Сутність фінансового менеджменту

Світова економічна криза 20-30-х років XX століття зі всією очевидністю показала необхідність ефективного, раціонального управління економічними процесами як в масштабах національної економіки, так і на кожному конкретному підприємстві. Велике промислове виробництво не може розвиватися без фондового ринку, колективних форм володіння власністю, акціонерного капіталу. Злиття промислового і фінансового капіталу вимагає виокремлення самостійного сектора управління – фінансового [3].

Отже, фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об’єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції. Фінансовий менеджмент це також сукупність форм, методів і засобів, за допомогою яких здійснюється управління фінансовими ресурсами.

Як самостійна наука фінансовий менеджмент сформувався нещодавно. Прийнято вважати, що початок цьому процесу поклали роботи Г. Марковіца, які заклали основи сучасної теорії портфеля. У цих роботах була викладена методологія ухвалення рішень в галузі інвестування у фінансові активи і запропонований відповідний науковий інструментарій.

Пізніше учень Г. Марковіца У. Шарп запропонував спрощений і більш практичний варіант математичного апарату, що отримав назву однофакторної моделі (single-factor model). У 60-ті роки зусиллями У. Шарпа, Дж. Лінтнера і Дж. Моссіна була розроблена модель оцінки прибутковості фінансових активів (Capital Asset Pricing Model, САРМ) [1].

Пізніше було розроблені декілька підходів, альтернативних моделі САРМ, зокрема, це теорія арбітражного ціноутворення (Arbitrage Pricing Theory, APT), теорія ціноутворення на ринку строкових угод (опціонних, форвардних, ф’ючерсних та угод своп) (Option Pricing Theory, ОРТ) і теорія преференцій достатків в умовах невизначеності (State-Preference Theory, SPT).

Проблема взаємозв’язку ціни фінансових активів та інформації, циркулюючої на ринку капіталу, досліджувалася з кінця 50-х років. Проте рубежем вважається стаття Ю. Фами, в якій обговорюється вирізнення трьох форм ефективності ринку капіталу, – сильної, помірної і слабкої.

У другій половині 50-х років проводилися інтенсивні дослідження з теорії структури капіталу і ціни джерел фінансування. Початок цим дослідженням поклав ще в 30-і роки Дж. Уїльямс, а на початку 50-х років продовжено у роботах Д. Дюрана. Проте загальновизнаним є те, що основний внесок у розвиток теорії структури капіталу і ціни джерел фінансування був зроблений Ф. Модільяні і М. Міллером [1].

Із всіх згаданих новацій два напрямки – теорія портфеля і теорія структури капіталу – є серцевиною науки і техніки управління фінансами компанії, оскільки дозволяють відповісти на два принципово важливих питання: звідки узяти і куди вкласти фінансові ресурси.

Основний висновок з теорії портфеля Марковіца полягає в тому, що, як правило, загальний ризик інвестора може бути знижений при об’єднанні окремих ризикових активів у портфель. Теорія портфеля вказує на те, що: 1) з метою мінімізації ризику інвесторам слід групувати активи в інвестиційні портфелі і 2) ризиковість окремого активу слід вимірювати його впливом на загальну ризиковість диверсифікованого портфеля.

Хоча теорія портфеля вчить інвесторів вимірювати ризик, вона не конкретизує зв’язок між рівнем ризику і необхідною прибутковістю. Модель оцінки прибутковості фінансових активів (САРМ), розроблена У. Шарпом та іншими науковцями, вказує на те, що необхідна прибутковість будь-якого ризикового активу являє собою функцію трьох факторів: 1) безризикової прибутковості; 2) середньої прибутковості на ринку цінних паперів; 3) індексу коливань прибутковості даного активу [1].

Теорії структури капіталу встановлюють взаємозв’язок між структурою капіталу, його середньозваженою вартістю та ринковою вартістю усього підприємства. При цьому автори одних теорій доходили висновку, що ринкова вартість підприємства залежить від структури фінансових ресурсів і за деякого оптимального співвідношення власних та позикових коштів може досягати максимуму, інші – не встановлювали взаємозв’язку між структурою капіталу підприємства та його ринковою вартістю [12].

Саме в рамках сучасної теорії фінансів надалі сформувалася прикладна дисципліна фінансовий менеджмент як наука, присвячена методології і техніці управління фінансами компанії.

Фінансовий менеджмент базується на ряді взаємопов’язаних концепцій (табл. 5.1).

