Студопедия

КАТЕГОРИИ:



Мы поможем в написании ваших работ!

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Мы поможем в написании ваших работ!

ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У СПРАТІ


ВИХОВАННЯ У ДРЕВНІЙ ГРЕЦІЇ

Древня Греція – країна, яка об’єднувала велику кількість рабовласницьких міст-держав – полісів. В історії Греції особливе значення мали два поліса – Афіни і Спарта. В кожному із них склалися особливі системи виховання, своєрідність яких обумовлювалася, з одного боку, закономірностями рабовласницького устрою у цілому, з іншого – особливостями розвитку відповідної країни.

Спартанська держава була однією із самих ранніх в Давній Греції. Вона виникла на початку ІХ ст.. до н.е. унаслідок вторгнення на територію Лаконії племінних угрупувань дворян, що заволоділи землею і підкорили собі корінне населення.

Населення Спарти поділялося на спартіатів – панівний клас (завойовники), періеків – громадян заможних, особисто вільних, але позбавлених політичних прав та ілотів – поневолених людей, позбавлених жодних прав, але залишених завойовниками на їхній колишній землі, що стала власністю усієї держави.

Виховання у Спарті мало яскраво виражений військово-фізичний характер. Його головним завданням виступала підготовка мужнього, фізично розвинутого, здорового, загартованого i витривалого воїна – захисника земельної аристократії.

Виховання було державним і чітко нею контрольованим. Контроль держави над виховання починався з перших днів життя дитини: новонароджених оглядали старійшини у спеціальному місці, що називалося лесха. Тільки здорові діти поверталися батькам., хворих і слабких знищували (за переказами їх кидали у Тайгетську прірву).

До 7 років здійснювалося сімейне виховання. Малюків, як правило, виховували матері за допомогою годувальниць-рабинь. Годувальниці піклувалися про життя і здоров’я дітей, загартовували їх: дітей не сповивали, ростили невибагливими до їжі, привчали не боятися темноти, легко переносити голод, спрагу, незручності і труднощі.

З 7 і до 18 років хлопчики перебували у спеціальних закладах інтернатного типу – агелах. Залежно від року навчання дітей в агелах ділили на окремі загони. Керівник агелу – педоном – спеціальна посадова особа від держави. До виховної діяльності залучалися найбільш спритні і розумні юнаки віком 15-17 років. Їх називали iренами. Найбільша увага під час виховання приділялася військово-фізичній підготовці дітей, їх навчали бігати,стрибати, боротися, метати диск і спис, привчали беззаперечно підкорятися старшим, презирливо ставитися до рабів і до їхньої основної діяльності – фізичної праці, бути нещадними до рабів. Освіта в агелах обмежувалася навчанням письму і рахунку. Особлива увага приділялася розвитку у дітей уміння чітко і коротко відповідати на питання («лаконічна мова»).



Виховання було справою усієї спартанської общини; часто воєначальники, державні діячі відвідували агели, проводили з дітьми бесіди на моральні і політичні теми, були присутні на змаганнях,наставляла і карали провинних.

Важливим засобом виховання майбутнього воїна і рабовласника була участь підлітків 14 – 15 років в криптіях – нічних облавах і знищенні найбільш непокірних рабів.

З 18 до 20 років юнаки проходили спеціальну військову підготовку в ефебії. Тут вони несли гарнізонну військову службу. Після військової служби юнаки ставали повноправними громадянами Спарти. Громадянське повноліття наступало у 30 років.

Виховання дівчат у Спарті мало чим відрізнялося від виховання юнаків. Дівчата виховувалися вдома, але і в їхньому вихованні на перше місце висувався фізичний розвиток, військова підготовка, навчання їх управляти рабами. Коли чоловіки йшли на війну, жінки самостійно охороняли місто і держали рабів у покорі. Дівчата брали участь у громадських святах та спортивних змаганнях.

АФІНСЬКА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ залишила слід в історії педагогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармонійної людини, основними якостями якої були духовне багатство, моральна чистота та фізична досконалість.

Саме в Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особистості як мети виховання. В афінських містах тривалий час існувала традиція, за якою найзаслуженіша людина удостоювалась посади гімнасіарха - керівника школи для дітей вільних громадян.

На відміну від Спарти, в Афінах значного розвитку набули різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягли архітектура, скульптура, живопис, художня література, історія, географія, математика, філософські науки. Особливості економічного становища і політичного життя населення знайшли своє відбиття у системі виховання дітей і молоді. Афінська система виховання, як і спартанська, також відстоювали інтереси рабовласників, але була більш різноманітною.

