Банкноти, що повертаються до ЦБ, у балансі не відобра­жаються

Обсяг

Рівноважний рівень цін і рівноважний обсяг виробництва припускає рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції. Ця рівність на графіку ілюструється точкою перетинання кривих АD та AS.

Зсув цієї кривої впливає на рівноважний об’єм національного виробництва. Якщо крива сукупного попиту АD зміщується на горизонтальному відрізку кривої АS, то змінюється тільки реальний обсяг ВНП; зсув її на проміжному відрізку призводить до зміни і номінального, і реального ВНП; на вертикальному відрізку зсув кривої АD супроводжується тільки збільшенням цін (інфляція попиту), а реальний ВНП залишається незмінним.

Збільшення сукупного попиту викликає ріст цін (при зсуві кривої АD праворуч на проміжному і вертикальному відрізках кривої АS), але його скорочення (зсув ліворуч) призводить до їхнього падіння з визначеним тимчасовим лагом (так званий “ефект храповика”). При незмінному сукупному попиті зсув кривої АS ліворуч буде сприяти росту цін (інфляція, викликана ростом витрат виробництва). Якщо вона зрушується праворуч, то реальний обсяг виробництва збільшується при одночасному зниженні рівня цін, що свідчить про зростання виробничих можливостей економіки.

Тема 5ПРОБЛЕМИ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ:

споживання, заощадження, інвестиції

При аналізі макроекономічної рівноваги принциповими є положення кейнсианськой теорії:

1. У короткостроковому періоді ставки заробітної плати і ціни стабільні. Тому ринковий механізм без державного втручання не в змозі самостійно збалансувати економіку, одночасно забезпечуючи і повну зайнятість, і повне використання засобів виробництва.

2. Рушієм економічного росту виступає сукупний попит, тому що в короткостроковому періоді сукупна пропозиція незмінна і орієнтується на очікуваний сукупний попит.

3. Обсяг інвестицій визначають рівень доходу і зайнятості. Збільшення рівноважного доходу завжди більше приросту інвестицій і його розмір визначається за допомогою мультиплікатора ЧНП.

4. На динаміку рівноважного ЧНП (якщо мова йде про відкриту економіку) впливає розмір і зміна чистого експорту.

Рівноважний ЧНП можна визначити двома методами: підсумовуванням сукупних витрат (ЧНП = С + I_n або ЧНП = С + I_n + G + Хп) і шляхом «вилучень-ін'єкцій» (I_n = S).

Споживчі витрати діляться на автономні і залежні від динаміки особистого доходу домогосподарств після сплати податків. Ця залежність фіксується функцією споживання. Споживання – це витрати домогосподарств на придбання товарів та послуг. До товарів відносяться: товари поточного споживання; товари довгострокового споживання. Принципової різниці немає. Споживчі витрати залежать від наступних факторів:

1. Розмір особистого доходу після сплати податків – як джерело споживчих витрат, вони ростуть при зменшенні податків, збільшенні доходу;

2. Очікування споживачів – споживчі витрати будуть зростати при очікуванні інфляції, тобто люди будуть намагатися встигнути витратити гроші до підвищення цін. При очікуванні безробіття споживчі витрати будуть зменшуватися на користь збільшення заощаджень;

3. Реклама та зміна уподобань споживачів – не тільки змінює структуру споживання, а й може збільшити розмір споживання;

4. Заборгованість споживачів – при високій заборгованості споживачі зменшують споживчі витрати, а доходи витрачають на погашення боргів, тобто на заощадження.

Заощадження - це частина доходу домогосподарств після сплати податків, яка не використовується для споживчих витрат. Доход, що йде у заощадження, не є носієм безпосереднього споживчого попиту. Суб'єктом заощаджень є домогооподарства. Джерелом заощаджень є особистий доход домогосподарств після сплати податків. Заощадження ускладнюють дію закону Сея, тому що вони виходять з обігу доходу.

Форми заощаджень домогосподарств: готівка (приріст запасів грошей у населення); депозити з банках, в тому числі внески в страхові фонди; цінні папери; погашення боргів.

Мета заощаджень домогосподарств: великі покупки; страховий запас; традиція; відсутність потреби витрачати гроші; накопичення капіталу.

Розмір заощаджень не залежить відвідсрткової ставки. В деяких випадках при зростанні проценту розмір заощаджень навіть зменшуються (при заощадженні з метою сформувати капітал). Розмір заощаджень знаходиться в прямій залежності від рівня доходу домогосподарств.

Основні характеристики споживання та заощадження:

q Середня схильність до споживання /APC/ - частка споживання в ОДt. По мірі зростання доходу APC зменшується: APC = C / ОДt.

q Середня схильність до заощадження /APS/ - частка заощаджен­ня в ОДt. По мірі збільшення ОДt зростає. АРS = S / ОДt. APC + АРS = 1.

q Гранична схильність до споживання /MPC/ - відношення при­росту споживання до відповідного приросту доходу. МРС = С / ОДt.

q Гранична схильність до заощадження /MPS/- відношення при­росту заощадження до відповідного приросту доходу. МРS = S / ОДt. МРС + МРS = 1.

