Екологічна криза цивілізації: відображення суперечностей суспільства і природи

Традиційне спрямування економіко-технологічного розвитку цивілізації привело до глобальної екологічної кризи. Екологічні й

ономічні інтереси суспільства за своїм змістом, метою і методами ^Є сягнення поки що є протилежними, аніж тотожними. Економічні інтереси відображають соціальні закони розвитку суспільства. Еко-оміка орієнтується на задоволення, насамперед, матеріальних по­треб шо здійснюється шляхом нищівної експлуатації природних і людських ресурсів. Заради досягнення миттєвого, нерідко досить сумнівного, економічного результату завдається величезної шкоди географічним регіонам, а потім величезним напруженням сил почи­нається рятування. Техніка, велике творіння людини, стала вирі­шальним фактором змін у біосфері. Однак, раціоналізуючи людську діяльність, техніка викликає й негативні наслідки. Людина, потрап­ляючи під всевладдя техносфери, перевтілюється духовно заради все тих самих споживацьких потреб. Поріднившись зі своїм творінням, техніка стає матеріально і морально відчуженою від природи, дедалі перевтілюючись у конструктивний елемент технофери. Сприяє і сама атмосфера споживацтва.

Суперечності між економічними потребами суспільства і можли­востями навколишнього середовища компенсувати збитки, завдані йому втручанням людини в природу, набувають дедалі більшої гос­троти. Ось чому в 1992 році в Ріо-де-Жанейро на конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку обгрунтовано питання про переорієнтацію розвитку цивілізації на новий шлях: від прискореної технізації і споживацтва — до ідеології виживання. Ідеологія вижи­вання потребує зміни морально-політичних позицій людства. Еко­логія природи стає невіддільною від екології духу. Це зумовлює зміну економічної позиції на екологічну. З кінця XX ст.— на початку XXI ст. почалася екологічна криза. Визначальними елементами навколиш­ньої природи є: атмосфера, гідросфера, літосфера і біосфера, між якими відбувається збалансований колообіг речовин, рушійною си­лою якого виступає сонячна енергія.

,.,„. Атмосфера — це зовнішня газова оболонка

Атмосфера _.^^н „ „ _,. _,

Землі, життєдайний буфер між Космосом і

поверхнею Землі, носій тепла, вологи, захисник екологічних сис­тем від згубних ультрафіолетових випромінювань, важливий фактор фотосинтезу. Це своєрідний «скафандр» для Землі і одночасно веле­тенський резервуар кисню. Дані свідчать, що в атмосферу щорічно викидається 110 млн т оксиду сірки; 70 млн т оксиду азоту; 180 млн т ксиду вуглецю; 70 млн т неочищених отруйних газів; 60 млн т завис-^{Их ча}сток; 700 тис. т фреонів (сполук тяжких металів); 500 тис. т инцю; 100 тис. т токсохімікатів; 10 тис. т ртуті та ін. Встановлено,) % кисню постачає в атмосферу морський фітопланктон, 20 % —

тропічні ліси та інша рослинність. Але рівновага порушена антропо­генними чинниками. Щорічно кількість кисню в атмосфері змен­шується на 10 млрд т (вистачило б для дихання кількох десятків мільярдів чоловік). А промисловість, наприклад, США, Японії Німеччини взагалі живе за рахунок інших, бо споживає кисню більше' аніж утворюється на територіях країн. Або, скажімо, лише один су­часний пасажирський реактивний літак протягом 8 годин польоту поглинає 50—75 т кисню, викидаючи в атмосферу десятки тонн вуг­лекислого газу. Відтворити таку втрату кисню протягом доби в змозі масив площею 25—30 тис. га. І все ж, витрати атмосферного кисню поки що компенсуються його утворенням в процесі життєдіяльності рослинності суші і Світового океану.

