу життя

Спосіб життя - об'єкт ^Сп0СІ^{б Життя} - СУКУ""*™ стійких, типо- дослідження соціології ^{вих для 1ст}°Рччно конкретного соціального ла­ду форм повсякденної життєдіяльності інди­відів і соціальних спільностей, що характеризують особливості їх спілкування, поведінки і складу мислення у сферах праці, побуту, су­спільно-політичному, духовному житті і дозвіллі. Таке визначення спо­собу життя вихідне у соціологічному, економічному, суспільно-по­літичному і будь-якому іншому конкретному вивченні суспільних явищ та їх характеристиці. Звичайно, при розгляді способу життя варто мати на увазі і ті умови, в яких спосіб життя формується і розвивається. Але ж певні умови формування визначають суть способу життя соціальної спільності людей, класу, нації, навіть кон­кретної особи. І соціологія визначає суть способу життя як сукупнос­ті діяльності: трудової, суспільно-політичної, духовної, сімейно-побу­тової та ін.

Спосіб життя, взаємозв'язок із панівними в суспільстві суспіль­ними відносинами характеризується саме діяльністю, реальною по­ведінкою людей. Кожній суспільно-економічній системі, соціальній ситуації властива своя сукупність способів життя, що відображають діяльність соціальних спільностей, соціальних верств, станів та ін. Спосіб життя — узагальнене типове відображення фактичної по­ведінки людей, тобто реальність, що складається, формується під впливом об'єктивних умов і суб'єктивних прагнень. Саме тому спо­сіб життя соціологія розглядає не тільки як сукупність діяльності людей, які є носіями властивостей діяльності в усіх сферах суспіль­ного життя, а й те, як, якими методами реалізується діяльність, які затрати і яка ефективність. Отже, на відміну від соціального стано­вища, відображеного атрибутивними характеристиками (освіта, ква­ліфікація, спеціальність, стать, вік), спосіб життя зосереджується на діяльнісно-поведінковому житті людини. На спосіб життя вирішаль­но впливають економічні суспільні відносини.

* Матеріал підготовлено кандидатом історичних наук В. І. Жиленковим. 398

Спосіб життя — це не часткова поведінка, не часткова діяльність, їх набір, а цілісна єдність зі своєю новою якістю. Важливо знати, кий же внесок робить у спосіб життя кожна з охоплюючих ним яльностей, який вплив мають одна на одну в процесі взаємодії. До ого ж, спосіб життя охоплює не будь-які, а соціально значущі види •яльності. £_аме тому соціологію цікавлять не всі факти свідомості і поведінки людини, а лише ті, які значущі для суспільства і фіксують зв'язки людини з важливими явищами спільного життя. Спосіб жит­тя в будь-якому суспільстві охоплює спосіб життя робітників, селян-хліборобів, інтелігенції, спосіб життя нації і народностей, міст і сіл, різних соціально-демографічних і соціально-професійних спільнос­тей. Спосіб життя охоплює життя сталевара, шахтаря, вчителя, лісо­руба, хлібороба, артиста, художника та ін.

Основу ж усякого способу життя становлять праця і людина. Лю­дина із самого початку діяльна, і всі її специфічні властивості форму­ються в процесі розвитку предметної діяльності, а отже, історично. Не лише вищі духовні здібності, але й особливості людського сприй­няття зобов'язані праці. Власне потреби людей сформовано історич­но і під визначальним впливом праці. І праця не просто задовольняє їх, а й культивує, перетворюючи навички споживання на істотний елемент цивілізації. І те особливе значення, яке індивіди одержують в середині суспільства, визначається їх місцем у складній і багатома­нітній системі відносин, що складаються в процесі виробництва, суспільної праці. Всі особливі ролі і достоїнства, що відрізняють од­ного індивіда від іншого, по суті є суспільними відносинами. Це і доб­лесть, і розум, і багатство, і привабливість, і талант. Економічні су­спільні відносини вирішально впливають на спосіб життя. І соціологія, розглядаючи працю як основу будь-якої суспільної життєдіяльності і як важливу сферу способу життя, виходить з того, що не праця є певною політико-економічною категорією, а лише суспільна форма, суспільний устрій праці або, інакше, відносини між: людьми в процесі участі їх в суспільній праці. Саме відносини між людьми, тобто відно­сини між індивідами, соціальними спільностями людей у суспільстві ¹ визначають спосіб життя і його соціальний зміст. Високий рівень зрілості соціально-економічної основи суспільного життя сприяє де­далі повнішому прояву основних рис способу життя, що формується ^в процесі здійснення соціальних перетворень суспільства. Кожний ^етап розвитку суспільства має певну сукупність взаємопов'язаних °ДИн з одним способів життя, що є порівняно стабільними, хоча і Динамічно змінюються.

