Вартість і структура фінансового капіталу

У ринковій економіці фінансовий (грошовий) капітал розглядається як товар, який має свою вартість чи ціну. Оцінка цієї вартості займає центральне місце в системі управління фінансовим капіталом.

Вартість фінансового капіталу — це виражена у процентах середньозважена ціна джерел коштів, які сплачують підприємства за їхнє залучення в процесі здійснення фінансової діяльності.

Аналіз проблеми визначення, сутність і призначення оцінки вартості капіталу в процесі залучення коштів з різних джерел дозволив сформулювати такі методологічні положення:

1. Вартість фінансового капіталу служить економічною базою для прийняття рішень про доцільність і про організаційну форму створення нового підприємства, а також подальшого розвитку і розширення діючого суб'єкта господарювання. З цих позицій вартість фінансового капіталу є індикатором доцільності й ефективності підприємницької діяльності, її перспективності в майбутньому, а також організаційно-правової форми створення підприємства.

2. Вартість фінансового капіталу служить мірилом прибутковості операційної й інвестиційної діяльності суб'єкта, що господарює. Суть даного положення полягає в тому, що прибуток виявляється основним джерелом платежу за формований фінансовий капітал. Тому показником вартості фінансового капіталу є мінімальна межа по формуванню прибутку (рівня рентабельності) підприємницьких структур.

3. Вартість фінансового капіталу повинна використовуватися в процесі реального і фінансового інвестування. Показник вартості фінансового капіталу виступає як дисконтна ставка, за якою майбутня вартість формованого фінансового потоку суб'єкта господарювання приводиться на теперішній час. Даний показник є індикатором доцільності реалізації реального і фінансового інвестиційного проекту. Якщо внутрішня норма прибутковості менша або дорівнює показнику вартості фінансового капіталу, то такий інвестиційний проект не варто реалізовувати. При інвестуванні коштів у цінні папери показник вартості фінансового капіталу дозволяє оцінити прибутковість як окремих їх видів, так і всього портфеля цінних паперів.

4. Вартість фінансового капіталу є ефективним інструментом для прийняття рішень щодо придбання необоротних активів чи використання фінансового лізингу. Якщо вартість лізингу вища або дорівнює вартості фінансового капіталу, то вигідніше придбати необоротні активи у власність. У протилежному випадку фінансовий лізинг буде мати переваги перед придбанням основних активів у власність.

5. Вартість фінансового капіталу підприємницьких структур е надійним мірилом ринкової вартості суб'єкта, що господарює. З підвищенням вартості фінансового капіталу помітно знижується рівень ринкової вартості підприємства і навпаки. Для АТ це наочно простежується в ціні звичайних акцій, яка коливається або у бік підвищення, або у бік зниження відповідно до зміни вартості фінансового капіталу. Згідно з цим, керуючи вартістю фінансового капіталу, можна впливати на показник ринкової ціни підприємства.

6. Вартість фінансового капіталу впливає на розробку і здійснення політики фінансування основних і оборотних активів. В залежності від вартості фінансового капіталу підприємства розробляють і реалізують свою політику фінансування активів. При цьому перевага може бути надана або власним зовнішнім чи внутрішнім джерелам коштів, або позиковим фінансовим ресурсам. Однак найчастіше вибирається компромісний варіант, оптимальний для сформованих умов.

7. Показник вартості фінансового капіталу використовується для оптимізації його структури. З цією метою застосовується механізм фінансового левериджу або середньозваженої вартості, який дозволяє оптимізувати структуру фінансового капіталу підприємства в процесі фінансової й інвестиційної діяльності.

8. Вартість фінансового капіталу є одним з можливих критеріїв економічної ефективності формування і використання загальної суми фінансового капіталу в господарському обороті. З цих позицій вартість усього фінансового капіталу виступає як мінімальна норма рентабельності звичайної господарської діяльності підприємства.

Базові методологічні принципи проведення оцінки вартості фінансового капіталу:

1. Принцип поелементної оцінки вартості фінансового капіталу. Фінансовий капітал утворюється за рахунок різних зовнішніх і внутрішніх джерел коштів, що істотно відбивається на вартості окремих його елементів. Тому всі джерела коштів і елементи фінансового капіталу повинні бути об'єктами відповідних економічних розрахунків. Для порівняння оцінки вартість кожного елемента фінансового капіталу доцільно виражати у процентах.

2. Принцип оцінки загальної вартості фінансового капіталу. Неоднакова ціна джерел утворення фінансового капіталу призводить до різних оцінних значень, що робить абсолютно необхідним процес визначення середньозваженої вартості загальної суми фінансового (грошового) капіталу. Для забезпечення ефективного управління може визначатися кілька варіантів середньозваженої вартості: а) фактична середньозважена вартість капіталу; 6) прогнозована чи планована середньозважена вартість капіталу; в) оптимальна середньозважена вартість капіталу.