Виникла реальна загроза зміни клімату і порушення енергетич­ного балансу планети, що пов'язано із значним виділенням вугле­кислого газу. Звичайно, вуглекислий газ є необхідним компонентом фотосинтезу рослин. Але при спалюванні органічного палива, ви­рубці лісів, розорюванні степів, гнитті, вулканічній діяльності вугле­цю продукується все більше, що може привести до підвищення се­редньорічної температури. Слід також зазначити, що протягом тисячоліть середньодобова температура на Землі становила 15 гра­дусів за Цельсієм. Впродовж останніх ста років температура підвищи­лась на 0,5—0,6 градуса і за деякими прогнозами до середини XXI ст. може зрости на 1,5—2,5 градуса, що неминуче приведе до так званого парникового ефекту, тобто до підвищення температури земної по­верхні. Небезпека парникового явища непередбачувана, бо змінять­ся характеристики опадів, вітру, хмар, морських течій, айсбергів тощо. У середніх широтах значно збільшиться посушливість, клімат стане напівпустельним, урожаї різко знизяться, а на узбережжях очікуєть­ся значне підвищення рівня Світового океану за рахунок танення льодовиків Антарктиди, а отже і затоплення багатьох прибережних районів. Станеться велике переселення народів. Спеціалісти ствер­джують, що за останнє століття рівень Океану піднявся на 10—12 см. Нині процес прискорився у декілька разів. Щорічно третина берегової лінії відступає приблизно на один метр, а на деяких ділян­ках, зокрема в штаті Луїзіана (США), до 30 м на рік. У повітрі цир­кулюють створені людиною отруйні речовини, які призводять до мутагенного забруднення. Так, якщо в середині 40-х років XX ст. 0,7 % народжених — неповноцінні діти, то на початку XXI ст.— по­над 10 % неповноцінних немовлят. Це загрожує зміною генофонду людства.

Спостерігається значна деформація озонового шару як наслідок

адання у верхні шари атмосфери оксидів азоту, брому та хлор-

^П анічних з'єднань, які і розкладають озон на кисень. Оксиди азо-

створюються бактеріями з азотних добрив, внесених у грунт і

пенесених у стратосферу. Особливої шкоди озону завдають по-

оти висотних літаків та запуски космічних кораблів (зокрема, на

вердому паливі), вихлопні гази, що мають багато оксидів азоту. т_ак звані фреони широко застосовуються в холодильниках, рефри­жераторах, для очищення мікросхем, в аерозольних упаковках для лаків, дезодорантів, фарб та ін. Надзвичайне занепокоєння викли­кає витік антарктичного озону (40—50 %). Якщо раніше пульсуюча діра відновлювалася, то з кінця 80-х років XX ст. існує постійно і має тенденцію до розширення. З озоновою дірою ще багато незро­зумілого, і це потребує активізації спільних дій різних держав. Ще у 1985 році 28 держав — виробників фреону уклали Віденську кон­венцію з охорони озонового шару. Велику загрозу становлять кис­лотні дощі, які утворюються внаслідок взаємодії атмосферної во­логи з продуктами неповного згорання палива на ТЕЦ, промислових підприємствах, в автомобільних двигунах. Сірчана й азотна кисло­ти у вигляді дрібних краплин переносяться на величезні відстані і випадають кислотними дощами. Наслідки надто тяжкі: гинуть ліси, комахи, тварини, руйнуються будівлі, виводяться із сівозміни грун­ти.

Стан повітряного середовища в Україні, як і в багатьох інших країнах, явно незадовільний, а в деяких регіонах (Маріуполь, Кри­вий Ріг, Запоріжжя та ін.) — вкрай загрозливий. Тривалий період диктат центру впливав на відповідну структурну деформацію на­родного господарства, коли перевага надавалася розвитку сировин­но-видобувних і металоливарних (металургійних, гірничорудних, хімічних), досить брудних і надзвичайно екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці України властива також висока питома вага ресурсних та енергоємких технологій, впровадження і нарощування яких у промисловості та сільському господарстві здійснювалися дешевим способом — без будівництва відповідних очисних споруд. Злочинна діяльність всевладних монополій — одна з основних причин безпрецедентного радіаційного і хімічного за­бруднення величезних територій. Роки безконтрольної експлуатації багатств України призвели до того, що у багатьох районах забруд­нення повітря у десятки разів перевищує гранично допустимі нор­ми- Хіба не вражають такі дані: територія України становила 2,7 %

олишнього Союзу, а шкідливих викидів на неї припадало майже %■ Це 17 млн т шкідливих речовин, тобто по 300 кг на кожного