Інтерес соціології до способу життя викликав кілька підходів до його вивчення. Найпоширенішим стає розгляд окремих компонен-

тів основних видів діяльності людини: трудової, суспільно-політичної культурної, сімейно-побутової та ін. Методологічно такий підхід ви­вчення окремих компонентів основних видів діяльності людини все ж не давав повного уявлення про спосіб життя; результати дослід­жень мало або зовсім не відрізнялися від того, що досягалось іншими галузями соціології. Так, вивчення трудової діяльності як компонен­та способу життя дуже часто повторювало висновки соціології праці. Адже соціологія праці зосереджувалась на вивченні можливостей пра­цівника, умов їх реалізації, поєднання особистих інтересів з інтере­сами суспільними в процесі виробничої діяльності. В ході історично обумовленого об'єктивного процесу розвитку матеріального вироб­ництва поступово усвідомлювалися людські можливості для досяг­нення дедалі більш значущих результатів, що звеличували суспіль­ство і саму людину в їх взаємодії з природою. Саме такий підхід дозволяє простежити, як розширювались уявлення про соціальні ре­зерви виробництва і як ці резерви використовувались у житті су­спільства. Дослідження сімейно-побутової або культурної діяльнос­ті не розходились з рекомендаціями соціології сім'ї або соціології культури. Не завжди досягали необхідного ефекту і дослідження спо­собу життя великих соціальних спільностей — класів, націй. Виявля­ється, що багатоманітність і строкатість компонентів, які складають класи, нації, важко відрізняти, по-перше, від способу життя взагалі, а по-друге, від способу життя окремих соціальних спільностей, верств, прошарків та ін.

Соціологічний аналіз міського і сільського способу життя давав дещо відрадніші результати. Разом з тим сама практика соціологіч­них досліджень, що проводилися в містах Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та інших, досить швидко довела неоднорідність і строкатість міського способу життя, і тому соціоло­ги розглядали міський спосіб життя не як єдиний, а як спосіб життя окремого міста, населеного пункту міського типу. З позицій розви-нутості способу життя сільського населення, а не специфічності і спільності для села розглядалися і проблеми життя та соціології села. Для соціології способу життя села джерелами методології виступало, по-перше, те, що сільськогосподарське виробництво — сфера, шо забезпечує цілісність народногосподарського організму, без якого неможливе функціонування ніякої іншої галузі; по-друге, причет­ність величезної маси людей до праці в сільському виробництві, Д° життя в селі: чисельність сільських жителів України складала майже 16 млн, або 30,3 % всього населення. В середині 80-х років в Україні ситуація в сільському господарстві показала в усьому обсязі ту кризу, до якої привела аграрна політика. Облік села визначала не та невели-

_ка кількість передових господарств, а їх основна маса, що дедалі більше відставала від реальних потреб сучасності, знаменувала той тупик, до якого привела колективізація, що спричинила значне ро­зорення сіл, масову міграцію сільських жителів, зниження престижу роботи в землеробстві.

Економічна криза в селах України супроводжувалась значними змінами і в соціальному житті. На селі на початку 90-х років скла­лась досить непроста соціально-демографічна ситуація, що прояв­лялась в посиленні міграційних процесів. Технічний прогрес, змі­ни в сільському господарстві не привели до нового поділу праці, що поставило перед необхідністю докорінних змін форм землеволо­діння, якісної структури зайнятості, підготовки працівників для сільського господарства. Та уже в середині 90-х років сільське насе­лення розчарувалось, зневірилось у нововведеннях. Як і раніше, багато проблем пов'язано із задоволенням духовних потреб сіль­ського населення: відсутність клубів, будинків культури, бібліотек та іншого, культурне обслуговування на селі не відповідало потре­бам сучасності, запитам сільських трудівників. Тривала дестабілі­зація, процес розселянення. Жителі села втрачають необхідну ду­ховну спільність із землею. Розробляючи методику дослідження сільського способу життя, соціологи формували певні показники ступеня зрілості відповідно до поселенської структури і соціально-професійних видів праці. До того ж, здійснювався поділ способу життя на типи: високий, середній і слабо розвинутий — залежно від типу підприємств на селі.

Досліджуючи спосіб життя, соціологи і політики Заходу широко використовували поняття якість життя (вперше в науковий обіг поняття якість життя введено американським економістом Дж. Гел-брейтом). Поняття якість життя використали і вітчизняні соціоло­ги (Валентин Толстих, Лев Коган, Ігор Бестужев-Лада та ін.). Вве­дення поняття якість життя обумовлене тим, що, по-перше, поняття рівень життя, стандарт життя зосереджувались на кількісних ха­рактеристиках, а по-друге, саме поняття спосіб життя надто загаль­не. З поняттям якість життя пов'язане прагнення створити гідну Форму повсякденного існування. Важливою особливістю є не стіль­ки офіційне визнання якості, скільки задоволення людей життям, Усвідомлення, що влаштування власного, особистого і суспільного ^ЗДття близьке або досить близьке до їх ідеалу.

