Вимоги до технічної води І і ІІ категорії

План

План

Тема 1.1. Вступ. Розміщення промислових підприємств

Розділ 1. Санітарні вимоги до розміщення. Будови утримання промислових підприємств

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни «Промислова санітарія»

із спеціальності 5.091716 «Бродильне виробництво і виноробство»

1. Дисципліна промислова санітарія, її значення в підготовці техніка технолога, мета, завдання та зв’язок з іншими дисциплінами.

2. Роль промислової санітарії в підвищенні культури виробництва і випуску продукції високої якості.

3. Розміщення промислових підприємств. Захисні зони (СНИП 11-89-80, «Санитарные требования территории перерабатывающей промышленности»).

4. Санітарні вимоги щодо захисту ґрунту промисловими викидами. Збір, видалення та обеззараження промислових відходів та сміття.

Програмою дисципліни „Промислова санітарія” передбачено виконання основних положень гігієни і промислової санітарії, санітарно-технічного устрою на підприємствах бродильної промисловості, загальних норм і правил особистої гігієни і санітарно-бактеріологічних вимог.

Значення основ гігієни і промислової санітарії необхідно не тільки медичному персоналу, але і всім інженерно-технічним працівникам, майстрам. Бригадам, робітникам харчової промисловості, тому що вони повинні забезпечити випуск доброякісних харчових продуктів.

Гігієна – медицинська наука про вплив навколишнього середовища на здоров’я людини через повітря, воду, харчові продукти.

Санітарія – практичне проведення в життя гігієнічних вимог і засобів.

Між гігієною і санітарією існує нерозривний зв’язок. Вони взаємодоповнюють одна-одну, досягнення гігієнічної науки перевіряють санітарною практикою.

В цехах промислових підприємств проводять санітарні засоби для захисту організму працюючих від шкідливої дії вироблених процесів, які супроводжуються виділенням газів, пилу, шумом, вібрацією, підвищеним виділенням вологи.

Основною задачею санітарії являється покращення стану здоров'я населення, попередження і виключення можливості захворювань, збільшення тривалості життя

Перша кафедра гігієни була відкрита в 1871 році, вченим П.Доброславіним у воєнно-медичній академії в Петербурзі.

Другим був професор Ф.Ф.Ерісман. Він створив при Московському університеті кафедру гігієни, а пізніше організував першу в Росії санітарну станцію.

Промислова санітарія на підприємствах харчової промисловості являється комплексом практичних санітарних засобів, які проведені на основі висновків і рекомендацій різних галузей гігієнічної науки - гігієни харчування, гігієни праці та ін.

Проведення санітарних засобів на підприємствах повинно забезпечити:

а) здорові умови праці на виробництві;

б) захист атмосферного повітря, водоймищ, ґрунту від забруднення викидами підприємств харчової промисловості;

в) добрі санітарні показники якості продукції, що відбуваються при її виробництві, зберіганні і транспортуванні її.

На підприємствах харчової промисловості додержання гігієнічного режиму технологічних процесів, правил виробничої санітарії, особистої гігієни і санітарно-бактеріологічних вимог знаходяться під суворим контролем з боку мікробіологічної лабораторії, санітарно-мікробіологічних служб.

Промислова санітарія тісно пов'язана з цілим рядом дисциплін: мікробіологією, екологією, охороною праці, безпекою життєдіяльності, технологією бродильних виробництв, обладнанням харчових виробництв та ін.

При розміщенні промислових підприємств в межах міста необхідно дотримуватись певних санітарних вимог (СниП 11-89-80 „Санитарные требования к территории перерабатывающей промышленности”)

Відповідними нормами передбачені максимальні обмеження шкідливого впливу промислових підприємств на здоров'я населення, забезпечення оптимальних умов праці на підприємствах, а також вказані вимоги до організації технологічних процесів і улаштування виробничих приміщень.

Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного вибо­ру майданчика для розміщення підприємства та раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.

Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів га створюваного ними тла забруднення.

Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за функціональним використанням) великого значення слід надавати переважаючому напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системами венти­ляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництв. При розташуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями повинна бути не менше найбіль­шої висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіняли одна одну).

Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахуванням спільності санітарних та про­типожежних вимог, а також з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків. Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населе­них пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, ідо є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними чинниками, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від джерел забруднення атмос­ферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря е; організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені — через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані — відкриті склади та підвали, місця заван­таження, місця для зберігання промислових відходів.

