Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Державне агентство з питань науки,інновацій та інформатизації України


Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

Додаток

Список літератури

- ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

За редакцією К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського

Підручник 2-ге видання, доповнене та перероблене Київ

«Основа»2006

2 ДСТУ 2293-99

 


 

БП – безпека праці
ВНЗ – вищий навчальний заклад
ВК – відповідальний керівник
ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я
ГДК – гранично допустима концентрація
ГДР – гранично допустимий рівень
ДСС – державна система стандартів
ЄТКД – Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник
ЗІЗ – засоби індивідуального захисту
ЗО – заклад освіти
ІТП – інженерно-технічні працівники
КТУ – коефіцієнт трудової участі
ЛЕП – лінії електропередачі
ЛКК – лікарсько-консультаційна комісія
«л–м–с» – людина–машина–виробниче середовище
МОП – Міжнародна організація праці
МСЕК – медико-соціальна експертна комісія
МТП –матеріально-технічне постачання
ННДІОП – Національний науково-дослідний інститут охорони праці
ПУЕ – правила улаштування електроустановок
ПВР – проект виконання робіт
ПЗО – позашкільні заклади освіти
ПТБ – Правила техніки безпеки під час експлуатації електроус­тановок споживачів
ПТЕ –Правила технічної експлуатації електроустановок спо­жи­­вачів
ПТЗО – професійно-технічний заклад освіти
РТК – рада трудового колективу
СЗО – середні заклади освіти
ССБТ – система стандартов безопасности труда
СУОП – система управління охороною праці
ТЕО – техніко-економічне обґрунтування
ТУ – технічні умови

 

 

Законом України від 23 вересня 1997 р. створено Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення — постійно діючий позавідомчий державний контролюючий орган, підзвітний у своїй діяльності Верховній Раді та Президентові України й відповідальний за розвиток, якісний стан телебачення та радіомовлення України, зростання професійного, художнього й етичного рівня програм і передач телерадіоорганізацій. Половину складу Національної ради призначає Верховна Рада України, а другу штатну — Президент України. Національну раду очолює Голова, якого обирають таємним голосуванням члени Національної ради за спільним поданням Верховної Ради й Президента України.



До компетенції Національної ради належить: контроль за додержанням законодавства в галузі телебачення й радіомовлення України; участь у реалізації державної політики в сфері телебачення й радіомовлення та концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України; забезпечення прав громадян і захист інтересів національних телерадіовиробників.

Важливе значення в сфері управління культурою має інформація. Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. встановлено загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони й захист особи та суспільства від неправдивої інформації.

Указом Президента України «Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою» від 16 вересня 1998 р. з метою підвищення ефективності державної інформаційної політики утворено Державне агентство з питань науки,інновацій та інформатизації України.

Масова інформація — це публічно поширювана друкована й аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо та разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Національна рада відповідно до Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р. забезпечує розміщення державного замовлення на аудіо- та відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради, Президента України й Кабінету Міністрів України та здійснює контроль за додержанням порядку, форм і стандартів мовлення. На конкурсній основі Національна рада видає телерадіоорганізаціям ліцензії на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проводове (кабельне) мовлення й час мовлення. Порядок видачі ліцензії визначено Законом України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.

Національна рада здійснює наглядові та контрольні функції за додержанням чинного законодавства в галузі телебачення й радіомовлення суб'єктами правовідносин України; за додержанням телерадіоорганізаціями умов ліцензії; порядку мовлення під час виборів і референдумів; стандартів і норм технічної якості телерадіопрограм; чинного законодавства України щодо реклами, авторського права й суміжних прав, державної мови, спонсорської діяльності; за розподілом і ефективним використанням радіочастотного ресурсу для потреб тел ерадіомовлення.

Національна рада має право: здійснювати перевірку діяльності телерадіоорганізацій щодо умов і порядку використання каналів мовлення; отримувати від усіх телерадіоорганізацій документи, відомості та положення щодо їх діяльності; розглядати справи про порушення телерадіоорганізаціями чинного законодавства України й умов, зазначених у ліцензії, та вживати за результатами розгляду примусових заходів (оголошувати попередження, застосовувати штрафні санкції, тимчасово зупиняти дію ліцензії); подавати до суду справи про позбавлення телеорганізації ліцензії, передавати справи про порушення законодавства про телебачення та радіомовлення на розгляд прокуратури, суду.