У 90-х роках XX ст. в соціології сформовано методологію і мето­дику вивчення способу життя. Це мало величезне значення для з'я­сування суті способу життя різних сфер. За методологією і методи­кою основні характеристики і показники, що визначали суть того

"Соціологія" 401

або іншого способу життя: сімейні доходи і їх оцінка, наявність мож­ливостей реалізувати потреби повсякденні, а також і ті, які передба­чались, бюджет вільного і робочого часу і ступінь їх раціонального використання. Усвідомлення багатоманітності компонентів, що ста­новлять комплекс певного способу життя, певної сфери суспільного життя. Пропонувалось інтенсивно досліджувати індивідуальний стиль життя людей з позицій соціально-психологічних особливостей, тобто через категорії мети життя, щастя і добробуту, класифікації стилю життя з позицій саморегуляції (принцип максимізації корисності миру, принцип мінімізації потреб, принцип складності, принцип максимізації потреб, принцип складності, принцип максимізації здібностей). До­слідження індивідуального стилю життя людини дозволяло виділити чотири варіанти способу життя, зорієнтованих на реалізацію вимог гедонізму, аскетизму, споглядання та діяння. Принципи саморегу­ляції є передумовою для формування уявлень людини про можливі способи досягнення щастя, а самі ці уявлення реалізують системоут­ворюючі функції у визначених індивідуальних стилях життя.

Починаючи з 60-х років XX ст. суттєвих змін
Основні характеристики _{я д} Переорієнтацію

способу життя

суспільної свідомості на влаштування свого

особистого життя з урахуванням економічних, політичних і духов­них процесів, що відбувалися, постійно фіксували соціологічні до­слідження. Якщо в 60-х роках значна кількість людей так або інакше пов'язувала своє життя з майбутнім і позитивними змінами, то у 80-х роках поступово сталася переоцінка реально функціонуючих цінностей, особистої і суспільної мети. Ставало дедалі важче забез­печити ефективне поєднання особистого і суспільного, спосіб життя людей став замкнутим, поширювалась апатія, зневір'я та ін. У сфері економічних відносин не зменшилась, а навіть зросла кількість лю­дей, які ледве-ледве зводили кінці з кінцями. Якщо в середині 70-х років 17,4 % людей ні в чому собі не відмовляли і лише третина (32,5 %) жили від зарплати до зарплати, то в середині 80-х років уже лише 9,4 % людей ні в чому собі не відмовляли, а близько 40 % жили від зарплати до зарплати, в середині ж 90-х років 6,2 % людей ні в чому собі не відмовляли, а близько 80 % людей зубожіли. З початку XX ст. ще більше посилилось зубожіння людей в Україні, Росії, Біло­русі та інших незалежних державах Середньої Азії, Закавказзя. Тоді ж погіршувалось становище груп людей з фіксованими доходами (пенсіонери, студенти, ряд категорій службовців). Відсутність в Ук­раїні скоординованої економічної політики привела до порушення пропорцій у народному господарстві, сприяла появі тіньової еконо­міки, формуванню груп людей з дуже специфічними джерелами доходів,

_Зі своєю структурою споживання і своїми ціннісними орієнтаціями. І якшо ще в 60-х роках люди з незаконними або сумнівними доходами прагнули не показувати свій рівень споживання, то в 70-х роках їх стиль життя стає показним, демонструючим «уміння жити», а в 90-х роках уже певний прошарок людей, які не обмежувались іномарка­ми автомашин, різноманітною теле- і радіоапаратурою, модним одя­гом, а й володіли нерухомістю, солідними капіталами. За неповними даними, в середині 90-х років в Україні налічувалось близько 1500 сучасних українських бізнесменів, які володіли величезними капіта­лами і мали значні вклади в зарубіжних банках. А на початку XXI ст. в Україні уже налічувалось близько 180 мільярдерів. У соціальній сфері сталася втрата почуття соціальної справедливості, втрата зв'яз­ків між кількістю і якістю праці та її оплатою, зупинилось близько 860 підприємств, значна ж кількість підприємств не завантажена і працює з перервами. Значно скоротилась (на ЗО %) і кількість фер­мерських господарств, багато колгоспів, радгоспів розпалось. Ско­рочуються і закриваються навчальні заклади (закрито майже 23 % середніх шкіл, технікумів), скорочено на 30—40 % набори до вищих навчальних закладів. Закриваються лікарні, клуби, будинки культу­ри, дитячі дошкільні заклади тощо. Заданими статистики, в Україні в середині 80-х років три з чотирьох опитаних не бачили залежності між старанністю в праці і офіційним, реальним підтвердженням значущості їх трудового внеску. Саме такі суперечності породжували спекуляцію, розкрадання, блат тощо. З 90-х років такі явища не тіль­ки поглибились, а й розширились, стали повсякденними.