Щоб промислові підприємства не здійснювали шкідливого впливу на здоров'я населення жилих районів, встановлюються санітарно-захисні зони. Санітарно-захисною зоною вважається територія між місцями виділення в атмосферу виробничих шкідливих речовин із житловими і іншими будівлями.

Харчові промислові підприємства згідно діючих норм відносяться до 5 класів, для яких встановлена наступна ширина санітарно-захисної зони (м):

Клас І - ширина санітарної зони 1000 м;

Клас ІІ – ширина санітарно-захисної зони 500 м;

Клас ІІ – ширина санітарно-захисної зони 300 м;

Клас IV – ширина санітарно-захисної зони 100 м;

Клас V – ширина санітарно-захисної зони 50 м.

Спиртові заводи відносяться до IV класу з шириною захисної зони 100 м. Пивоварні заводи - до V класу, з шириною захисної зони 50 м.

Зелені насадження в санітарно-захисних зонах сприяють зменшенню шуму, затриманні пилу, газів і ін.

В санітарно-захисній зоні дозволяється розміщувати: пожежні депо, лазні, гаражі, будівлі управління, їдальні, водоохолоджуючі споруди, водопровідні і каналізаційні насосні станції, підземні резервуари. Проте забороняється зони використовувати для розширення підприємства.

На кожному підприємстві повинні бути передбачені засоби для застереження населення від виробництва шкідливостей (диму, пилу, лазу, шуму і т.д.). Для цього використовують пиловловлювачі, різні газоочисні споруди.

Територія підприємства повинна бути асфальтована, озеленена і огороджена, в нічний час повинна бути добре освітлена. Необхідно приділяти увагу для створення спеціальних завантажувально-розвантажувальних площадок.

Необхідні також спеціальні пристрої для очистки завантажувальних платформ, ємності для відходів, стружки, тари і т.д. Прибирання території повинно проводитися щодня. Влітку регулярно потрібно робити поливання території від пилу, а зимою потрібно систематично очищати і від снігу і льоду, посипаючи піском. Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під’їздом.

ґрунт складається з окремих мілких частинок величиною від 2 до 10 м, між якими залишаються вільні пори, заповнені повітрям. В залежності від величини і розміщенні цих частинок (зерен) розрізняються ґрунти крупнозернистої будови - піщані, субпіщані і мілкозернистої будови – глиняні, субглиняні та ін.

Крупнозернистий ґрунт (пісок) володіє добре повітро- і водопроникністю, мілкозернисті - здібністю зв'язувати велику кількість води.

Пори, які є у ґрунті, сприяють обміну повітря і проникненню вологи в ґрунт. ґрунт, при проникненні через нього води, сприймає всі розчинні і нерозчинні у воді речовини, а також бактерії.

Для розміщення підприємств харчової промисловості найбільше підходять дільничні території з крупнозернистим ґрунтом.

Велика повітропроникність такого ґрунту забезпечує добре достачання його киснем, який необхідний для процесу самоочищення.

До складу ґрунту входять різні неорганічні хімічні речовини: магнезія, сульфати, глинозем, хлориди і ін. Крім того до його складу входять органічні речовини, в тому числі гумінові кислоти (утворені в результаті розкладу залишків рослинного походження).

ґрунт населений великою кількістю різноманітних живих організмів, серед я ких є мікроби. Саме тому ґрунт володіє гарною здібністю до самоочищення, завдяки чому органічні речовини викидів перетворюються в мінеральні солі, патогенні бактерії кишкової групи, відмирають, яйця глистів гинуть.

Наявність в ґрунті вказаного комплексу живих організмів має велике значення для процесів самоочищення.

Між різними мікробами в ґрунті постійно ведеться боротьба і спостерігається явище антагонізм (це такий тип взаємовідносин, коли один із мікроорганізмів подавляє або припиняє розвиток іншого за рахунок: накопичення продуктів життєдіяльності першого).

Органічні речовини, які попали в ґрунт піддаються складним хімічним перетворенням - спочатку мінералізації, а потім нітрифікації.

В результаті мінералізації органічних речовин проходить їх розщеплення на простіші мінеральні речовини і їх сполуки - вугільну кислоту, аміак, сірководень. Після мінералізації настає новий етап - стан нітрифікації, який відбувається під впливом нітрифікуючи бактерій.