З метою координації діяльності місцевих телеорганізацій і забезпечення виконання законодавства України в галузі телебачення й радіомовлення, нормативних актів Національної ради в АРК, областях України, містах Києві та Севастополі створюють представництва Національної ради України з питань телебачення й радіомовлення. Представництво здійснює діяльність на підставі Положення про нього, яке приймає Національна рада.



 

Законом України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 18 липня 1997 р. з метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, створено систему Суспільного телерадіомовлення України.

Суспільне телерадіомовлення України — це телерадіоорганізація з статусом єдиної загальнонаціональної неподільної та неприбуткової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського народу. Воно діє згідно з Програмною концепцією, затвердженою постановою Верховної Ради України «Про створення телерадіоорганізації Суспільного мовлення України» від 21 листопада 1997 р. , та Статутом, який затверджує Верховна Рада.

Невід'ємною складовою частиною системи Суспільного телерадіомовлення України є телерадіоорганізація «Громадське Українське радіо і телебачення» (ГУРТ), яка діє на підставі Положення про неї. Її основними завданнями є: реалізація Програмної концепції Суспільного телерадіомовлення України; забезпечення вільного доступу до кращих зразків національного культурного та мистецького здобутку, а також забезпечення на конкурсних засадах трансляції передач місцевих, у тому числі регіональних, телерадіоорганізацій незалежно від форм власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1998 р. створено Державну акціонерну компанію «Українське телебачення і радіомовлення», яка здійснює свою діяльність на основі Статуту.

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні врегульовано Законом України «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні» від 16 листопада 1992 р. їх діяльність регулюють також закони України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. в редакції від 11 липня 2003 р., «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. в редакції від 11 липня 2001 р., «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23 березня 2000 р. в редакції від 10 липня 2003 р., постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р. та інші законодавчі акти. Всі друковані засоби масової інформації, які видають на території України, підлягають державній реєстрації в органах виконавчої влади.

Загальні засади видавничої справи в Україні врегульовано Законом України «Про видавничу справу» від 5 липня 1997 р., який закріплює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Державну політику у видавничій справі визначає Верховна Рада України. Її дії спрямовано на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.

Державну політику підтримки культур національних меншин у видавничій справі здійснюють через відповідні органи виконавчої влади із залученням національно-культурних товариств. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує й координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у сфері видавництва.

До суб'єктів видавничої справи належать видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законній підставі, юридичні особи України та інших держав. З метою їх обліку ведуть Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, Положення про який затверджує Кабінет Міністрів України.

У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності певна роль належить державній культурно-науковій установі — Книжковій палаті України, повноваження якої закріплено в ст. 27 Закону України «Про видавничу справу».

З метою підвищення ефективності державного управління в системі видавничої підготовки, поліграфічного виконання та розповсюдження друкованої продукції відповідно до Указу Президента України «Про вдосконалення державного управління інформаційною справою» від 16 вересня 1998 р. постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 р. утворено Державну акціонерну компанію «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 р.

Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулювання суспільних відносин, пов'язаних із виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонтуванням фільмів, урегульовано Законом України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 р.

Державну політику в галузі кінематографії реалізує Мінкультури України, яке здійснює управління кіновиробництвом і кінопрокатом 1, та формує Державний фільмофонд.

Місцевими органами управління кінематографією є органи, визначені Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням із центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії. Ці органи реалізують державну політику в галузі кінематографії.

Державне управління в галузі охорони й використання пам'яток історії та культури здійснюють Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженими державними органами в цій галузі є Мінкультури України, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Державний комітет архівів України та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством віднесено здійснення цих функцій. Компетенцію цих органів визначають положення про них.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті. Об'єкти культурної спадщини, які перебувають на території України, охороняються державою.

Державне управління в сфері охорони культурної спадщини покладено на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належать: Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради Міністрів АРК; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. затверджено «Положення про державний реєстр національного культурного надбання». До реєстру заносять пам'ятки історії, археології, мистецтва, документальні пам'ятки та інші об'єкти, які становлять виняткову цінність з погляду історії, культури, етнології або науки.