Інвестиції - це витрати на придбання засобів виробництва та зміну матеріальних запасів. Форми інвестицій: придбання нових засобів виробництва, в тому числі будівництво нових підприємств, виробництв, інфраструктури, встановлення обладнання; зміна розміру запасів виробленої продукції.

Суб'єкт інвестицій - фірми. Джерела інвестицій - заощадження, нерозподілений прибуток фірм, банківські кредити, кошти держбюджету, іноземних резидентів. Мета інвестицій – отримання прибутку.

Рівень інвестицій залежить від двох факторів: 1) очікувана норма прибутку; 2) рівень проценту (альтернативне використання коштів або джерело). Інвестиції практично не залежать від розміру поточного ВНП, а, головним чином, від очікуваного різня ділової активності, тоб­то від проценту.

Від'ємний нахил кривої інвестицій зумовлюєть­ся тим, що інвестиційні проекти реалізуються лише до точки, в якій очікуваний прибуток дорівнює ставці проценту.

Фактори, що впливають на розмір інвестицій (зокрема, очікування інвесторів та рівень процента) в реальному житті змінюються дуже швидко і це робить інвестиції найбільш рухомою частиною сукуп­них витрат. Інвестиції можуть бути і від'ємними, тобто із знаком мінус, це має місце тоді, коли у економіці спад і вилучаються амортизаційні відрахування на споживання.

Фінансовий ринок - це ринок, де здійснюється купівля-продаж грошей. Фінансовий ринок - це посередник між заощадженнями та інвестиціями. Основним регулятором фінансового ринку є процент, тобто ціна грошей. При S = I_n на фінансовому ринку буде рівновага. Проте, згідно із кейнсіанською теорією, між заощадженнями та інвестиціями є не­співпадання. Розмір заощаджень та інвестицій можуть між собою не збігатися з наступних причин: 1) суб'єкти заощаджень та інвестицій - різні особи (домогосподарства та фірми); 2) різні мотиви заощаджень та інвестицій: заощадження - фінан­суванню в кінцевому рахунку споживчих витрат /відкладення попиту/, інвестиції - отримання прибутку;

Мультиплікатор ЧНП - це співвідношення відхилення рівноважного ЧНП та вихідної зміни у витратах, що викликали ці зміни. Мультиплікатор для інвестицій: М = ЧНП / In. Мультиплікатор діє у обох напрямах - при збільшенні або при зменшенні сукупних витрат. Суть мультиплікатора - невелике збіль­шення або зменшення інвестицій викликає досить суттєві зміни у ЧНП. Числове значення М = 1 / MPS. Значення мультиплікатора полягає у посиленні коливань ділової активності в залежності від коливань інвестицій. Під дію мультиплікатора в принципі попадає будь-яка зміна в сукупних витратах споживання, інвестиції, державні витрати, чистий експорт.

Ефект мультиплікатора є основою так званого парадоксу заощад­ливості.

Суть його полягає в тому, що якщо люди будуть більше заощаджувати без росту інвестицій, то ці заощадження в майбутньому будуть мати менше можливостей (купівельної спроможності; відсоток на банківські внески тощо). У домогосподарств бажання заощаджувати виникає саме в той момент, коли економіці потрібні гроші /попит/: перед спадом, безробіттям та очікуванням зменшення доходів.

Тема 6ПОДАТКОВО-БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА

Податково-бюджетна або фіскальна політика - це свідомі зміни бюджета, спрямовані на стабілізацію економічного розвитку. Держава виражає не приватні, а суспільні інтереси, тому фіскальна політика є ефективним інструментом державного впливу на економічний ріст, рівень зайнятості і динаміку цін. У кейнсианскій моделі економічної рівноваги роль фіскальної політики пов'язана з її впливом на рівноважний ЧНП через зміну сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Сукупність доходів і видатків держави складає державний бюджет, а саме:

а/ доходна частина: податки, тобто безповоротне, основане на законі, вилучення грошей у домогосподарств та фірм; надходження від продажу державних цінних паперів; інші надходження /нетипові/ - санкції, доходи від державного майна, іноземна допомога, спадщина на користь держави, тощо.

б/ видатки державного бюджета: державні закупівлі, тобто закупівля державою товарів та ресурсів, необхідних для своєї діяльності; державні трансферти; обслуговування державного боргу - погашення раніш отриманих позик та процентів по них.

Таким чином, у чистому вигляді державний бюджет має вигляд: T_n = G + D; де: D - дефіцит або профіцит державного бюджету, T_n – чисті податки (валові податки мінус трансферти).

З точки зору макроекономіки: податки - це вилучення, державні закупівлі - це ін'єкції.

Фіскальна політика здійснюється у двох формах: а) дискреційна та б) недискреційна фіскальна політика.

