Лекція № 15 «Територіальний устій України »

План:

1. Поняття, принципи та форми територіального устрою;

2. Правовий статус Автономної Республіки Крим;

3. Адміністративно – територіальний устрій України.

1. Поняття, принципи та форми територіального устрою;

Територіальний устрій держави зазвичай розглядають у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні слова — це форма державного уст­рою, яка охоплює коло питань, що стосуються устрою конк­ретної держави (державний, економічний, суспільний устрій держави, основи правового статусу людини і громадянина, система органів держави), тобто її територіального устрою.

У вузькому (власному) розумінні слова територіальний устрій (у тому числі й України) — це територіальна (або на­ціонально-територіальна) організація державної влади. Вона включає: питання внутрішнього поділу території держави на ті чи інші складові частини, правове становище цих частин, взаємовідносини між державою у цілому та її складовими. У такому значенні термін "територіальний устрій" застосо­вується у випадках, коли держави поділяють за формою уст­рою на унітарні та федеративні.

Сутність багатонаціональних держав, як правило, характе­ризується поняттям "національно-державний устрій". Це фор­ма організації держави, яка виражає взаємозв'язок територіаль­ної організації влади, тобто територіального устрою держави і національної структури суспільства, а також співвідношення державного і національного суверенітету, націй і національних меншин, які об’єднуються у складі держави. Національно-державний устрій визначає національно-територіальну організа­цію певної держави, внутрішній поділ її території на ті чи інші складові частини, правове становище цих частин і врегулюван­ня взаємовідносин між державою в цілому, національними ут­вореннями та її складовими. Характер національно-державного устрою обумовлюється метою, виданнями і функціями де­ржави, залежно від яких територіальна організація державної влади виявляється у конкретних формах державного устрою.

Конституційно - правовий інститут політико-територіальної організації держави включає, норми, правову і ідеологічну практику, історію, традиції та інші чинники країни, які: у сукуп­ності визначають територію і кордони держави; встановлюють засоби політико-територіальної організації держави (унітаризм, федералізм, автономію, адміністративно-територіальні одиниці), пов'язані з розмежуванням компетенції між державою та інши­ми складовими частинами, зокрема між унітарною державою і автономними утвореннями, між унітарною державою та й ад­міністративно-територіальними одиницями; визначають поря­док взаємовідносин держави з її складовими частинами.

У "старих" унітарних державах конституційні норми, які стосуються територіального устрою держави, як правило, не закріплюються, оскільки вважається, що держава існує в кор­донах, що історично склалися (Франція, Угорщина, Румунія, Болгарія, КНР та ін.). І, навпаки, у країнах, що розвиваються, та в постсоціалістичних державах територіальні питання де­тально регулюються у конституціях (Індія, Пакистан, Азер­байджан та ін.). При цьому ці норми, як правило, характери­зують географічні та інші межі держави, форму державно-те­риторіального устрою (унітаризм, федералізм, автономія).

У Конституції України питанню державного устрою при­свячено розділ ІХ «Територіальний устрій України", який складається зі статей 132 і 133. Стаття 132 закріплює основні засади територіального устрою України, а ст. 133 — систему п адміністративно-територіального устрою.

Дата добавления: 2014-01-04