Спотворення принципів соціальної справедливості привело до виникнення руху проти елітарних форм стилю життя, проти різних способів закритого розподілу, реально існуючих у житті. Несправед­ливість, недієвість законів, відсутність законослухняності, зростан­ня злочинності породжують розчарування в цінностях суспільства, ідеях, стимулюються спотворені форми організації особистого жит­тя (поширюються наркоманія, алкоголізм та ін.). Властиві окремим особам негативні риси часто потворно трансформуються в психоло­гію оточуючих їх людей. В умовах, коли в середині 90-х років в Укра­їні різко ускладнилась політична і соціально-економічна ситуація, зростає безробіття, знизився життєвий рівень населення, люди особ­ливо часто реагують на все, що нехтує їх інтереси, права і свободи (однаково важливо і те, що стосується кожного особисто, близьких йому людей і тієї обстановки, де вони живуть і працюють).

Досить строкатою є суспільно-політична діяльність як одна із складових способу життя. Якщо наприкінці 80-х — на початку 90-х Років дещо активізується участь населення в політичному житті, то з

середини 90-х років вона різко падає, дедалі більше людей охоплює апатія, байдужість, зневіра в економічних і соціальних реформах Досить того, що майже в 50 виборчих округах України, незважаючи на неодноразові повторні вибори, так і не сталося обрання народних депутатів. Спроби подолати формалізм з позицій орієнтації і переваг людини стихійно знаходили відображення в таких формах політич­ної активності, як самодіяльні політичні рухи і об'єднання, але й вони незабаром припиняли діяльність. Певний вплив на зміну полі­тичного статусу способу життя мала гласність, демократичне пере­творення, політизація національних і регіональних процесів, але по­ступово й такі процеси затихали.

Соціологічні дослідження стали реєструвати зниження пріори­тету інтересів до питань внутрішньої політики, політичний аспект способу життя ще мало торкнувся широких мас, демократизація охопила лише верхівні верстви, а політична активність населення відображала здебільшого настрої, почуття гніву і обурення, аніж глибинні процеси політичної творчості. Суперечливо розвивається і діяльність людини в сфері культури як характеристика стилю її життя. Якщо в 80-х роках кількісне споживання потреб культури явне: в містах кожний другий житель, включаючи дітей, користував­ся послугами бібліотек, 50—70 % міського населення регулярно чи­тали книжки, майже кожна сім'я передплачувала кілька газет і жур­налів, в сільських місцевостях теж спостерігалось прагнення до культури, то уже в середині 90-х років XX ст., а тим більше на по­чатку XXI ст., незважаючи на зростання різноманітних видань га­зет і журналів, і особливо еротичних та інших, все ж майже наполо­вину знизився на них попит населення: лише 30—35 % сімей передплачують газети і журнали. Знизився і тираж передплатних видань. На жаль, не враховуються нові явища, що виникають у сфері духовної культури. Формування нових ціннісних орієнтацій, поява нових тенденцій в естетичній і моральній свідомості посту­пово видозмінюють спосіб життя людей. І нарешті, сталися серйоз­ні зміни у сфері побуту. З'являлося дедалі більше різноманітних форм задоволення особистих потреб. Та разом з тим тривала орієн­тація на переваги офіційних цінностей порушила міжособові кон­такти, послабила родинні та сімейні зв'язки, що не затрималось відбитися на зниженні моральності.

Незважаючи на певні суперечності, процес зростання потреб пробиває собі шлях. Ще наприкінці 60-х років утилітарна зна­чущість речей відіграла велику роль: люди прагнули придбати меблі, холодильники, класні телевізори, радіо- і відеоапаратуру, автомашини тощо. В 80-х зростає потреба в книжках, товарах куль-

_ур_Но-побутового призначення, що мають інформаційну і естетич­ну цінність і виступають одночасно предметами сучасного ком­форту- Та з середини 80-х — на початку 90-х років зниження купі­вельної спроможності населення різко відбилося і на потребах населення, хоча значення сфери побуту в житті людей не тільки серйозно зросло, але в ряді випадків стало навіть визначальним. Інакше кажучи, прогрес техніки, науки набагато випередив прог­рес у сфері житла, торгівлі, комунального обслуговування, нема­ло сприяв загостренню сприйняття людьми своїх побутових проб­лем. І хоча всі складові умови життя — заробітна плата, зміст праці, забезпеченість житлом і культурно-побутовими установами, кіль­кість вільного часу, задоволення попиту на основні продуктові, промислові товари та інше — тісно взаємопов'язані, але їх взаємо-замінюваність досить обмежена.

Дата добавления: 2014-01-04