Дискреційна фіскальна політика здійснюється через державні закупівлі товарів і послуг, державні трансферти і податки. Зміна їхніх розмірів призводить до зміни сукупних витрат. Дискреційна фіскальна політика - це зміна державою ставок оподаткування та рівня держав­них видатків. Якщо метою держави є збільшення ЧНП (при спаді), то необхідно проводити зменшення податків, збільшення державних витрат; якщо зменшення ЧНП (при піку) - збільшення податків, зменшення державних витрат.

Недискреційна фіскальна політика грунтується на залежності змін податкових надходжень і державних трансфертів від динаміки ЧНП, що відбиває хід ділового циклу. Вона передбачає автоматичну зміну суми податкових надходжень при незмін­них ставках в залежності від розміру ЧНП. При недискреційнії фіскальній політиці передбачається, що розмір державних видатків /G/ незмінний. Більшість податків в Україні пов'язані з розміром ЧНП: ПДВ, на прибуток, акциз. При цьому держава встановлює лише ставки оподаткування, а розмір податкових надходжень залежить від розміру ЧНП. Недискреційна фіскальна політика передбачає створення вмонтованих стабілізаторів, тобто механізмів, які сприяють стабілізації економіки.

Механізм дії недискреційної фіскальної політики:

а/ в економіці спад, безробіття, розмір ЧНП знижується, тоді як ставки податків та розмір державних витрат незмінні. При зменшенні ЧНП податкові надходження будуть падати, а державні витрати - незмінні. В бюджеті з'являється дефіцит. Він діє на економіку як ін'єкція, тобто стиму­лює попит і вихід із кризи. У цьому випадку політика - стимулююча.

б/ в економіці підйом, інфляція, розмір ЧНП у поточних цінах зростає, тоді й сума податкових надходження зростає, що при незмінних державних витратах створює в бюджеті надлишок. Він діє на економіку як вилучення, зменшуючи сукупний попит та інфляцію. Політика у цьому випадку – стримуюча.

Таким чином, вмонтовані стабілізатори зменшують розмахи як спадів, так і підйомів. Головна перевага недискреційної фіскальної політики – відрив держави від економіки. Державі достатньо встановити фіксовані на довгий період ставки оподаткування та розмір витрат державного бюджету, а економіка буде регулюватися в цих умовах сама, не буде руйнівного впливу грубого державного керівництва.

Ефективність впливу фіскальної політики на практику може знижуватися в результаті її тимчасового запізнювання стосовно потреб поточної економічної ситуації, її використання в політичних цілях, а також у результаті непередбачених міжнародних шоків сукупного попиту й ефекту чистого експорту, якщо економіка носить "схований” характер.

Бюджетний дефіцит виникає внаслідок перевищення державних витрат над державними доходами. Він призводить до росту державного боргу - загальної суми накопичених бюджетних дефіцитів минулих років.

Існують різні підходи до регулювання бюджету:

1/ щорічно збалансований, тобто щорічно T = G. При цьому немає де­фіциту та надлишку, не виникає пов'язаних із цим проблем. Але цей тип бюджету посилює циклічні коливання в економіці. Так, при спаді: розмір ЧНП знижується – розмір Т знижується – у бюджеті буде дефіцит - держава повинна скоротити G - а це зменшить попит та ще посилить спад. При інфляції - навпаки. Цей тип бюджету може існувати, але при дуже малій частці держави в ЧНП /5%/.

2/ бюджет, що балансується на циклічній основі, тобто в роки спадів мають місце дефіцити, а в роки підйому - надлишки. А в цілому Т = G за період циклу. Якщо підйоми рівні спадам за тривалістю та розмаху коливань ЧНП, тоді все гаразд, а якщо буде неспівпадання, то в кінці циклув в бюджеті буде або дефіцит або над­лишок.

3/ функціональні фінанси, коли проблема балансування держав­ного бюджету займає другорядне місце у порівнянні із балансуванням економіки. Метою держави у цьому випадку є забезпечення неінфляційної повної зайнятості. При цьому іде процес накопичення бюджетних дефіцитів. Але треба врахувати й нахил лінії довгострокового тренду, що веде до розширення з часом бази для покриття дефіциту.

Державний борг - це зобов'язання держави перед фірмами, домогосподарствами, банками, нерезидентами. Інакше кажучи, це сума бюд­жетних дефіцитів за винятком бюджетних надлишків.

Причина утворення державного боргу - неспівпадання податкових надходжень та державних витрат, а це може бути у випадках:

- неспівпадання тривалості підйомів та спадів;

- позаекономічні причини /політика, війни, стихийні лиха/. Приклад, як краще фінансувати воєнні витрати: інфляція - підриває стимул до праці; податки – зменшують інвестиції, підривають довіру до уряду; запозичення – оптимальне, погашення буде вже після війни, у громадськості є стимул виграти війну);

- створення надійної сфери заощадження, тому що уряду всі довіряють.

Суб'єктом (дебетором) державного боргу є уряд країни

Параметри державного боргу:

- Відношення суми державного боргу до суми державного бюджету – критична межа 100%.

- Відношення суми державного боргу до розміру ВНП – критична межа 50%.

- Відношення суми держ-го боргу до розміру експортних надходжень – критична межа 200 %.

