Стандартні фінансово-економічні критерії прийняття проектних рішень

Для оцінки ефективності проектів найбільш поширена у світі методологія UNIDO. Ця методика використовується як при оцінці інвестицій у нові підприємства, так і при інвестуванні в розширення, оздоровлення, модернізацію чи перепрофілювання існуючих підприємств. Розрахунок ефективності інвестиційних проектів відповідно до методики UNIDO визнається закордонними інвесторами (у тому числі Всесвітнім банком, Міжнародним фондом реконструкції і розвитку й ін.). Це полегшує проходження проектів по лінії міжнародної експертизи.

Методика UNIDO будується на наступних передумовах:

1. Приведення до сучасної (теперішньої) вартості як капіталу, що інвестується так і суми зворотних грошових потоків, які мають його окупити, шляхом дисконтування відповідних грошових потоків. Визначення вартості грошей з урахуванням часу називається розрахунком теперішньої (сучасної) або дисконтованої вартості коштів (англ. discount – скидка, уцінка). Сучасна або дисконтована вартість коштів – це сума грошових надходжень або витрат різних років, приведених до теперішнього моменту часу з урахуванням певної процентної ставки (ставки дисконту).

2. Вибір для цього диференційованої ставки дисконтування для різних інвестиційних проектів.

3. Оцінка повернення капіталу, що інвестується, на основі показника чистого зворотного грошового потоку, який формується за рахунок сум прибутку й амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації інвестиційного проекту.

Вибір конкретного критерію для ухвалення рішення про фінансово-економічну доцільність проекту залежить від різних факторів, таких як: ринкова перспектива, існування обмежень на ресурси для фінансування проекту, коливання чистих потоків фінансових коштів, можливість одержання пільг при придбанні визначених ресурсів. При розгляді конкретних критеріїв необхідно приймати до уваги погодженість розрахунків у часі, оскільки потоки коштів у різні часові періоди мають різну цінність.

Теорія аналізу проектних рішень передбачає використання системи аналітичних показників-критеріїв, що дозволяють оцінити прийнятність капітальних вкладень. До найбільш розповсюджених і популярних критеріїв фінансово-економічної ефективності UNIDO відносять:

· чисту сучасну (теперішню) вартість проекту – NPV (net present value),

· індекс рентабельності – PI (profitability index);

· внутрішню норму прибутку (рентабельності) – IRR (internal rate of return);

Перш, ніж розглядати ці методи оцінки інвестицій, слід домовитися що, по-перше, далі будуть розглядатися будь які інвестиції як ізольовані проекти, реалізація яких не торкається інших інвестиційних можливостей підприємства і, по-друге, усі витрати і результати, з якими зв’язані аналізовані інвестиційні проекти, носять грошовий характер.

Оцінка ефективності інвестицій повинна проходити відповідно до вимог фінансового й економічного аналізу оскільки інвестування з фінансової й економічної точок зору є довгостроковим вкладенням економічних ресурсів з метою створення й одержання чистого прибутку в майбутньому, при цьому головним аспектом є перетворення фінансових ресурсів у виробничі активи.

Необхідно враховувати також непрямі фінансові результати: обумовлені здійсненням проекту зміни доходів сторонніх організацій і громадян, ринкової вартості майна, а також витрати на консервацію і ліквідацію виробничих потужностей, утрати природних ресурсів і майна від можливих аварій і інших надзвичайних ситуацій. Соціальні, екологічні, політичні й інші результати, що не піддаються вартісній оцінці, розглядаються як додаткові показники ефективності і враховуються при ухваленні рішення про реалізацію чи про підтримку проектів.

Фінансово-економічний аналіз промислових інвестиційних проектів не є ізольованою діяльністю, яка здійснюється до кінця розробки і реалізації інвестиційного проекту для завершення технічного аналізу чи дослідження фінансових наслідків інвестиційного проекту, необхідних інвесторам. Він повинний супроводжувати розробку інвестиційного проекту при розгляді різних альтернативних рішень і стратегій діяльності.

Оцінка фінансово-економічної ефективності, а через неї і доцільності інвестиційних проектів є найбільше відповідальним етапом у процесі прийняття інвестиційних рішень на основі аналізу альтернативних варіантів вкладення коштів. Від того, наскільки об’єктивно і всебічно зроблена така оцінка, залежать терміни повернення вкладеного капіталу і темпи розвитку підприємства.

Сьогодні в усьому світі як стандарт використовується концепція фінансово-економічного обґрунтування інвестиційних проектів, розроблена Міжнародною спеціалізованою організацією ООН по промисловому розвитку – UNIDO (United Nations Investment Development Organization).

. Ця методика використовується як при оцінці інвестицій у нові підприємства, так і при інвестуванні в розширення, оздоровлення, модернізацію чи перепрофілювання існуючих підприємств. Розрахунок ефективності інвестиційних проектів відповідно до методики UNIDO визнається закордонними інвесторами (у тому числі групою фінансових установ Всесвітнього банку). Це полегшує проходження проектів по лінії міжнародної експертизи.

Визначення цінності проекту в порівнянні з іншими проектами, а також аналіз фінансово-економічної привабливості проекту при умовах обмеженості ресурсів вимагає дотримання загальних правил їхньої оцінки і порівняння. У інвестиційному аналізі ці правила називають критеріями рішень, використання яких дозволяє аналітику прийняти єдино вірне рішення: затвердити, відхилити чи переорієнтувати проект.

Вибір конкретного критерію для ухвалення рішення про фінансово-економічну доцільність проекту залежить від різних факторів, таких як: ринкова перспектива, існування обмежень на ресурси для фінансування проекту, коливання чистих потоків фінансових коштів, можливість одержання пільг при придбанні визначених ресурсів. При розгляді конкретних критеріїв необхідно приймати до уваги погодженість розрахунків у часі, оскільки потоки коштів у різні часові періоди мають різну цінність.

Наявність декількох критеріїв свідчить про те, що немає єдиного критерію, що однозначно визначає прийнятність чи неприйнятність проекту, а кожний з перерахованих критеріїв більш повно характеризує якісь його властивості.

Найбільш відомим і найчастіше застосовуваним у практиці прийняття інвестиційних рішень є показник чистої сучасної вартості (NPV). Цей показник відображає приріст багатства фірми в результаті реалізації проекту, оскільки він являє собою різницю між сумою грошових надходжень (чистих зворотних грошових потоків), що виникають при реалізації проекту і приводяться (дисконтуються) до їх сучасної вартості, тобто до моменту початку проекту, та сумою вcіх інвестиційних витрат, необхідних для здійснення цього проекту, також приведених до того ж моменту часу. При розрахунку NPV звичайно приймається, що витрати враховуються на початок року, а зворотні грошові потоки – на кінець року. На рис 6.1 показана схема грошових потоків проекту, що передбачає інвестування в перший рік потім протягом чотирьох років повернення коштів (з 2-го по 5-й роки).