жителя, а в деяких регіонах, наприклад Дніпровсько-Придніпров ському,— 500 кг і більше (у Кривому Розі — 1,6 т на жителя, щ~ становить 10,1 % усієї кількості викидів в Україні). Одне з про­відних місць у забрудненні атмосфери належить автотранспорту — понад третина об'єму викидів забруднюючих речовин в Україні, а в деяких містах більше, ніж половина. Велику стурбованість викли­кає екологічно неблагополучна столиця України. Так, Київ, який по суті не має металургійної і видобувної промисловості, за загазо­ваністю повітря, в тому числі й автотранспортом, попереду про­мислових центрів Запоріжжя, Кривого Рогу, Харкова, Макіївки Комунарська та ін.

Гідросфера Гідросфера - водна сфера Землі в сукупності

всіх вод земної кулі: океанів, морів, льодо­виків, підземних вод, річок і озер. Земля майже на три чверті покрита водою. Арістотель вважав воду одним із головних елементів побудо­ви світу, адже немає іншого природного тіла, яке могло б зрівнятися з нею за впливом на перебіг найграндіозніших геологічних процесів. Разом з тим вода є найважливішим компонентом навколишнього середовища. З розвитком хімічної, нафтохімічної, гірничорудної, целюлозно-паперової промисловості та комунікацій склад води швидко погіршується. Йде дестабілізація Світового океану. Вважа­ють, що життя вийшло із Світового океану. Якщо так, то сучасна технічна цивілізація відвела Світовому океану роль гігантського смітника. Загальна вага забруднюючих відходів складає тут мільярди тонн на рік. Із них найшкідливішими є нафта і нафтопродукти — 5-10 млн т; залізо — 320 млн т; азот і фосфор — 62 млн т; вуглеводи — 1 млн т; свинець — 200 тис. т; ртуть — 5 тис. т — щорічно. Моря й океани заповнені твердими і побутовими відходами (понад 20 млн т), радіоактивними речовинами (внаслідок випробовування водневих бомб, ядерних реакторів, криголамів, підводних човнів тощо. Світо­вий океан не витримує такого навантаження: гине морська флора і фауна. Постійно розширюються зони екологічних катастроф. До них внаслідок аварій величезних нафтових танкерів увійшли Північне, Балтійське, Ірландське, Баренцеве та інші моря. Саме такі аварії спричинили так зване явище червоних припливів (гігантське роз­множення раніше не відомих одноклітинних водоростей, покрива­ючих величезні акваторії).

Проблема забезпечення людства прісною водою дедалі загост­рюється. Якщо в стародавній період її споживання надушу населен­ня становило 12—18 літрів на добу, то тепер — від 200 до 400 літрів-Дуже швидкими темпами споживання води зростає в промисловості.

Так тільки за століття загальне споживання води зросло в 7 разів, а промислові потреби — у 21 раз, що становить 20 % від загального івня її споживання. Передбачається, шо до кінця XXI ст. споживан­ня води зросте ще в 1,5 раза. Потреба в воді зросла не тільки в пус­тельних районах, а й в густонаселених. Заданими ВООЗ, 80 % інфек­ційних захворювань (малярія, тиф, трахома тощо), якими вражено понад 1 млн жителів планети, пояснюються невирішенністю водних проблем. Нині сотні мільйонів жителів Землі фактично не мають доступу до питної води, а багато людей вживають забруднену, що і веде часто до смертельних наслідків (близько мільйона щорічно). За підрахунками дослідників, для забезпечення водою відповідно до санітарних норм, слід збільшити її споживання у 8 разів. Забруднен­ня прісної води залежить і від споживачів. Це промисловість, сільське господарство, комунальне господарство, транспорт тощо. Великої шкоди водам завдає спуск у них теплих вод різних енергетичних установок (ТЕС, АЕС). Це веде до порушення умов нересту риб, їх захворювання і навіть загибелі.