При перевищенні цих нормативів виникає проблема отримання державою нових позик та погашення старих, тобто загроза державного банкрутства.

Збільшення державного боргу в принципі не може призвести до банкрутства держави з ряду причин. Необхідність погашення боргу відсутніх, достатньо лише фінансувати його. Крім того, джерелом прибутків для виплати боргу і відсотків може виступати додаткове оподатковування. Нарешті, уряд має право збільшувати грошову масу в обертанні.

Але ріст державного боргу може викликати негативні тенденції, зокрема:

І/ ефект витіснення інвестицій: при великій сумі позик держава виступає як конкурент фірм на грошовому ринку: щоб купили державні папери, їх треба зробити привабливими для населення та фірм; для цього необ­хідно підняти доход по них; у свою чергу це викличе збільшення процентних ставок в економіці; це зменшить інвестиції та ЧНП; що призведе до зростання безробіття.

2/ поглиблення нерівності у доходах окремих верств населення: процент по державному боргу отримують головним чином багаті люди, а джерелом є або податки /з усіх/ або скорочення інших статей держбюджету /перш за все трансферти/;

З/ сплата процентів по зовнішнім боргам зменшує національний доход країни. У великих розмірах може загальмувати економічний розвиток країни.

Тема 7ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА (ГКП)

1 Два блоки 2

Блок 1. ГРОШІ В ЕКОНОМІЦІ

1.1. Чотири функції грошей:

- міра вартості (визначає відносну цінність товарів/послуг – відповідь на питання “ Скільки коштує ця річ?)

- засіб обміну (замістьобміну товару на товар це відбувається через “грошове посередництво)”

- засіб нагромадження (частина грошей не витрачається, а заощаджується, перетворюючись в різні фінансові активи, які в сукупності складають певне багатство;! вразливий актив – той, що потерпає від інфляції)

- засіб платежу ( гроші виступають як папірці при розрахунках за товари та послуги - раніше

розраховувалися, наприклад, золотом; купівельна спроможність сучасних грошей залежить, зокрема, від їх кількості в обігу).

1.2. В сучасній ринковій економіці грошовий обіг забезпечується готівковими і безготівковими грошима.

Готівкові Г – паперові гроші (банкноти) та монети; емісію (випуск грошей) здійснює тільки Національний банк

Безготівкові Г – внески в комерційні банки та записи на банківських рахунках. Інша назва – банківські гроші.

Форми: - депозити (поточні та на певний термін – строкові; - чеки; - кредитні картки тощо.

В нормально функціонуючій сучасній економіці переважна частка грошей припадає на банківські Г, тому значна кількість операцій з купівлі-продажу здійснюється без участі готівкових грошей.

Сукупність готівкових і безготівкових грошей називається грошовою масою, якурозподіляють на певні грошові складові – агрегати.

1.3. Всі форми грошей, фінансових активів, майна мають різну ліквідність.

Ліквідність - це ступінь легкості, з якою будь-які цінності (активи) можуть бути переведені у готівкові гроші. При цьому можуть мати місце втрати.

Абсолютна ліквідність - втрати дорівнюють нулю, це - законна валюта в обігу.

Абсолютна неліквідність - актив, який перевести в гроші немож­ливо.

По ступеню зменшення ліквідності виділяють грошові агрегати:

М0 - готівка, тобто законна валюта з обігу /банкноти, каз­начейські білети, розмінна монета/,

М 1 – грошова маса. У нього входять: М0 плюс чекові депозити, тобто рахунки в банківських установах, по яких можуть бути виписані чеки. Чек - це розпоряд­ження власника рахунка банку щодо виплати певної суми грошей іншій особі.

М 2 - проміжні гроші. Він включає й себе: агрегат МІ плюс безчекові поточні рахунки в банках;

короткострокові державні зобов'язання.

По цих видах активів власник несе певні втрати при конверсії їх у готівку /втрата процентів, час на відвідування банківських установ /.

М 3 - майже гроші, він включає в себе агрегат М2 плюс строкові депозити в банках. По цих активах власник втрачає право на отримання процентів при достроковому вилученні грошей та може ще й сплачувати штраф, пеню.

Грошовий ринок - це механізм, де поєднується пропо­зиція та попит грошей. Пропозиція грошей (М_проп) - це кількість грошей, що зна­ходиться в обігу. Попит на гроші (М_поп) - це бажання домогосподарств та фірм отримати гроші для здійснення операцій та заощаджень.

Попит на гроші складається із двох частин:

І) попит на гроші для операцій/угод / М_об/. Це випливає із функції грошей як засобу обігу, тобто для здійсненню актів купівлі-продажу. Цей попит прямо пропорційний номінальному розміру ВНП і не зале­жить від банківської процентної ставки.

2) попит на гроші як актив /М_s/. Це випливає із функції гро­шей як засобу заощадження. Частину заощаджень домогосподарства та фірми тримають у депозитах та цінних паперах /L, М2, М3/, а частину - у вигляді готівки чи чекових депозитів /М1/, як правило, МІ не дає власнику прибутку. Розмір попиту на гроші як актив за­лежить від рівня проценту. Чим вищий процент, тим менше заощаджень буде зберігатися у вигляді М1.

