Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Стратегический менеджмент 11 страница




Виробнича потужність потокової лінії (ВП пл.)

Ф д

ВП пл. = r одиниць/ період

Виробнича потужність агрегатів неперервної дії (ВП неп), наприклад, доменних печей, обчислюється за формулою

Ф к

ВП неп = t пл · q, т/ період

де Фк - календарний фонд часу роботи доменної печі, год./рік;

t пл - час на одну плавку, год./плавк;

q - обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавк.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВП вих), обчислюється

 

ВП вих=ВПвх+ВПвв-ВПвив грн.)

де ВПВХ - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

ВПВВ - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

ВПВИВ - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (ВПсер.р) підприємства, цеху, обчислюється за формулою

k 12 – k

ВП сер.р. = ВП вх. + ВП вив · 12 – ВП вив · 12 грн

де k - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Використання виробничої потужності підприємства характеризується коефіцієнтом використання виробничої потужності (Квп). Він визначається відношенням фактичного або планового обсягу випуску продукції за рік (Q факт, Q план) до середньорічної виробничої потужності (ВПсер р)

Q

К вп = ВП сер.р

Обсяг випуску продукції і величина виробничої потужності повинні бути представлені в однакових вимірниках - натуральних або вартісних

 

 

Питання для самоконтролю

1. Що таке виробничий процес.

2. Як поділяються виробничі процеси за перебігом у часі.

3. Назвіть принципм організації виробничого процесу.

4. Організаційні типи виробництва.

5. Виробничий цикл та його структура.

6. Методи поєднання операцій та їхній вплив на виробничий цикл

7. Особливості обчислення виробничого циклу складного виробу

8. Економічне значення і способи скорочення виробничого циклу

9. Методи організації виробництва

10. Підготовка виробництва

11. Суспільні форми організації виробництва

Рекомендована література:

Л1 75-84, Л3 101-108, Л8 67-81, Л12 94-106

 

.

 

 

Тема 11. Техніко – технологічна база виробництва (2 години)

1. Характеристика техніко-технологічної бази виробництва

2. Організаційно – економічне управління технічним розвитком підприємства

3. Лізінг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності)

4. Формування та використання виробничої потужності підприємства.

 

11.1. Характеристика техніко-технологічної бази виробництва

Можливості випуску продукції (на-характеристика надання послуг) за обсягом та якістю вирішальною мірою залежать від рівня розвитку техніко-технологічної бази підприємства.

Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери — системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів (виробничого апарату) підприємства.

До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонуваня технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки.

Загальна характеристика ТТБ підприємства, окрім формулювання її дефініції, передбачає видокремлення складників її елементної структури, що показано на рис.

 

Структурна характеристика техніко – технологічної бази підприємства

 

 


На сучасному етапі трансформації суспільного виробництва об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери. Визначальними з них є:

1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань;

2) зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування;

3) перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку;

4) трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи;

5) поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів виробництва;

6) підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва, зумоленої його кількісним урізноманітненням і зменшенням серійності.

Ці тенденції якісної зміни ТТБ виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати за формування технічного базису підприємств та обгрунтування стратегії його оновлення. Детальнішу характеристику переваг, зв’язаних із переходом до інноваційного типу виробництва, подано у табл.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАДДИЦІЙНОГО ТА ІННОВАЦІЙНОГО ТИПІВ ВИРОБНИЦТВА

Показник і характеристика Тип виробництва
Традиційний(екстенсивний) Інноваційний (інтенсивний)
· Тривалістьвиробничого циклу Місяці (з тенденцією до збільшення) Дні (з тенденцією до зменшення)
· Час перебудови (переналадки) виробництва Дні Хвилини
· Строки виконання замовлень З точністю до тижня З точністю до 1 дня і за потреби до однієї години
· Рівень якості продукції 80—90% 100%
· Поставки матеріалів і напівфабрикатів В обсязі місячної потреби В обсязі потреби на годину
· Величина оновленняасортименту 10—20% 30—40%
· Розподіл праці Домінує вертикальна спеціалізація Поглиблюються диверсифікаційні процеси
· Інформація Розглядається як допоміжний засіб Все більше служитьчинником виробництва
· Обробка інформації Ручна, механізована, базується на поділі праці Із застосуванням мікрокомп’ютерів та інформаційних мереж
· Виробниче устаткування Зростання стандартних розмірів та одиничних потужностей Зростання економічності за зменшення розмірівта енергоємності
· Реакція виробничих систем на зміну попиту ринку Повільна Швидка