Крім процесів розпаду органічних речовин в ґрунті проходе утворення збагаченого органічними речовинами гумусу (перегною), нешкідливого в санітарному відношенні та в той же час мінерального добрива. Гумус не гниє. Не містить патогенних мікроорганізмів.

Грунт, значно забруднений рідкими і твердими викидами, має погану здатність до самоочищення, сприяє розповсюдженню заразних захворювань.

З ґрунту, який забруднений викидами, патогенні мікроорганізми можуть переноситись мухами на продукти, небезпечні викиди можуть потрапляти до джерел водопостачання.

Для попередження забруднення джерел водопостачання, оздоровлення території, профілактики кишкових інфекцій необхідно захищати грунт від забруднення.

Викиди, які утворюються на підприємствах, можуть бути рідкими і твердими. Рідкі викиди складаються із стічних вод з умивальних, душових; виробничих стічних вод - після промивання сировини, обладнання, після охолодження і ін. Рідкі викиди видаляться через каналізації і виводяться за межі території, на спеціальні очисні споруди. Тверді викиди складаються з сміття, відходів рослинного та тваринного походження, відходів виробництва, які не можуть бути використані..

Для збору сміття ітвердих викидів використовуються металічні збірники з кришкою ємністю 80 – 120 л, які встановлюють на спеціальних асфальтованих або бетонних площадках. Їх повинні щодня чистити і промивати 10%-ним розчином хлорного вапна.

Сміття і інші тверді викиди, які вивезені за межі підприємства, Обеззаражуються різними способами. Найбільш цілеспрямованим являється обеззараженням твердих органічних викидів біотехнічним способом. При цьому проходить розпад органічних речовин під впливом теплолюбивих мікроорганізмів з утворенням гумусу. В біотермічних збірниках відбуваються ті самі процеси, що і при самоочищенні грунтів. Процес проводиться в спец біотермічних камерах. Для переробки сміття необхідно 40-60 днів, процес проходить при температурі 60-70, після чого гинуть всі хвороботворні патогенні мікроорганізми, яйця глистів, лисинки і лялечки мух.

Більш простим способом біотермічного обеззаражування являється метод компостирування на дільницях, які відведені під поля компостування, сміття складається у штабелі, які зверху і з боків накриваються шаром землі 10-12 см.

В компостерах, як і в біотермічних реакторах, розвиваються процеси мінералізації з утворенням гумусу і виділенням значної кількості тепла; що приводить до загибелі патогенних мікроорганізмів.

Заходи по санітарній охороні від забруднення ґрунту і очистки території підприємств харчової промисловості повинні проводитися систематично, щоб забезпечити необхідні гігієнічні умови для виробництва харчових продуктів.

Питання для самоконтролю

1. Які питання вивчає наука гігієна і санітарія і яка їх роль у виробництві?

2. З якими іншими науками, що вивчаються в технікумі, пов’язана промсанітарія? Наведіть приклад.

3. Які фактори треба враховувати при виборі буд майданчика для будівництва харчових підприємств?

4. Як правильно розташувати окремі цехи виробництва?

5. Що таке санітарно-захисна зона та її призначення?

6. Як правильно підібрати ширину санітарно-захисної зони?

7. Як облаштовуються санітарно-захисні зони?

8. Які промислові викиди можливі на підприємствах харчових виробництв? Як повинні бути облаштовані площадки для збору відходів та сміття?

Тема 1.2. Гігієна питної і стічної води.
Водопостачання і каналізація. Очистка стічних вод

1. Джерела водопостачання.

2. Водопостачання підприємства: харчово-питне, технологічне, протипожежне.

3. Вимоги до якості води. Питна і технічна вода.

4. Складові частини системи водопостачання. Очистка води, дезінфекція.

5. Внутрішні сітки, водопроводи і каналізації.

6. Очистка стічних вод. Місцеві очищення споруди.

7. Санітарна охорона промислових об'єктів та водоймищ від забруднень промисловими викидами.

Як джерело водопостачання можуть бути використанні підземні або поверхневі ґрунтові води, відкриті водоймища - річки, озера, водосховища, ставки. Найкращими в санітарному відношенні являються глибокі підземні води - вони безбарвні, прозорі, мають постійну температуру, не містять органічних і бактеріальних забруднень, проте ці води часто бувають з високою твердістю, вміщують велику кількість мінеральних речовин, які переходять у воду при фільтрації води до глибин.

