Оцінка агровиробничих умов території

Оцінка агровиробничихумов території є підготовчим етапом проектування збалансованих систем землеробства, оскільки дає інформацію про рівень придатності грунту для вирощування тої чи іншої сільськогосподарської культури, врахування якого дозволяє зменшити антропогенний вплив на агроекосистеми (максимально збалансувати живлення культур, отримувати високі сталі врожаї та захистити грунт від розвитку деградаційних процесів).

Оцінка агровиробничих умов території – комплексна оцінка рівня придатності території для вирощування певного набору сільськогосподарських культур, в основі якої лежить агро виробниче групування грунтів.

Агровиробниче групування ґрунтів - це об'єднання окремих контурів видів та різновидностей ґрунтів у більші групи (масиви) з близькими агрономічними властивос­тями і рівнем родючості, для яких можна запропонувати однакове сільськогосподарсь­ке використання і відносно однакові прийоми агротехніки, заходи підвищення родючос­ті. За масштабом узагальнення агровиробничі групування ґрунтів бувають загальноде­ржавними, регіональними і господарськими.

Загальнодержавне агровиробниче групування ґрунтів складають для обліку площ ґрунтів за угіддями, групи виділяють за єдністю генетичних особливостей і агрономічних показників ґрунтів, враховуючи зональні та провінційні умови.

Регіональні групування проводяться для областей, районів і використовуються для раціонального розміщення посівів сільськогосподарських культур, розробки систем зе­млеробства, розподілу добрив, хімічних меліорантів, пестицидів та ін.

Господарські групування складаються для державних, колективних, сільськогоспо­дарських і фермерських господарств на основі узагальнення та інтерпретації матеріа­лів ґрунтових обстежень. Агроґрунтове групування є обов'язковим завершальним ета­пом великомасштабного обстеження ґрунтів кожного господарства.

Основне завдання агровиробничого групування ґрунтів полягає у тому, щоб пода­ти всю, часом надто велику різноманітність генетичних ґрунтових видів, відмін і показ­ників у вигляді невеликого, а по можливості, найменшого числа індивідуалізованих із агрономічної точки зору ґрунтових груп. Це спрощує плани ґрунтів, робить їх доступни­ми для широких агрономічних кіл і допомагає у розв'язанні практичних питань земле­робства.

Розрізняють комплексні (загальні) і спеціалізовані (спеціальні) агровиробничі гру­пування ґрунтів.

Найбільш поширені комплексні групування, коли ґрунти об'єднують за комплексом властивостей, які характеризують їх потенційну родючість і дозволяють на різних масштабних рівнях визначати придатність ґрунтового покриву для вирощування тих чи інших сільськогосподарських культур, вирішувати загальні питання землеустрою та землеробства (встановлювати межі полів і сільськогосподарських угідь, системи об­робітку ґрунту, застосування добрив тощо).

При об'єднанні ґрунтів у агрогрупи необхідно дотримуватися двох головних прин­ципів:

- численні ґрунтові відміни необхідно звести у мінімальну кількість агровиробничих груп;

- виділені агрогрупи повинні суттєво відрізнятися між собою в агрономічному від­ношенні.

В окремих випадках допускається об'єднання видів, які відносяться до різних гене­тичних підтипів і є перехідними між різними типами ґрунтів. При агровиробничому групуванні в умовах прояву водної ерозії ґрунтів слід також враховувати і принципи контурно-меліоративної організації території (КМОТ), що на даний час прийнята до реалізації Інститутом землеустрою УААН, його обласними філіями та про­ектними групами. Згідно з концепцією КМОТ, усі землі господарства поділяють на такі еколого-технологічні групи (за крутістю схилів, еродованістю ґрунтів, наявністю улого­вин та характером угідь, сівозмін, агротехніки тощо):

0-3° - землі вододілів та слабкоположистих схилів, де впроваджують зернопроса-пні сівозміни з максимальним насиченням просапими культурами;

3-5° - де практикуються ґрунтозахисні зерно-трав'яні та траво-зернові сівозміни з виключенням просапних;

>5° - середньо- і сильноеродованими ґрунтами, які підлягають суцільному залу­женню багаторічними травами.