3. Принцип порівнянності окремих елементів фінансового капіталу при вартісній оцінці. Елементи капіталу мають різну фінансову і ринкову вартості. Власні зовнішні і позикові джерела утворення фінансового капіталу, як правило, наближені до ринкової вартості (ціни). У той же час вартість власних внутрішніх джерел, а також вартість раніше сформованого капіталу, як правило, значно занижена. Тому при розрахунках середньозваженої вартості фінансового капіталу можуть бути отримані некоректні значення. Для забезпечення порівнянності і коректності розрахунків середньозваженої вартості сукупного капіталу величина власного капіталу приводиться до даної ринкової вартості.

4. Принцип постійної оцінки вартості фінансового капіталу. Зміна вартості окремих елементів фінансового капіталу передбачає коректування середньозваженої вартості загальної суми фінансового капіталу. Цей процес повинен проводитися постійно, тому що формування і використання фінансового капіталу має безперервний характер.

5. Принцип обліку граничної вартості фінансового капіталу у процесі його оцінки. Сутність граничної вартості полягає в тому, що в процесі формування фінансового капіталу з об'єктивних чи суб'єктивних причин відбувається зміна (зростання) вартості окремих джерел коштів. Тому підприємства змушені залучати джерела коштів за вищою вартістю. Через те, що зміна вартості елементів фінансового капіталу відбувається не одночасно, величина граничної вартості по кожному з них настає в різні періоди, що практично формує картину немовби постійного зростання середньозваженої вартості загальної суми капіталу.

6. Принцип економічної доцільності залучення додаткового обсягу фінансового капіталу. Економічна доцільність залучення додаткової суми фінансового (грошового) капіталу виникає у зв'язку з необхідністю поліпшення капітальної структури підприємства, значного розширення обсягів операційної й інвестиційної діяльності, здійснення диверсифікованості виробництва і послуг. Основним критерієм при ухваленні рішення про додаткове залучення грошового капіталу, на нашу думку, може бути показник граничної ефективності фінансового капіталу, який ми пропонуємо розраховувати за формулою:

,

де ГЕФК — гранична ефективність фінансового капіталу, %;

DРР_ф.к - приріст рівня рентабельності додатково до залученого фінансового капіталу, %;

DСВФК — приріст середньозваженої вартості сукупного фінансового капіталу, %;

0,01 — коефіцієнт пропорційності.

7. Принцип урахування рівня ризику при оцінці вартості додатково залученого фінансового капіталу з різних джерел. Цей принцип має значення при оцінці вартості залучених джерел коштів у процесі формування окремих елементів фінансового капіталу. Врахувати ризик додаткового залучення фінансового капіталу означає, що необхідно визначити в процесі оцінки його вартості можливі фінансові втрати і порівняти їх із ймовірним рівнем доходу, який буде отриманий у результаті залучення додаткових коштів.

Концептуальні підходи до оцінки вартості фінансового (грошового) капіталу пов'язані з проблемами оптимізації його структури, що дає нам підставу розглядати їх у єдності взаємозв'язків тих методологічних положень, які визначають процес функціонування капіталу.

Структура фінансового капіталу підприємства — питома вага складових його елементів у загальній сумі залучених джерел коштів, використовуваних для здійснення фінансування господарської діяльності.

Наші дослідження показують, що на сучасному етапі розвитку національної економіки України підприємницькі структури для формування фінансового капіталу використовують усі доступні методи, зокрема бюджетне фінансування. Тому найчастіше вибирається комбінований метод фінансування господарської діяльності, що містить як самофінансування, так і інші методи утворення капіталу.

Тому оптимізація структури фінансового капіталу є досить складною і неоднозначною методичною проблемою, у вирішенні якої необхідно враховувати не тільки світовий досвід, а й стан економіки України і специфіку господарювання вітчизняних підприємницьких структур.

Ця специфіка полягає в тому, що вітчизняні підприємства не мають достатнього обсягу власних джерел коштів, а позикові джерела коштів дуже дорогі і їхнє одержання на тривалий термін є досить складною проблемою для більшості суб'єктів господарювання незалежно від форми власності і галузевої приналежності.

Використання зовнішніх джерел власних коштів у формі емісії акцій, засновницьких і пайових внесків стримується низькою прибутковістю більшості видів бізнесу і високим рівнем фінансового ризику. Однак уникнути ризику практично неможливо, особливо в умовах недостачі фінансових ресурсів і відсутності традицій ринкового способу господарювання.