Вода з відкритих водоймищ широко використовується для господарських потреб народу. Якість, склад мікрофлори і властивості води піддаються різним змінам в залежності від пори року, паводків, атмосферних осадів і ін. В зв'язку з цим вода відкритих водоймищ піддається попередній обробці і обеззараженню.

Джерела водопостачання повинні охоронятися від забруднення. Я ля цього на території, де розміщенні водопровідні споруди і джерела, установлюють спеціальну зону санітарної охорони.

При розрахунку потреби води для підприємств харчової промисловості розраховують витрату на:

1) харчово-питні (використовують і термін «господарські»);

2) технологічні (або виробничі);

3) протипожежні потреби.

Вода на харчовопитні цілі витрачається: для пиття, вмивання, для душових установок, на поливання вулиць і ін.

Вода, призначена для виробничих цілей, витрачається на технологічні потреби: миття сировини, приготування розчинів, додавання до різних продуктів, як теплоносій, для миття тари тощо.

Витрата води на протипожежні цілі визначається у відповідності зі встановленими протипожежними нормами.

Якість води, яка постачається на харчові підприємства, повинна відповідати вимогам стандарту на питну воду ГОСТ 2874 - 82 «Вода питьевая». Вода повинна бути без запаху і присмаку, безбарвною, прозорою, загальною твердістю не більше 7 мг-екв.; загальна кількість бактерій в 1 дм³ не більше 100; кількість кишкових паличок в Ідм³ - не більше 3. Стандартом передбачається також вміст в 1 дмводи: свинцю – 0,1 мг, миш’яку – 0,05 мг, фтору – 1,5 мг, міді – 3 мг, цинку – 5 мг та інше.

В пивоварному, хлібопекарному виробництвах, у виробництві безалкогольних та алкогольних напоїв до якості води пред'являють додаткові вимоги. Зміна складу і властивостей води викликає порушення в технологічному процесі і погіршенню якості готового продукту. Так при використанні твердої води для приготування пива погіршує його якість, пиво слабо піниться. Використовувані в виробництві цукор, ароматичні і забарвлюючі речовини розчиняються в м'якій воді легше, ніж у твердій.

При виготовленні фруктово-ягідних газованих напоїв на заводі з підвищеним вмістом заліза змінюється колір напою і з'являється неприємний присмак заліза.

З урахуванням санітарно-гігієнічних потреб на підприємствах харчової промисловості використовується питна вода, яка повинна бути прозорою, безбарвною, не повинна містити хвороботворних бактерій і речовин, які могли б шкідливо вплинути на здоров'я людини та псувати продукти.

Вода, яка у порівнянні із питною водою, є додатково підготовленою з урахуванням певних вимог виробництва називається технологічною.

Водопостачання харчових підприємств складається з двох потоків технологічної води, яка відповідає стандартам на воду питну і джерела централізованого господарсько-питного водопостачання і технічної води, яку беруть з водоймищ і артезіанських свердловин.

Є ще, так звана технічна вода, яка може у не відповідати показникам води питної, але вона використовується на заводах для операцій, в яких на пряму не контактує з напівфабрикатами, готовою продукцією і не впливає на якість продукції.

Технічна вода поділяється на три категорії: вода І категорії використовується як теплоносій для охолодження машин та апаратів (двигуни, конденсатори тощо), ІІ категорії – як середовище, що поглинає і транспортує домішки під час безпосереднього контакту з продуктами (миття буряків, картоплі, зерна та ін.), ІІІ категорії – тільки як засіб транспортування (гідро транспортування відходів на м’ясо- і молочних заводах). Показники якості для технічної води ІІІ категорії не нормуються, а технічна вода І і ІІ категорії, крім специфічних вимог, повинна відповідати загальним показникам, наведеним у таблиці. Ці значення є межами припустимих концентрацій (МПК) забруднень.

Найменування показника	Категорія води
І	ІІ
Концентрація завислих частинок, мг/л	100 (короткочасно до 200)
Запах, бали
Загальна твердість, мг-екв/л		-
Загальна лужність, мг-екв/л		-
БСК, мг О2/л		20 – 50

Система водопостачання може бути місцевою або централізованою. При місцевому водопостачанні вода забирається безпосередньо з ґрунтового колодязя або бурової скважини підприємства, а при централізованому - насосами з поверхневих або підземних джерел, потім вода піддається спеціальній очистці, дезинфекції на водопровідних спорудах міста і подається по трубопроводах до місця споживання.