В сучасних умовах вода майже в половині всіх річок і озер не придатна не лише для життя, а й для нормального існування меш­канців водойм. Великі водні артерії — Рейн, Ганг, Міссісіпі, Ама­зонка, Сена, По, Дунай, Волга, Дністер, Дніпро та інші знаходяться в катастрофічному стані. Експерти передбачають, що у Німеччині до кінця XXI ст. літр чистої питної води коштуватиме стільки ж, скільки літр рейнського вина. Якщо підрахувати запаси байкальсь­кої води — 23 км³, то вартість становитиме 1,6 трлн доларів. Шкода, але найкраще озеро в світі, з найбільшими запасами прісної води, притому найкращої якості, опинилося в критичному стані. І виною бездумна гігантоманія, що породила на чудо-озері найбрудніше з усіх виробництв — целюлозно-паперове. Антропогенною катаст­рофою величезного масштабу стала і трагедія Аралу — годувальни­ка мільйонів людей, чудового регулятора клімату Середньоазіатсь­кого регіону. Але проблема не тільки в забрудненні водойм. Помітне виснаження і отруєння найцінніших і доступних джерел прісної води, зокрема ґрунтової, відновлення чистоти якої, як вважають фахівці, може тривати 300—400 років. Зрозуміло, що втрати з висна­женням джерел та забрудненням ґрунтових вод оцінити просто не­можливо.

Водні артерії України мають величезне значення. Основним дже­релом водопостачання є річковий стік. В Україні стічні води станов­лять 50—85 млрд м³, що порівняно з Бразилією (9900 млрд м³), є Досить скромним. Причому абсолютна більшість річкового стоку

припадає на Південно-Західний економічний регіон (70 %), а на Донецько-Придніпровській і Південний, де мешкають 60 % насе­лення,— лише 30 %. Але саме тут найбільша кількість водомістких виробництв. Це і привело до будівництва 1087 малих і великих во­досховищ. Гігантоманія перетворила красень-Дніпро на каскад во­досховищ, внаслідок повноводна, зі стабільною екологічною систе­мою, третя за величиною ріка в Європі, втратила свої незліченні багатства: заплавні луки, безмежні пасовища, сади, ліси, родючі чор­ноземи, флору і фауну, сотні сіл, а з ними — культурну тисячолітню самобутність жителів. Річковий режим Дніпра дедалі більше транс­формується в озерний, різко уповільнений водообмін і утворення зон замору. Досить небезпечною є і концентрація радіонуклідів у Київському водосховищі та Прип'яті.

у.., Літосфера є зовнішньою твердою оболонкою

Землі. Склад її досить різноманітний. Спос­терігається дедалі більша ерозія і засолення грунтів, наступ пустель. Ґрунти є одним із найважливіших природних ресурсів. Це саме ті природні утворення, що забезпечують родючість, до того ж, є уні­кальним фільтром і нейтралізатором природних і стічних вод. За­гальна площа орних земель суші становить близько 1,5 млрд (10—11 % площі суші), пасовищ і сінокосів — 3 млрд га (20 % суші). Резерви сільськогосподарських угідь повністю вичерпані. На кожного жите­ля планети припадає 0,4 га орної землі, 75 % грунтів — малопродук­тивні. Стан ґрунтового шару викликає серйозне занепокоєння. Су­часні втрати продуктивних грунтів становлять 6—7 млн га на рік. Тільки в результаті ерозії з сільськогосподарських угідь щорічно ви­вітрюються 26 млрд т грунту. За прогнозами ООН до початку XXI ст. людство уже втратило третину грунтів, які мало у своєму розпоряд­женні ще в 70-х роках XX ст. Опустелення веде до деградації пасо­вищ і зниження виробництва продуктів харчування. Засуха і опусте­лення ведуть до голоду і зубожіння. У середині 80-х років XX ст. близько 3 млн жителів країн Африки (на півдні Сахари) загинуло в результаті засухи. В Африці — 70 % всіх засушливих земель планети, майже половина з них вже постраждала від деградації грунтів. Голов­на причина деградації грунтів — низька рільнича культура земле­робів, недотримання сівозмін, панування монокультур, вітрова і вод­на ерозії, часті оранки, культивації, перевипаси худоби, вирубка лісів у водоохоронних зонах та ін.