CF₂ CF₃ CF₄ CF₅

0._____1_____.____________._____.

2 3 4 5 роки

I₁

Рис. 6.1 Схема грошових потоків при розрахунку NPV.

Така схема відображає той факт, що кошти, що інвестуються протягом року, вже на початку року повинні бути виведені з комерційного обороту і доходу інвестору в цей рік не принесуть, а річні зворотні грошові потоки у повному обсязі будуть сформовані лише наприкінці року.

Розрахунок NPV ведеться по формулі:

, (6.1)

де NPV – чиста сучасна вартість проекту, грн.;

n – останній рік життєвого циклу проекту;

CF_t (cash flow)– чистий зворотний грошовий потік від проекту в році t, грн.; складається з амортизації і чистого прибутку

I_t – грошові інвестиції в проект у році t, грн.;

k_t – ставка дисконту витрат і доходів у рік t, долі од.

Чиста сучасна вартість проекту показує величину прибутку, що може бути отримана від реалізації проекту, приведену до моменту часу початку проекту. Позитивне значення (NPV ³ 0) свідчить про доцільність прийняття інвестиційного проекту, а при порівнянні альтернативних проектів більш економічно вигідним вважається проект із найбільшою величиною чистої сучасної (дисконтованої) вартості.

Значення NPV багато в чому визначається обраною для розрахунку величиною ставки дисконтування – показника, використовуваного для приведення по фактору часу очікуваних грошових надходжень і платежів, і залежного від таких факторів, як:

- мета інвестування й умови реалізації проекту;

- рівень інфляції в національній економіці;

- величина інвестиційного ризику;

- альтернативні можливості вкладення капіталу;

- фінансові розуміння і представлення інвестора.

Поширеність методу оцінки ефективності проектів за допомогою NPV обумовлена можливістю безпосередньо визначити ефект від проекту, а також оцінити сумарні чисті вигоди від декількох незалежних проектів. Однією з переваг цього показника є можливість застосувати різні ставки дисконтування (якщо, наприклад, очікується зміна рівня інфляції). Однак даний показник не відображає відносну міру приросту багатства в результаті реалізації проекту, що має велике значення для інвестора і може бути визначено за допомогою іншого критерію – індексу рентабельності.

Індекс рентабельності інвестицій – PI розраховується як відношення сучасного значення зворотних грошових потоків до суми сучасного значення інвестиційних коштів, вкладених у проект. Він розраховується по формулі

(6.2)

Індекс рентабельності інвестицій є відносним, безрозмірним показником і дозволяє здійснити порівняння і вибір кращого інвестиційного проекту з ряду альтернативних проектів. Критерій добору проектів за допомогою індексу рентабельності полягає в тому, що при значенні коефіцієнта, що перевищує чи дорівнює одиниці (PI ³ 1), реалізація проекту визнається доцільною.

Незважаючи на популярність оцінки проектів за допомогою даного критерію, він має досить істотні недоліки. По-перше, він прийнятний для ранжирування лише незалежних проектів. По-друге, оскільки порівнюється відносний розмір вигод щодо витрат, варто пам’ятати, що цей показник не відображає фактичну величину чистих вигод від проекту. Наприклад, невеликий проект може мати значно більший індекс рентабельності, чим великий проект, і якщо не скористатися додатковими розрахунками за критерієм NPV, то можна прийняти помилкове рішення щодо вибору проекту.

Найбільш прийнятними умовами застосування індексу рентабельності є наявність твердих обмежень по капіталу. При наявності таких обмежень щодо бюджету проекту ранжирування проектів відбувається відповідно за найбільшим значенням коефіцієнта PI доти, поки бюджет не буде вичерпаний.

Внутрішня норма рентабельності (прибутковості, прибутку) – IRR – така величина ставки дисконтування, при якій чиста сучасна вартість проекту дорівнює нулю. Її значення визначається з вираження:

(6.3)

де IRR – внутрішня норма рентабельності проекту, долі одиниці.

Аналітичний розрахунок значення IRR неможливий, тому воно визначається звичайно методом підстановок при різних значеннях ставки дисконтування k.

Процес розрахунку показника внутрішньої норми рентабельності базується на пошуку величини процентної ставки методом ітерацій, послідовних наближень. При цьому спочатку за допомогою експертно обраної величини ставки дисконтування визначається чиста сучасна вартість проекту. Якщо при цьому NPV виявляється позитивною, розрахунок повторюється з використанням більшої величини ставки дисконтування (чи навпаки), поки не удасться підібрати таке значення ставки дисконтування, при якому NPV приблизно дорівнює нулю. Існує взаємозв’язок між величиною чистої сучасної вартості проекту і величиною ставки дисконту: чим вище ставка дисконту, тим менше величина NPV (і навпаки). Іноді в практиці розрахунків IRR застосовують формулу наближеного її обчислення (по методу хорди)

(6.4)

де k₁ – ставка дисконту, при якій NPV позитивна;

k₂ – ставка дисконту, при якій NPV від’ємна;

NPV₁ - значення чистої сучасної вартості проекту при k₁;

NPV₂ - значення чистої сучасної вартості проекту при k₂ .

Внутрішня норма рентабельності показує рівень окупності коштів, спрямованих на цілі інвестування. По своїй економічній сутності внутрішня норма рентабельності (переведена з долі одиниці у відсотки) близька до різних процентних ставок, використовуваних на фінансовому ринку і дозволяє порівняти ефективності альтернативних інвестиційних проектів. Показник IRR також є зручним інструментом ранжирування проектів, які може здійснити фірма. Внутрішню норму прибутку іноді називають перевірочним дисконтом, тому що вона дозволяє знайти граничне значення коефіцієнта дисконтування, що розділяє проекти на прийнятні і невигідні.

Для цього IRR порівнюють з тим рівнем окупності вкладень, що інвестор вибирає собі в якості стандартного. Цей стандартний рівень бажаної рентабельності інвестицій називають бар’єрним коефіцієнтом - k_b.

Принцип порівняння цих показників такий:

· якщо IRR >k_b проект прийнятний;

· якщо IRR =k_b можна приймати будь-яке рішення;

· якщо IRR <k_b проект неприйнятний.

Таким чином, внутрішня норма рентабельності стає ніби ситом, що відсіває невигідні проекти. Цей показник також служить індикатором рівня ризику по проекту: чим у більшому ступені IRR перевищує бар’єрний коефіцієнт (k_b), тим більше запас міцності проекту і тим менш небезпечні можливі помилки при оцінці величини майбутніх грошових надходжень.