11.2. Організаційно – економічне управління технічним розвитком підприємства

Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як об’єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого — її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва

           
   
 
   
 
 

 


Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба провадити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного вироб­ництва. Найбільш важливі й типові для всіх підприємств (незалежно від галузевої належності) показники наведено в таблиці.

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ ПІДПРИЄМСТВА

Ознаки групування показників Показники
Ступінь технічноїоснащеності праці · Фондоозброєність праці · Енергоозброєність праці
Рівень прогресивності технології · Структура технологічних процесів за трудомісткістю · Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції · Середній вік застосовуваних технологічних процесів · Коефіцієнт використання сировини і матеріалів
Технічний рівень устаткування · Продуктивність (потужність) · Надійність, довговічність · Питома металомісткість · Середній строк експлуатації · Частка прогресивних видів у загальній кількості · Частка технічно та економічно застарілого в загальному парку
Рівень механізаціїта автоматизації виробництва · Ступінь охоплення робітників механізованого працею · Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці

Об’єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:

r механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні); r коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування; r коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу); r рівень утилізації відходів виробництва;

r рівень забруднення природного середовища; r частка екологічно чистої продукції.

У зв’язку з визначальним впливом на результати господарської діяльності технічного розвитку, а також у зв’язку з його багатоспрямованістю і великою складністю важливе практичне значення має постійно здійснювана та збалансована за всіма елементами система економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:

установлення цілей — визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;

підготовчий — аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

варіантний вибір рішень — розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

програмування (планування) робіт — узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

супроводження реалізації програми — контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть бути зв’язані з вирішенням проблем:

♦кардинального підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

♦розробки й широкого впровадження ресурсозберігаючих (передовсім енергозберігаючих) технологій;

♦скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;

♦здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища тощо.

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства стрижневими є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відслідковування здійснення програм (планів). Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх — певну групу цілеспрямованих заходів.

Головним недоліком чинного порядку розробки програми (планів) технічного розвитку підприємства є механічне «підсумовування» різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої мають бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об’єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.

11.3. Лізінг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності)

Розвиток техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів. Проте сучасний етап господарювання для переважної більшості його суб’єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування виробництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних засобів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухомого й нерухомого майна).

Згідно із Законом України «Про лізинг», який набрав чинності 10 січня 1998 року, лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність (з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем) у продавця (постачальника-виробника майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить до основних фондів, у тім числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень щодо передавання їх

у лізинг (оренду). Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти (мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо).

Можливі види лізингу за певними класифікаційними ознаками наведено у таблиці.

ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ЛІЗИНГУ

Класифікаційна ознака Вид лізингу
r Строк використання об’єкта лізингу · Оперативний (із неповною окупністю) · Фінансовий (із повною окупністю)
r Масштаб поширення лізингових відносин · Внутрішній (загальнодержавний) · Міжнародний
r Характер лізингових операцій · Сервісний · Зворотний

Оперативним заведено називати лізинг із неповною окупністю орендованих основних фондів. Він здійснюється за договором лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач одержує у платне користування від лізингодавця відповідне майно на строк, менший за період амортизації 90 відсотків вартості об’єкта лізингу (оренди). Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Важливо наголосити, що за оперативного лізингу обов’язки з технічного обслуговування та ремонту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.