Теоретичний аналіз проблеми дозволив сформулювати такі методологічні принципи, на яких повинна базуватися оптимізація структури фінансового (грошового) капіталу підприємства:

1. Вибір джерел коштів повинен здійснюватися як з урахуванням їх вартості, так і реальної доступності для конкретного суб'єкта господарювання. Даний принцип повинен орієнтувати фінансові служби підприємств на пошук, добір і залучення таких джерел коштів, які, за інших рівних умов, відповідають цілям і завданням фінансової діяльності суб'єктів господарювання.

2. За інших рівних умов перевага повинна бути надана внутрішнім джерелам коштів у формі нерозподіленого прибутку й амортизаційних відрахувань. Використання даного принципу передбачає орієнтацію на внутрішні можливості застосування самофінансування як основного методу формування коштів для здійснення поточних інвестиційних програм. Крім того, реалізація даного принципу означає націленість підприємства на збільшення формування прибутку і його використання для цілей капіталізації.

3. Залучення різних зовнішніх і внутрішніх джерел коштів повинне сприяти максимізації рівня рентабельності фінансового капіталу. Цей принцип дозволяє прийняти рішення про залучення коштів, якщо не відбувається зниження рівня рентабельності сукупної величини капіталу.

4. Використання значних обсягів позикових джерел фінансових ресурсів доцільне в умовах великої частки оборотного капіталу і високої швидкості його оборотності. Реалізація цього принципу орієнтує підприємства на необхідність порівняння обсягу залучуваних позикових джерел коштів і величини оборотного капіталу. При значних обсягах оборотних активів необхідно знайти оптимальний варіант їхнього фінансування, який включає використання самофінансування, довгострокового кредитування, залучення позикових джерел коштів у формі облігаційних позик. У випадку невеликих обсягів поточних активів перевага повинна бути надана самофінансуванню, короткостроковим кредитам і кредиторській заборгованості.

5. Зовнішнє власне фінансування доцільне при значних розмірах інвестування в основний капітал. Суть даного принципу полягає в тому, що збільшення фінансового капіталу за рахунок випуску усіх видів акцій, здійснення додаткових установчих і пайових внесків доцільно проводити тільки при масштабному розширенні підприємства, здійсненні великих інвестиційних проектів, створенні дочірніх підприємств чи придбанні інших підприємств як цілісних майнових комплексів.

Розглянуті принципи оптимізації структури фінансового капіталу взаємозалежні з принципами визначення його вартості і становлять методологічну основу для оцінки утворення фінансового капіталу суб'єкта господарювання.

Якісний теоретико-методологічний аналіз проблеми оцінки утворення фінансового капіталу дозволив нам запропонувати узагальнений алгоритм розробки методичних основ кількісної оцінки вартості й оптимізації структури фінансового капіталу (рис. 7.3).

Ґрунтуючись на запропонованому алгоритмі, можна обґрунтувати доцільність використання тих чи інших джерел коштів, їх обсяг і раціональну структуру капіталу.

Одним з найскладніших методичних аспектів при реалізації запропонованого алгоритму є вибір і обґрунтування кращого критерію оптимальності оцінки вартості й оптимізації структури капіталу.

З огляду на те, що оцінка вартості й оптимізація структури фінансового капіталу повинні проводитися для кожного підприємства окремо, доцільно орієнтуватися на реальні економічні можливості конкретного суб'єкта господарювання. Тому як критерій для оцінки вартості окремих джерел коштів і загальної суми фінансового капіталу може бути запропонований рівень чи коефіцієнт рентабельності капіталу.

Використання цього показника має ряд переваг:

- рентабельність капіталу досить легко розрахувати для будь-якого підприємства, тому що використовується два показники — прибуток і капітал;

- це синтетичний показник, який відбиває як процес формування, так і використання капіталу. При цьому використання капіталу знаходить висвітлення в збільшенні обсягу одержуваного прибутку в процесі операційної і фінансово-інвестиційної діяльності;

- показник рентабельності капіталу є хорошим критерієм для оцінки оптимальності його структури, тому що будь-які зміни в структурі джерел коштів безпосередньо позначаються на рівні рентабельності капіталу.

Таким чином, прийнявши як вихідний критерій для оцінки вартості й оптимізації структури фінансового капіталу показник його рентабельності по підприємству, можна обґрунтовано проводити відповідні розрахунки. При цьому необхідно чітко уявляти, що показник рентабельності капіталу може служити максимальною межею при оцінці вартості окремих джерел коштів і загальної суми фінансового капіталу, а також мінімальною межею при прийнятті рішення про оптимальність структури капіталу.

Дата добавления: 2014-01-04