Цей показник також дає аналітикам еталон для порівняння альтернативної вартості капіталу, що відповідає ставці дисконту, прийнятій в проекті, зі значенням внутрішньої норми рентабельності. Економічну природу внутрішньої норми рентабельності можна визначити як максимальний відсоток за кредит, який можна виплатити за термін рівний життєвому циклу проекту, за умови, що весь проект здійснюється тільки за рахунок цього кредиту. Це дає можливість використовувати IRR для визначення доцільності залучення кредитних ресурсів: якщо відсоток кредиту нижче IRR, то використання цих ресурсів для проекту є доцільним. Якщо інвестування проекту здійснюється частково за рахунок кредиту, а частково за рахунок власних коштів, то інвестор отримає від реалізації проекту і на власні кошти прибуток, що у відсотках дорівнює IRR.

Разом з тим деякі властивості IRR можуть обмежити його застосування. По - перше, для проекту може і не існувати одного значення IRR (математична модель може дати кілька значень внутрішньої норми рентабельності. Така множинність рішень з’являється, якщо щорічні чисті грошові потоки в період реалізації проекту змінюють знак (наприклад, з негативного на позитивний і навпаки) кілька разів. Це відбувається в тих випадках, якщо гроші, отримані від проекту, знову реінвестуються в проект.

По-друге, застосування єдиного значення ставки дисконту передбачає, що його величина є постійною протягом усього терміну служби проекту (життєвого циклу). Однак для проектів із тривалими часовими періодами, з огляду на їхню високу невизначеність у більш пізні періоди, навряд чи можна застосувати єдину ставку дисконтування протягом усього життєвого циклу проекту (до речі, при розрахунку NPV і PI можливе застосування різних ставок дисконтування по роках реалізації проекту).

Незважаючи на таку обґрунтовану критику IRR, цей критерій прийняття рішень так міцно укоренився в аналізі ефективності проектів, що більшість аналітиків спирається саме на нього. Очевидна причина полягає в тому, що IRR дає вимірник, який можна порівняти з існуючими ринковими ставками для капіталовкладень. Більшість приватних інвесторів розглядають IRR, як показник того, яким буде їx доход на капітал, і приймають рішення про інвестиції в залежності від значення цього критерію. Таким чином, незважаючи на те, що варто бути обережним з IRR, він усе-таки буде продовжувати залишатися популярним завдяки своїй схожості з доходом на капітал у приватному чи державному секторі.

Сучасна методологія аналізу проектів рекомендує спільне застосування критеріїв NPV і IRR,.

Як показано раніше, любий інноваційний проект характеризується декількома видами показників, зв’язаних з оцінкою його ефективності. Як правило, ці показники характеризують величину чистої сучасної вартості, внутрішньої норми рентабельності, період окупності капіталовкладень. Деякі показники доповнюють один іншого, інші ж практично незалежні. Нерідко для добору варіантів проекту й ухвалення рішення про його реалізацію необхідно скористатися неформальними процедурами для обліку значень вcіx факторів і взаємозв’язків, що дозволяють зробити найбільш виважений висновок про доцільність реалізації проекту.

При виборі проекту фірмою-інвестором може бути визначена своя система пріоритетів, в яку можливо включати такі неформальні критерії:

• суспільна значимість проекту;

• соціальні наслідки проекту;

• вплив проекту на імідж компанії-інвестора;

• відповідність проекту перспективним цілям інвестора;

• ринковий потенціал продукту, що створюється;

• відповідність фінансовим і організаційним можливостям інвестора;

• екологічність і безпека проекту;

• рівень ризику;

• відповідність нормативно-правового середовища реалізації проекту.

Рішення схвалити чи відхилити проект звичайно приймається в розрізі стратегії планування розвитку підприємства, регіону, економіки в цілому з урахуванням ризиків проекту.

Ризик при аналізі інноваційних проектів є об’єктивним явищем, природа якого зумовлена не детермінованістю (неоднозначністю) подій майбутнього. У толковому словнику В. Даля дане таке тлумачення цього поняття «Ризик – це дія без вірного розрахунку» Проектний ризику самому загальному розумінні – це не­безпека небажаних відхилень від очікуваних станів у майбутньому.

Хоча майбутнє є принципово непередбачуваним, очіку­вані події можна передбачати з тією або іншою похибкою (часто дуже низькою) залежно від того, якою є природа та­ких подій: ймовірною або невизначеною.

Таким чином, походження ризиків пов’язане з неодноз­начністю майбутнього через стохастичність (імовірність) і невизначеність багатьох процесів і подій. Ризики, зумовлені невизначеністю, можна звести до ситуації з нормальними ризиками, якщо вдається розкрити і зменшити невизна­ченість до розумних меж.

Поняття інвестиційного ризику може бути визначено як непостійність, мінливість доходів від інвестицій і прибутку для їх окупності. Ця мін­ливість властива всім капіталовкладенням як результат змін ситуацій на ринку або в макроекономіці. Однак одні інвес­тиції менше схильні до цих коливань, ніж інші. Ризики викликаються різними обставинами і для їх ідентифікації, аналізу і розробки заходів по зниженню необхідна класифікація ризиків за різними ознаками. В таблиці 7.4 наведена класифікація ризиків за факторами виникнення.

Таблиця 6.1 Класифікація ризиків.