Загальний попит на гроші - сума попередніх двох форм попиту на гроші.

Грошовий ринок прийде до рівноваги через зміну проценту. Збільшення чи зменшення пропозиції грошей при не­змінному рівні номінального ВНП змінює процент.

Блок 2. Регулюючі дії держави: грошово-кредитна політика (ГКП).

ГКП – це вплив держави на економіку

шляхом регулювання грошово - кредитної сфери

для досягнення бажаних макроекономічних параметрів

Що таке грошово-кредитна сфера, політика і таке інше? Це гроші, які використовуються для кредитів, або скорочено – гроші для кредитів. Тобто в макроекономічному розумінні залежність така: кредитні гроші = для поточних виробничих потреб + інвестиції у засоби виробництва.

Більше кредитів – більше виробництва – більше товарів – більше споживання + більше доходів.

За допомогою ГКП держава намагається створити:

а) безінфляційну економіку (ми розуміємо, що не «0» інфляцію)

б) умови повної зайнятості. головна мета макроекономічного регулювання

Як це можна робити? Здійснювати контроль за пропозицією грошей і - при необхідності - регулювати її.

Суб’єкт ГКП - центральний банк країни (в Україні – Національний Банк України).

Центральний банк (ЦБ) - це державна кредитна установа, яка регулює економіку, використовуючи ГКП

Як розуміти “ державна ”? Не приватна (засновником і власником є держава), але відносно самостійна від уряду.

Функції ЦБ:

1. регулювання грошового обігу

2. емісія банкнот

3. касове виконання державного бюджету

4. регулювання кредитної системи держави.

ЦБ не має справи з фірмами і домогосподарствами, а веде операції лише із комерційними банками.

Баланс ЦБ:

Актив: (куди вкладені гроші)

1. державні зобов'язання - придбані на первинному або на вторинному

ринку державні зобов'язання (облігації);

2. позики комерційним банкам - за допомогою позик ЦБ комерційні банки можуть збільшувати свої резерви. За користування цією позикою ЦБ бере облікову ставку.

3. основні та оборотні кошти ЦБ;

4. інші активи /золото, валюта, цінні папери інших держав тощо/.

Пасив:

1. резерви комерційних банків (це тимчасова власність банку - їх не можна пускати в обіг)

2. депозити державного бюджету - залишки на рахунках держбюджету;

3. банкноти у обігу - це кількість банкнот ЦБ, що знаходяться за його межами.

4. власний капітал - належить державі як засновнику ЦБ

ЦБ має такі інструменти впливу на поточний стан економіки:

1. операції на відкритому ринку; 2. резервна норма; 3. облікова ставка.

1. Операції на відкритому ринку (на вторинному ринку державних зобов'язань) - найбільше гнучкий і тонкий інструмент контролю за пропозицією грошей.

Механізм дії:

А/ Купівля державних зобов'язань:

1. ЦБ підвищує ціну (курс) зобов'язань для стимулювання попиту на них
2. це зменшує розмір проценту /доходу/ по зобов'язанню
3. комерційні банки, фірми та домогосподарства починають продавати дер­жавні зобов'язання центральному банку, отримуючи натомість гроші
4. грошова маса збільшується
5. збільшується пропозиція грошей
6. зменшується процентна ставка
7. зростають інвестиції
8. зростає сукупний попит
9. зростає ЧНП, тобто обсяг виробництва
10. зменшується безробіття.

Б/ Продаж державних зобов'язань - все іде навпаки і в кінцевому рахунку зменшується інфляція.

Переваги операцій на відкритому ринку: висока оперативність; висока гнучкість; добровільність з боку громадськості. Можливі недоліки - зменшення ефекту внаслідок спекуляцій.

Комерційні банки складають основу кредитної системи. Вони виступають в якості посередників між тими, хто зберігає гроші і тими, хто їх інвестує. Комерційний банк - це установа, що здійснює торгівлю грошима. Мета - отримання прибутку на різниці процентних ставок /маржі/.

Баланс комерційного банку

Актив:

1. Каса - готівка (банкноти центрального банку) у касі комерційного банку, доходу немає.

2. Резервний рахунок у центральному банку, доходу немає.

3. Видані позики - це кошти, які банк віддав у користування фірмам та домогосподарствам.

За це комерційний банк бере позичковий процент.

4. Державні зобов'язання - це державні цінні папери, якими володіє комерційний банк. По ним він

отримує доход у вигляді проценту.

5. Основні та обігові кошти комерційного банку.

Пасив:

1. Власний капітал - це зобов'язання комерційного банка перед власниками, звичайно поділений на акції, по ним комерційний банк виплачує дивіденд;

2. Депозити фірм та домогосподарств - це залучені гроші, по яким комерційний банк сплачує доход у вигляді банківського проценту.

3. Позики, отримані у центрального банка - це кошти, які центральний банк передав у корис­тування комерційного банка і вимагає за це облікову ставку.