Інтенсивне використання земних надр зрештою веде до їх ви­снаження. За півстоліття людство підняло на-гора стільки сировини, скільки за всю попередню історію. Недосконалість технологій веде

жахливих наслідків. Адже за прямим призначенням використо­вується лише близько 5 % сировини, а понад 95 % йде у відвали, _теРикони, забруднюючи навколишнє середовище. Нині підрахова­но що невичерпних ресурсів практично немає. Так, алюмінію ви­стачить на 570 років; заліза — на 250 років; олова, міді, цинку — на 25-35 років; золота, срібла, нікелю — на 50 років. Але якщо відсталі країни піднімуться до рівня розвинутих у видобуванні та викорис­танні природних ресурсів, то резерви вичерпаються значно раніше. Міжнародні експерти підрахували, що за сучасних темпів видобу­вання навіть найбільші у світі родовища нафти незабаром вичерпа­ються: у Кувейті — через 220 років, Ірані — через 114 років, в ОАЕ — через 72 роки, в Саудівській Аравії — через 68 років. Зростаюча криза природних ресурсів зумовила необхідність освоювати Світовий оке­ан, який, як відомо, є складом величезних запасів корисних копа­лин, біологічних та енергетичних ресурсів. Землі забруднюються важ­кими металами та іншими компонентами промислових викидів, інтенсивно накопичуються в них залишки мінеральних добрив і пе­стицидів. Із 170 видів пестицидів, які застосовуються на території України, 49 — особливо небезпечні.

Непоправної шкоди землеробству завдають інтенсивні розробки корисних копалин. Візьмемо Донецько-Придніпровський регіон. Гігантські, нескінченні терикони з відвальних порід, що зайняли місце родючої землі, горять, виділяючи отруйні гази, пилюку. Гірни­чо-збагачувальні комбінати залишають велетенські кар'єри глиби­ною в сотні метрів і довжиною в кілометри, сіроруду пилюку, кіптя­ву, дим, отрута яких розноситься на десятки кілометрів, просідання, обвали, зниження рельєфу, виділення метану, забруднення підзем­них вод та ін. Майже весь регіон не придатний для цивілізованого життя. Питання рекультивації земель, ресурсозбереження та макси­мального використання вторинних ресурсів стоїть гостро.

_в., Біосфера — це молода і разом з тим дина-

мічна сфера Землі. За визначенням Володи­мира Вернадського, біосфера — цілісна геологічна оболонка Землі, Що населена життям і перетворена ним. Біосфера — це форма існу­вання життя на Землі, або, інакше,— це сукупність живих організмів та неорганічних речовин, які і формують середовище мешкання організмів і так або інакше включені в біотичний колообіг (біота — Це сукупність рослин і тварин, їх взаємодія). Біосфера дуже схожа На єдиний гігантський суперорганізм, де автоматично підтримується

(

гомеостаз — динамічна сталість фізико-хімічних та біологічних вла­
стивостей середовища. Володимир Вернадський вважав, що біо-
^ Соціологія'' 497

сфера — це стійка динамічна система, рівновага в якій встанови­лася в основних рисах й незмінно діє сотні мільйонів років. Вчений мав на увазі сталість загальної маси біосфери, маси живої речовини її енергії і середнього хімічного складу всього живого. Стійкість біос­фери обумовлена її складністю, а ієрархічність побудови (тобто роль кожного із величезної кількості видів організмів у загальній системі) забезпечує їй виняткову усталеність і саморегуляцію.

Поява на Землі людини докорінно змінила еволюцію біосфери. На порозі третього тисячоліття, з подальшим розвитком технологіч­ної сфери обсяги змін стають такими, що вже загрожують існуванню самої людини. Нині спостерігаємо, як відбувається, наприклад, за­хворювання і загибель лісів. А ліси — це енергетична база біосфери. Саме в них сконцентровано майже 90 % усієї фітомаси суші. Ліси краще за інші види рослинності виконують санітарно-гігієнічні, оз-доровчо-відновлювальні, естетичні та економічні функції. Особливу стурбованість викликають тропічні ліси, що займають 7 % земної поверхні. На сучасному етапі половина лісів винищена і площа їх продовжує зменшуватися. Практично повністю зникли ліси в Нігерії, Ефіопії, Еквадорі, на Мадагаскарі, атлантичному узбережжі Бразилії. На Всесвітньому екологічному форумі (Ріо-де-Жанейро) бразильсь­кий уряд, посилаючись на тяжкий економічний стан, знову відмо­вився припинити винищення унікальних, справді неповторних, видів дерев. В найближчі двадцять років буде знищено майже половину їх площі (до 15 млн км), що крім усього призведе до охолодження ат­мосфери. Глобальне забруднення вод, грунтів, атмосфери уже при­вело до масового захворювання та загибелі лісів Європи, Північної Америки та Азії.