Класифікаційна ознака	Види проектних ризиків
Залежно від місця прояву	а) зовнішні (стосовно проекту); б) внутрішні.
За видом виробництва	а) ризики основного виробництва; б) ризики допоміжних і обслуговуючих ви­робництв.
За тяжкістю прояву: ризики, що викликають:	а)втрачену вигоду; б) збиток; в) втрати; г) банкрутство.
За формою впливу	а) ризики прямих збитків; б) ризики непрямих збитків.
За можливістю страхування (захисту)	а) ризики, що страхуються; б) ризики, що не страхуються.
За складністю:	а) ризики часткові (локальні); б) ризики системні; в) ризик сукупний.
За ступенем контролю	а) контрольовані ризики, яких можна уник­нути або зменшити їхні шкідливі наслідки; б) частково контрольовані ризики, котрих можна лише частково уникнути або зменшити їхні шкідливі наслідки; в) неконтрольовані ризики, яких не можна уникнути або зменшити їхні шкідливі наслідки.
За інтенсивністю прояву наслідків	а) що швидко проявляються; б) що проявляються повільно.
За рівнем прояву	а) низькі б) помірні; в) сильні; г) катастрофічні.
За ступенем передбачуваності	а) передбачувані з високою можливістю; б) передбачувані з малою можливістю; в) непередбачувані.
За регулярністю	а) систематичні (регулярно повторювані); б) не систематичні,
За характером причин	а) ризики випадкових подій; б) ризики злочинних дій
За часом прояву	а) ретроспективні; б) поточного періоду; в) майбутнього періоду.
Залежно від джерела виникнення	а) природно-кліматичні (у тому числі сти­хійні) екологічні; б) технічні (відмови машин і устаткування, зниження якості продукції та ін.); в) виробничі (порушення технології, зупинки та перерви виробництва, затримка постачань сировини та ін.); г) економічні (зростання витрат, збільшення цін на сировину і комплектні, інфляція та ін.); д) ринкові (падіння цін на продукцію, змен­шення обсягів збуту, зростання конкуренції та ін.); є) фінансові (кредитні, валютні, процентні та інші ризики, пов'язані з фінансовими і кредит­ними операціями); ж) соціальні (страйки, збільшення соціаль­них витрат); у з) політичні (зміна законодавства, пріорите­тів; адміністративні обмеження, преференції та ін.); і) інноваційні, тобто ризики недосягнення очікуваних результатів наукових і інженерних розробок; ї ) регіональні, тобто ризики підприємницької діяльності з урахуванням різних країн і регіонів; к) галузеві, тобто специфічні ризики галузі підприємницької діяльності (промисловість, бу­дівництво, сільське господарство, транспорт, фі­нанси та ін.); л) ризики зловмисних дій (шахрайство, ван­далізм та ін.).

Систематичний ризик обумовлюється факторами зовнішнього оточення проекту, наприклад, зміна рівня інфляції, зміна умов оподатковування і інше. На прояви цього ризику учасники проекту впливати не можуть.

Несистематичні ризики безпосередньо обумовлені проектом, деякою мірою учасники проекту на них можуть впливати і управляти ними. Для управління ризиками необхідно проаналізувати і дати оцінку різних їхніх проявів.

Для оцінки рівню проектного ризику використовують певні методи.

У сучасній економічній практиці аналіз ризику поділя­ють на два види:

- якісний, головне завдання якого визначення чинників ризику, етапи і роботи, під час виконання яких ризик виникає, тобто встановити потенційні зони ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики;

- кількісний, який застосовується для визначення чисельних розмірів окремих ризиків і ризику проекту в ціло­му. При кількісному аналізі ризику можуть використовува­тися різноманітні методи.

Найбільш поширеними є: аналіз за допомогою бета-коефіцієнта, аналіз чутливості реагуван­ня, аналіз сценаріїв, метод експертних оцінок.

Аналіз ризику за допомогою бета-коефіцієнта В якості міри ризику в інвестиційній теорії використо­вується бета-коефіцієнт. Він виражає “ринкову чутливість” інвестиції, або на скільки змінюються доходи від капіталов­кладень у порівнянні зі змінами ринкової ситуації, β = 1 оз­начає, що зміни в доходності в точності повторюють зміни в ринковій ситуації. Значення менше ніж 1 характерні для проектів з низьким рівнем ризику, чия доходність більш ста­більна, ніж ринок; значення більше ніж 1; свідчать про те, що доходи від цих проектів схильні до дуже сильного впли­ву з боку навіть незначних ринкових коливань. Хоча бета-коефіцієнт і слугує для вимірювання ризику, на практиці важко визначити його точне значення для конкретного інве­стиційного проекту. Взагалі значення β визначають виходячи з даних фондового ринку, звідки беруть відомості про доходність компанії (яка характеризується ціною її акцій)

Якщо компанія, акції якої котируються на фондовому ринку, розглядає інвестиційний проект, “типовий” для її ділової активності, то показник ризику для всієї компанії (її β) може слугувати показником рівня ризику даного конкретно­го проекту. Однак важче визначити рівень ризику проекту, який знаходиться за межами “нормальної” діяльності ком­панії. В цьому випадку можна оцінити бета-коефіцієнт про­екту, використовуючи для цього бета-коефіцієнти тих ком­паній, в чиїй сфері “нормальної” діяльності знаходиться да­ний проект. Існують, однак, дві проблеми при використанні бета-коефіцієнтів інших компаній в якості бета-коефіцієнта для конкретного проекту:

- по-перше, всі ринкові котирування засновані на вимі­рюванні доходу на одну звичайну акцію (тобто доходу акціонера), а не на одиницю активів (тобто доходу організації). Бета-коефіцієнт акції відображає не тільки бета-коефіцієнт активів (той що повинен використовуватися в якості заміни при оцінці проектів), але і структуру фінансів компанії. Влас­ники акцій вважають менш надійною ту компанію, в якій на одну звичайну акцію приходиться більше запозичених кош­тів, і це, безумовно, відображається на бета-коефіцієнтах;

- по-друге, вплив ризику проекту на сам проект може відрізнятися від впливу ризику проекту на всю організацію в цілому, тому що даний проект є лише частиною інвестиційного портфелю фірми. Як частина інвестиційного портфе­лю, рівень ризику проекту визначається його співвідношен­ням з ризиками інших проектів у цьому портфелі.

Використовуючи β, характерний для певного типу бізне­су, в якості β окремого інвестиційного проекту можна пра­вильно визначити необхідну норму прибутку для дисконту­вання грошових доходів від інвестиційного проекту для виз­начення чистої дисконтованої вартості капіталовкладень.

Метою аналізу чутливості є визначення життєздатності проекту при зміні його деяких найважливіших параметрів, зокрема, оцінка того, як уплине зміна аналізованого параметра на чисту поточну вартість проекту.

Метою аналізу сценаріїв є розгляд результатів проекту (по чистій поточній вартості) по 3 сценаріям його розвитку:

· базовому, котрий був основою проведення аналізу чутливості;

· найкращому, оптимістичному, що відбиває представлення аналітика про, те наскільки покращаться умови реалізації проекту, якщо всі обставини реалізації проекту будуть краще запланованих.

· найгіршому, песимістичному, що показує наскільки невдалим виявиться проект, якщо умови його реалізації виявляться гранично гірше запланованих.

По кожнім сценарії визначається чиста поточна вартість проекту й імовірність його прояву. Кінцеві результати по кожному сценарію (визначаються як добуток чистої поточної вартості і ймовірності прояву кожного сценарію) складаються і по підсумковій сумі чистої поточної вартості судять про прийнятність проекту. Стратегічний інвестор зазвичай орієнтується на песимістичний сценарій.

Розрахунок ризиків при використанні методу експертних оцінок виконується в такій послідовності:

1. Складається перелік факторів ризику, обумовлених технічними, технологічними, організаційними, соціальними й іншими факторами виробництва.