Сучасна банківська справа заснована на системі часткових резервів.

2. Резервна норма - це обов'язкові відрахування комерційних банків від суми отри­маних депозитів на резервний рахунок в центральному банку або у готівку. Розмір резервної норми встановлює центральний банк.

Механізм дії:

А) ЦБ підвищує резервну норму: а) комерційні банки повинні збільшити обов'язко­ві резерви; б) це зменшує надлишкові резерви; в) це, в свою чергу, зменшує видані пози­ки, або зменшує отримані депозити - у будь-якому випадку це зменшує можливість комерційних банків до кредитування; г) зменшується кількість грошей з обігу; д) підвищується норма відсотка; е) зменшуються інвестиції; ж) зменшується сукупний попит; з) зменшується ЧНП; і) зменшується рівень інфляції.

Б/ При зменшенні резервної норми все відбувається у зворотному порядку,

тобто в кінці перетворень зростає інфляція, але зменшується безробіття

Перевага резервної норми, як інструмента макроекономічного регулювання полягає у тому, що зміни резервної норми мають пряму дію, тобто не залежать від спекуляцій.

Недоліки - а/ певний часовий лаг (затримка), поки банки при­ведуть у відповідність свої баланси;

б/ часті зміни резервної норми сприймаються негативно комерційними банками

(нестабільність, неможливість надійного планування)

3. Облікова ставка - це процент по позиках, які ЦБ видає комерційним банкам. Механізм дії:

А) ЦБ знижує розмір облікової ставки.

1. це призведе до збільшення отримання комерційними банками позик у ЦБ

2. у них збільшаться надлишкові резерви (на позики ЦБ не діє резервна норма)

3. збільшується здатність банків до креди­тування

4. зменшується процент на грошовому ринку

5. збільшуються інвестиції

6. збільшу­ється сукупний попит

7. збільшиться ЧНП

8. зменшиться безробіття.

Б) ЦБ підвищує розмір облікової ставки - все іде навпаки.

Переваги облікової ставки: безпосередня дія, тобто відсутність спекулятивних ризиків,

добровільність отримання кредитів у центрального банка, досить висока оперативність.

Недоліком є слабкий вплив на економіку через невелику частку позик ЦБ у пасиві комбанків.

! Облікова ставка ЦБ є важливим макроекономічним орієнтиром для економічних суб’єктів.

Центральний банк встановлює для комерційних банків норму обов'язкових резервів, тобто частку активів, що у виді готівки і засобів на рахунку в центральному банку являють собою резерв комерційного банки.

Фактичні резерви рівні сумі обов'язкових і надлишкових резервів.

Використовуючи систему резервів, центральний банк може контролювати об’єм банківських депозитів, динаміку грошової маси, що обертається, і умови кредитування.

Комерційний банк, надаючи позички, створює гроші, але його можливості робити гроші обмежені. Випуск додаткових грошей в обіг можливий доти, поки розміри обов'язкового резерву по сумі знову створених чекових рахунків не виявляться рівними розміру надлишкових резервів банку.

Створені банком гроші перетворюються в депозити інших банків, які також створюють гроші, Чим менше норма обов'язкових резервів, тим більше сукупний обсяг позичок наданих усіма комерційними банками, і їхніх інвестицій.

· ДЕПОЗИТНИЙ/ГРОШОВИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР

Надлишкові резерви породжують ланцюг послідовних операцій, у результаті яких виникає ефект грошового мультиплікатора, тобто відбувається багатократне розширення обсягу кредитування.

Грошовий мультиплікатор - це величина, зворотно пропорційна нормі обов'язкових резервів.

Грошовий мультиплікатор показує, яку кількість нових кредит­них грошей може створити одиниця додаткових надлишкових резервів.

Значення грошового мультиплікатора та ефекту багатодепозитного розширення полягає в тому, що банківська система здатна створю­вати нові гроші /чекові депозити/ у значно більшому розмірі, ніж надходження додаткових резервів.

Грошово-кредитна політика на фазах циклу діє таким чином:

В економіці спад та безробіття.

ЦБ веде політику з дешевлення грошей: купує державні зобов'язання у громадськості; знижує резервну норму, знижує облікову ставку. Ці заходи збільшують грошову пропозицію, знижують процент, збільшують інвестиції, збільшують сукупний попит, зростає ЧНП.

В економіці інфляція.

ЦБ веде політику дорогих грошей: продає державні зобов'язання громадськості; підвищує резервну норму; підвищує облікову ставку, вводить певні адміністративні обмеження у банківській сфері.

Ці заходи зменшують грошову пропозицію, підвищують процент, зменшують інвестиції, зменшують сукупний попит, зменшують но­мінальний ЧНП.

Тема 8МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ

· Історично економічні зв’язки між країнами рухалися від торгівлі товарами (а згодом і послугами: транспортні, будівництво тощо) до так званої “ відкритої економіки”. Зараз практично не існує країн, які б мали “закриту” економіку, тобто таку, що замкнена у межах країни і функціонує виключно за рахунок внутрішніх джерел, не маючи обміну з іншими країнами.