На виконання згаданого Указу Президента України від 9 грудня 1995 р. постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. затверджено Програму відтворення видатних пам'яток історії та культури, а також їх Перелік. У основу формування Переліку видатних пам'яток історії та культури, які передбачають відтворити, покладено критерії їх історичної, мистецької та культурної цінності.

Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. врегульовано відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей. Цей Закон також спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України в сфері культури. Однак його дія не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети культурного призначення серійного й масового виробництва.

3. Правове регулювання діяльності закладів і установ культури

Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27 січня 1995 р. в редакції від 16 березня 2000 р. визначає загальні засади бібліотечної справи й бібліотечну систему України, встановлює вимоги до формування та збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює загальне методичне керівництво й координацію роботи бібліотеками, є Мінкультури України, яке: реалізує єдину державну політику щодо бібліотечної справи в Україні, формує вимоги щодо державного статистичного обліку бібліотек, заснованих на території України; визначає державні потреби щодо бібліотечного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для матеріально-технічного й науково-методичного забезпечення бібліотечної діяльності; здійснює координацію робіт по об'єднанню бібліотек у єдину інформаційну систему тощо.

Мінкультури України та інші органи виконавчої влади, що мають бібліотеки, реалізують державну політику в галузі бібліотечної справи, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності з бібліотечною системою Мінкультури України.

Окремі повноваження щодо розвитку бібліотечної справи органи виконавчої влади в межах своєї компетенції можуть делегувати громадським організаціям культурологічної спрямованості. Вони також здійснюють контроль за реалізацією цих повноважень.

Фінансування державних бібліотек здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Суспільні відносини в галузі музейної справи врегульовано Основами законодавства України про культуру та Законом України «Про музеї та музейну справу» від 29 червня 1995 р., яким установлено правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів.

Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Мінкультури України, яке: здійснює організаційно-методичне керівництво в цій сфері; реалізує національну музейну політику в Україні; формує вимоги щодо державного статистичного обліку музеїв, створених на території України; визначає державні потреби щодо музейного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для науково- методичного й матеріально-технічного забезпечення музеїв; здійснює координацію робіт по об'єднанню музеїв у єдину інформаційну систему; організовує навчання та фахову перепідготовку музейних працівників; контролює діяльність державних музеїв, облік і збереження Музейного фонду України; організовує наукові дослідження в галузі музеєзнавства.

Інші центральні та місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво підвідомчими їм музеями.

З метою оптимізації функціонування мережі клубних закладів і забезпечення конституційних прав громадян на задоволення їх культурних потреб постановою Кабінету Міністрів України «Про нормативне забезпечення населення клубними закладами» від 12 листопада 1998 р. затверджено нормативи забезпечення населення клубними закладами. Ці нормативи запроваджено як орієнтовний напрям організації системи культурного обслуговування населення міст, селищ і сіл, що не обмежує ініціативу місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування щодо розвитку й функціонування клубних закладів.

В Україні діє система архівних установ, яка здійснює свої функції відповідно до Закону України «Про національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 р. в редакції від 13 грудня 2001 р. До неї входять: Державна архівна служба України; центральні та галузеві державні архіви; державні архівні установи АРК; місцеві державні архівні установи; архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв і бібліотек; архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ та організацій; архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ і організацій, заснованих на приватній формі власності; архівні установи, засновані фізичними особами; науково-дослідні установи, а також підприємства й організації у сфері архівної справи.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління архівною справою та несе відповідальність за її стані подальший розвиток, є Державна архівна служба України, яка здійснює контроль і нормативно-методичне забезпечення ведення діловодства й архівної справи.

З метою державної підтримки закладів культури, що відіграють визначну роль у духовному житті людини, створення належних умов для їх подальшого розвитку та примноження культурної спадщини народу України Указом Президента України «Про національні заклади культури» від 11 жовтня 1994 р. встановлено, що статус національних надається закладам культури, майно яких перебуває в загальнодержавній власності. Функції управління майном таких закладів культури здійснює Мінкультури України, яке затверджує положення про конкретний заклад культури, укладає й розриває контракти з керівниками цих закладів. Майно таких закладів не підлягає приватизації. Фінансування здійснюють за рахунок Державного бюджету України. Контроль за рівнем культурної діяльності національних закладів культури, використанням ними бюджетних коштів здійснюють наглядові ради при Мінкультури України, які він утворює за основними напрямами діяльності цих закладів.