2. Розробляється ранжирування факторів ризику. Для цього запрошуються 2-3 експерта, добре знайомих з сутністю розв’язуваної задачі. Кожному експерту надається перелік факторів ризику і пропонується оцінити пріоритетність й імовірність прояву фактора ризику. Результати оцінки представляють у формі таблиці 6.2.

Таблиця 6.2 Експертна оцінка факторів ризику.

Групи і фактори ризику	Імовірність прояву фактора	Середня оцінка імовірності	Пріоритет фактора, бал	Середня оцінка пріоритету
1 експ. (А)	2 експ. (В)	1 експ. (А)	2 експ. (В)

Імовірність настання кожного з факторів ризику оцінюється виходячи з наступної системи оцінок (по 100 бальній шкалі):

12 - ризик розглядається як несуттєвий;

25 - ризик швидше за все не реалізується;

50 – про настання події нічого визначеного сказати не можна;

75 – ризик швидше за все проявиться;

100 - ризик напевно реалізується.

Рішення про шкалу оцінки пріоритетів (від 0 до 100 балів) приймається експертом самостійно.

3. Оцінка експертів піддається аналізу на їхню несуперечність, що виконується за такими правилами:

max ; (6.5)

, (6.6)

де О_А, О_В - оцінки експертів А і В,

h - кількість факторів ризику.

Правило (7.1) означає, що максимальна припустима різниця між оцінками двох експертів (по модулю) по кожному фактору повинна бути менше 50 балів. Правило (7.2) оцінює погодженість оцінок експертів у середньому по усіх факторах.

1. Визначається питома вага кожного фактора за наступною методикою.

Фактори з рівними пріоритетами поєднуються в самостійні групи. Для кожної з груп визначається питома вага групи факторів у загальній їхній сукупності. Першою операцією є визначення ваги групи з найменшим пріоритетом за формулою:

, (6.7)

де d - число груп факторів d<h;

a - відношення, що показує у скільки разів перший пріоритет більш вагомий, ніж останній.

Другою операцією є визначення ваги інших груп за формулою:

, (6.8)

де l - номер відповідної групи.

Третьою операцією є установлення ваги кожного фактора ризику, що входить у групу. Це виконується шляхом розподілу ваги групи факторів на кількість факторів у групі.

Якщо пріоритети по групах факторів не встановлюються, то усі фактори мають рівні ваги і рівні 1:h.

2. Визначається ризик кожного фактора за формулою:

R_i = W_i×B_i, (6.9)

де Ri - ризик фактора i, бали;

Wi - вага i -го фактора, частки од.;

- імовірність прояву i -го фактора, бали.

3. Результати розрахунку ризиків оформляються у формі табл.6.3

Таблиця 6.3 Розрахунок ризику виробничих факторів.

Групи і фактори ризику	Вага, частки од. бали	Імовірність прояву	Ризик, бали
Технічні фактори 1… Технологічні фактори i+1 Організаційні фактори…

4. Для факторів, ризик яких більше 10 балів, намічаються заходи щодо їхнього зменшення.

Під зниженням ступеню ризику розуміють скорочення ймовірності його виникнення та обсягу можливих втрат. Основні методи зниження проектного ризику:

- запобігання – просте відхилення від діяльності або обставин, що спричиняють ризик;

- передача – переклад відповідальності за ризик на іншу сторону, головним чином на страхову компанію;

- скорочення – проведення власних спеціальних заходів для обмеження розміру ризику, створення спеціальних сис­тем запобігання збитку (системи контролю, безпеки, тех­нічні засоби охорони, пожежогасіння та ін.);

- утримання – зберігання відповідальності за ризик, го­товність і спроможність покрити всі можливі збитки за ра­хунок власних коштів.

Для зниження ступеня ризику застосовуються різно­манітні засоби захисту: страхування, хеджування, розподіл ризиків між учасниками угод, гарантії, лімітування, резервні фонди, застава та ін.

Страхування ризиків проекту

Страхування є одним із найбільш поширених засобів зниження ризиків. Страхування – це відносини із захисту майнових інтересів господарських суб'єктів і громадян при настанні визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, страхових внесків (страхових премій). У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком страхувальникам здійснюєть­ся шляхом розподілу втрат на усіх. Число страхувальників, що внесли платежі протягом одного або іншого періоду, повинно бути більшим від числа тих, хто одержує відшкоду­вання. Страхове відшкодування може дорівнювати або бути меншим від страхової суми виходячи з конкретних обставин випадку й умов договору страхування. Сума страхового відшкодування визначається різноманітними засобами за­лежно від системи страхування. Страхування оформлюєть­ся у вигляді договору. Договір страхування це двостороння угода між страхувальником і страховиком. Страхове по­криття можна одержати щодо цілого ряду видів проектних ризиків. Відповідно до договору страхова організація бере на себе, як правило, ризик з проекту (втрати прибутку, полі­тичний, страховий ризик, ризик неплатежу, втрати активів, дебіторської заборгованості, інфляційний ризик та ін.).

Хеджування – система укладання термінових контрактів і угод, що враховує можливість у майбутньому зміни курсів (цін), які зустрічні тим, що несуть ризик. Існують дві опе­рації хеджування:

- хеджування на підвищення – біржова операція з покупки термінових контрактів або опціонів;

- хеджування на зниження – біржова операція з продажем термінового контракту або опціону.

Основними інструментами хеджування є ф’ючерси та опціони.

Ф’ючерсний контракт – угода між продавцем і покупцем фізичного товару або фінансового активу, з одного боку, і кліринговою палатою ф'ючерсної біржі – з іншого. Перева­га ф’ючерсного контракту полягає в тому, що існує вторин­ний ринок для таких контрактів.

Опціон – це угода про продаж або купівлю права на купів­лю або продаж ф'ючерсного контракту до визначеної дати за обговореною ціною, з оплатою покупцем відповідної премії. Опціон дозволяє його покупцю встановити мінімум або мак­симум ціни, яка його цікавить. Ризик покупця обмежений оп­лаченою ним премією, водночас як ризик продавця опціону стосовно зміни ціни потенційно не обмежений. Вигодами для покупця є: обмежений ризик (сума премій); контроль над знач­ними обсягами товару при обмежених коштах; можливість ус­тановити максимум ціни під час очікування покупки або міні­мум під час очікування продажу; можливість застосування різноманітних стратегій хеджування. Вигодами продавців опціонів є підвищений прибуток і збільшення потоків коштів.

Розподіл ризиків між учасниками

Виявлені ризики інвестиційних проектів можуть бути розподіленими між ділянками угод. В угодах, де бере участьбанк, доцільне пайове фінансування проектів. У даному ви­падку формою розподілу ризиків можуть бути пули банків для фінансування значних кредитів, консорціуми з інвести­ційними і промисловими компаніями.