Що ж таке відкрита економіка в сучасному розумінні?

1. До торгівлі товарами та послугами між країнами додалася торгівля “знаннями” або ж інтелектуальною продукцією, під якою розуміється продаж патентів, ліцензій, “ноу-хау”.
2. Міжнародний рух капіталів: інвестиції (тобто фінансові ресурси, що спрямовуються у сферу виробництва) тепер спрямовуються в об’єкти не тільки своєї країни, а й в інші країни. При цьому суб’єктами інвестицій (тобто донорами) можуть бути як державні установи, так і: - приватні “капіталісти”; - портфельні інвестори (це фонди, які акумулюють фінанси окремих інвесторів); - міжнародні інвестиційні організації (приклади: Міжнародна фінансова корпорація із Світовим банком, Європейський банк реконструкції та розвитку).
3. Міграція робочої сили тобто переміщення людей з одних країн до інших на тимчасове працевлаштування (з можливим подальшим залишенням в країні перебування назавжди).
4. Міжнародна кооперація виробництва. Зараз у світі існує багато транснаціональних компаній (корпорацій), які мають штаб-квартиру в якійсь країні, а виробничі потужності розміщують в багатьох країнах. Це, наприклад, такі відомі компанії як Кока-кола, японські, корейські, німецькі виробники автомобілів, телевізорів, комп’ютерів і іншої продукції. Ці компанії мають виробництва (філіали) в десятках країн і кількість робітників в них сягає сотень тисяч. Але! Це відноситься до руху капіталу/інвестицій.

До міжнародної ж кооперації відносяться спільні міжнародні проекти, які виконуються кількома країнами, наприклад, з розбудови транспортних артерій (каналів), аеропортів, космічні програми тощо.

ВИСНОВОК: відкритість економік сучасних країн змушує уряди вносити певні корективи у макроекономічне регулювання, зокрема, враховувати світові ціни, стабільність і співвідношення національних валют, кон’юнктуру фондових ринків, співвідношення рівнів життя і зарплат в різних країнах і таке інше.

Зупинимося на складових процесу міжнародних економічних зв’язків.

· Експортно-імпортна діяльність. Має і економічне і стратегічне значення.

До показників, що характеризують експортну діяльність країн, належать:

- сума експортних продаж відносно ВВП (%) вкупі з таким же показником імпорту дають

кількісне уявлення щодо рівня відкритості економіки в торгівлі товарами та послугами;

- коефіцієнт покриття імпорту експортом – це відношення суми експортних продаж до суми

імпортних закупівель оскільки на оплату імпорту потребується валюта, то її можна брати

з експортної виручки;

- структура продаж за галузями і видами товарів (є міжнародна товарна класифікація з кодами

товарів, за якою легко отримувати статистику) – певною мірою відображує галузеву структуру

національної економіки, і можна робити два порівняння: а/ з іншими країнами; б/ в динаміці для

виявлення тенденцій;

- “вертикальна структура товару ” – співвідношення видів продукції в процесі перетворення

(переробки) від сировини до кінцевої споживчої продукції;! ринкова вартість продукції зростає по мірі її перетворення: наприклад, тонна колготок, що виробляється з первинної сировини – нафти – продається приблизно в 1000 разів дорожче ніж тонна нафти. Цей показник характеризує рівень глибини переробної промисловості країни, і, чим він більший, тим більшу суму можна отримати з експорту;

- географія експорту – якщо поділити світ на три групи країн (високорозвинені, розвинені, відсталі), то співвідношення продаж у ці групи країн відображує рівень розвитку самої країни;

- окремими групами враховуються експорт зброї і унікальної продукції, яка виробляється тільки в

одній країні або в невеликій кількості країн – цей показник має стратегічне значення.

Показники імпортної діяльності:

- сума імпортних закупок відносно ВВП (%) – характеризує “ імпортозалежність ” країни. Чому

виникає потреба в імпорті? А) якщо певні товари в країні не виробляються з об’єктивних причин;

Б) якщо товари принципово можна виробляти, але ціна на них буде вища за імпорт;

- структура імпортних закупок - аналогічно з показниками експорту по галузях або за видами продукції + виділяють специфічні показники імпорту: 1. критичний імпорт (для України це енергоносії + деяка сировина) – це товари, без яких виробництво не може функціонувати, а таких товарів в країні немає; 2. інвестиційні товари, до яких належать, зокрема, засоби виробництва;

3. споживчі товари, які в країні або не виробляються або вітчизняні товари мають низьку якість.

Міжнародний рух капіталу. Розглянемо 2 канали: а) капіталовкладення (або те ж саме – інвестиції) та б) кредити.