Положення про національний заклад (установу) України затверджено Указом Президента України від 16 червня 1995 р.

Особливе місце в сфері культури й мистецтва посідають об'єднання громадян. В Україні створено й діють творчі спілки письменників, композиторів, художників, театральних діячів, кінематографістів, фотохудожників, журналістів, архітекторів, майстрів народного мистецтва, дизайнерів тощо. Правові й організаційні засади діяльності творчих спілок у галузі культури та мистецтва визначено Законом України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 17 жовтня 1997 р.

Творчу спілку створює група професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва (всеукраїнська — у складі не менш як 100 осіб, регіональна (місцева) — не менш як 20 осіб), що мають у своєму доробку завершені й оприлюднені твори культури та мистецтва чи їх інтерпретації.

Членами творчої спілки можуть бути професійні творчі працівники — громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які досягли вісімнадцяти років. Рішення про утворення творчої спілки приймається загальними зборами (з'їздом, конференцією). Питання про надання спілці професійних творчих працівників статусу творчої спілки як суб'єкта діяльності вирішують під час реєстрації спілки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державній реєстрації підлягають усі творчі спілки. Державну реєстрацію всеукраїнських творчих спілок здійснює Міністерство юстиції України, а їх територіальних осередків і регіональних (місцевих) творчих спілок —органи управління юстиції. Органами управління творчих спілок є загальні збори (з'їзд, конференція), правління, президія, рада тощо та голова правління.

Указом Президента України «Про Академію мистецтв України» від 14 грудня 1996 р.1 створено Академію мистецтв України — вищу творчо-наукову установу в галузі мистецтва, яка є самоврядною організацією, що діє на основі Статуту. Основними завданнями Академії мистецтв України є: сприяння подальшому розвиткові художньої творчості в Україні, створенню і поширенню художніх цінностей; пошук ефективних шляхів відродження та збагачення української культури, розвиток національних мистецьких традицій, визначних художніх шкіл і осередків; проведення фундаментальних науково-теоретичних досліджень з проблем художньої творчості, історії та теорії українського мистецтва, художньої критики, мистецької освіти й естетичного виховання молоді; вивчення та наукове узагальнення світових тенденцій і досягнень у розвитку мистецтва, створення умов для ефективного використання цих досягнень тощо.

4. Місцеве самоврядування й культура

Органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснюють власні (самоврядні) повноваження щодо: управління закладами культури; створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей; розв'язання питань про надання професійним творчим працівникам на пільгових умовах у користування приміщень під майстерні, студії та лабораторії, необхідних для їх творчої діяльності; організації медичного обслуговування та харчування в закладах культури, які належать територіальним громадам або передані їм; створення умов для розвитку культури; сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел; сприяння роботі творчих спілок, національно- культурних товариств, асоціацій, інших громадських і неприбуткових організацій, які діють у сфері культури.

Органам місцевого самоврядування в сфері культури державою делеговано також низку повноважень, серед яких забезпечення вивчення рідної мови через національно-культурні товариства; визначення потреб і формування замовлень на кадри для закладів культури, укладання договорів на підготовку спеціалістів, організація роботи щодо підвищення кваліфікації кадрів тощо.

Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради затверджують програми культурного розвитку відповідно району, області, заслуховують звіти про їх виконання; приймають рішення про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, та вирішують інші питання, передбачені ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

До компетенції органів місцевого самоврядування також належить кінообслуговування місцевого населення, організація роботи місцевих періодичних видань, радіо- і телепередач, контролю щодо збереження пам'ятників історії та культури.

У сфері культури районні й обласні ради мають право делегувати частину своїх повноважень відповідним місцевим державним адміністраціям. Перелік питань, які можуть делегуватися, наведено в ст. 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

 

 

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой
<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Тема 7.3 Освітлення виробничих приміщень | Общая характеристика налогов, их функции и

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 619; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.045 сек.