Гарантії

Як правило, значні проекти здійснюються із залученням позичкового капіталу, у зв’язку з чим власник проекту по­винен представити у фінансовий інститут письмове зобов’­язання третьої сторони щодо сплати боргу у випадку відмо­ви від його сплати позичальнику.

Лімітування

Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту та ін. Застосовується у банках під час видання позичок при укладанні договору на овердрафт та ін.; власником проекту – під час продажу продукції проекту в кредит; інвестором – при визначенні сум вкла­дення капіталу та ін.

Резервні фонди

Резервні фонди формуються з метою покриття непередбачуваних витрат з проекту. Під час визначення суми резерву на покриття непередбачуваних витрат необхідно врахувати точ­ність початкової оцінки вартості проекту і його елементів за­лежно від етапу проекту, на якому проводилася ця оцінка. Структура резерву на покриття непередбачуваних витрат фор­мується на базі одного з двох підходів: визначення непередба­чуваних витрат стосовно категорії витрат, наприклад на робо­чу силу, матеріали та ін. Подальше уточнення розмірів непе­редбачуваних витрат здійснюється за рахунок установлення взаємозв'язку з елементами структури поділу робіт на різних рівнях цього розподілу, у тому числі на рівні комплексів робіт. Поділяють резерв на загальний і спеціальний. Загальний ре­зерв формується для покриття змін у кошторисі, спеціальний резерв включає надбавки на покриття зростання цін, асигну­вання для знову виявленої роботи з проекту та ін.

Застава

Створювана продукція проекту може бути запорукою при одержанні кредитів. Застава здійснюється у вигляді по­ступки прав – письмової контрактної угоди між кредитодавцем і позичальником, що деталізує зв’язок між терміном та умовами позики і закладного активу.

6.4. Аналіз беззбитковості проекту і способи його зниження

Аналіз беззбитковості є популярною методикою, яка широко використовується для аналізу співвідношення між обсягом про­дажу та прибутковістю. Усі показники беззбитковості мають спіль­ну мету: необхідно отримати відповідь на запитання, наскільки погано повинні йти справи з продажем товару, щоб проект почав завдавати збитків.

Визначення точок беззбитковості виробництва є найбільш поширеним методом визначення допустимого обсягу виробництва. Основними цілями аналізу беззбитковості є:

- оцінка структури затрат за проектом та можливість управління затратами;

- визначення раціональності обраного масштабу виробництва та допустимі можливості зменшення обсягів виробництва;

- аналіз передбачуваної ціни на продукцію проекту в порівнянні з тими цінами, які можуть складатися на ринку;

- визначення запасу фінансової міцності проекту при коливанні обсягу виробництва.

В проектному аналізі розрізняють грошову, бухгалтерську і фінансову точки беззбитковості. Вони визначаються на певний часовий період: рік, квартал і т. п.

Визначення беззбитковості проекту базується на різниці в залежності постійних та змінних витрат від обсягу виробництва і реалізації продукції. За визначенням змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу випуску продукції і дорівнюють нулю, якщо обсяг випуску дорів­нює нулю. Наприклад, прямі витрати на оплату праці та витрати матеріалів завжди залежать до змінних витрат. Це легко пояснити, бо якщо завтра припиниться виробництво, то витрати на заробітну плату та матеріали будуть відсутні. Припустимо, що середні змінні витрати (змінні ви­трати на одиницю продукції) мають постійну величину. Це озна­чає, що загальні змінні витрати (ЗВ_з) дорівнюватимуть витратам на одиницю (а_з), помноженим на кількість продукції (V). Інакше кажучи, співвідношення між загальними змінними витратами, ви­тратами на одиницю продукції та кількістю продукції (V) мо­же бути виражено так:

загальні змінні витрати = кількість продукції * змінні витрати на одиницю продукції

:

ЗВ_з = (а_з) * V (6.10)

Постійні витрати не змінюються протягом певного часу. Тобто на відміну від змінних витрат, вони не залежать від обсягу продукції, яка виробляється протягом певного періоду часу (в усякому разі, від обсягу продажу продукції певного асортименту).

Наприклад, витрати на використання і ремонт виробничого обладнання, освітлення та опалення виробничих приміщень, заробітна плата керівників та службовців підприємства належать до постійних витрат протягом певного періоду часу. Звичайно, постійні витрати не є постійними назавжди. Вони є постійними тільки протягом певного періоду, скажімо місяця або кварталу. За цей час може змінитися парк виробничих машин або рівень оплати праці керів­ників. Загальні витрати (В) для даного обсягу виробництва продук­ції є сумою змінних витрат (ЗВ) та постійних витрат (ПВ):

В = ЗВ +ПВ, грн. (6.11)

Підставивши сюди значення загальних змінних витрат з формули (7.1), отримаємо

В = а_з * V + ЗП, грн. (7.25)

Дохід від реалізації продукції в залежності від її обсягу визначається

Д = Ц * V, грн. (6.12)

де Ц – прогнозна ціна одиниці продукції проекту, грн. / од.

В точці беззбитковості дохід має бути рівним витратам. Бухгалтерська точка беззбитковості (позначимо її V_Б ) – це такий обсяг виробництва і реалізації продукції, при якому відшкодовуються всі витрати (змінні і постійні), але прибутку немає. Вона визначається із рівняння

Ц *V_Б = а_з V + ЗП (6.13)

Звідси

, од. (6.14)

де V_Б – бухгалтерська точка беззбитковості, од.

Серед повних витрат є своєрідні витрати – амортизація основних фондів. Фактично в звітному періоді таких витрат не було, вони зроблені раніше в процесі здійснення інвестиції, а в звітному періоді амортизація має розрахунковими частками повертати інвестований капітал. Призначення амортизації – накопичення коштів для відтворення зношених основних фондів. При скрутному фінансовому стані ці кошти тимчасово можуть бути використані підприємством для інших цілей. Тому критичним є такий обсяг виробництва, коли не відшкодовується амортизація, він має назву грошова точка беззбитковості і розраховується за формулою

, од. (6..15)

де V_Г – грошова точка беззбитковості, од.

Над­ходження від проекту в готівковій точці беззбитковості тільки покривають постійні витрати за цим проектом. У такій ситуації проект не приносить ніякої віддачі, тобто сума збитків дорівнює сумі початко­вих інвестицій. Тому фінансових менеджерів надзвичайно цікавить фінансова точка беззбитковості – такий обсяг виробництва і реалізації продукції, що враховує величину постійних витрат і щорічні ануїтетні платежі, які дають змогу повернути в майбутньому інвестований капітал разом з розрахунковим прибутком.