Зникнення лісів — смертельно небезпечне явище. Уже зараз ви­кликає суттєві зміни кліматичних умов, водного режиму, сповзання ґрунтів. Знищивши тропічний та сибірський ліс, людство ризикує втратити майбутнє. Важко переоцінити санітарно-охоронне, рекре­аційне, водоохоронне значення лісів для природного комплексу Ук­раїни. Ще донедавна ліси покривали більше половини суші, тепер же, на початку XXI ст.— ледь 14 % (проти 29 % — у світі). На одного мешканця припадає всього 0,2 га лісів (у світі 1,4 га). Лісові насад­ження зазнають інтенсивного антропогенного впливу. У промисло­во розвинутих регіонах відбувається пошкодження і навіть загибель лісів від шкідливих викидів та скидів. Хоч промислово-експлуата­ційне значення лісів України обмежене, їх по-хижацьки продовжу­ють знищувати, особливо в унікальних регіонах — в Карпатах, на Поліссі, в Криму.

На початку XXI ст. на земній кулі під загрозою зникнення близь-₀ 70-25 тис. видів рослин (усього їх налічується 400 тис. видів, з _иХ із тис— культурні рослини). Благодатні природні умови Ук-пяїни сприяли розвитку багатої та різноманітної флори. Зареєстро-_ано шо в Україні росте близько 5 тис. видів диких рослин та близь­ко 1 тис. — культурних. Враховуючи сучасний стан біосфери, охорона послинності стає важливим державним і міжнародним завданням. Зменшується кількість тварин та місць їх мешкання. У природі все тісно взаємопоєднано, а тому найменші зміни в якомусь регіоні мо­жуть привести до несподіваних наслідків. Так, у середині 80-х років XX ст. через масовий вилов жаб (150 млн особин) в Індії та Бангла-деші з подальшою їх відправкою гурманам Європи, Австралії, США розвелося стільки комарів та інших комах, що виникла реальна не­безпека епідемій малярії та масового поширення сільськогосподарсь­ких шкідників.

Соціальне неблагополуччя суспільства становить смертельну не­безпеку майбутньому. Так, тільки від споживання недоброякісної води щорічно вмирає майже мільйон жителів планети. Сотні тисяч помирають від різних отруєнь. А скільки сотень мільйонів безнадій­но втрачають своє здоров'я! Збільшується кількість онкологічних за­хворювань. Домінуюче місце в структурі захворювань та смертності населення України зайняли хронічні неінфекційні захворювання, насамперед, хвороби органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби нервової системи та органів чуття, алергічні, генетичні та інші захворювання складної етіології. З початку 90-х років XX ст. вперше за останні 30 років відзначено тривожну тенден­цію збільшення захворюваності на туберкульоз. Злоякісні новоутво­рення зросли на 27,8 %, тиреотоксикоз —на 21,2 %, психічні розла­ди — на 26,8 %, отит хронічний — на 32 %, хронічний бронхіт — на 21 %, жовчнокам'яна хвороба — на 28 % тощо.

Історія свідчить, що циклічність життя на Землі, повільна еволю­ція іноді переривалися швидкими кардинальними змінами: катаст­рофами або кризами, докорінно змінювався рослинний і тваринний світ. У далекі геологічні епохи це звичне явище. Палеонтологам нині відомі критичні епохи у розвитку біосфери, коли вимирали великі систематичні групи рослин і тварин, які досі існували десятки мільйонів років, а також епохи швидкого розвитку окремих система­тичних груп. Так, на початку палеозойської ери в морях різко змен­шилася кількість безхребетних організмів, натомість бурхливо поча­ли розвиватися хребетні, вкриті панцирами,— трилобіти, молюски. Наприкінці палеозою вимерли великі тварини, більшість папороте-

Дата добавления: 2014-01-04