Найбільшого поширення набув так званий фінансовий лізинг, тобто лізинг з повною окупністю орендованих матеріальних елементів основних фондів. Офіційно під фінансовим лізингом розуміють договір лізингу, згідно з яким лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк, протягом котрого нараховується 60 відсотків амортизаційних відрахувань від повної вартості об’єкта лізингу (на день укладення договору). Після закінчення строку дії договору фінансового лізингу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. За умови фінансового лізингу ризик втрати майна, а також здійснення його технічного обслуговування та ремонту бере на себе лізингоодержувач.

Внутрішній лізинг за своєю сутністю і масштабом поширення буває внутрішньо- або загальнодержавним. Його суб’єктами є українські підприємства (організації) чи їхні інтеграційні утворення. Українські суб’єкти лізингу можуть практично здійснювати дві його форми — зворотний та пайовий лізинг. Зворотний лізинг передбачає викуп лізингодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього майна в лізинг тому самому власнику. За пайового лізингу оренда здійснюється за участю кількох суб’єктів лізингу із залученням одного чи кількох кредиторів. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Чинне законодавство України дозволяє здійснювати міжнародний лізинг. Останній реалізується суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або тоді, коли лізингове майно чи платежі перетинають державні кордони. Інакше кажучи, суб’єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оновлювати свою технічну базу за рахунок конкурентоспроможного устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження.

Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння (наприклад, комп’ютерно-обчислювальна та розмножувальна техніка, транспортні засоби тощо).

Суть зворотного лізингу було розглянуто вище. Відповідно до чинного законодавства (Закон України «Про лізинг») його було названо формою внутрішнього лізингу. Проте з наукового погляду (за характером лізингових операцій) його коректніше буде вважати одним із видів лізингу.

Організаційно-правові основи здійснення лізингових операцій базуються на чинному законодавстві (Законі України «Про лізинг» та інших нормативно-правових актах України), а також на укладених відповідно до цих активів договорах про лізинг (крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про оренду і приватизацію державного майна). Основною правовою формою регулювання взаємовідносин між суб’єктами лізингу є договір (угода), що укладається між ними.

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю продавця об’єкта лізингу, лізингодавця та лізингоодержувача або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Строки договору лізингу визначаються за домовленістю сторін.

Важливе значення для організації діяльності всіх суб’єктів лізингу мають чітко визначені умови відповідного договору. Найістотніші з них такі:

●найменування сторін;

●об’єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

●термін, на який укладається договір лізингу;

●розмір, склад і графік сплати лізингових платежів, умови їхнього перегляду;

●умови переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно із законодавством України;

●умови повернення об’єкта лізингу за банкрутства лізингоодержувача;

●умови страхування об’єкта лізингу та його реєстрації;

●умови експлуатації й технічного обслуговування, ремонту та модернізації об’єкта лізингу, а також надання інформації щодо його технічного стану;

●умови повернення об’єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору та дострокового розірвання договору лізингу;

●відповідальність сторін (суб’єктів лізингу);

●дата і місце укладення договору.

Чинне законодавство України чітко визначає права та обов’язки лізингодавців і лізингоодержувачів.

Лізингодавець має право:

1)здійснювати контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням лізингоодержувачем об’єкта лізингу;

2)вимагати повернення переданого в лізинг майна у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих унаслідок його дій або бездіяльності. передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві; б не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об’єкта лізингу; в)своєчасно і в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов’язання щодо утримання об’єкта лізингу відповідно до умов договору; г) прийняти об’єкт лізингу після закінчення строку договору, якщо його не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувачу надано право: 1)відмовитися від прийняття об’єкта лізингу у разі порушення умов договору та затримати лізингові платежі до усунення порушення;

2)вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, заподіяних унаслідок його дій або бездіяльності під час виконання договірних зобов’язань. Лізингоодержувач зобов’язаний: а)прийняти і належно користуватися об’єктом лізингу, утримувати його в потрібному технічному стані; б)своєчасно виплачувати лізингові платежі; в) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об’єкт лізингу; г) надавати лізингодавцю докладні відомості про технічний стан об’єкта лізингу й свій фінансовий стан; д повернути об’єкт лізингу у разі, коли лізингоодержувач не реалізує своє право викупу об’єкта лізингу та не продовжує строку чинності договору.