Фінансова точка беззбитковості розраховується по формулі

, од. (6.16)

де V_Ф – фінансова точка беззбитковості, од.;

F – ануїтетний платіж, який повертає в майбутньому інвестований капітал разом з розрахунковим прибутком, грн. Він може бути розрахований

грн., (6.17)

де ∑I – сумарна вартість інвестицій, вкладаються в проект, грн.;

– сучасна вартість ануїтету в 1 грн. за n років при ставці дисконту k.

Вона розраховується по формулі

грн., (6.18)

Таким чином, фінансова точка беззбитковості визначається

од. (6.19)

7. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ.

Однієї зі складових частин інвестиційного ринку є ринок інтелектуальних товарів і послуг. На цьому ринку обертається особливий товар, що є інтелектуальною власністю людини чи групи людей і може бути об’єктом інвестування. Товарну форму здобуває продукт інтелектуальної діяльності індивідуума чи колективу. Тому інтелектуальна власність може виступати в двох формах: індивідуальній і колективній.

Інтелектуальна власність в широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності в виробничій, науковій, літературній і мистецькій діяльності. В Україні створена законодавча база про наукову і науково-технічну діяльність та про інтелектуальну власність. Вона включає ряд законів, урядових постанов та нормативних актів установ інтелектуальної власності (Міністерства освіти і науки України та Державного патентного відомства України).

По традиції, що склалася, інтелектуальну власність підрозділяють на “промислову власність” і “авторське право”. Під “промисловою власністю” розуміють такі об’єкти інтелектуальної власності як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг. “Авторське право (копірайт)” надає авторам творів науки, літератури, мистецтва певні права, які дають їм можливість протягом обмеженого періоду часу дозволяти чи забороняти ті чи інші види використання їх творів. Є група об’єктів інтелектуальної власності, які можуть бути віднесені до промислової власності або до авторського права умовно. Це сорти рослин, комерційна тайна (ноу-хау), технічна документація, припинення несумлінної конкуренції.

Захист прав інтелектуальної власності гарантується державою на підставі офіційних охоронних документів. Відповідно до видів інтелектуальної власності класифікуються об'єкти інтелектуальних інвестицій. До них відносять: відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг.

Відкриття – основний результат фундаментальних наук. Ним вважається встановлення невідомих раніше об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу. Сутність відкриття виявляється в тому, що воно, маючи характер чисто теоретичний, в ході подальших досліджень може стати основою для практичного використання виявленої закономірності. Але наукові відкриття в теперішній час не відносяться ні до одного з видів інтелектуальної власності, складаючи її окремий об’єкт, і не являються об’єктом інтелектуальних інвестицій, хоч Громадянський кодекс України зафіксував наукове відкриття в якості об’єкта інтелектуальної власності. Ведеться державний реєстр відкрить, зроблених в Україні.

Винахід (корисна модель) – це результат творчої діяльності людини в будь-якій області техніки і технології. Такими результатами можуть бути нові продукти чи нові способи їхнього виробництва. Винахід патентується, якщо він є новим, відповідає винахідницькому рівню і придатний для промислового застосування. Винаходу надається правова охорона, якщо він новий, має винахідницький рівень і промислово придатний. Така правова охорона може здійснюватись патентом або авторським свідоцтвом. Процедура по наданню і підтримці прав на промислову власність включає в себе виконання адміністративних функцій по суті однакових або схожих для багатьох країн, тому і робота, яка виконується установами по охороні промислової власності, або схожа або ідентична.

Патент – це документ, який видається винахіднику урядовою службою. Наявність патенту створює правову ситуацію, коли запатентований винахід може використовуватись (виготовлятися, продаватися, імпортуватися) тільки з дозволу власника патенту. Захист, який надає патент, як правило, обмежений 15 – 20 роками.

В деяких країнах (їх небагато) в якості об’єкту охорони патентом признаються корисні моделі. Корисною моделлю вважається конструктивне виконання пристрою. У цьому випадки вимоги до винахідницького рівня і промислової придатності нижче, тривалість охорони менше, ніж у випадку винаходу але права, які дає патент на корисну модель, подібні тим, що дає патент на винахід.

Система патентування сприяє технологічному розвитку такими шляхами:

- стимулює створення нових технологій;

- забезпечує умови їх успішного промислового застосування;

- сприяє передачі нових технологій і реалізації інноваційної стратегії розвитку;

- забезпечує організаційну структуру, яка заохочує приток іноземних інвестицій.

Одна з головних причин виникнення системи патентування у всіх країнах полягає в тому, щоб забезпечити стимули для створення нових технологій. Це досягається за рахунок того, що винахідник отримує виключні права на комерційне використання запатентованого винаходу на обмежений період часу в обмін на публічне розкриття сутності винаходу. Через переваги в конкурентній боротьбі винахідник отримує можливість компенсувати свої витрати на дослідження і розробки.

Система патентування стимулює винахідницьку і інноваційну діяльність також за рахунок накопиченого фонду технологічної інформації, яка міститься в розкритій патентній документації. Інформація про технології, яка міститься в розкритій патентній документації може породжувати нові ідеї, подальшу винахідницьку і інноваційну діяльність.

Другим із засобів охорони винаходів, окрім патентів є авторське свідоцтво. Вимоги, яким повинен задовольняти винахід, щоб отримати на нього авторське свідоцтво, в основному ті ж, що й до винаходів, на які видається патент. Різниця полягає лише в тім, що винахід, захищений патентом, може використовуватись лише володарем патенту, а в випадку захисту винаходу авторським свідоцтвом держава володіє виключним правом на його використання, а винахідник має право на певне винагородження.

Продуктами, що доповнюють інтелектуальну власність, є промислові зразки, товарні знаки та фірмові найменування. Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини в області художньо конструювання. Таким результатом може бути форма, малюнок, розцвічення чи їхнє сполучення, що визначає зовнішній вигляд промислового виробу, що задовольняє естетичні запити споживачів. Художні особливості зразка можуть бути відтворені промисловими засобами, тому зразок називається промисловим. Патенти на промислові зразки або свідоцтва про їх реєстрацію видаються терміном на 10 років з можливим продовженням терміну ще до 5 років.

Знак для товарів і послуг – це позначення, по якому товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб, тобто це словесні, образотворчі, об'ємні й інші позначення чи їхні комбінації, виконані в будь-якому кольорі або колірному сполученні. Порівняно недавно товарні знаки почали визнавати, як вид власності, володар якої має право на її захист. Законодавство про товарні знаки передбачає, що їх правовий захист може здійснюватись таким чином:

- шляхом доказу факту реєстрації, який є доказом права на всі процесуальні дії;

- наданням права заборони на використання товарних знаків іншими особами без дозволу офіційних володарів.

