Історичні етапи становлення та розвитку науки. 1. Які загальні принципи застосування економіко-статистичних методів в наукових дослідженнях?

Контрольні питання

1. Які загальні принципи застосування економіко-статистичних методів в наукових дослідженнях?

2. Які існують методи факторного аналізу?

3. Охарактеризуйте метод ланцюгових підстановок та індексний метод факторного аналізу. Який з них простіший?

4. Яка суттєва різниця між методом абсолютних різниць і методом відносних різниць?

5. В чому полягає суть інтегрального та логарифмічного методу?

6. Що таке тренд?

7. Чим тренд відрізняється від ряду динаміки?

8. Які основні показники використовують для аналізу рядів динаміки?

9. Які основні задачі оптимізації?

10. Що характеризує показник абсолютного приросту?

11. Яка різниця між поняттями темп зростання (росту) і темп приросту?

12. На які складові в процесі аналізу поділяються ряди динаміки?

13. Яка різниця між тенденцією та коливаннями?

14. Як математично можна записати задачу оптимізації на:

А) максимум прибутку;

Б) мінімум витрат?

15. Які загальноекономічні методи дослідження явищ і процесів вам відомі з інших курсів?

Література

1. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підручник для студ. екон. спец. вузів. – К.: Вища школа, 1997. – 271 с.

2. Теория статистики: Учебник/ Под ред. проф. Р.А.Шмойловой. – 3-е изд., перераб. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 560 с.

3. Єріна А.М., Захожий В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 212 с.

Історія зародження та розвитку науки нараховує багато століть. Ще на зорі свого розвитку людство полюпшувало умови життя за рахунок пізнання і незначного перетворення навколишнього світу. Cтоліттями нагромаджений і узагальнений досвід передавався наступним поколінням. Механізм успадкування нагромадженого досвіду поступово удосконалювался за рахунок встановлення певних звичаїв, традицій, писемності. Так історично виникла перша форма науки (наука античного світу), предметом вивчення якої була вся природа в цілому. Вона ще не поділялася на окремі сфери. Природа розглядалась цілісно з перевагою загального і недооцінкою конкретного.

Цей період розвитку науки належить до першої фази процесу пізнання – безпосереднього спостереження. В У столітті до н.е. із системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятись математика. В середині ІУ ст.до н.е. потреби відліку часу, орієнтації на Землі, пояснення сезонних явищ привели до створення основ астрономії. У цей період відокремлюються основи хімії, результати досліджень яких використовувались при вилученні металів із руд, фарбуванні тканин та виробів із шкіри.

Перши елементи науки з’явились у стародавньому світі в зв’язку з потребами суспільства і мали суто практичний характер.

Для науки стародавнього світу (Вавилон, Єгипет, Індія, Китай) знання мали практичну спрямованість і фактично виконували роль методичних розробок (правил) для конкретного виду діяльності.

У стародавній Греції в науці зароджується науковий рівень пізнання: створюються перші теоретичні системи у галузі геометрії (Евклід), механіки (Архімед), астрономії (Птоломей). Корифеї науки стародавньої Греції в своїх дослідженнях для опису об’єктивних закономірностей користувалися абстракціями, заклавши основи доказу уявлення про ідеалізований матеріал, що є важливою рисою науки.

В епоху Середньовіччя великий вклад у розвиток науки внесли вчені арабського Сходу і Середньої Азії, в Європі великого поширення набуває специфічна форма науки – схоластика, що основну увагу надавала розробці християнської догматики, разом із тим вона внесла значний вклад у розвиток осмислення культури, в удосконалення мистецтва теоретичних дискусій.

З другої половини ХУ ст. в епоху Відродження починається перід значного розвитку природознавства. До початку ХУІІ ст. математика являла собою науку тільки про числа, скалярні величини, відносно прості геометричні фігури і використовувалась в основному в астрономіії, землеробстві, торгівлі.

Другий період у розвитку природознавства, який характеризується як революційний у науці, припадає на середину ХУІ ст. і до кінця ХІХ ст. Саме в цей період були зроблені значні відкриття в фізиці, хімії, математиці, механіці, біології, астрономії, геології (Декарт, Ньютон, Лейбніц, Кеплер, Ломоносов,...). В цей період поряд із спостереженнями широко застосовується експеримент.

У середені ХУІІІ ст. висловлена ідея про про всезагальний взаємозв’язок явищ і процесів, що проходять у реальному світі. Ці ідеї вперше висловив Декарт, а потім розвинули Ломоносов, Кант, Вольф.

Кінець ХУІІІ – початок ХІХ ст. – промислова революція, якастала могутнім стимулом для подальшого розвитку науки – відкриття електричного струму, електромагнітної індукції, хвильова теорія світу, закон збереження і перетворення енергії, клітинна теорія, еволюційна теорія Дарвіна, періодичний закон хімічних елементів Менделєєва, неевклідова геометрія, закони електромагнітного поля.

Кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст. – відкрито електрон, закладено основи квантової механіки (Планк)

У ХХ ст. розвиток науки у всьому світі характеризується високими темпами. Розвивається молекулярна біологія, генетика, хімічна фізика, кібернетика, біокібернетика,...

Дата добавления: 2014-01-04