Підприємства харчової промисловості, які розміщені в містах, використовують централізоване водопостачання з міського водопроводу. У деяких випадках одночасно з центральним водопостачанням на підприємстві використовують і місцеве водопостачання - для технічних потреб. В цьому випадку повинні суворо дотримуватися санітарні вимоги про заборону приєднання технічного водопроводу до питного, щоб запобігти його забрудненню. Система водопостачання складається з зовнішнього водопроводу, який прокладений під землею, та внутрішнього водопроводу, який служить для подачі води з зовнішньої мережі в будівлю до місця споживання.

По характеру використання води розрізняють системи прямотокові, зворотні і з повторним використанням води.

В прямотокових системах вода, яка один раз використана в технологічному процесі, при митті підлоги, обладнання і т.д. викидається в каналізацію.

З метою зменшення витрат води, яка йдена промислові підприємства, використовують зворотне водопостачання і використовують воду повторно. В зворотних системах вода, яка використовувалась в трубчастих, пластинчастих охолоджувачах, де виключено її забруднення, не викидається в каналізацію, а поступає на охолодження і подальше використання в тих самих системах охолодження.

Повторне використання води заключається в тому, що після використання в одному технологічному процесі вода використовується в другому.

Для очищення і обеззараження води на водопровідних станціях є складний
комплекс очисних споруд, установи для коагуляції, відстійники,
фільтри, іонообмінні установки, біофільтри, зворотньоосматичні установки.

Перед надходженням на очисні споруди вода проходить фільтрацію через грубу сітку. Після попередньої очистки від помутніння вода насосами подається у відстійники для очищення від завісів. Для прискорення процесу відстоювання води подають так звані коагулянти, які потрапляючи у воду утворюють пластівці. Осідаючи на дно відстійника, пластівці забирають з собою не тільки найдрібніші частинки, а й бактерії.

Фільтрація проходить пропусканням води через шар піску і гравію.

Після очистки воду обеззаражують шляхом додавання хлору. Для знезараження води також використовують ультрафіолетові промені, які володіють бактерицидною дією. Перевагами цього методу є те, що випромінювання не викликає запаху і присмаку у воді. Знезараження можливе фільтруванням через мембранні фільтри, керамічні фільтри, іонами срібла.

Внутрішня водопровідна сітка включає в себе наступні елементи:

1) увід, який являє собою перпендикуляр до будівлі, відрізок груби від зовнішньої магістралі до водомірного вузла;

2) водомірний вузол, головною частиною якого являється водомір, який служить для обліку витрати води;

3) водопровідну сітку будівлі з арматурою від водомірного вузла до місць водопостачання;

4) водонапірні запасні баки, які встановлюють в найвищій точці системи, і тому забезпечують не тільки деякий запас води, але і утворюють необхідний тиск, якщо він стає недостатній для подачі води;

5) насоси, які служать для подачі води у внутрішню сітку, якщо тиск у зовнішній сітці для цього недостатній.

Сітка внутрішнього водопроводу повинна прокладатися із оцинкованих сальних труб, а на даний час часто використовують і інші матеріали: нержавіючу сталь, пластмасові матеріали. Водопровідна сітка не повинна мати з’єднання з сіткою, що подає воду для технологічних потреб.

Місця підводки сітки і установки водорозбірних кранів визначаються розміщенням технологічного обладнання і санітарних приладів.

При прокладанні водопровідних труб в середині приміщення необхідна ізоляція для попередження відпотівання і утворення конденсації на їх поверхні.

Не допускається прокладання водопроводу в холодильних камерах.

Для забезпечення потрібного напору встановлюють водонапірні баки і насосні установки.

Водонапірні баки необхідно розмішувати в опалюваних світлих приміщеннях з вентиляцією. Сторонні особи в ці приміщення не допускаються.

Приміщення для водонапірних баків повинні бути закриті. На всіх баках і ємкостях у виробничих приміщеннях повинні бути показник рівня і автоматичні пристрої, які попереджують можливий перелив води.

Для забезпечення підприємств в харчовій промисловості гарячою водою використовують різні установки: водонагріваючі котли, бойлерні пристрої, які нагріваються паром або гарячою водою. Різні водонагрівачі і трубопроводи сітки гарячого водопостачання повинні мати захисне ізолююче покриття

Дата добавления: 2014-01-04