Право власності на товарні знаки засвідчуються на термін 10 років з можливим наступним періодичним продовженням щораз на 10 років.

Фірмове найменування звичайно служить для розпізнання підприємств і виділення їх серед інших, характеризує репутацію і стан підприємства. Тому фірмове найменування є корисним джерелом інформації для споживачів. Охорона фірмових найменувань передбачена більшістю національних законодавств.

Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути також наукові теорії, математичні методи, плани, правила, програми для обчислювальних машин, типології інтегральних мікросхем, художні твори і т.п. Окремі з них можуть підтверджуватися патентним відомством, по іншим, зокрема, науковим працям, добуткам літератури, мистецтва діють норми авторського права, закріплені цивільним кодексом.

У залежності від виду, інтелектуальна власність по різному реалізується на ринку інтелектуальних товарів і послуг. У більшості випадків інтелектуальні товари і послуги стають об’єктом інвестицій, однак вони можуть реалізуватися на споживчому ринку. Інвестор здобуває інтелектуальні товари і послуги з метою їхнього використання інвестиційної (підприємницької) діяльності в надії одержання в майбутньому доход. Тому вкладення в інтелектуальну власність (придбання інтелектуальних товарів і послуг) з метою комерційного використання прийнято називати інтелектуальними інвестиціями. Інтелектуальні інвестиції здійснюються різними засобами.

Для комерційної передачі і придбання технологій існують три основних юридичних методи: продаж патенту, ліцензування і угода про ноу-хау. Продаж патенту на винахід і всіх прав, що з ним пов’язані, засвідчується письмовим документом, який звичайно називають засобом передачі патентних прав.

Метою контракту, який укладається в зв’язку з патентною ліцензією є набуття права на використання винаходу, захищеного патентом. Ліцензії бувають виключні, одноосібні і прості. Виключна ліцензія гарантує, що її власник не буде мати конкурентів, навіть в особі володаря патенту. Одноосібна ліцензія гарантує її власнику, що володар патенту не надасть ліцензію іншим особам в межах території, на якій діє контракт. Проста ліцензія не надає ніяких гарантій, а просто дає право на використання винаходу.

Угода про продаж ноу-хау може бути оформлена окремим письмовим документом або пункти, що його торкаються можуть бути включені в ліцензійний контракт, якщо власник запатентованого винаходу є розробником і держателем ноу-хау. Передача ноу-хау може здійснюватись у речовій формі у вигляді документів, фотографій, комп’ютерних програм або в нематеріальній формі у вигляді пояснень, консультацій по технології виробництва, управління фінансами чи маркетингом і т. п. Такі способи передачі ноу-хау іноді називають технічними або управлінськими послугами.

Комерційна передача і придбання технологій можуть також здійснюватись разом з продажем, купівлею і імпортом машин, станків і інструментів, необхідних для виготовлення продукції чи реалізації процесу.

Придбання інформаційних послуг може здійснюватись через наймання різного роду фахівців – вчених і практиків за контрактом чи у вигляді разового придбання інформаційних послуг (консультування, експертиза, рекомендації і т. д.).

Фінансування інтелектуальних інвестицій може здійснюватися за рахунок різних джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватнопідприємницького капіталу; спонсорських коштів, субсидій окремих фірм чи приватних осіб.

Фінансування інтелектуальних інвестицій за рахунок бюджетних асигнувань здійснюється державою з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства. Споживачами інтелектуальних товарів і послуг, які фінансуються з держбюджету, є самі широкі верстви населення, що навчаються в середніх школах, професійно-технічних училищах, ліцеях, коледжах, технікумах і вузах, працюють у державних науково-дослідних інститутах, здобувають навчальну літературу по державних пільгових цінах. Разом з тим, у всіх розвинутих країнах світу поряд з безкоштовними установами освіти й охорони здоров'я існують і приватні (елітні).

Приватнопідприємницький капітал орієнтується на виробництво інноваційних інтелектуальних товарів, що у максимально короткий термін принесуть підприємницький доход зі ставкою прибутку вище середньої в промисловості. Приватні інтелектуальні інвестиції здійснюються у виданнях навчальної, учбово-методичної, довідкової літератури, науково – дослідницьких праць, науково – популярних і художніх творів.

Інтелектуальні інвестиції в науково – дослідницьку діяльність реалізується у вигляді венчурних проектів, через створення різного роду науково – дослідницьких, інжинірингових і консалтингових фірм. Дану форму інтелектуальних інвестицій прийнято відносити до інновацій.

Посередницькі функції на ринку інтелектуальних товарів і послуг здійснюються брокерські фірми і науково – консультаційні центри, що мають в своєму розпорядженні банки даних про новітні винаходи, промислові зразки, науково – технічних розробках, захищених патентами і ліцензіями, інформаційними банками даних по інших інтелектуальних товарах і роботах. Ці фірми мають в своєму розпорядженні також банки даних про дипломованих (що мають сертифікат) фахівців, що володіють знаннями, навиками і досвідом в різних напрямах науки і техніка, яка може привернуті до здійснення того або іншого інвестиційного проекту на контрактній або іншій основі.

Більшість країн з ринковою економікою розташовують в інтелектуальній сфері цілим рядом установ, що функціонують за рахунок субсидій з боку фірм і окремих приватних осіб. Такі недержавні фонди, асоціації, центри, університети і коледжі прийнято називати неприбутковими установами, а фірми і приватних осіб, виступаючих в ролі інвесторів, - донорами.

Це альтернативний бюджетному і підприємницькому сектор економіки, через який здійснюється інтелектуальні інвестиції, як правило, з добродійною метою. Прикладом може служити університет Карнеги у Вашингтоні, фонд Сороса, який здійснює ряд проектів інтелектуального інвестування в Східній Європі, у тому числі і в Україні. Результатом діяльності неприбуткових установ в інтелектуальній сфері є поліпшення життєвого рівня окремих верств населення. Зокрема, в Україні фондом Сороса фінансувалося перенавчання офіцерів, що звільняються з армії.

Не дивлячись на неприбутковий характер таких організацій, вони можуть одержувати певні доходи: від реалізації інтелектуальних товарів і послуг, операцій з фондовими цінними паперами і ін. Доходи можуть поповнюватися за рахунок дотування з державного і місцевих бюджетів на виконання соціальних програм, за рахунок отримання спонсорських грантів. Звичайно комерційна діяльність неприбуткових установ обмежена умовами розподілу доходів і через звільнення державою від сплати податків на інвестиції і одержуваний дохід. Одержувані таким чином доходи від інтелектуальних інвестицій в неприбутковому сектори стають надбанням суспільства в цілому

Дата добавления: 2014-01-04