До семи років діти обох статей виховувалися вдома, в сім'ях. Потім хлопчики вступали до школи, а дівчатка проводили весь час у жіночій половині будинку - гінекеї. Тут їх навчали читати, писати, грати на музичних інструментах, а головне - займатися рукоділлям. Після шлюбу становище дівчат практично не змінювалось: вони переходили з однієї гінекеї в іншу.

Тим часом хлопчики здобували всебічний інтелектуальний розвиток, всіляко вдосконалюючи культуру тіла. Хлопчики 7-14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від грецького слова «дидаско» - навчаю). У школах граматистів вчили писати, читати та рахувати. Використовувався буквоскладальний метод навчання грамоти. Діти заучували напам'ять літери за їх назвами (альфа, бета, гамма та ін.), потім складали їх у склади, слова писали на навощених дощечках паличкою (стилем). Лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кіфаристів (музики) учням, крім елементарної грамоти, надавали літературну освіту й естетичне виховання.

Навчання в школах граматистів і кіфаристів здійснювалось одночасно або послідовно: спочатку в школі граматистів, а потім - кіфаристів. Ці школи були приватними і платними.

В 13-14 років хлопчики переходили до палестри (школи боротьби), де займалися фізичними вправами, навчалися п'ятиборству (біг, стрибки, боротьба, кидання диска і списа), а також плаванню. З ними проводили бесіди з політичних і моральних питань. Фізичним вихованням і бесідами в палестрі займалися найбільш відомі громадяни держави.



Юнаки 17-18 років з родин найзаможніших аристократів виховувалися в гімнасіях (пізніше - гімназіях), де вивчали філософію, політику, літературу, для того щоб підготуватися до участі в керуванні державою.

Юнаки 18-20 років, як і у Спарті, готувалися до військової служби в групах ефебів, де продовжувалося їх військово-фізичне виховання. Вони вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави, брали участь у громадських святах і театральних виставах.

Найздібніші юнаки продовжували своє навчання ще майже 10 років в академії (започаткована Сократом для підготовки філософів і визначних політиків).

Зазначимо, що загальним для обох виховних систем був класовий характер освіти і виховання та презирливе ставлення до фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати будь-які школи, і їх виховання відбувалось у праці нарівні з дорослими.

5. ДРЕВНЬОГРЕЦЬКІ ФІЛОСОФИ ПРО ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ (СОКРАТ, ПЛАТОН, АРИСТОТЕЛЬ, ДЕМОКРИТ)

В Афінах зародилися перші педагогічні теорії. Найвидатніші філософи того часу були одночасно і виразниками педагогічних ідей античного світу.

Сократ (469-399 до н.е.). Народився у сім’ї скульптора поблизу Афін. Більшу частину життя присвятив філософській творчості та педагогічній діяльності. Стояв на філософських позиціях про неможливість для людського розуму пізнання світу та речей. На його думку, людина може пізнати тільки саму себе (“Пізнай самого себе“).

Вважав себе спеціалістом, передусім, у питаннях етики. З етичних міркувань виводив мету виховання, яка полягає в особистому моральному самовдосконаленні, звільненні інтелекту від усіх негативних зовнішніх впливів.

Нічого невідомо про його твори. Сократ користувався виключно усним методом викладу свого вчення. Він збирав велику аудиторію на афінських вулицях чи площах і проводив бесіди з бажаючими його слухати.

Учительську місію мислитель вважав важливішою за обов’язки батьків. Головне завдання вчителя – викликати до існування кращі потаємні душевні сили вихованця. Виклик цих сил Сократ вважав “другим народженням“, а вчительську діяльність називав “повивальним мистецтвом“.

Головні педагогічні принципи Сократа: відмова від примусу і насилля, визнання найбільш дійовим виховним засобом переконання.

Він запропонував свою схему учительської діяльності – сократичний метод (евристичну бесіду). Для сократової бесіди характерні дві специфічні риси:

– ”сократова індукція“ – система навідних запитань, відповідаючи на котрі співбесідник поступово сам переконується у неправильності раніше висловлених ним суджень (“Я знаю, що я нічого не знаю“);

– ”сократова іронія“ – жартівливо спотворена позиція вчителя, яка підкреслює його удаване незнання обговорюваного питання на противагу хваленій самовпевненості учня.

