Історичні етапи становлення та розвитку науки

Вопрос 6. Особенности экономического и политического развития.

1. В Италии рано установилась феодальная раздробленность. Отдельными независимыми областями становятся Ломбардия, Папская область, Сицилийское королевство.

2. Феодальная раздробленность сохраняется в Италии в период всего Средневековья. Процессу политического объединения препятствовали:

- чужеземное порабощение (лангобарды, франки, арабы, византийцы, норманны);

- острая торговая конкуренция городов Северной Италии, вызывавшая постоянные войны; города связаны не с внутренним, а с внешним рынком и торговля сама по себе не связывала регионы.

3. Неравномерное развитие феодальных отношений в отдельных регионах. В Северной и Средней Италии они развиваются быстро. Либеллярии (мелкие держатели земли) по письменному договору получали от вотчинника дом с участком, виноградником, пахотной землей и т.п. За это он отдавал ¼ - 1/3 часть урожая, а в Средней Италии и нес барщину. В XI в. они попадают в личную зависимость. А в Южной Италии и в Сицилии развитие феодальных отношений шло медленнее: старые порядки долго консервировала Византийская империя.

4. Феодальные отношения формировались в условиях развитых товарно-денежных отношений. По этой причине в Италии рано распространяется денежная рента, взимался оброк. А барская запашка не играла большой роли в обогащении феодалов.

5. Раннее развитие и ранний расцвет итальянских городов – с IX в. Причина: имеют возможность заниматься посреднической торговлей в Средиземноморье – между Левантом, Византией и Западной Европой. В Византию переправляли на кораблях зерно, ткани, оливковое масло, оружие. Оттуда – восточные товары. Быстро укрепляется Венеция – ведет торговлю с Египтом, Балканами, Сирией, а также Генуя и Милан. Эти и другие города конкурировали и воевали между собой, консервируя так раздробленность. В то же время, города противостояли натиску немецких императоров, стремившихся создать Римскую империю германской нации. Города успешно борются с сеньорами за политические права.

Історія зародження та розвитку науки нараховує багато століть. Ще на зорі свого розвитку людство полюпшувало умови життя за рахунок пізнання і незначного перетворення навколишнього світу. Cтоліттями нагромаджений і узагальнений досвід передавався наступним поколінням. Механізм успадкування нагромадженого досвіду поступово удосконалювался за рахунок встановлення певних звичаїв, традицій, писемності. Так історично виникла перша форма науки (наука античного світу), предметом вивчення якої була вся природа в цілому. Вона ще не поділялася на окремі сфери. Природа розглядалась цілісно з перевагою загального і недооцінкою конкретного.

Цей період розвитку науки належить до першої фази процесу пізнання – безпосереднього спостереження. В У столітті до н.е. із системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятись математика. В середині ІУ ст.до н.е. потреби відліку часу, орієнтації на Землі, пояснення сезонних явищ привели до створення основ астрономії. У цей період відокремлюються основи хімії, результати досліджень яких використовувались при вилученні металів із руд, фарбуванні тканин та виробів із шкіри.

Перши елементи науки з’явились у стародавньому світі в зв’язку з потребами суспільства і мали суто практичний характер.

Для науки стародавнього світу (Вавилон, Єгипет, Індія, Китай) знання мали практичну спрямованість і фактично виконували роль методичних розробок (правил) для конкретного виду діяльності.

У стародавній Греції в науці зароджується науковий рівень пізнання: створюються перші теоретичні системи у галузі геометрії (Евклід), механіки (Архімед), астрономії (Птоломей). Корифеї науки стародавньої Греції в своїх дослідженнях для опису об’єктивних закономірностей користувалися абстракціями, заклавши основи доказу уявлення про ідеалізований матеріал, що є важливою рисою науки.

В епоху Середньовіччя великий вклад у розвиток науки внесли вчені арабського Сходу і Середньої Азії, в Європі великого поширення набуває специфічна форма науки – схоластика, що основну увагу надавала розробці християнської догматики, разом із тим вона внесла значний вклад у розвиток осмислення культури, в удосконалення мистецтва теоретичних дискусій.

З другої половини ХУ ст. в епоху Відродження починається перід значного розвитку природознавства. До початку ХУІІ ст. математика являла собою науку тільки про числа, скалярні величини, відносно прості геометричні фігури і використовувалась в основному в астрономіії, землеробстві, торгівлі.

Другий період у розвитку природознавства, який характеризується як революційний у науці, припадає на середину ХУІ ст. і до кінця ХІХ ст. Саме в цей період були зроблені значні відкриття в фізиці, хімії, математиці, механіці, біології, астрономії, геології (Декарт, Ньютон, Лейбніц, Кеплер, Ломоносов,...). В цей період поряд із спостереженнями широко застосовується експеримент.

У середені ХУІІІ ст. висловлена ідея про про всезагальний взаємозв’язок явищ і процесів, що проходять у реальному світі. Ці ідеї вперше висловив Декарт, а потім розвинули Ломоносов, Кант, Вольф.

Кінець ХУІІІ – початок ХІХ ст. – промислова революція, якастала могутнім стимулом для подальшого розвитку науки – відкриття електричного струму, електромагнітної індукції, хвильова теорія світу, закон збереження і перетворення енергії, клітинна теорія, еволюційна теорія Дарвіна, періодичний закон хімічних елементів Менделєєва, неевклідова геометрія, закони електромагнітного поля.

Кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст. – відкрито електрон, закладено основи квантової механіки (Планк)

У ХХ ст. розвиток науки у всьому світі характеризується високими темпами. Розвивається молекулярна біологія, генетика, хімічна фізика, кібернетика, біокібернетика,...

Дата добавления: 2014-01-04