Об’єкт лізингу, який потребує реєстрації в державних наглядових органах (транспортні засоби, обладнання, експлуатацію якого зв’язано із підвищеною небезпекою тощо) реєструється за домовленістю сторін на ім’я лізингодавця або лізингоодержувача в установленому порядку.

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця, з позначкою, що його передано в лізинг.

Об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. За переходу права власності на об’єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу залишається обов’язковим і для нового власника. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об’єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача та підлягає поверненню лізингодавцю, який може розпоряджатися ним на власний розсуд.

У лізингових операціях беруть участь, як правило, п’ять суб’єктів: 1)виробник (постачальник, продавець); 2)лізингодавець; 3)лізингоодержувач; 4)банк; 5)страхова установа.

Передусім варто наголосити, що всі витрати на утримання лізингового майна несуть лізингодавець (за оперативного лізингу) або лізингоодержувач (за фінансового лізингу). Основні витрати лізингоодержувача складаються із лізингових платежі за користування об’єктом лізингу. Лізингові платежі включають:

●амортизаційні відрахування, тобто суму, яка відшкодовує під час кожного платежу частину вартості об’єкта лізингу, що амортизується протягом строку, за котрий вноситься лізинговий платіж;

●плату за користування кредитними ресурсами (суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу);

●комісійну винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно у відсотках від його балансової або середньорічної вартості;

●відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

●інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

В операціях міжнародного лізингу сплачуються державне мито, податок на додану вартість та акцизний збір за ввезення об’єктів лізингу на митну територію України.

У процесі підготовки й реалізації договору лізингу можуть застосовуватися (за згодою сторін) кілька методів обчислення абсолютної величини лізингових платежів, а саме:

■метод фіксованої загальної суми, коли загальна сума лізингових платежів нараховується однаковими частинами протягом усього строку дії договору;

■метод авансу, що передбачає попередню виплату авансової суми в погодженому зі всіма сторонами розмірі, і розподіл решти суми лізингових платежів (рівномірно або іншим способом) на весь термін чинності договору лізингу;

■метод мінімальних платежів, за застосування якого загальна сума лізингового платежу включає такі складові: амортизаційні відрахування від вартості об’єкта лізингу; плату за позикові кошти; комісійну винагороду; плату за додаткові послуги лізингодавця; вартість лізингового майна.

Дуже важливим є усвідомлення сутності та дії економічного механізму лізингових операцій. За сучасних умов господарювання головною вимогою до розробки й реалізації проектів лізингу необхідних засобів праці є швидка окупність інвестиційних ресурсів. Як підтверджує зарубіжна практика господарювання, окупність таких фінансових коштів не повинна перевищувати три роки.

Загальновідомо, що віднесення лізингових платежів на собівартість продукції, з одного боку, скорочує оподатковувану базу, а з іншого, збільшує валові витрати виробництва і може призвести до зростання ціни продукованих виробів. Ось чому, оцінюючи ефективність лізингових операцій, передусім (з допомогою економічного аналізу) необхідно встановити межі збільшення собівартості та можливої ціни продукції, що виготовляється.

Оскільки кожне підприємство (організація) за умов ринкових взаємовідносин має можливість придбати виробничо-господарське майно за рахунок банківської позики або взяти його в лізинг, необхідно порівняти загальні витрати за можливими варіантами й визначити ефективність лізингових операцій. Тому в процесі економічного аналізу насамперед треба порівняти обсяг витрат на продукування товарів (послуг) за умови використання лізингу (з урахуванням плати за банківський кредит) на придбання майна на підставі звичайної операції купівлі-продажу.

За такої ситуації з урахуванням основних обмежень, обумовлених процедурою аналізу, можна виокремити співвідношення




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 358; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.