Платон (427-347 до н.е.)- видатний давньогрецький філософ, об'єктивний ідеаліст, ідеолог рабовласницької аристократії, учень Сократа. У творах «Держава», «Закон» Платон накреслив проект нової системи виховання дітей і молоді в рабовласницькій державі. За його теорією, діти до 7 років повинні виховуватися на «майданчиках» біля храмів, де жінки-виховательки, призначені державою, розвивають їх за допомогою ігор, казок, пісень, бесід тощо. З 7 до 12 років діти відвідують державну школу, де вчаться читати, писати, рахувати, музиці і співу. Для дітей 12-16 років пропонується школа фізичного виховання - палестра - з гімнастичними вправами. При цьому нездібні діти відсіваються в ряди землеробів і ремісників. З 18 до 20 років -ефебія - посилена військово-гімнастична підготовка. З 20-ти років юнаки, які не виявили здібностей до наук, ставали воїнами, а ті, що залишилися, до 30 років вивчають такі науки, як арифметика, геометрія, астрономія і музика. Вони готуються до виконання важливих державних доручень. Особи віком від 30 до 35 p., найздібніші і найдоброчесніші, можуть продовжувати вдосконалювати свою освіту, щоб потім стати керівниками держави. Після 50-ти років вони звільняються від керівництва державою і можуть далі самовдосконалюватися.

Виховання жінок, на думку Платона, повинно бути таке ж саме, як і в Спарті. Щодо виховання рабів, то Платон рекомендує ставитись до них суворо, не потурати, карати за будь-які провини, об'єднувати в групи за ознакою різномов'я, щоб вони не спілкувалися між собою.

Отже, педагогічна система Платона була побудована в інтересах рабовласників, ігнорувала інтереси народу, не брала до уваги виховання рабів. Філософ з презирством ставився до фізичної праці, вважаючи, що для дітей рабовласників трудове виховання не потрібне.

Проте Платон висунув ряд цікавих думок, зокрема про необхідність виховання дітей дошкільного віку, фізичне виховання, розширення програми навчання, створення державної системи виховання, освіти для дорослих і самовдосконалення людини протягом життя.

Аристотель (384-322 до н.е.) - учень Платона, давньогрецький філософ і педагог, автор наукових праць у галузі філософії, політики, етики, естетики, природознавства. Він був вихователем О. Македонського. Вперше вивів основні положення логіки. В 335 р. заснував у Афінах філософську школу - Лікей.

На його думку, метою виховання є розвиток у людині вищих якостей душі - розумової і вольової. Виховання повинно здійснюватися державою, яка визначає його мету, завдання і зміст.

Аристотель пропонує власну вікову періодизацію: від народження до 7 років; від 7 до 14 років (початок статевої зрілості); від початку статевої зрілості до 21 року. Така періодизація, на думку Аристотеля, відповідає природі людини. До 7 років дитина виховується в сім'ї, де батьки повинні її загартовувати, виховувати засобами гри, казки, музики, моральних бесід. Від 7 до 14 років діти мають відвідувати державні школи, в яких займаються фізичними вправами, музикою, вчаться читати, рахувати. Від 14 до 21 року підлітки та юнаки здобувають у школах середню освіту, яка включає знання з літератури, історії, філософії, математики, астрономії, музики. Такий зміст виховання і освіти Аристотель пропонував для хлопчиків. Проте для дівчат ця програма навчання була обмеженою.

Платон і Аристотель дотримувалися думки, що естетичне, моральне виховання є свідченням гармонії, а реальні її вияви видно у граматиці, математиці, астрономії, спорті.

Демокрит (460-370 до н.е.) - давньогрецький філософ-матеріаліст. Він створив атомістичну теорію, визнавав пізнаваність світу. У своїх працях багато уваги приділяв проблемам виховання. Демокрит відстоював принципи природовідповідності, гармонійного розвитку людини; великого значення надав трудовому вихованню дітей і молоді, використанню вправ у вихованні моральної поведінки. Мета виховання, на думку Демокрита, - підготувати молодь до реального життя на землі. Основним у вихованні має бути оволодіння знаннями про природу. Демокрит вважав, що становлення особистості людини залежить від її природи і виховання («Більшість людей стають хорошими завдячуючи вправам, а не природі», «Іноді молоді люди наділені розумом , а старці нерозсудливістю, адже розуму навчає не час, а належне виховання і природа»). Велике значення приділяв середовищу, прикладу дорослих («Розсудливість батька – найкраще наставляння дітям»).

Після того, як Рим завоював Афіни і перетворив їх на свою колонію, багато давньогрецьких філософів, математиків потрапили у полон і були вивезені до Риму. Ставши рабами знатних римлян, вони супроводжували їх дітей до школи, прислуговували їм. Саме тоді рабів-філософів уперше почали називати педагогами. Так виникла назва професії й утвердився термін "педагогіка" та "педагог".

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
ВИНИКНЕННЯ ПЕРШИХ ШКІЛ У СВІТОВІЙ ЦИВІЛІЗАЦІЇ | ШКОЛА І ПЕДАГОГІКА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1333; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.005 сек.