Таблиця 5.1 – Характеристика основних концепцій фінансового менеджменту

Концепція

Зміст

Концепція ефективності ринку капіталу

Термін «ефективність» у цьому випадку розглядається не в економічному, а в інформаційному сенсі: ступінь ефективності ринку характеризується рівнем його інформаційної насиченості та доступності інформації учасникам ринку. Слабка форма ефективності: уся історична інформація повністю відображена у поточній ціні. Помірна форма ефективності: у поточній ціні відображена не тільки вся історична інформація, але й уся поточна загальнодоступна інформація. Сильна форма ефективності: у поточних цінах відображена вся як загальнодоступна, так і інсайдерська інформація. Досягнення інформаційної ефективності забезпечується передумовами: на ринку багато покупців і продавців, інформація доступна всім суб’єктам ринку одночасно, її отримання не пов’язане з витратами, відсутні податки, угоди, які здійснюються одним суб’єктом не можуть вплинути на ціни, усі суб’єкти діють раціонально (максимізують вигоду) та ін. Є ключовою передумовою, яка лежить в основі багатьох фінансових теорій і фінансових моделей

Концепція	Зміст
Концепція зміни вартості грошей у часі	Основним поняттям є часова вартість грошей: сьогодні грошова одиниця має більшу цінність, ніж та, яка може бути отримана пізніше, оскільки вона може бути інвестована в активи с перспективою отримання доходу. У рамках цієї концепції розроблено інструментарій визначення приведеної вартості грошового потоку
Концепція ціни капіталу	Використання будь-якого джерела фінансування для компанії має свою вартість. Ціна капіталу визначає мінімальний рівень доходу, який необхідний для покриття витрат на залучення кожного джерела. Кількісна оцінка ціни капіталу має важливе значення при аналізі інвестиційних проектів і виборі альтернативних джерел фінансування підприємства
Концепція компромісу між ризиком та доходністю	Отримання будь-якого доходу в бізнесі супроводжується ризиком, і залежність між ними (рівнем ризику та рівнем доходності) прямо пропорційна
Концепція асиметричності інформації	Напряму пов’язана із концепцією ефективності ринку капіталу. Передбачається, що окремі суб’єкти можуть володіти інформацією, яка є не доступною іншим суб’єктам. Використання цієї інформації може призводити як до позитивного, так і до негативного ефекту. Концепція ефективності ринку капіталу передбачає, що жоден суб’єкт не має додаткової інформації, водночас менеджери фірм знають більше, ніж аналітики та інвестори. У такому випадку має місце асиметрична інформація
Концепція агентських відносин	Введена в фінансовий менеджмент через ускладнення організаційно-правових форм бізнесу. В складних організаційно-правових формах господарювання утворюється розрив між функцією володіння і функцією управління. Внаслідок цього виникає моральний ризик – можливість дії менеджерів у власних інтересах внаслідок неможливості тотального контролю з боку акціонерів. Для того, щоб нівелювати протиріччя між менеджерами та власниками, зменшити моральний ризик, власники вимушені нести агентські витрати – витрати, які здійснюються з метою побудити діяти менеджерів з позиції максимізації добробуту акціонерів (витрати на контроль за діяльністю менеджерів (аудиторські перевірки), витрати на створення організаційної структури, яка обмежувала б небажану поведінку менеджерів (введення в правління зовнішніх інвесторів)). Щоб мінімізувати прояву агентських конфліктів, власники приймають рішення про участь менеджерів у розподілі прибутку

Витрати в сфері обміну, пов’язані з передачею прав власності називаються трансакційними або операційними витратами (transaction costs).

Зазвичай виділяють п’ять основних форм трансакційних витрат [10]:

2) витрати ведення переговорів і укладення контрактів;

4) витрати специфікації і захисту прав власності;

Витрати пошуку інформації пов’язані з її асиметричним розподілом на ринку: на пошук потенційних покупців або продавців доводиться витрачати час і гроші. Неповнота наявної інформації обертається додатковими витратами, пов’язаними з купівлею товарів за цінами, вище рівноважних (або продажем нижче рівноважних), з втратами, що виникають внаслідок покупки товарів-субститутів.

Витрати ведення переговорів і укладення контрактів також вимагають витрат часу і ресурсів. Витрати, пов’язані з переговорами про умови продажу, юридичним оформленням операції, нерідко значно збільшують ціну речі, що продається.

Витрати виміру пов’язані не тільки з прямими витратами на вимірювальну техніку і сам процес вимірювання, але і з помилками, які неминуче виникають у цьому процесі. До того ж по ряду товарів і послуг допускається лише непряме вимірювання або неоднозначне. Так, наприклад, важко оцінити кваліфікацію найманого працівника або якість автомобіля, що купується.

Особливо великі витрати специфікації і захисту прав власності. В суспільстві, де відсутній надійний правовий захист, нерідкі випадки постійного порушення прав. Витрати часу і коштів, необхідних для їх відновлення, можуть бути надзвичайно високі. Сюди ж слід віднести витрати на утримання судових і державних органів, що знаходяться на сторожі правопорядку.

Витрати опортуністичної поведінки також пов’язані з асиметрією інформації, хоча і не обмежуються нею. Справа в тому, що поведінку після укладення контракту дуже важко передбачити. Нечесні індивіди будуть виконувати умови договору по мінімуму або навіть ухилятися від їх виконання (якщо санкції не передбачені). Такий моральний ризик (moral hazard) завжди існує. Він особливо великий в умовах роботи командою, коли внесок кожного не може бути чітко відділений від зусиль інших членів команди, тим більше якщо потенційні можливості кожного повністю невідомі. Отже, опортуністичною називається поведінка індивіда, який ухиляється від умов дотримання контракту з метою отримання прибутку за рахунок партнерів.