Сильноеродовані розчленовані ярами та промоїнами схили крутістю понад 12° підлягають суцільному залісненню.

При агровиробничому групуванні ґрунтів слід враховувати також ступінь і характер їхнього окультурення. Особливої уваги заслуговують ґрунти, які вимагають спеціально­го використання та різних меліорацій. До цієї категорії належать змиті, дефльовані, за­болочені, солончакуваті та солонцеві ґрунти і більшість пісків. Неправильне викорис­тання таких ґрунтів може не тільки погіршити їх, а навіть вивести з ладу.

Для ґрунтів, об'єднаних у одну агровиробничу групу, передбачається використову­вати такі критерії:

- генетична близькість ґрунтів і подібність їх агрономічних властивостей;

- однакове для всіх ґрунтів сільськогосподарське використання (однакові угіддя, сівозміни, сільськогосподарські культури) і близька продуктивність ґрунтів;

- однорідність рельєфу та гідрологічних умов залягання, схожість за грануломет­ричним складом;

- приблизно однакові фізичні властивості, водний, повітряний та тепловий режи­ми;

- близькість показників, що характеризують поживний режим, заходів удобрення однакових культур;

- однорідність фізико-хімічних властивостей (вміст гумусу, рН, місткість катіонного обміну, склад увібраних катіонів, буферність);

- приблизно однакові фізико-механічні властивості, які визначають відношення ґрунтів до обробітку: структурний стан, щільність, в'язкість, пластичність, здатність до прилипання, утворення кірки, запливання, тріщинуватості, показники фізичної стиглості, можливості поглиблення орного шару, засобів його окультурення тощо;

- аналогічний склад, концентрація і динаміка ґрунтового розчину;

- приблизно однакова потреба у меліораціях (гідромеліорації, фітомеліорації, хімі­чній меліорації);

- наявність тих чи інших шкідливих для рослин речовин (важких металів, радіонук­лідів і пестицидів);

- подібний характер та інтенсивність процесів ерозії та дефляції.

У кожній ґрунтово-кліматичній зоні необхідно враховувати низку показників, влас­тивих ґрунтам лише даної зони. На Поліссі до таких відносяться ступінь опідзолення і кислотність, характер і ступінь заболочення, розміри ділянок, що обробляються. У Лі­состепу суттєве значення мають ступінь вилугованості та кислотності ґрунтів, характер водного режиму. В Степу і Сухому Степу також необхідно враховувати ступінь карбо-натності, солонцюватості і характер водного режиму, наявність комплексності та її ха­рактер.

Користуючись набором таких показників, виражених об'єктивними числовими да­ними, можна розробити достовірне агровиробниче групування ґрунтів для будь-якої території. Послідовність проведення робіт із агровиробничого групування ґрунтів відо­бражена на рис. 5.2.

Спеціалізовані (спеціальні) агровиробничі групування об'єднують ґрунти за озна­ками, що прямо або побічно впливають на зміну ґрунтової родючості, з урахуванням необхідних меліоративних заходів. Доцільно виділяти чотири групи ґрунтів, які поліп­шуються: спеціальною агротехнікою, легкими меліораціями (вапнування, глинування, гіпсування та ін.), важкими меліораціями (осушення, промивка, дренаж), не меліору­ються.

При проведенні спеціальних агровиробничих групувань враховують показники, які визначають: еродованість, засолення, заболочування, солонцюватість, кам'янистість, гранулометричний склад, кислотність, агрохімічні, фізичні, фізико-хімічні, біологічні властивості фунтів, а також крутість схилів, глибину залягання щільних порід та інше.

Рис. 5.2. Схема послідовності проведення агровиробничого групування ґрунтів

Подальший розподіл у межах названих чотирьох груп здійснюється за спрямовані­стю і характером меліоративних заходів (осушення, розсолення, розсолонцювання та ін.). Для ґрунтів, об'єднаних до однієї агровиробничої групи, намічається однаковий напрям їх сільськогосподарського використання і загальний комплекс агротехнічних заходів при вирощуванні сільськогосподарських культур та застосування комплексу протиерозійних або меліоративних заходів тощо.

Дата добавления: 2014-01-04