Серед інвестицій розрізняють прямі і портфельні. Прямі – це коли інвестор вкладає гроші в конкретне підприємство і, тим самим, приймає безпосередню участь в управлінні/контролі. Якщо у підприємства/проекта багато інвесторів, то серед них може виділятися стратегічний інвестор, який володіє вагомою часткою акцій або майна підприємства. Портфельні інвестиції утворюються за такою схемою: спочатку окремі інвестори (фізичні або юридичні особи) складають свої капітали до певного фонду, який виступає потім як кумулятивний інвестор і сам вирішує куди вкладати гроші. Тобто реалізується посередницька схема. Конкретно інвестиції реалізуються в чотирьох популярних варіантах: 1. створення нової фірми; 2. покупка діючої фірми (100%); 3. покупка частки фірми (бізнесу); 4. створення спільного підприємства.

Вважається, що розвинені країни, а точніше – гіганти бізнесу в них, не зацікавлені в передачі високих технологій менш розвиненим країнам, щоб не створювати самім собі конкурентів.

Тому гроші/інвестиції вкладаються або в видобувну промисловість (сировина), або в прості виробництва (пиво, кондитерська галузь тощо), а не у високотехнологічне виробництво, наприклад, комп’ютерів, складних електронних виробів, мобільних телефонів і таке інше.

Також розвинені країни намагаються винести за межі своїх країн шкідливі виробництва або виробництва, що потребують багато ручної праці, залишаючи собі невисоко витратні високотехнологічні (“наукомісткі”) процеси: виробництво чіпів, оптоволоконної техніки...

Щодо міграції робочої сили, то вона відбувається під впливом таких головних факторів:

- внаслідок існуючого міжнародного розподілу праці – історично склалася певна територіальна картина світу за розміщенням певних видів виробництв між країнами або групами країн (регіонами), тому люди (фахівці) переїжджають до інших країн, де є попит на їх спеціалізацію;

- внаслідок нерівності соціальних умов – безробіття, низький рівень життя змушують людей шукати кращої долі;

- внаслідок свідомої політики країн із залучення певних унікальних спеціалістів – програмістів, математиків, компьютерщиків тощо, для чого країни проводять певну міграційну політику (квоти, пільги...).

ХТО і ЯК регулює міжнародні економічні стосунки? На сьогодні існує багато загально-світових і регіональних організацій, об’єднань та угод, які регулюють двосторонні і багато сторон-ні відносини. Як прилади: Економічна комісія ООН; Міжнародний валютний фонд і Світовий банк; Світова організація торгівлі; ГАТТ –генеральна угода з торгівлі і тарифів; ОПЕК – об’єд-нання експортерів нафти та інші. Повний перелік таких організацій і що саме вони регулюють будуть детально розглядатися в дисципліні “Зовнішньоекономічна діяльність”, який буде читатися на старших курсах.

ПІДСУМОК ТЕМИ: в сучасних умовах відкритості економік всіх країн внутрішній стан економі-ки будь-якої країни пов’язаний і суттєво залежить від світової економіки, а тому рішення уряду, центрального банку тощо мають прийматися із врахуванням зовнішньоекономічних обмінів.

Тема 9 ТЕОРІЇ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Існують різні теоретичні уявлення про функціонування сучасної ринкової економіки і, в першу чергу, про можливості регулюючого впливу самого ринкового механізму, з одного боку, і держави, з іншого. Про регулювання чого йде мова?

Головна мета щодо стану економіки – забезпечення стану повної зайнятості

(згадаємо, що це таке?), а витікаючі з цього похідні наступні: - рівновага попиту і пропозиції; - стабільність; - рівень інфляції; - рівень безробіття та інші.

Ø Історично першою виникла класична теорія, представниками якої були Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Міль, Жан Батист Сей, Альфред Маршал, Артур Пігу, Вільфредо Парето. Які ж були погляди прихильників класичної теорії: 1. Ринковий механізм здатний самостійно (без державного втручання) забезпечувати повну зайнятість; 2. Відхилення від стану повної зайнятості можливі внаслідок впливу зовнішніх факторів (війни, політичні перевороти, біржові крахи, засухи тощо); 3. Здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою для поступового відновлення стану повної зайнятості. Згідно класичної теорії через механізм відсоткової ставки, гнучких товарних цін і цін на ресурси (насамперед, на робочу силу) ринок має здатність автоматично підтримувати повну зайнятість. Таким чином, найбільш раціональною вважалася політика державного невтручання.  

Ø Однак класична теорія потерпіла фіаско у 30-ті роки ХХ-ого сторіччя під час грандіозної світової економічної кризи (Велика депресія) – очікування багатьох країн на самостійне повер-нення економіки до нормального стану не виправдалися. Вирішальну роль у перегляді класич-них уявлень про ринкову саморегуляцію відіграв Джон Мейнард Кейнс (у 1936 р. вийшла знаме-нита книга “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”, де викладені положення теорії).

Кейнсіанська теорія функціонування та регулювання економіки виходить із наступного:

1. Ринкова система не може самостійно забезпечити повне вико­ристання ресурсів (повну зайнятість) та стабільність.

2. Цьому заважає неспівпадання інвестицій та заощаджень: не всі заощадження спрямовуються в інвестиції

3. Відсоткова ставка є не єдиним регулятором рівня інвестування; суттєвий вплив має також очікувана норма чистого прибутку.

Дата добавления: 2014-01-04